А це що за звір такий — «гендер»? - Соціум - dt.ua

А це що за звір такий — «гендер»?

24 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №24, 24 червня-1 липня

Не бажаємо ми мислити критично, самостійно аналізувати, робити висновки. Нас цього не вчать, від нас цього не чекають...

Не бажаємо ми мислити критично, самостійно аналізувати, робити висновки. Нас цього не вчать, від нас цього не чекають. Кому потрібна людина, яка має свою думку? Набагато зручніше або безликий будівник комунізму, або «білий (синій) комірець», універсальні та взаємозамінні. Жертвою такого ось небажання думати й став один із провокаційних «ізмів» — фемінізм. На щастя, не саме явище, а термін, що його позначає. Як у Раневської: «Ж[...] є, а слова немає?» Стало вже шаблонним «Я не феміністка, але....» — «....хочу рівних прав і можливостей», «...хочу визнання цінності жіночого досвіду» або, у крайньому разі, «...справедливого поділу хатньої праці» між подружжям, яке працює за наймом. Запитання: і хто ж ви тоді? Фемінізм є, «а слова немає?! Звичайно, простіше прийняти на віру помилкове ототожнення всього фемінізму з його радикальним крилом, ніж підійти до проблеми критично, спробувати розібратися в питанні.

Однак така зневага загальносвітових тенденцій таїть у собі негативні наслідки. Результат — сучасний жіночий рух в Україні, коли більшість жіночих організацій є придатком або держави, або різноманітних політичних сил (приміром, «Жінки за майбутнє» та Партія регіонів). Шокує нерозуміння того, що це рух не тому жіночий, що складається з жінок, а тому, що його мета — допомогти самореалізації жінки як особистості, як члена певної спільноти (сім’ї, держави). Таке незнання, а найчастіше відторгнення теорії та практики фемінізму веде до проголошення нашими активістками просто по-дитячому наївних гасел на кшталт «Жінка — берегиня домашнього вогнища» у складних економічних умовах, коли держава розв’язує проблеми в основному за рахунок найнезахищеніших верств населення. Коли необхідно активно виступати за встановлення нового, а не збереження старого соціально-економічного порядку. Подолання невиправдано негативного ставлення до фемінізму, визнання його справжніх заслуг дозволило б використовувати наявні напрацювання практики суспільного перетворення, уникнувши при цьому багатьох помилок. Ми виглядаємо, щонайменше, дивно, не сприймаючи властивий нашій культурі ліберальний фемінізм нарівні з радикальним, справді їй далеким.

Проте все тече, все змінюється. І поки точилися суперечки про право на існування жіночого питання, досліджуваного в межах так званих жіночих досліджень, світова наука зробила якісний крок уперед — з’явилися гендерні дослідження. Гендер — це категорія якісно нового рівня усвідомлення суті проблеми. Широке вживання цього поняття в непрофесіональних колах, будемо сподіватися тимчасово, під сумнівом — як через специфічність звучання, так і через складність конструкції. Проте саме з результатами гендерних досліджень у соціології, політології, культурології, юриспруденції дедалі частіше зв’язують появу нових шляхів розв’язання проблем, пов’язаних із взаємовідносинами статей. Це вже не просто спроба виявлення розбіжностей між чоловіками і жінками, а дослідження можливості конструювання нових моделей відносин у суспільстві.

Учені в рамках гендерних досліджень дійшли, наприклад, висновку про те, що немає статевої зумовленості для заняття певним видом діяльності, а існують лише соціальні чинники, сформовані в процесі соціалізації. Це дає можливість по-новому подивитися на традиційний розподіл праці в суспільстві з метою найповнішого використання як жіночих, так і чоловічих здібностей для прискорення темпів модернізації та демократизації суспільства.

В українській мові аналога слова «гендер» немає. Найбільше за значенням йому відповідає слово «рід», яке в англійській мові розуміють як приналежність до певної групи, виду. Таким чином, «гендер» — це характеристика соціальної (а не біологічної) приналежності до певного виду осіб, уявлення кожного індивіда про рольові характеристики та особливості поведінки тієї групи індивідів, до якої він належить.

Повсякденне вживання слова «стать» неоднозначне: воно використовується як для позначення групи людей, об’єднаних за ознакою статі (наприклад, чоловіка), так і для позначення особливостей поведінки (наприклад, «статеві відносини»). Проте далеко не всі прояви приналежності до тієї чи іншої статі мають безпосереднє відношення до статевої (у сенсі сексуальної) активності. Тому більш адекватним вбачається вживання слова «стать» стосовно фізичних ознак людського тіла, і слова «гендер» для позначення психологічних, соціальних, культурних розбіжностей між чоловіком і жінкою. Різниця між статтю й гендером може бути величезною, тому що чимало розбіжностей мають небіологічне походження.

Питання в тому, наскільки різниця в поведінці жінок і чоловіків визначається статтю, а наскільки гендером. Від відповіді на нього залежить визнання можливості впливу на формування поведінки чоловіка та жінки в їхніх взаємовідносинах. Думки з цього питання розділилися. Деякі стверджують, що є природжені розбіжності між чоловіками і жінками, які виявляються в усіх культурах. Логіка проста: якщо розбіжності природжені, то «виправленню» не підлягають. Саме на таких висновках базується думка тих, хто дотримується патріархального погляду на суспільні відносини: чіткий поділ праці за ознакою статі аргументується тим, що він присутній в усіх цивілізаціях. Просто й, головне, дохідливо. Опоненти стверджують: універсальність характеристики ще не доводить її біологічного походження, оскільки в будь-якому суспільстві існують загальні чинники розвитку, що впливають на цю характеристику.

Проте прибічники й першого і другого підходів згодні з тим, що на формування людської особистості впливають як біологічні, так і соціальні чинники. Крім того, багато хто згодний з тим, що іноді терміна «стать» недостатньо для самовизначення індивіда: біологічна стать — це наявність реальних фізіологічних розбіжностей (первинних і вторинних статевих ознак), а гендерна ідентичність — уявлення про своє поле. Вони можуть не збігатися: наприклад, наявність в індивіда статевих ознак чоловіка, а самовідчуття жінки (транссексуальність).

У будь-якому суспільстві існують так звані гендерні ідеали, тобто культурні уявлення про «чоловічу» та «жіночу» поведінку. Якщо стать людини визначається до народження, то становлення гендерної ідентичності розпочинається вже після народження і здійснюється в різноманітних формах. На перших етапах поведінка дітей формується на основі імітації поведінки дорослих, найчастіше шляхом наслідування тих, хто приділяє їм багато уваги. У цьому плані цікавий експеримент Маккобі (1974 рік): при наявності поруч обох моделей поведінки (осіб обох статей), маленькі діти не обов’язково наслідують дорослих однієї з ними статі. Формування гендерної ідентичності, крім того, підкріплюється стимулюванням із боку дорослих (нагородами і покараннями).

Крім гендерної ідентичності («Я почуваюся жінкою»), існують так звані гендерні ідеали («Очікується, що я люблю дітей і добре готую їжу»), які іноді не збігаються. Один із найгірших варіантів: наявність жіночих статевих ознак (біологічна стать), самовідчуття чоловіка (гендерна ідентичність), але неприйняття чоловічого гендерного ідеалу.

Очевидний висновок: міжстатеві конфлікти виникають тоді, коли під впливом різноманітних чинників суспільство визнає нормальним і адекватним існування якогось одного виду статевої та гендерної самоідентифікації: наприклад, жінка-домогосподарка, чоловік-годувальник. Це й є фундаментом виникнення подвійної моралі, подвійного стандарту.

Проілюструємо на прикладі України: чоловік декларується як добувач, годувальник, проте один сім’ю прогодувати не в змозі. Жінка, яка формально залишається в суспільній свідомості домогосподаркою і матір’ю, працює за наймом. В наявності конфлікт, найпоширенішою формою вираження якого є крики чоловіка: «Не мужицька це справа — посуд мити!» і бурчання вічно невдоволеної дружини. Та, хоч як парадоксально це звучить, становище чоловіка в даному разі гірше. Чому? Міркуйте самі. «Світом правлять багаті білі гетеросексуальні чоловіки» — чоловікам подобається цей рекламний слоган, проте вони вперто не помічають у ньому слово «багаті». У сучасному глобалізованому світі дедалі менша кількість чоловіків здатна виконувати традиційно приписувані їм ролі, що спричиняє формування в більшості з них сталого комплексу неповноцінності, який призводить до сумних наслідків — алкоголізму, суїцидів, домашнього насильства, підвищення рівня ранньої смертності від серцево-судинних захворювань. Жінки здебільшого краще адаптувалися до зміни соціально-економічних умов, залежно від яких виконують традиційно жіночі, а також традиційно чоловічі ролі, тоді як чоловіки хапаються за «осколки колишньої слави». Та врешті-решт у ситуації, що склалася, програють усі. Це не той випадок, коли потрібна перемога. І чоловікам, і жінкам, і дітям потрібен взаємовигідний компроміс.

Проте не все так сумно. Песимісти кінця XIX століття прогнозували катастрофічні наслідки надання жінкам рівних із чоловіками прав. Радикальні феміністки пророкували нам «війну статей». Проте нічого такого не сталося. Більш того, у світі вже накопичено певний позитивний досвід присутності чоловіків у «суто жіночих» сферах. Сподіваюся, цей досвід (передусім скандинавських країн) вплине на ситуацію й у нашій країні. Своєчасна і достовірна поінформованість, передусім завдяки ЗМІ, лише посприяє цьому процесу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво