ЗАВДАННЯ ФІЛОСОФІЇ — СВІТ ВИГАДАТИ - Наука - dt.ua

ЗАВДАННЯ ФІЛОСОФІЇ — СВІТ ВИГАДАТИ

8 лютого, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 8 лютого-15 лютого

У чому полягає завдання філософії? Здавна вважається — пояснити світ, дати уявлення про людину та її місце в ньому...

Олександр Зорич (Яна Боцман, Дмитро Гордевський)
Олександр Зорич (Яна Боцман, Дмитро Гордевський)

У чому полягає завдання філософії? Здавна вважається — пояснити світ, дати уявлення про людину та її місце в ньому. Темпераментний Карл Маркс був упевнений, що настав час світ змінити. А ось харківські вчені, кандидати філософських наук Яна Боцман і Дмитро Гордевський, світи... вигадують.

На спільному рахунку двох філософів — вони друкуються під одним псевдонімом Олександр Зорич — уже шістнадцять романів, дія яких відбувається в альтернативних світах.

Вони народилися в один рік, виросли в одному дворі, жили в одному під’їзді, ходили в один клас і в одну музичну школу, обоє поміняли першу освіту — математика і програмування — на філософію, майже одночасно захистилися, працюють на одній кафедрі, в одному університеті, обидві дисертації були присвячені релігії. При цьому вони не подружжя, хоча багато читачів переконані в протилежному.

— Ми — виняток, — каже Яна. — Хоча знаємо, що в дружбу між чоловіком і жінкою люди тепер не вірять. Втім, як і в усі часи, якщо судити із «Записок у изголовья» однієї з моїх улюблених письменниць, японської фрейліни Сей-Сінагон, яка жила у XV столітті.

Світи, в яких хочеться заблукати

— Чому, на ваш погляд, сучасну освічену людину приваблює гра у вигадані альтернативні світи, наповнені чарами, магічним дійством?

Дмитро: Магія приваблює і приваблюватиме, оскільки вона існує й діє. Наука і магія — це дві різні форми знання про побудову світу і про впливи на світ. Магія звичайно користується мовою метафор і якісних співвідношень, наука — мовою цифр і кількісних відношень. Магія тяжіє до того, щоб бути езотеричним мистецтвом, а наука, навпаки, стала світською, екзотеричною сферою культури. У XVIII—XIX століттях у Європі відбувся крен у бік науки. Та не слід забувати, що такого перекосу тоді не сталося ні в Індії, ні в Китаї, взагалі більше ніде.

Коли у XX столітті стало зрозуміло, що наука поставила світ на межу глобальної катастрофи, але при цьому навряд чи змогла ощасливити навіть «золотий мільярд», — про незаслужено забуту магію згадали, й вона відразу ж проявилася в десятках різноманітних аватар. Однією з цих аватар стала фентезі. Особисто мені — і як філософу, і як людині, обтяженій духовними та фізичними проблемами, — магія винятково цікава. Я не маю на увазі чорні європейські «жарти» із восковими фігурками та малюванням червоних пентаграм. Цікаві східні і мезоамериканські енергетичні концепції людини та світобудови, які дозволяють, як мінімум, підвищити загальну «якість життя» окремо взятої людини, зміцнити здоров’я і дати додатковий імпульс творчості. З другого боку, магія пропонує письменникові безліч яскравих образів і нових правил сюжетної гри — як можна пройти мимо?

Яна: Навіть у комуністичні, псевдоатеїстичні часи магічні ритуали використовувалися дуже активно. Приміром, паради на Красній площі були організовані як однозначно магічне дійство — вождь стояв на узвишші, дружина розміщувалася внизу і демонструвала свою «крутизну» гучними вигуками та ритмічними рухами. Чи, приміром, мумія Леніна в Мавзолеї — чим це не некромантія, чим не вуду? Що ж до постаті мага, яка для фентезі — ключова, із цим складніше. З відчуженням людини від природи особистостей такого «енергетичного рівня» на одиницю населення стає дедалі менше, а потреба в «магах», тобто мужніх і здатних приймати ризиковані, інколи етично неоднозначні рішення особистостях, залишилася. Особливо сильна туга за лідерами такого роду в молоді. Саме цією потребою і підживлюється жанр фентезі. Можна навіть сказати, він на ній паразитує.

— Отже, вся справа в розчаруванні в науці, прогресі й так далі?

Дмитро: Наше прісне повсякдення потребує гострих приправ. Космічна фантастика — це гірчиця. Кіберпанк — соус чілі. Фентезі — запашна суміш на кшталт сухої аджики. Якщо ж міркувати у філософських термінах, то зараз культура переживає гостру кризу маскулінності та фемінності, хоча в Україні і Росії ця криза виявляється слабше, ніж у США, приміром. Так чи інакше, чоловікові зараз важко відчувати себе Героєм і Коханцем, а жінці, відповідно, не менш важко відчувати себе Героїнею і Коханою Подругою. Ну, а фентезі подає чудові зразки і того, і другого.

Філософія плюс література дорівнює...

— Які основні «пристрасті», на ваш погляд, рухають людьми?

Яна: Я думаю, основна пристрасть людства — розважатися. Друга — якнайменше думати та вирішувати. Ну і третя — пристрасть до продовження роду. А такі «класичні» романні пристрасті, як честолюбство, бажання любити, пізнавати, мстити і повелівати, у сучасному світі виявлені досить слабко. Дев’яносто відсотків населення будь-якої «розвиненої» країни найбільше на світі любить, на жаль, дивитися телевізор.

— А вашими героями?

Яна: Наші герої, як правило, дуже часто закохуються, дуже честолюбні і страшенно допитливі. «Низькі» пристрасті — а саме жага задоволень, азарт і похіть — для них, як правило, теж не чужі. Нерідко ними рухають страх або інстинкт самозбереження.

Дмитро: Проте тут є тонкість. Якщо, скажімо, я, як людина з плоті і крові, постійно перебуваю під владою складної композиції відчуттів-напівтонів, то герої книжок не завжди можуть дозволити собі такий складний внутрішній світ. Якщо роман пишеться з оглядкою на школу «психологічної прози», то персонажі можуть дозволити собі любити, страждати й радіти в десяти, у сорока регістрах — як це відбувається, приміром, у нашому романі «Карл, герцог».

— Що ж таке любов?

Яна: Жертовне, самовіддане почуття, а не синонім «прив’язаності», як тепер. Любов у сучасному світі надзвичайно рідкісна, навіть звичайна, через постійну зайнятість у людей просто не залишається енергії.

Дмитро: Нині любов — на 80 відсотків продукт соціального конструктивізму і лише на 20 щось справжнє. Культурні установки і веління соціуму постійно тягнуть Людину кудись повз конкретного Іншого у сферу досить абстрактних категорій. «Працюй! Бо не виплатиш кредит за свій будинок». «Подивися телевізор! Бо не дізнаєшся про нові вбивства в Афганістані». «Прагни Сінді Кроуфорд! Вона — еталон плотської краси». Тисячі таких імперативів створюють духовний клімат у кожній окремо взятій голові, а разом таких голів — мільярди.

Яна: За кількістю соціальних потрясінь список очолюють, звичайно, Маркс із Енгельсом. За «індексом цитованості» лідером буде Зигмунд Фрейд, який першим розкрив і продемонстрував механіку темних сторін людської особистості і впровадив мову для аналізу психіки. Для ХХ століття це було величезним потрясінням. Давня людина, яка вперше побачила своє відображення у дзеркалі, була вражена, напевно, не менше. Одна з найяскравіших постатей східної філософії — давньокитайський мислитель Конфуцій. Його вчення настільки вразило давніх китайців, що 555 року його обожествили. До речі, у Китаї досі дуже шанують нащадків Конфуція — нащадки у шістдесят п’ятому (!) коліні.

— В якому з вигаданих вами світів ви хотіли б жити?

Яна: В жодному — не вистачило б мужності і власної сили. У кожному разі, для того, щоб жити там як героїня.

Дмитро: Мене взагалі не вабить за межі цього світу. До радикального ескапізму я не схильний. Та якби нам насправді дали можливість створити чи переробити світ, ми б, мабуть, узялися за цю справу. Було б жаль втрачати таку нагоду — вдруге ж не запропонують! І це був би світ, який СПРАВДІ може врятувати краса.

…То що таке романи Олександра Зорича?

— Це втеча від життя, — переконаний старший маститий критик. — Не заперечу, серед інших різновидів ескапізму, тобто способів утекти від реальності, читання романів Олександра Зорича — не найгірший варіант. І все-таки це заняття щось на кшталт наркоманії. Теж свого роду залежність, і дуже небезпечна. У довгій черзі торговців «опіумом для народу» цей автор стоїть зовсім не в останніх рядах. Його романи — це всього лише солодка отрута вигаданих світів, сфабрикована для задоволення хибних потреб слабких душ. Як писав Беранже, «...честь безумцю, який навіє людству сон золотий». І хай не бентежить вас чудова художня мова його книжок і брехлива краса його героїв — найкращі сорти опіуму теж колись були яскравими квітками маку.

— Ні-ні, це заклик до щастя, — не згоден молодший критик. — Сміливість, краса, витонченість — усе, чого так бракує нам у наших буднях, є в романах Олександра Зорича. А може, наші будні не такі вже й сірі, і проблема в тому й полягає, що прагматизм надів шори нам на очі? І романи просто допомагають нам побачити звичний світ таким, яким він є, — прекрасним і шаленим? Відчути себе героєм, який відповідає за своє щастя і за своє нещастя. Виявити в собі сили протистояти й боротися, любити й ненавидіти — щиро і шалено. Книжки Зорича дають нам можливість прожити історію людської культури у своїй уяві і знайти потім у нинішньому наше справжнє «я».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво