1917—1918 роки: Згаяний час Центральної Ради, або «Між двома кріслами» - Соціум - dt.ua

1917—1918 роки: Згаяний час Центральної Ради, або «Між двома кріслами»

19 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 19 серпня-26 серпня

Про Українську революцію 1917—1921 років написано томи книжок, захищено безліч і, напевно, не менше ще буде захищено кандидатських та докторських дисертацій...

Про Українську революцію 1917—1921 років написано томи книжок, захищено безліч і, напевно, не менше ще буде захищено кандидатських та докторських дисертацій. Ця тема настільки багатоаспектна і контроверсійна, що цілісний портрет того часу навряд чи кому вдасться відтворити. Але, мабуть, цікавими є нюанси, якісь штрихи; вони часто залишаються поза увагою дослідників. Воєнна історія, перебіг національно-визвольних змагань більш-менш знайшли відображення і в спеціальній, і в мемуарній літературі. Тож спробуємо торкнутися не дуже популярної сьогодні теми саме в «ментальному ключі»: чому українці, на відміну від поляків, чехів і словаків, фінів, прибалтів, не зуміли захистити свою незалежність?

І зробимо це, спираючись на думки безпосередніх учасників подій, передусім батька «інтегрального націоналізму» Дмитра Донцова, затаврованого майже всіма учасниками численних партій на українській політичній шахівниці ХХ століття (докладніше про політичні погляди Д.Донцова читайте «ДТ», «Вільний улан» української національної ідеї», № 12, 2004), та Ісидора Нагаєвського, автора блискучої «Історії Української держави ХХ століття». Ми не маємо наміру описувати поразки й перемоги на полі бою, обстоювати ту чи іншу позицію, захищати Петлюру, Винниченка, Скоропадського, Грушевського чи П’ятакова з Раковським. Залишимо осторонь і зовнішні чинники поразки Української революції — це тема окремої статті.

Ні в кого, мабуть, не викликає заперечень той факт, що початком шляху до поразки визвольних змагань 1917—1921 років стала політична позиція Української Центральної Ради (точніше — марні спроби її віднайти) саме буремного 1917 року. Згаяний час — так можна назвати ці десять місяців після Лютневої революції в імперії Романових. Вони ввібрали й два доленосні для України місяці після непевної ще перемоги більшовиків унаслідок перевороту в далекому Петрограді.

Від ухвалення Першого Універсалу Української Центральної Ради (23 червня 1917 року) до Четвертого (22 січня 1918 року), нарешті «незалежницького», — прірва часу. Дивною подією можна назвати ухвалення Третього Універсалу УЦР 20 листопада (за новим стилем), тобто через два тижні після пострілу «Аврори». Ця «відповідь» УЦР, що мала реальні важелі влади в Україні, але чомусь заганяла себе в глухий кут ефемерного союзу з більшовиками, стала зразком «капітуляції без бою»: «Однині Україна стає Народною Республікою. Не віддаляючись від Республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими допомогти всій Росії, щоб уся Республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів». Читаємо дуже слушне зауваження в І.Нагаєвського: «Центральна Рада своєю впертою політикою федерації з Москвою змарнувала дорогоцінних вісім місяців та велике піднесення народу творити свою власну державу».

Про це «піднесення народу» і поразницькі, щонайменше недалекоглядні, настрої Центральної Ради пише і Д.Донцов: «…тут було безконечне хитання між революцією та угодою, між політикою революційних жестів і таємних переговорів у передпокоях, при чім революцію ніколи не мислилося як національну, а переважно як соціяльну, що ще більше затирало границю між нашою та російською політикою… В нас не передбачали світового конфлікту, ні еволюції московського лібералізму в сторону імперіялізму, ні націоналістичного підкладу большевизму… будували політику не на схоплених тенденціях політичного розвою, а на політичних плітках, на заявах Савінкова або Раковського, приходячи від них у телячий захват».

Так, ніхто не може заперечувати важливість соціальних програм у ці буремні роки. Тим більше, що Україна стала ареною кровопролитних битв на полях Першої світової війни, а державний механізм Російської імперії почав «тріщати по всіх швах» уже з перших днів цієї війни. З установленням влади Тимчасового уряду в Петрограді дедалі більше відчувалося небажання абсолютної більшості населення, в тому числі і в Україні, проливати кров уже за «демократичну Росію». Гальмування державотворчої енергії українців, загравання з усіма соціальними верствами, занадто толерантні, якщо не сказати запопадливі, засади національної політики (побоювання, не дай Боже, не зачепити національні почуття неукраїнського населення — росіян, євреїв, поляків, які в абсолютній більшості вороже ставилися до української національної ідеї) підважували і без того хиткий фундамент УНР.

Усе це відбувалося в той час, коли в Європі добігала кінця світова бійня, і східноєвропейські народи готувалися до боротьби за незалежність на руїнах імперій: Німецької, Австро-Угорської, Російської та Оттоманської. Д.Донцов показав разючу невідповідність «провідників нації» в Україні і їхніх «близнюків» по той бік Східного фронту: «В противність до німецьких і австрійських інородців, вона (Рада. — С.М.), як п’яний плота, чиплялася фантому вмираючої російської державности». Додамо, що мислитель, безумовно, мав на увазі чехів і словаків на чолі з Т.Г.Масариком, поляків з «Начальником Держави» Ю.Пілсудським, югославські народи, які об’єдналися в Королівство сербів, хорватів і словенців. Поляки і чехи із словаками, як і фіни, виборювали державність зі зброєю в руках (захищаючи свої, підкреслюю, національні інтереси). А в цей час керманичі УЦР своїми ж руками знищували паростки національної армії. Армії, на той час наймогутнішої серед недержавних націй Східної Європи. І.Нагаєвський із болем писав про політику Ради наприкінці 1917 року: «Українські фронтові частини пробивалися з Московщини в Україну, і там своя рідна влада держала їх на станціях по кілька днів у холодних вагонах, без їжі, під карантином, і це дуже погано впливало на настрої патріотичних вояків, що всеціло віддавали себе в розпорядження свого уряду. Не діждавшись нічого, вони самотужки пробивалися до своїх домів, де панувала атмосфера «ділення десятин».

Там, у селах, виступав на перший план уже соціальний аспект революції. І Рада в цьому питанні «мавпувала» гасла більшовиків, але маса, чи, як писав Д.Донцов, «публіка воліє оригінал, а не кепський плагіат». І далі: «Сентиментальне українофільство забороняло їй (Раді. — С.М.) виступити провідником переважно змосковщеної міської голоти, як це зробили большевики, а «соціялізм» останніх перешкодив їй зорганізувати середнє селянство, одиноку, справді ворожу Росії силу».

Тож банкрутство Центральної Ради, керівництво якої захлиналося в нескінченних сутичках різноколірних партій, було результатом не так політики, що нав’язувалася ззовні, як саме внутрішнього безсилля і, прямо скажемо, відсутності свого харизматичного лідера. На кшталт Масарика, Маннергейма чи Пілсудського.

Попереду на Україну чекали Крути, коли захищати збанкрутілий уряд кинулися лічені сотні вояків і студентів. А всього лише за кілька місяців до цієї події Рада мала під рукою сотні тисяч бійців, сповнених бажання захищати українську владу.

Невдовзі Київ зазнав страшних артилерійських обстрілів і погромів червоних під орудою полковника Муравйова. Не за горами було «запрошення» в Україну німців (так, саме уряд УНР запросив кайзерівців, а не гетьман П.Скоропадський, що прийшов до влади після перевороту 29 квітня 1918 року).

«Скачучи між «кулаком» і люмпен-пролетаріатом, між оселедцем і «Капіталом» Маркса, між Айхгорном (головнокомандувач кайзерівських окупаційних військ в Україні, вбитий із провокаційною метою влітку 1918 р. — С.М.) і Леніним, нарікаючи і на одного, і на другого, не здібна перейнятися патосом ні одного, ні другого, вона скінчила тим, чим кінчають зазвичай люди, що сідають між двома кріслами: вона опинилася на землі», — так характеризував Д.Донцов Центральну Раду в «Підставах нашої політики» 1921 року. Року, коли національна революція, попри жертовність її захисників, остаточно зазнала поразки. На Україну чекав більшовицький експеримент із карнавальною державністю — в оболонці під назвою УРСР.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 15 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво