14 січня - Соціум - dt.ua

14 січня

13 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №1, 13 січня-20 січня

1208 — біля містечка Сен-Жілль у Лангедоку було вбито папського легата, цистеріанського ченця Петро де Кастельно...

Євген Чикаленко
Євген Чикаленко

1208 — біля містечка Сен-Жілль у Лангедоку було вбито папського легата, цистеріанського ченця Петро де Кастельно. Жорстокий переслідувач єретиків, і передусім катарів (альбігойців), накликав на себе гнів їхнього покровителя і сюзерена — графа Раймонда VI Тулузького. Граф необачно пригрозив, що «цей нахаба не вийде живим із його володінь». Можливо, його запопадливі піддані занадто буквально сприйняли ці слова.

Папа римський Інокентій III отримав привід для оголошення хрестового походу проти катарів. Йому приписують ємний вислів про те, як відрізнити щирих католиків від єретиків: «Вбивайте всіх, Господь упізнає своїх». Альбігойські війни тривали з невеликими перервами до 1244 року і повністю спустошили Південну Францію.

Очолив похід «зграї сарани з Апокаліпсиса» граф Сімон де Монфор, який зібрав 15 000 лицарів (французів, німців, англійців). Філіп II Август, король Франції, вирішив діяти чужими руками й офіційно не підтримав «хрестоносців».

Раймонд VI Тулузький, а пізніше його син Раймонд VII, мужньо захищалися за сприяння найманців з Арагону та Ломбардії. На допомогу катарам-аскетам прийшли аж ніяк не святенники — Педро Арагонський, графи де Фуа. По суті, розгорнулася громадянська війна Півночі та Півдня Франції. Катари (грецькою — чисті) не мали права вбивати не тільки людей, а й теплокровних істот, як, утім, і одружуватися; відкидали церковні таїнства і вважали, що Добро і Зло мають двох різних творців. Єдина молитва, яку вони визнавали й читали 120 разів на день, — «Отче наш».

Свята інквізиція зібрала «кривавий урожай»: катування й терор сягнули апогею. Живими горіли у вогні непохитні катари в останньому їхньому осередку — замку Монсегюр. І все це виправдовував та заохочував Рим. Землі Лангедоку і Провансу, фактично незалежні від влади французьких королів, у такий варварський спосіб були інкорпоровані до складу держави Капетингів.

Печатка графа Раймонда VII Тулузького
Печатка графа Раймонда VII Тулузького

Альбігойські війни — це не просто конфлікт на релігійному грунті в одному з регіонів Європи. Це і початок Реформації, і старт Інквізиції, і перший крок до консолідації («залізом та кров’ю» — і так можна сказати) французької нації. Сувора й культурно відстала Північ буквально «задавила» блискучий, освічений, толерантний Південь. Але брутальні жителі півночі не могли не перейнятися ідеями Ренесансу, що зароджувалися на колись квітучих землях Лангедоку та Провансу.

1526 — Рицарі Бургундії урочисто присягнули імператорові Священної Римської імперії Карлу V (й іспанському королю «за сумісництвом»), відмовившись від сюзеренітету французького короля Франциска I. Цю подію викликали перемога імперців над французами при Павії 24 лютого 1525 року та взяття в полон Франциска I.

19 грудня 1525 року в Мадриді він мусив під тиском поступитися Габсбургам Бургундією й віддати в заручники двох своїх синів. Король Франції зобов’язався одружитися із сестрою імператора Елеонорою. А ще ж кілька років тому Франциск I казав: «Я не пам’ятаю того місця в заповіті Адама, яке позбавляло б мене моєї частки світового панування».

Втім, у серпні 1525 року Франциск I зобов’язав нотаріально засвідчити свій протест, чим оголошував недійсними всі договори, до підписання яких його «примусили, всупереч честі та обов’язку». Після повернення до Франції у травні 1526 року король у місті Коньяк офіційно відкликав свій підпис у присутності посланця імператора і створив нову антиімперську коаліцію, до якої приєдналися папа римський, герцог Міланський, Венеціанська республіка та Флоренція. Італійські війни було продовжено.

1814 — Данія, союзниця наполеонівської Франції, вимушена підписати принизливий мир у Кілі (Німеччина). Він став результатом нищівної поразки біля стін Копенгагена від армії шведського принца Бернадота, колишнього французького маршала, який незабаром став королем Швеції. Шведи спиралися на допомогу англійського флоту.

Умови капітуляції були такі: розрив союзу з наполеонівською Францією, підписаного на хвилі успіхів Бонапарта в Німеччині 1813 року, передача Швеції Норвегії в обмін на північну Померанію та острів Рюген. Великобританія отримувала на «законних» підставах острів Гельголанд (захоплений 1807 року).

1906 — У Києві вийшов перший номер щоденної газети українською мовою «Громадська думка». Біля її витоків стояли Євген Чикаленко, Василь Симиренко та Володимир Леонтович. Український цукрозаводчик, вчений і меценат Василь Федорович Симиренко 10% своїх доходів віддавав на розвиток національної культури. Заснував народний театр, фінансово підтримував журнал «Киевская старина», видавництво «Вік», газети «Громадська думка», «Рада». Але головним ідейним натхненником (не меншою мірою — і фінансовим) цих проектів став Євген Харлампійович Чикаленко. Він уміло боровся з цензурним та адміністративним свавіллям великодержавних чорносотенців.

Уже 18 серпня 1906 року царська влада, окрилена успіхами у придушенні революції 1905—1907 років, оголосила указ про заборону газети. Втім, 15 вересня Євген Чикаленко створює нову щоденну українську газету «Рада», яка виходила до самого початку Першої світової війни. На хвилі патріотичного психозу в імперії Романових газету було заборонено, як і всі українські партії, національно-культурні організації та органи друку.

1943 — Відбулося відкриття таємної конференції в Касабланці (Марокко), на якій президент США Франклін Делано Рузвельт і прем’єр-міністр Великобританії Вінстон Черчилль ухвалили рішення вимагати беззастережної капітуляції «країн осі» — нацистської Німеччини, фашистської Італії та імператорської Японії. Можливість сепаратних переговорів із противником також виключалася, і на цьому особливо наполягав президент США. Йосип Сталін мотивував свою відсутність необхідністю особисто керувати діями РСЧА на останньому етапі Сталінградської битви.

Головним питанням конференції стало відкриття Другого фронту на прохання керівництва СРСР. У непростому обміні думками взяла гору точка зору В.Черчилля, який прагнув перш за все підсилити позиції союзників у Північній Африці, де продовжували опір Африканський корпус Ервіна Роммеля та італійці, і, звісно ж, у всьому Середземноморському регіоні. Висадка англійців та американців в Італії (на Сицилії) була запланована тільки в липні 1943 року, а в Північній Франції — у вересні 1943 року.

Лише 9 лютого прем’єр-міністр Великобританії надіслав послання Й.Сталіну, в якому повідомляв про те, що Другий фронт буде відкрито влітку 1943 року. Історія розсудила інакше, і «повноцінний» Другий фронт було відкрито 6 червня 1944 року з висадкою американських та англо-канадських частин у Нормандії (операція «Оверлорд»).

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво