ЗА ГЛУХОЮ СТІНОЮ - Наука - dt.ua

ЗА ГЛУХОЮ СТІНОЮ

19 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 19 вересня-26 вересня

В незапам’ятні мої студентські часи студенти залюбки повторювали анекдот про недотепного учня, щ...

В незапам’ятні мої студентські часи студенти залюбки повторювали анекдот про недотепного учня, що на прохання викладача розповісти про Францію неодмінно відповідав: перш, ніж говорити про Францію, я розповім про Англію. Отак і я. Перед тим як завести мову про Юрія Шевельова, дозвольте оповісти вам про Івана Великого, дзвіницю за мурами московського Кремля. Почав її зводити Іван Калита над старовинною церквою у пам’ять святого — Івана Лєстнічника. Закінчив 1600 року Борис Годунов: було додано два останні яруси й баню. Восьмигранна башта майже стометрової висоти чотири століття була найвищою будовою в Москві. Люди нарекли її Іваном Великим.

Нинішнього року в Києві відбулася презентація україномовного видання найбільшої праці Юрія Володимировича Шевельова — «Історична фонологія української мови». На Заході ця фундаментальна робота (понад 800 сторінок англомовного тексту) відома з 1979 року. Шлях до українського читача був довгий і тернистий не лише для твору, а й для його автора.

До кінця 80-х років ймення Шевельова належало до заборонених у межах УРСР. Людина на своїй батьківській землі офіційно не існувала. Навіть у погромних статтях на адресу «буржуазних націоналістів», що досить часто з’являлися в журналі «Дніпро», здебільшого відбувалися загальниками, не налягали на конкретні прізвища, щоб не призвичаювати до них читачів. Ймення Ю.Шевельова вперто замовчувалося.

Першою несподіванкою були спогади Миколи Бажана «У світлі Курбаса» («Вітчизна» за жовтень 1982 р.). У них теж про Шереха-Шевельова не мовлено ні словечка, але…

В листопаді 1979 нью-йоркський журнал «Сучасність» надрукував нарис Юрія Шереха «Зустріч із Березолем». Зустріч відбулася влітку того ж року в Едінбурзі, Шотландія, де гастролював державний грузинський театр ім. Руставелі. В нарисі Шереха є згадка про приїзд руставелівців до Харкова 1930 р. і поїздку «Березоля» до Тбiлісі 1931 pоку. Художніми керівниками театрів були тоді Сандро Ахметелі та Лесь Курбас. Згадано про взаємну приязнь цих режисерів-новаторів та їxню трагічну долю. Є в нарисі таке: «Найцікавiшим буде те, що, ідучи в річищі шукань двадцятих і початку тридцятих pоків, не імітyючи їх, а творчо їх продовжуючи, вистава дивним дивом стоїть ближче не до традицій Ахметелі, а до традицій Курбаса». І на закінчення: «Мoжнa було знищити Курбаса-особу. Показалося, що не можна було знищити того, чим він запліднив мистецтво. В обставинах лютого політичного пригнічення зерна творчих процесів виявили дивовижну, неймовірну здатність зберігатися під мерзлотою земної поверхні, щоб прорости через багато років».

Спогади Бажана разюче перегукуються з нарисом Шереха. Читаєш і неначе чуєш розмову двох осіб, приналежних до одного покоління, до того самого культурного рівня, людей зі спільними зацікавленнями і дуже подібними поглядами на новітню історію країни, в якій вони зросли і змужніли. І сьогодні я переконана, що Бажан читав статтю Шереха і у своїх спогадах звертався в першу чергу до нього. Чи то якимись незвіданими шляхами «Сучасність» добулася в Київ, чи Бажан побачив її десь за межами УРСР, не мaло ваги. Мала значення павутинка зв’язку. Мовби глуха стіна дала тоненьку тріщину.

Стіна продовжувала стояти, тріщинка її не зрушила.

Невдовзі Шевельову сповнилося сімдесят п’ять. З цієї нагоди Люндський університет надав ученому почесний докторат та лавровий вінок. Навіть без особливого знання шведської мови можна зрозуміти в доданому дипломі: «... в майбутні десятиліття славістика не зможе обійтися без праць Шевeльова».

Оскільки в Сполучені Штати заборонено ввозити рослини, лавровий вінок викликав збентеження на митниці. Де взяли? Чому? Покажіть! Довелося відкрити yпакування, пояснити від кoгo й за що. Зійшлися чиновники, розглядaли, axкaли, вітали і пропуcтили. Лавpи до останнього дня спочивали у нью-йоркській квартирі вченого.

Наступного літа Юрій Шевельов отримав майже одночасно два листи. Перший, зовсім коротенький, прибув од знайомого з Англії. Наведу його повністю в оригіналі.

«8.5.84.

Дорогой Юрий Владимирович!

Надеюсь, Вы в добром здравии, и Вам хорошо работается. У меня все более или менее утряслось и организовалось. К сожалению, радио забирает много сил.

Моя жена преподает русский разговорный в Школе славистики (Лондонский Университет). Не так давно она придумала студентам разговорную тему: «Какие пять книг вы возьмете с собой на необитаемый остров». Было много Библий и Шекспиров; один студент назвал «Историческую фонологию украинского языка» Ю.Шевелева. Никакого отношения к Украине или украинцам студент этот не имеет. Жена вернулась потрясенная. Ради этого, в общем-то, и пишу Вам.

Буду рад видеть Вас в Лондоне,

Ваш Игорь Померанцев».

«Фонологія» вже чотири роки була доступна англомовному читачеві. Правда, купували її більше бібліотеки, у приватні збірки вона потрапляла рідше, можливо, була на заваді висока ціна: в цей час у Канаді (про інші країни не знаю) за неї треба було платити триста десять канадських доларів.

Другий лист прибув з Москви.

«22 июня 1984 г.

Глубокоуважаемый профессор!

Рад Вам сообщить, что на нашем последнем в этом семестре заседании семинара по диахронической фонологии Вы были героем дня. После семинара мы собирались даже послать Вам приветственную телеграмму.

Основным докладчиком был проф. Колесов. Особенно тепло прозвучала нотка о встречах с Вами, о Ваших человеческих качествах. Проф. Жилко был содокладчиком. Он детальнейшим образом разобрал Вашу диахроническую фонологию украинского языка. И все же общую концепцию Шевелева-фонолога пришлось делать мне, подчеркнул то многое доброе, что не заметили ни наши докладчики, ни Ваши тамошние рецензенты.

Мы делаем все от нас зависящее, чтобы Ваши труды стали достоянием самой благодатной аудитории. Правда, должен признаться, что «лед» тронулся, но есть еще люди, которым Ваше имя не очень нравится.

Искренне Ваш.

Жаль, что Вы не смогли быть не съезде в Киеве!».

Підпис нерозбірливий, коментар ЮШ — «Я його ніколи не бачив».

Аркуш вкладено у конверт разом з листівкою, на якій зображено загальний вигляд Кремля. На першому плані золоті бані церкви і двох дзвіниць, одна з них вирвалася геть у небо, височить над усіма будовами. На звороті листівки напис: «Георгию Шевелеву, фонологу, поднявшемуся выше Ивана Великого».

З України вісток не було. Правда, з другої половини 80-х на щорічні літні конференції з українознавчих питань при Іллінойському університеті в Урбані, США, стали з’являтися гості з України. Спершу поодинокі, а потім усе більше й більше. Їх радо зустрічали, обдаровували тутешніми виданнями. Кордон і далі лишався на замку, але щось таки мінялося. Лариса Масенко, згадуючи в «Дивослові» (ч.1/2003) про працю Юрія Шевельова «Українська мова в першій половині ХХ століття», говорить: «Наприкінці 80-х рр. кілька примірників цієї книжки нелегальним шляхом потрапили і в Україну». Приблизно в той самий час у московському видавництві «Прогрес» вийшов російський переклад книжки Хенріка Бірнбаума «Праславянский язык», де кілька сторінок присвячені сумлінному й прихильному розглядові праці Шевельова «Передісторія слов’янських мов: історична фонологія праслов’янської мови». Загальний висновок автора такий: «Нужно сказать, что книга Шевелева является в настоящее время лучшим исследованием общеславянской фонологии».

Одначе, що вільно панові, не вільно Йванові. В Україні ім’я Шевельова все ще згадувалось хіба в приватних розмовах, а в друкові не з’являлося. Як висловився Іван Дзюба, «гласність» друкабельна поступалася «гласності» усномовній.

Легально ймення Шевельова з’явилося в українській пресі лише 1990 року. Учасники Першого Конгресу МАУ в Києві стоячи привітали старого вченого, а його звернення до аудиторії відразу стало крилатою фразою: «Любі друзі, шановні вороги!»

Крига замовчування скресла.

Однак доведеться почекати ще десяток літ, поки капітальна праця вченого, magnus opus його життя зазвучить рідною мовою. Шкода, що вчений не дожив до цього дня. Колись давно, коли ще незрушно стояла глуха стіна між еміграцією й Батьківщиною, Юрій Володимирович промовив: «Те, що Грушевський зробив для української історії, я зробив для української мови». Іншими словами — праці Шевельова йшли супроти офіційно пропагованої в СРСР теорії про походження «трьох братніх мов» і про шляхи їх розвитку. Саме це, а не якась інша вигадана причина, зробило вченого персоною нон грата в Совєтському Союзі на довгі роки.

Будьмо сподіватися, що презентована українському читачеві праця Шевельова свою справу зробить.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво