Зашкалювання зіркових знань - Наука - dt.ua

Зашкалювання зіркових знань

29 грудня, 2011, 14:40 Роздрукувати Випуск №48, 29 грудня-13 січня

Вчений Кіт, що правив увесь цей рік, завів чернівецьких археологів у таємничі хащі прадавнього лісу і несподівано подарував унікальне відкриття.

Вчений Кіт, що правив увесь цей рік, завів чернівецьких археологів у таємничі хащі прадавнього лісу і несподівано подарував унікальне відкриття. Поблизу села Корчівці, що на Глибоччині, в одному з урочищ, про яке здавна ходили трохи моторошні легенди, археологічна експедиція Чернівецького національного університету під керівництвом професора Сергія Пивоварова натрапила на дивний об’єкт. Величезні вали й рови тягнулися на 100—150 метрів, утворюючи щось на зразок стовбура дерева з кількома розгалуженнями. Причому крайні «гілки» чітко вказували на точки весняного і зимового сонцестояння.

Оглянувши знахідку, керівник Центру космології, що діє при кафедрі філософії НТУУ «Київський політехнічний інститут», Геннадій Марченко запевнив, що маємо справу з такою собі прадавньою земляною обсерваторією, з допомогою якої в давньослов’янські часи спостерігали та обраховували рух небесних світил. На території Буковини є кілька археологічних об’єктів, які засвідчують: наші пращури володіли розвинутими астрономічними знаннями на рівні цивілізацій Давнього Сходу...

Свого часу Геннадій Марчен­ко, шукаючи відповіді на питання про становлення фундаментальних наукових знань з астрономії та математичних методів їх кодування, піддав сумніву висновки дуже авторитетного фахівця з історії науки — німецького вченого Отто Нейгебауера. Той стверджував, що наукові астрономічні знання зародилися не раніше ніж у середині І тис. до н. е. і не інакше як у греків, починаючи з Піфагора, оскільки, мовляв, «єгипетська астрономія протягом усієї своєї історії залишалася на виключно незрілому рівні», а вавилонська взагалі була «донауковою».

Спираючись на результати багаторічних досліджень стародавніх письмових джерел, Геннадій Юхимович перемістив цю подію на шкалі історії: у часі — на два з половиною тисячоліття назад, у просторі — з Пелопоннесу в Месопотамію. З’ясувалося, що древні астрономи мали значно глибші знання про Космос, ніж ми досі вважали.

— Мені вдалося дешифрувати п’ять «генетично» пов’язаних між собою стародавніх астрономічних довідників, які свідчать про існування розвинутої математичної астрономії на Близькому Сході з початку ІІІ тис. до н.е. та в Європі з початку ІІ тис. до н. е., — розповідає Геннадій Марченко. — А це — шумерська «Універсальна астрономо-математична таблиця» (ІІІ тис. до н.е.) та похідна від неї «Астрономічна прогресія Піфагора», а також єгипетські «Астрономічні рівняння» з папірусу Райнда і єгипетсько-критський «Астрономічний годинник — Фестський диск», які датуються ІІ тис. до н.е., та єгипетська «Астрономічна система на стелі Хунена».

До того ж, смію запевнити, що із цим відкриттям археоастрономія (історико-астрономічна дисципліна, покликана встановити шляхи розвитку стародавніх астрономічних знань) отримала методологію для наукових досліджень, якої вона не мала, через що й були відсутні істотні результати пошуків учених.

— Геннадію Юхимовичу, як ви дійшли таких висновків? Адже ці історичні тексти, які ви називаєте таблицями, відомі давно, і ніхто не вважав їх астрономічними довідниками?

— За фахом я будівельник, конструктор промислових споруд. Математичні обчислення — моя стихія. Зрозуміло, що з’ясовувати зміст близькосхідної астрономії почав з Великої єгипетської піраміди. Вдалося пов’язати її параметри з числами астрономії шумерської таблиці. Це, власне, і був пусковий механізм моїх археоастрономічних досліджень. Надалі мені знадобилися ґрунтовні знання з філософії, астрономії, математики, орієнталістики, семіотики, історії релігії, культурології і навіть храмової архітектури.

Мій наставник, відомий російський етнограф Юрій Валенти­нович Кнорозов свого часу попереджав мене, щоб я, бува, не надумав порівнювати об’єкти культур істотно віддалених — як у просторі, так і в часі. Це й стимулювало мене вирішувати проблему стародавньої астрономії якраз, навпаки, протилежним шляхом — тотально обраховувати всі відомі археологічні об’єкти та древні математичні тексти, починаючи з ІІІ тис. до н.е. і аж до часів прийняття християнства на території всієї Ойкумени. Саме кардинальна зміна методології історичних досліджень і привела до позитивного результату. Вдалося з’ясувати, що всі археоісторичні артефакти містять стандартні астрономічні константи. Приміром, Стоунхендж споруджено за рівняннями №3 та №44 єгипетського папірусу Райнда, а велике святилище-обсерваторія у дакійській столиці Сармисегетузі, що в Румунії, — за рівнянням №8 цього ж папірусу.

Хоча перед тим насамперед необхідно було зрозуміти стародавні математичні прийоми кодування довгих чисел астрономії, фіксація яких на ті часи була складним завданням. Астроно­мічні довідники містять числа періодів та параметрів світил і планет. Числа — це математичний код. Але історики математики не могли щось у цьому плані мені підказати, оскільки вважали, що єгипетська математика «гальмувала розвиток техніки обчислень», а «зміст вавилонської математики залишався глибоко елементарним» — з такою математикою в астрономії нічого не вдієш. Не дивно, що формули з папірусу Райнда вони осягають уже 140 років і впевнені, що це абстрактно-математичні викладки.

По-друге, необхідно було з’ясувати — яке уявлення мали древні про Небо, які періоди математично фіксували. Нічого суттєвого не могли тут підказати й історики астрономії, які, як уже зазначалося, винесли безапеляційний вердикт: розвинутої наукової астрономії Близький Схід у догрецькі часи не мав, знали періоди Сонця й Місяця, і тільки з І тис. до н.е. у Вавилоні почали фіксувати періоди планет. Із цієї концепції напрошувався висновок: якщо такі розвинуті цивілізації, як Шумерська, Єгипетська та Вавилонська, не володіли науковими астрономічними знаннями, то варварська Європа — тим більше.

Однак набуті знання дали мені змогу висунути дві робочі гіпотези і потім довести їх правдивість. Перша — єгипетська та шумерська математики не були примітивними і слугували також для фіксації чисел астрономії. Друга — близькосхідні жерці-астрономи володіли тими ж астрономічними знаннями, що й грецькі астрономи, і навіть ширшими, оскільки греки вчилися у східних жерців і засвоювали, привласнювали й розвивали їхні знання.

Я вже згадував шумерську «Універсальну астрономо-математичну таблицю» (УАТ). Мені вдалося її реконструювати, об’єднавши опубліковані фрагменти клинописних таблиць обернених величин у велику таблицю з прямокутною сіткою, в результаті чого утворилася математично логічна система чисел в усіх напрямках. А от Отто Нейгебауер невдало намагався об’єднати ці фрагменти у таблицю з діагональною сіткою.

Древні астрономи використали УАТ для фіксації в ній великих чисел астрономії. Так от, астрономічні довідники фіксують періоди Сонця, Місяця, Меркурія, Венери, Марса, Юпітера та Сатурна, 30-місячний та Саро­ський цикли місячних затемнень, 19-річний сонячно-місячний цикл, відносні розміри Землі, Місяця і Сонця та прецесію зі швидкістю: один градус Зодіаку за 68—78 рр. «Першодвигуном» руху всіх небесних тіл у ті давні часи вважали прецесію.

За цими астрономічними довідниками в Європі будували святилища-обсерваторії у вигляді мегалітичних споруд — кромлехів (поставлених по колу кам’яних блоків), а також у вигляді пірамід у Єгипті.

Кромлехи іноді слугували ще й «астрономічними годинниками», де астрономічні періоди фіксувалися неодноразовим повтором кількості рахункових одиниць у колі споруди. У єгипетських же пірамідах одиницю виміру — «царський лікоть» ототожнювали з астрономічними одиницями — добою або місяцем.

— Зрозуміло, чому давні астрономи ретельно спостерігали рух Сонця і Місяця, бо складали календарі, у тому числі для землеробства. Але навіщо їм було знати періоди планет?

— Коли я сказав відомому історикові астрономії, що встановив фіксацію давніми єгиптянами періодів планет, то у відповідь почув: цього не може бути з тієї простої причини, що на сільськогосподарську діяльність єгиптян планети, на відміну від Сонця, аж ніяк не впливали, а тому ними й не цікавилися.

З вульгарно-матеріалістичного погляду пояснення нібито логічне. Але для стародавніх мудреців питання сільськогосподарського виробництва не було філософською проблемою. Їх хвилювала передусім проблема феноменів народження і смерті людини. У пошуках відповіді вони зверталися, ясна річ, до Неба, населеного, на їхнє переконання, богами.

Ці боги-світила (планети) мали всі ознаки живих істот: були теплі, бо світилися; рухалися до того ж закономірно, а отже — були розумними; дихали, бо мали змінні періоди обертання; помирали (зникали з поля зору) і знову народжувалися. Жерці вважали Людину восьмою планетою, підпорядкованою законам Космосу, терміни народження якої диктувалися насамперед Венерою. Адже вона містить у своєму циклі дев’ятимісячний період, тому й названа жіночим ім’ям. Саме вчення про живий Космос та причетність до нього Людини і стимулювало інтерес жерців до планет, періоди яких вони фіксували.

Близькосхідні астрономи фіксували як мінімальні, так і максимальні синодичні періоди планет, а не тільки середні. Натомість грецьких астрономів цікавили тільки середні періоди. Саме тому Гіппарх і не знайшов «задовільних» даних про планети у своїх попередників. Історики нехтують словами Аристотеля стосовно того, що не тільки від вавилонян, а й від єгиптян греки отримали «багато надійних свідчень про кожну із зірок».

— Тобто ви фактично доводите, що науковими астрономічними знаннями людство завдячує Шумеру?

— Вивчення археоастрономічних об’єктів і текстів у африко-європейському та американському регіонах у хронологічному діапазоні ІІІ тис. до н.е. — I тис. н.е. свідчить, що всі вони створювалися за згаданими «Астрономіч­ними довідниками», які генетично пов’язані із шумерською універсальною таблицею.

Деякі археологи поки що не готові сприйняти цей факт. В археології панує ідея ізоляціонізму — культурного саморозвитку стародавніх суспільств — і осуджується ідея дифузіонізму Гордона Чайльда, яка проголошує поширення знань і технологій з одного центру — з півдня на північ.

— Чесно кажучи, трохи навіть шкода, що ваша археоастрономічна концепція, викладена у посібнику «Начала археоастрономії», нещадно знімає із цих об’єктів завісу таємничості.

— Погодьтеся, давно настав час це зробити. Нам чомусь легше огорнути єгипетські піраміди, Стоунхендж у Англії, геогліфи перуанської пустелі Наска, кам’яні ряди Карнака у Франції ореолом містики, ніж визнати, що канонізовані жерцями наукові досягнення стародавньої астрономії стали складовими язичницької синкретичної астральної релігії, де фантастичні уявлення про «живий Космос» перепліталися з об’єктивними знаннями про рух світил і планет, яким поклонялися.

Так от, у святилищах-обсерваторіях небесне божество фіксували його періодом. Крім того, у святилищах фіксувалися цикли затемнень Місяця, які символізували «смерть» узагалі, а також періоди народження Людини, які стимулювали її відродження після смерті.

Величні стародавні релігійно-астрономічні споруди стали невід’ємними складовими сучасної, а не тільки давньої культури людства. А наявність у тій чи іншій країні об’єктів–носіїв розвинутих математичних та астрономічних знань змінює уявлення про рівень цивілізованості народів, які в давнину населяли ці території.

В Україні також є низка яскравих археоастрономічних пам’яток. У Карпатсько-Дністров­ському регіоні це — «астрономічний годинник» у с. Долиняни і комплекс петрогліфів — астрономічних символів на скелях біля с. Багна (Чернівецька область), що належать до І тис. нової ери. У Дніпровському надпоріжжі та на острові Хортиця виявлено потужний комплекс кромлехів з календарно-астрономічним змістом, синхронний Стоунхенджу (ІІ тис. до н.е.).

Загалом, археоастрономія конче необхідна не тільки археологам, а й лінгвістам, які дешифрують стародавні знакові системи. Адже серед них багато астрономічних. Як, приміром, відома «Стела Хунена». Простий послідовний підрахунок ієрогліфів на ній фіксує число 591 — максимальний період Венери у добах. Однак єгиптологи щоразу вичитують там якісь заклинання. «Фестський диск» також «читають» на яких завгодно мовах.

— Критика та дискусії в науці — річ звичайна й необхідна. Хто поділяє ваші погляди, з ким співпрацюєте?

— Нова теорія археоастрономії проходить, так би мовити, апробацію. Одні вчені її визнають. Інші сумніваються, добираючи аргументи, — не гірший варіант. Треті свідомо замовчують, оскільки всі свої наукові праці ґрунтували на твердженні про принципову відсутність розвинутих наукових знань у догрецькі часи.

Мої дослідження активно підтримують філософи та математики Київського політехнічного інституту, в якому я працюю. Це професори Борис Новіков та Ніна Вірченко, доцент Віктор Гайдай. За сприяння академіка Ярослава Яцківа була опублікована моя стаття про зміст Великих єгипетських пірамід. Зацікави­лися цією проблемою археологи, зокрема професор Сергій Пиво­варов з Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, оскільки саме на Буковині, як уже згадувалося, відкрито яскраві археоастрономічні пам’ятки. Археоастрономія, крім усього іншого, це наука про досконалі стародавні астрономічні інформаційні технології. Як відомо, існує космічна програма пошуку позаземних цивілізацій, від яких ми очікуємо отримати математично закодовані сигнали. Відомий учений Йосип Шклов­ський якось зауважив: мовляв, були б сигнали, «а вже розшифрувати їх зможуть, хоч як би це виявилося важко».

Маю щодо цього серйозні сумніви, оскільки сучасна потужна наука не в змозі зрозуміти кодування структури Сонячної системи, вважайте, колегами сучасних астрономів — жерцями Шумеру та Єгипту. Логічно було б спочатку розібратися з астрономічною інформацією «давніх землян», а вже потім, збагативши методологію дешифрування, намагатися розкодувати можливі сигнали «сучасних позаземлян».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво