Зірка із сузір’я ТимошенкА - Наука - dt.ua

Зірка із сузір’я ТимошенкА

25 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 25 березня-1 квітня

Під час хрущовської «відлиги» до України приїхав найбільший у світі фахівець із механіки Степан Тимошенко...

Під час хрущовської «відлиги» до України приїхав найбільший у світі фахівець із механіки Степан Тимошенко. Він хотів відвідати КПІ, в якому колись розпочинав свою наукову діяльність. На той час це був уславлений учений, буквально бог усіх механіків світу. Степанові Прокоповичу влаштували теплий прийом у КПІ. Після офіційних промов він попрохав показати йому лабораторію механіки. Тут Тимошенко тільки й вимовив: «Та це ж випробувальний прес, на якому я працював іще студентом!» Але ж відтоді, як він переїхав до США, минуло півстоліття...
Як бачимо, і за радянських часів із оновленням устаткування у вузах, як, утім, і в академії, справи складалися не на вищому рівні. Вражає інше — те, що при цьому дух науки у країні не помер. Талановиті ідеї і великі наукові школи з’яви­лися цілком несподівано там, де на це важко було навіть сподіватися.
Своїм учителем Степана Тимошенка називали люди, котрі ніколи не бачили його і за віком годилися в онуки. Серед тих, хто називає себе учнем Тимошенка, і вчений із Хмельницького професор Вілен Ройзман.
Ще будучи студентом ХАІ, Вілен Петрович розробив атомний двигун для надзвукового літака, завдяки якому, за задумом творця, літальний апарат міг облетіти без посадки земну кулю. Після закінчення інституту молодого фахівця направили до запорізького ДКБ-478, де займалися створенням авіаційних двигунів. Керував ним видатний конструктор академік Олександр Івченко. Працювати під началом такої людини — велика удача. Вілен Петрович потрапив у відділ міцності. В той час авіаційні двигуни переслідувала напасть — підвищені вібрації роторів. І ніхто не міг збагнути, внаслідок чого вони виникали і як із ними боротися.
Про небезпечні вібрації, здатні зруйнувати міст, якщо по ньому крокуватиме в ногу рота солдатів, знали ще в часи Середньовіччя. Про те, як боротися з вібраціями сучасних мостів, пояснив інженерам Степан Тимошенко. Він буквально приголомшив американських мостобудівників, коли пояснив їм причину катастрофи, що сталася з Токомським мостом. Найбільше їх уразило те, що український учений приборкав явище флатера не з допомогою зміцнення, а з допомогою... ослаблення конструкцій моста. Це настільки здивувало американців, що вони одразу ж віднесли Степана Прокоповича до розряду інженерних гуру.
Проте фахівці, розібравшись із тим, як усунути трясучку мостів, зустрілися з аналогічними проблемами в багатьох інших галузях. У літаках і моторах це було особливо небезпечно. Не дивно, що Вілен Петрович узявся за вивчення класичної праці Степана Тимошенка «Коливання в інженерній справі». Поклавши в основу праці свого американського колеги, він розвинув теорію і зміг теоретично розв’язати задачу, як позбавити вібрацій мотори літаків.
У цей час у Московському авіаційному інституті інший учений — Михайло Левіт експериментально дійшов такого самого висновку. Надалі двоє вчених почали проводити дослідження спільно. Було створено перші у світі вакуумні стенди для дослідження роторів лопатевих машин. На них балансувалися двигуни, створені ледь не всіма видатними конструкторами Радянського Союзу. На жаль, налагодити серійний випуск стендів тоді не вдалося. Проте це зробила німецька фірма Шенк, яка й донині поставляє таке устаткування до різних країн світу, зокрема й до СНД.
Життя час від часу ставило перед ученими, інженерами й випробувачами дуже нестандартні завдання. Наприклад, на деяких літаках із турбогвинтовими двигунами АІ-20 (їх ставили на ІЛ-18, АН-10, АН-12 та інші літаки) іноді ламався вал і обривалися лопаті повітряного гвинта. Було щастям, якщо частина лопаті пролітала повз літак. Тоді завдання полягало лише в тому, як посадити літак-інвалід. Якщо ж відірваний шматок лопаті потрапляв у фюзеляж і пробивав його, то літак, як правило, розбивався.
Вілен Петрович створив математичну модель цього неприємного явища і визначив умови, за яких можна уникнути нещастя. Проте, незважаючи на те, що причини дефекту було розкрито, навіть наукову статтю про це йому написати заборонили: «Ви що, хочете зупинити польоти всього парку турбогвинтових літаків? Та в нас тільки на маршруті Москва — Сочі літаки ІЛ-18 виконують по 14 рейсів на день. Розробники повітряних гвинтів не зможуть швидко переробити лопаті й переоснастити ними всі літаки. Тож поки що треба мовчати!» Літаки продовжували літати. І, на жаль, падати теж...
Вілен Петрович — людина з теоретичним складом розуму, однак у душі був романтиком. Його вабило небо. Він давно мріяв зайнятися чимось таким, що було б безпосередньо пов’язане з польотами. І він здійснив свою мрію, виконуючи експерименти разом із видатними льотчиками — братами Коккінакі, Степановим, Терещенком.
Якось учений брав участь у проведенні вібраційних випробувань крісла першого космонавта Юрія Гагаріна. До лабораторії доставили крісло з макетом космонавта в помаранчевому скафандрі, в кишенях якого лежав пістолет і ніж. Завдяки випробуванням удалося позбавити крісло та його кріплення можливих у польоті резонансних коливань. Так Вілен Петрович доторкнувся до космонавтики, якою мріяв займатися зі студентської лави.
Коли ж Ю.Гагарін загинув, учений відправив листа Леонідові Брежнєву з проханням узяти його... в космонавти. Відповідь надійшла від начальника загону космонавтів генерала Каманіна. Він, безумовно, до таких емоційних прохань звик і мав «ухильні відповіді» на всі випадки життя. Генерал подякував за пропозицію і написав, що на поточний момент набір до загону космонавтів не здійснюється. Коли цей лист потрапив до дружини невезучого кандидата в космонавти, довелося почути чимало гірких докорів: «Ти що, вирішив нас із сином залишити сиротами? А ти подумав, що з нами буде? Навіть не порадився з нами!»
У житті Вілена Петровича траплялося чимало пригод. Втім, переважно це були, якщо можна так висловитися, «пригоди думки», «драма ідей». Він багато й успішно викладає, проводить дослідження з усунення тривкісних дефектів радіоелектронних систем, що працюють у екстремальних умовах на ракетах, швидкісних літаках, суднах.
Після розвалу СРСР роботи В.Ройзмана стали відомі за кордоном. Його почали запрошувати на міжнародні конференції, пропонувати гранти на розвиток своїх робіт від НАСА, НАТО, Єврокомісії, університетів Швейцарії, США, Канади, Японії, Австрії й інших країн.
Нині під його керівництвом успішно працюють наукові школи, які вирішують нелегкі проблеми балансування і прогнозування стану технічних систем. Так наукове зерно, посіяне колись Степаном Тимошенком, знайшло гідних продовжувачів. Сьогодні цей напрямок визнано у всьому світі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво