Забуте все одно існує. Розмова про пам’ять, голограму та ілюзію світу - Наука - dt.ua

Забуте все одно існує. Розмова про пам’ять, голограму та ілюзію світу

23 червня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №24, 23 червня-30 червня

Процеси пам’яті надзвичайно загадкові. Попри всі відкриття в астрономії, фізиці, біології, ми й досі не зняли серпанку таїни з розуміння природи цього феномена...

Процеси пам’яті надзвичайно загадкові. Попри всі відкриття в астрономії, фізиці, біології, ми й досі не зняли серпанку таїни з розуміння природи цього феномена. Безсумнівно, процеси пам’яті і свідомості є надзвичайно складними, але, з другого боку, розкриття цього секрету, на думку багатьох учених, може допомогти зрозуміти, зокрема, процеси еволюції. Що таке пам’ять із позицій сучасної науки? Про це йдеться в інтерв’ю з британським дослідником процесів пам’яті, професором Оксфордського університету Саймоном ФІШЕРОМ.

— Кожне наше переживання залишає у нас слід, що може зберігатися тривалий час і за певних умов бути частиною свідомості, — розповідає вчений. — Під пам’яттю ми розуміємо відображення (запис), збереження, подальше пізнавання і відтворення таких «слідів» минулого (нашого досвіду), що дає можливість накопичувати інформацію, не втрачаючи при цьому колишніх знань, навичок. Таким чином, пам’ять — це складний психічний процес, що складається з декількох рівнів.

У ХІХ сторіччі лікар Франц Йозеф Галль, який проводив дослідження нервової системи, почав поширювати свої ідеї про пам’ять. В юному віці він помітив, що діти з гарною пам’яттю мають, як він назвав, «опуклості» на голові. Це спостереження навело Галля на думку, що в мозку є центри, які контролюють розумову діяльність, а не тільки містять пам’ять. До кінця ХІХ сторіччя частина вчених вірила, що коли й є якісь опуклості, то це ті, що були розташовані на голові самого Галля. Його ідеї виявилися жартом світового масштабу!

Щодо пам’яті, то всі дані в ній мають «перехресні посилання». Людина бачить машину, і ця картинка має перехресне посилання на інші картинки машин, які в цієї людини є в пам’яті, а також на іншу інформацію про машини: моделі, кольори. Пам’ять весь час збільшується. Тільки за останні півгодини ваша пам’ять виросла приблизно на 18 000 розумових образів-картинок, тобто приблизно на сім трильйонів бітів інформації.

Для розуміння процесів пам’яті важливо сказати про такий феномен, як трак часу. Його існування доводить, що кожний момент у житті залишається в нашій пам’яті. Деякі люди можуть пам’ятати події свого життя, але вони не чують звуків, або не розрізняють кольорів, або не відчувають температури. Незважаючи на це, всі ці сприйняття є, всі вони записані разом із іншими в пам’яті.

— Яким є сучасне уявлення про природу пам’яті?

— Сучасне уявлення про структуру пам’яті пов’язане з описом численних підсистем, кожна з яких виконує свої функції і формує складні взаємозв’язки як між блоками усередині цілісного процесу пам’яті, так і з іншими психічними процесами.

— Які зміни відбулися в розвитку нашої пам’яті в еволюційному аспекті?

— Згідно з П.Жане, в соціальній взаємодії людей виникає новий тип пам’яті. У ході становлення пам’яті як вищої психічної функції вона (пам’ять) стає, по-перше, опосередкованою різними знаковими системами (мовою), по-друге, довільною і свідомо регульованою. Людина перестає підкорятися своїй недосконалій пам’яті, а починає керувати нею, організовувати процес запам’ятовування, структурувати зміст.

— Мені траплялася книжка Emotional Intelligence, в якій ішлося про вплив емоцій на розум, інтелектуальну складову людини. Чи це справді так?

— Емоції мають великий вплив на процеси пам’яті. Неприємні спогади, пов’язані з психологічною травмою, важко проникають у свідомість, а приємні не мають на своєму шляху ніяких перешкод.

Існують різні види пам’яті. Так, експліцитна пам’ять має довільну і свідому актуалізацію зафіксованого досвіду. Імпліцитна пам’ять — це тип пам’яті, в рамках якої не вдається довільно і свідомо актуалізувати досвід. Загальний пафос дослідників імпліцитної пам’яті можна висловити так: забуте все одно існує в нашій пам’яті! Обсяг довготривалої пам’яті практично необмежений. Численні дані свідчать про те, що забування в довготривалій пам’яті не існує.

Є ще й семантична пам’ять — тип пам’яті, що відображає узагальнені знання про світ («у прямокутному трикутнику сума квадратів катетів дорівнює квадрату гіпотенузи»). Інформація в семантичній пам’яті зберігається в ієрархічно організованих мережних структурах, що складаються з вузлів і зв’язків між ними.

В епізодичній пам’яті зберігаються фрагменти минулого. В ній діє принцип специфічності кодування, який полягає в тому, що доступність образу минулого визначається збігом «ключових елементів» ситуації кодування.

Нарешті, автобіографічна пам’ять, що займає проміжне становище між семантичною та епізодичною пам’яттю. В автобіографічній пам’яті зберігаються події і стани, які визначають самоідентичність особи.

— Чому пам’ять нас так часто підводить?

— На жаль, у житті ми набагато частіше зіштовхуємося не з надмірністю пам’яті, а з її дефіцитом. Закупорка пам’яті відбувається не через спосіб зберігання даних у пам’яті. Можна порівняти трак часу із плівкою кінофільму. Кіноапарат працює, і те, що відбувається, записується, починаючи з ранніх моментів життя. Але в деяких місцях трапляються загадкові білі плями. Куди подівся запис? Річ у тому, що моменти болю і несвідомості — це вже те, що не належить до структур «звичайної» пам’яті. Саме ці дані і закупорюють пам’ять, неначе під впливом комп’ютерного вірусу або короткого замикання.

— Що таке свідомість? Чи пов’язана вона із процесами пам’яті? Може, це одне й те саме?

— У свідомості задіяні всі психічні процеси, стани і властивості людини, свідомість — це єдність усіх форм пізнання і переживань людини та її ставлення до усвідомленого. Для правої півкулі характерна висока швидкість пізнання, точність і чіткість. Вона, швидше за все, звіряє образ із деякими еталонами в пам’яті на основі визначення у сприйманому об’єкті схожих інформативних ознак.

Ліва півкуля здійснює в основному аналітичний підхід до формування образу, пов’язаний з послідовним перебиранням елементів за певною програмою. Якщо ліва півкуля працюватиме ізольовано, то вона не зможе інтегрувати сприйняті елементи в цілісний образ. Таким чином, у кожному психологічному процесі одночасно беруть участь обидві півкулі головного мозку.

Функціональна асиметрія мозку наводила вчених на роздуми про існування двох різновидів свідомості: просторове знання — у правій півкулі, а знання мови — в лівій.

— Чи можна навчитися «приборкати» свідомість?

— У принципі, ми можемо керувати свідомістю, але, на жаль, через те, що вона діє на різних рівнях одночасно, це зробити непросто. Свідомість сучасної людини — це продукт історії всього людства. Свідомість розвивалася разом із еволюцією психіки тварин.

Усе у світі перебуває в безпосередній або в нескінченній опосередкованій взаємодії всього з усім. Це припускає існування універсального інформаційного поля всесвіту, що є формою універсальної взаємодії і єдності світу: адже все у світі «пам’ятає» про все!

Стрижнем свідомості, способом її існування є знання. Свідомість належить суб’єкту, людині, а не навколишньому світу. Але змістом свідомості, змістом думок людини є світ, усі його сторони, зв’язки, закони. Тому свідомість можна охарактеризувати як суб’єктивний образ об’єктивного світу. Свідомість — це не додаток до психіки людини, а сама суб’єктивна сторона психіки. Рівень свідомості залежить від ступеня організації мозку і підтверджується це тим, що свідомість дитини формується з розвитком мозку, а коли мозок старої людини дрябне, вгасають і функції свідомості.

— А чи не є це відображення світу через свідомість суб’єктивним, тобто чи не криється в цьому якась ілюзія сприйняття?

— Не можна казати, що світ — це повна ілюзія й об’єкти в ньому відсутні; річ в іншому: коли вам вдасться осягнути глибини всесвіту і подивитися на нього як на голографічну систему, ви прийдете до абсолютно іншої реальності, яка допоможе зрозуміти те, що дотепер не має пояснення в науці, а саме: паранормальні явища і синхронізми — дивні збіги, що мають внутрішній зв’язок.

Пам’ять розподілена в мозковій тканині. Всі мої пацієнти, в яких мозок було частково видалено за медичними рекомендаціями, ніколи не скаржилися на втрату конкретної пам’яті. Видалення значної частини мозку може призвести до того, що пам’ять пацієнта стане розпливчастою, але ніхто ще не втрачав після операції селективної пам’яті.

Пам’ять як одна із центральних функцій мозку має розподілений, а не локалізований характер. Я прийшов до висновку, що це наче голограма. Якщо кожний шматочок голографічної плівки може містити інформацію, за якою створюється ціле зображення, то абсолютно аналогічно кожна частина мозку може містити інформацію, що поновлює пам’ять як ціле.

Ми провели експеримент, який показав: у певних умовах елементарні частинки, наприклад, електрони, здатні миттєво сполучатися один із одним незалежно від відстані. Не має значення, 10 футів між ними або 10 мільярдів кілометрів. Якимось чином кожна частинка завжди знає, що робить інша. Це відкриття порушує постулат Ейнштейна про граничну швидкість поширення взаємодії зі швидкістю світла.

Надсвітлова взаємодія між частинками говорить нам, що існує глибший рівень реальності, прихований від нас. І ми бачимо частинки розділеними, тому що ми бачимо лише частину дійсності. Частинки — не окремі «частини», але грані глибшої єдності, яка зрештою голографічна і невидима подібно до об’єкта, знятого на голограмі. І оскільки все у фізичній реальності міститься в цьому «фантомі», всесвіт сам по собі — проекція, голограма.

Якщо розділення частинок — це ілюзія, значить, на глибшому рівні всі предмети у світі нескінченно взаємопов’язані. Електрони в атомах вуглецю в нашому мозку пов’язані з електронами кожного лосося на землі, кожного серця і кожної зірки.

— Яким є результат вашого відкриття?

— Найприголомшливіший аспект голографічної моделі мозку такий: якщо те, що ми бачимо, — лише віддзеркалення того, що насправді є набором голографічних частот, та якщо мозок — теж голограма і лише вибирає деякі з частот і математично їх перетворює у сприйняття, що є ж насправді та «об’єктивна реальність»?

Скажу простіше — її не існує. Як споконвіку твердять східні релігії, матерія — ілюзія, і хоча ми можемо думати, що ми «фізичні» і рухаємося у фізичному світі, це теж ілюзія. Насправді ми «приймачі», що пливуть у калейдоскопічному морі частот, і все, що ми витягуємо з цього моря і перетворюємо на фізичну реальність, — всього лише одне джерело із множини голограми.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво