…а кращий готель — у скирті! - Соціум - dt.ua

…а кращий готель — у скирті!

1 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 1 липня-8 липня

Існує думка, що туризм сьогодні доступний лише заможним людям. Дорожні витрати, путівки, екскурсії виливаються в солідну суму...

Існує думка, що туризм сьогодні доступний лише заможним людям. Дорожні витрати, путівки, екскурсії виливаються в солідну суму. Саме тому навіть забезпечені українці часто-густо утримуються від далеких поїздок. Про пенсіонерів годі й казати: більшість із них милується екзотичними пейзажами лише по телевізору. Але тільки не наш герой! Білоцерківський пенсіонер Володимир Макаренко запевняє, що справжній мандрівник може об’їздити весь світ і без серйозних капітальних вкладень. Оскільки переконався в цьому на власному досвіді.

Де починається річка дитинства?

Володя ріс дзигою. У п’ять років навчився плавати й легко перепливав місцеву річку Рось. А в сім уже щосили крутив педалі батьківського велосипеда, освоюючи Білу Церкву та її околиці. У школі він захоплювався географією, історією, запоєм читав краєзнавчу літературу. План першої подорожі визрів уже в старших класах. Володя вирішив знайти те місце, звідки бере початок річка Рось. Перед тим, як вирушати в поїздку, старанно вивчив карту місцевості, намітив маршрут, розшукав інформацію про кожний населений пункт, який проїжджатиме. А потім сів на батьківський велосипед — і вперед. Довелося подолати майже сорок кілометрів перед тим, як знайшов невеличкий струмочок, із якого розпочиналася річка його дитинства! По дорозі Володя провідав бункер Гітлера, місце останнього спочинку Пирогова поблизу Вінниці, кафедральний собор у Шаргороді та ще безліч цікавих місць. Вражень вистачило надовго. Ось відтоді юнак і «захворів» на подорожі.

Щорічно планував далекий маршрут і вирушав на пошуки пригод: поїздом, літаком, велосипедом, а то й просто пішки. За підрахунками Володимира Івановича, за своє свідоме життя він об’їздив 236 міст колишнього СРСР! І це притому, що його робота ніколи не була пов’язана ані з турбізнесом, ані з частими відрядженнями. Володимир Макаренко майже сорок років працював на заводі радіокераміки. Пройшов шлях від слюсаря до бригадира, дуже любив свою професію, і все-таки щораз із нетерпінням чекав чергової відпустки, аби присвятити її подорожам. За стандартні 24 дні він примудрявся побувати в найрізноманітніших куточках, інколи за тисячі кілометрів від рідного дому.

У минулі роки Володимир Іванович частенько літав літаками. Гордо повідомляє, що здійснив 111 авіарейсів і понад 200 поїздок залізницею. Побував майже в усіх республіках колишнього СРСР. Бачив Урал, Середню Азію, Байкал, Кавказ, Соловки... Досі з усмішкою згадує, як колись у Самарканді його почастували кавуном вагою майже 35 кілограмів!

— Коли ділився своїми враженнями з друзями й товаришами по службі, чимало людей дивувалися, як це я примудряюся утримувати родину, та ще й подорожувати на одну зарплату? Я у відповідь жартував: «Кидайте курити, випивати, от і з’являться зайві гроші! — згадує Володимир Іванович. — Ну а коли серйозно, то ще тоді переконався — можна подорожувати за мінімальних витрат. Ціни на транспорт були цілком доступні працюючій людині. Приміром, найдорожчий авіаквиток, який мені довелося купувати, — до Іркутська — коштував лише 63 карбованці. У побуті я невибагливий, готелями користувався рідко. Зате з задоволенням ночував у наметах, куренях, мисливських хатинках. До того ж за роки подорожей у мене з’явилося чимало друзів і знайомих у всіх кінцях країни, вони часто звали до себе в гості. Вдалося скуштувати безліч різноманітних національних страв, опанувати місцеві ремесла. В Узбекистані, приміром, збирав бавовну на полях, на Кавказі — чай...

Пенсіонер шкодує, що так і не побував на Камчатці, не побачив Авачинську сопку, де тече вогненна ріка, і знамениту долину гейзерів. А либонь колись він був лише за півкроку від своєї мрії: квиток до Петропавловська-Камчатського коштував тоді 198 карбованців, і він майже зібрав необхідну суму, але тут розвалився СРСР, і стало не до поїздок.

Два двотисячники — за один день

Сьогоднішні ціни на літак пенсіонерові практично недоступні, тому про далекі поїздки довелося забути. Але Володимир Іванович не сумує та, як і раніше, щорічно планує новий маршрут. Адже й в Україні чимало чудових місць. Він уже об’їздив Закарпаття й Івано-Франківську область. Схема пересування проста: зазвичай він бере найдешевший квиток на поїзд, і на третю полицю обов’язково кладе велосипед. Дістається до Львова чи Івано-Франківська, а далі — крутить педалі.

Особливо запам’яталася йому недавня поїздка на Черемош. Із довідників Володимир Іванович дізнався, що це єдина річка в Україні, по якій сплавляють ліс, от і вирішив там побувати. Але вже на місці з’ясував, що неподалік знаходиться місто Вижниця, де народився його улюблений співак Назарій Яремчук, і загорівся бажанням побачити «смерекову хату». Місцеві жителі підказали, як туди дістатися. У домі Яремчуків він застав старшу сестру співака, Катерину. Вона привітно прийняла гостя, показала музей брата, розташований у тій самій «смерековій хаті». Їдучи, він записав у книзі відгуків: «Збулася моя мрія. Я доторкнувся до твоєї, Назаре, долі...» І таких пам’ятних зустрічей і знайомств із дивовижними людьми було ще чимало.

Приміром, у мальовничому селі Лазищина біля самісінького підніжжя Говерли в нього багато друзів. І хоч би коли він їхав у Карпати, обов’язково заїжджає сюди і зупиняється в 70-річної баби Досі. Та приймає гостя з радістю. Діти й онуки роз’їхалися, господарство велике, тому чоловічі руки дуже до речі. Коли мандрівник приходить до неї у двір, бабуся відразу віддає йому низку ключів із словами: «Ти господарюй, а я тепер — у відпустці!» Володимир Іванович охоче допомагає всім, чим може: пасе овець, косить сіно на зиму, збирає лікарські трави, гриби та ягоди... Ну а головна мета кожної поїздки в Карпати — сходження на гірські вершини — Говерлу (2061 м) і Петрос (2020 м). Загалом таких сходжень було одинадцять.

А у серпні 2001 року пенсіонер поставив своєрідний рекорд: протягом одного дня підкорив обидві вершини! Спочатку вирішив штурмувати Говерлу, де йому добре знайома кожна стежина. Дорогою зустрів групу туристів із Польщі. Молоді, добре екіпіровані хлопці на вигляд були значно презентабельнішими від нашого героя, котрий подорожує у звичайній спортивній формі та простеньких кедах. І проте невдовзі більша частина групи безнадійно відставала від нього. Володимир Іванович піднявся на вершину, відпочив трохи та знову вирушив у дорогу. Прощаючись із польськими туристами, розповів про свої плани сьогодні ж підкорити й Петрос. Співрозмовники чемно усміхалися, але явно не вірили, що таке можливо. Проте до настання сутінків Володимир Іванович усе-таки встиг здолати ще один двохтисячник. Досі згадує здивовані обличчя поляків, із котрими знову зустрівся біля підніжжя Петроса. Якби вони не бачили його на вершині на власні очі, ніколи не повірили б.

Проліски для коханої

У свої неповні 65 років Володимир Іванович стрункий, підтягнутий, жодного грама зайвої ваги, і на здоров’я не скаржиться. Хоча спеціально фізкультурою ніколи не займався: не до душі йому безтямно повторювати одні й ті самі вправи. Куди цікавіше вивчати географічний атлас і довідники, розшукуючи пам’ятки архітектури, музеї, собори, де він ще не був. Якщо відстань до цікавого місця менше 1000 кілометрів, воліє їхати велосипедом.

— Ще працюючи на заводі радіокераміки, увесь час агітував членів своєї бригади займатися активним відпочинком, організовував вилазки на природу — у ліс, на річку, навчав збирати гриби, лікарські трави, орієнтуватися на місцевості, — розповідає Володимир Іванович. — Можу похвалитися: мій приклад когось надихнув. Приміром, коли кілька моїх товаришів по службі освоїли велосипед, вони відразу кинули курити. Річ у тому, що дві ці речі абсолютно несумісні! Аби крутити педалі, потрібні здорові легені. Тому моя порада всім курцям — купіть велосипед! Це набагато ефективніше й дешевше, ніж тривале лікування від нікотинової залежності в клініках.

До речі, користується він сам звичайним вітчизняним велосипедом, якому вже четвертий десяток років. Але старий друг підводить рідко: уміли раніше виготовляти надійні та якісні речі. Вирушаючи в дорогу, бере з собою мінімум речей. На задній багажник кріпиться рюкзак із необхідним запасом продуктів: сало, хліб, сіль, питна вода. Не забуває прихопити й запчастини для ремонту велосипеда. Ну а на передньому багажнику — вихідний костюм і взуття для походів у музеї. Таким чином, навіть у далекі поїздки речей набирається не більше 15—20 кілограмів. А ще Володимир Іванович любить музику. Тому на кермо завжди прикріплює радіоприймач і настроює на улюблену хвилю.

— Місце для нічлігу підшукую дорогою. Готелі мені не по кишені, тому ночую найчастіше в копицях сіна, які в серпні знайти не проблема. Повірте, скирта — дуже комфортне місце! — запевняє Володимир Макаренко. — Але вибирати її треба правильно. По-перше, ніколи не слід влаштовуватися на нічліг уздовж доріг. Випадковий перехожий може кинути недопалок — і солома займеться. Та й повітря там забруднене вихлопними газами. Краще вибирати скирту подалі від траси. На м’якій траві спати зручно й корисно, не холодно вночі й не спекотно вдень, та й дощем не намочить. Пахощі скошеного сіна заспокоюють, і сни сняться дивовижні. Уранці встаєш — утоми ніби й не було!

На порівняно невеликі відстані (до 30—40 кілометрів) Володимир Іванович узагалі любить ходити пішки. Приміром, недавно дізнався, що в Київській області є ферма з розведення страусів. І вирушив туди разом із другом Володимиром Войтенком. Раніше вони разом працювали на заводі, і Макаренко заразив товариша своїм захопленням подорожами. Пройшли ні багато ні мало — 30 кілометрів! Але за розмовами час пролетів непомітно, друзі помилувалися страусами, поговорили з господарями ферми — і бадьоро відправилися назад.

А провесною Володимир Іванович вирушає до Шкарівки, що за 26 кілометрів від Білої Церкви, аби набрати букетик пролісків для коханої дружини Антоніни. Їхній шлюб триває вже чотири десятиліття. У перші роки сімейного життя подорожували разом, але потім народилася донька, і дружині стало не до поїздок. Часом вона дорікає чоловікові за те, що ніяк не хоче вгамуватися, але, охолонувши, усе-таки відпускає в чергову поїздку. Вона чудово розуміє: Володимир Іванович просто не може жити інакше. І поки молоді люди скаржаться, що не можуть забезпечити собі комфортний відпочинок, наш пенсіонер бадьоро складає рюкзак. Ось і цього літа планує знову їхати на Черемош, шукати батьківщину улюблених співаків Софії Ротару й Василя Зінкевича...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво