АЛЕН БЕЗАНСОН: «ІСНУЮТЬ ДВІ ПЕРЕШКОДИ ДЛЯ ОСТАТОЧНОГО ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ — ДАВНІЙ ДЕФІЦИТ ЕЛІТИ І СТАРАННО КУЛЬТИВОВАНИЙ РОСІЄЮ РОЗБРАТ УСЕРЕДИНІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ» - Соціум - dt.ua

АЛЕН БЕЗАНСОН: «ІСНУЮТЬ ДВІ ПЕРЕШКОДИ ДЛЯ ОСТАТОЧНОГО ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ — ДАВНІЙ ДЕФІЦИТ ЕЛІТИ І СТАРАННО КУЛЬТИВОВАНИЙ РОСІЄЮ РОЗБРАТ УСЕРЕДИНІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ»

19 березня, 2004, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 19 березня-26 березня

Франція належить до держав, які традиційно мають симпатії до Росії. Заслуговує на увагу нещодавній вислів президента Франції Жака Ширака, який сказав, що Росія перебуває в авангарді демократії...

Ален Безансон
Ален Безансон

Франція належить до держав, які традиційно мають симпатії до Росії. Заслуговує на увагу нещодавній вислів президента Франції Жака Ширака, який сказав, що Росія перебуває в авангарді демократії. Але таку думку поділяють не всі представники політичної і наукової еліти, які намагаються аналізувати процеси, що відбуваються в Росії та Україні. Серед них — відомий французький дослідник Ален Безансон. Те, що він погодився бути почесним президентом днів пам’яті жертв голодомору в Україні, які відбулися в Парижі в кінці листопада минулого року, і виголосив там блискучу доповідь, надало всім заходам відповідної ваги. У своєму виступі він, зокрема, сказав, що існують дві перешкоди для остаточного формування української нації — давній дефіцит еліти і старанно культивований Росією розбрат усередині українського народу.

— Пане Безансон! Учасники конференції ухвалили резолюцію, яку я дозволю собі процитувати: «голод 1932—33 років в Україні був ґеноцидом, здійсненим комуністичним режимом Радянського Союзу проти української нації. Тому ми підтримуємо прохання України, української діаспори і всіх тих, хто вимагає від міжнародної спільноти визнання цього голоду ґеноцидом. Ми просимо Національну асамблею Французької Республіки, а також Європейський парламент визнати голод 1932—33 років ґеноцидом». Чи таке визнання, з вашого погляду, реалістичне?

— Не знаю, чи це завдання реалістичне і здійсниме, але я думаю, що це — обов’язок. Національна асамблея і, ширше, державна влада Франції вже давно визнали єврейський ґеноцид. Недавно вони ж визнали вірменський ґеноцид. Між ними двома за часом лежить український ґеноцид, який спричинив, можливо, найбільше жертв. Причому спосіб, за допомогою якого людей нищили, був найжахливішим з досі відомих. Вважаю, що визнання цього ґеноциду відповідає повністю духові французьких традицій.

— Віце-прем’єр-міністр України Дмитро Табачник, відповідаючи на моє запитання, скільки може тривати процес визнання голодомору в Україні ґеноцидом, з огляду на зниження рівня документа, ухваленого низкою держав—членів ООН, — з резолюції до заяви, сказав, що уряд Вірменії домагається визнання ґеноциду свого народу вже 90 років, й Україна домагатиметься цього ж стільки, скільки потрібно, щоб відповідний документ був ухвалений. Коли, з вашого погляду, можна все ж розраховувати на визнання українського ґеноциду з боку ООН?

— На це запитання мені складно відповісти. Щодо Франції, то я знаю, що найбільша складність для керівництва країни — дуже давній вектор політики Ке д’Орсе (Міністерство закордонних справ Франції. —
Т. М.), який відзначається однобокістю відносин на користь Росії. Є й інші фактори: побоювання дратувати росіян, мрія про привілейованість французько-російських відносин — мрія, до речі, цілком здійсненна. Росія, безумовно, докладе всіх зусиль, щоб Франція не зробила цього кроку.

— Окрім зниження рівня документа, український уряд погодився і на вилучення з тексту заяви слова «ґеноцид». Чи можна було, на вашу думку, діяти інакше?

— Я розумію, що український уряд робить усе можливе, щоб добитися визнання, навіть неповного. Але я вважаю, що тут слово «ґеноцид» цілком на місці. Слово «ґеноцид» одержало своє офіційне тлумачення в 1945 році у документах, з якими всі погодились. І мені здається, що український голодомор повністю відповідає визначенню слова «ґеноцид».

— Від питань убієнних голодом я б хотів тепер перейти до українсько-російських відносин. Як ви оцінюєте їх сьогодні, після понад 12 років з часу розпаду СРСР?

— Думаю, що слід повернутися трохи назад. Російсько-українські відносини після злощасної Переяславської угоди розвивалися завше в напрямі поетапного нищення України. Тому надзвичайно важливо, щоб Україна знала свою історію. Я не знаю, як написані підручники з української історії, але мені здається, що перед тим, як давати будь-які оцінки українсько-російським відносинам, треба щоб українці усвідомили своє минуле, як усвідомили це ірландці, поляки. Саме тому дні пам’яті жертв голодомору в Україні, які пройшли в Парижі, були винятково корисними. Я сподіваюсь, що це стане ніби фотоспалахом, який освітлює пам’ять українців.

Російське гноблення розпочалося не вчора. Було і винищення козаків, і придушення українських вольностей, зрештою порушення Переяславської угоди. Все це українці мають вивчити ще в школі.

Що стосується останніх 12 років, я маю враження, що Україна намагається існувати самостійно, але її розвиток стримують фактори, які Росія старанно підтримує. У вас — велика присутність росіян. Чимало українців працюють в Росії і трохи ніби зависли між обома державами. Російськомовність не відступила, а, здається, навпаки, утверджується в Україні. Не врегульована і релігійна проблема. Я не можу збагнути, чому Українська православна церква досі не має незалежного патріархату. Те, що українці на 70% залежать від Московського патріархату, для мене залишається досить загадковою річчю.

Крім того, я думаю, що російська громадська думка по-справжньому не усвідомила, що Україна — окремий і незалежний народ. Вона вважає, що це тимчасове засліплення. Майже всі в Росії переконані, що одного дня Україна повернеться в лоно матері-Росії, в лоно єдиної і неподільної Росії. До того ж, на зовнішній арені Росія діє вельми вправно. Її дипломатія набагато потужніша від української. Її відносини з Америкою зміцнилися після 11 вересня. Стабільно гарні відносини в Росії з Францією, ще з часів французько-російського альянсу. Все це створює зв’язки, якими Україна не може скористатися. Навпаки, спостерігаються тенденції, які свідчать, що Україна починає відчувати себе покинутою.

— Коли ви згадали 11 вересня, мені на думку прийшов ваш виступ, присвячений ушануванню жертв українського голодомору, в якому ви, серед іншого, висловили доволі парадоксальну думку про те, що 11 вересня в Нью-Йорку стало згубним не лише для Америки, а й для України. Чому?

— Та тому, що 11 вересня викликало глибокі зміни у США. Деякі гасла, такі, як боротьба проти тероризму, зняли бар’єри перед дипломатією пана Путіна. Достатньо було, щоб він сказав, що ми також проти тероризму (хоча говорив це, зокрема, з метою придушення Чечні). І, звичайно, та потреба співпраці з Росією, яка виникла в Америки, призвела до нових зв’язків між Путіном та Америкою, зрештою, між Росією й Америкою, з чого Україна не змогла скористатися.

Якось президент Буш сказав, що побачив душу Путіна в глибині його очей. Я не знаю, що він побачив би на дні очей президента Кучми, але я думаю: те, що він побачив на дні очей Путіна, не має нічого спільного з дійсністю.

— А що ви думаєте з приводу нової військової доктрини Росії?

— Ця доктрина з усією холоднокровністю передбачає, що Росія може застосувати атомну зброю проти своїх найближчих сусідів, до яких належать члени союзу незалежних чи псевдонезалежних держав. Це досить страшна доктрина.

Російська громадська думка підтримає будь-які маневри Росії в напрямку України, що не є чимось новим. Візьмімо для прикладу певну ізоляцію України за допомогою Молдови, яку Росія може проковтнути в недалекому майбутньому. Я думаю, що ситуація в Молдові ще серйозніша, ніж в Україні. Придністров’я — це щось схоже на темну зону, яка — на службі російської армії та ФСБ. Це територія, на якій відбуваються жахливі фінансові маніпуляції.

Додаймо до цього значні інвестиції Росії в Україні, які зводяться до купівлі цілих сегментів української економіки. Згадайте спроби Росії побудувати нафто- й газопроводи в обхід України, майже повну енергетичну залежність України, яка купує більшу частину енергоносіїв у Росії, що є значним засобом тиску.

Не можна оминути і тісної співдружности спецслужб України та Росії, яка дісталася ФСБ у спадщину від колишнього КДБ. Я не дуже добре знаю, в якому стані українська армія, чи вона все ще просякнута духом колишньої Червоної армії або теперішньої. Але всіх тих важелів, які я перерахував, достатньо, щоб впливати на Україну. За допомогою них Росія намагається бути для України «гідом» і так показувати дорогу, щоб одного дня її «проковтнути».

— Як ви можете пояснити те, що Захід поводить себе апологетично щодо Росії?

— Росія має більше способів, щоб переконати його. Згадаймо заяву Берлусконі про те, що він буде до кінця з президентом Путіним. Ці слова викликали скандал в Італії... Росія ще зберігає капітал симпатії, який вона експлуатує надзвичайно добре. Їй вдається доводити, що без Росії неможлива і торгівля між Заходом і Сходом, і «велика» міжнародна дипломатія. Все це Росія використовує для того, щоб на міжнародній арені відсувати Україну вбік.

— А якої ви думки про французьке суспільство: залишається воно русофільським чи є якісь зміни в цьому?

— Якщо читати французьку пресу, то можу сказати, що вона непогано висвітлює події в Росії. Навіть ті газети, які я не люблю — «Монд» і «Ліберасьйон», — подають дуже точну оцінку Росії. Це видання лівого політичного спектра, в публікаціях яких проявляється, до певної міри, лівизна, через що ці газети не люблять режим Путіна. Зате в пресі правого спрямування, у «Фіґаро», спостерігаються тенденції поширення русофілії.

Загалом у Франції ми маємо справу і з «лівою» русофілією, і з «правою». Русофілія була також частиною ґолістської традиції. Додаймо до цього ту антиамериканську «любов», яка є одним із лих Франції і штовхає її до пошуку противаги в Росії.

Недавно Жак Ширак сказав, що Росія перебуває в авангарді демократії. Це вельми забавне визначення, але воно належить президентові Французької Республіки.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво