Юхим Зельманов: якщо професор отримує меншу зарплату, ніж людина, яка прибирає йому офіс, — це ненормально - Наука - dt.ua

Юхим Зельманов: якщо професор отримує меншу зарплату, ніж людина, яка прибирає йому офіс, — це ненормально

10 липня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 10 липня-17 липня

Професор-емігрант, член Американського математичного товариства Юхим Зельманов викладає в університеті Каліфорнії. За доказ ослабленої гіпотези Бернсайда на міжнародному конгресі математиків у Цюріху нагороджений медаллю Філдса. Як почесний професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка читає лекції й українським студентам. Попри щільний київський робочий графік, професор усе-таки знайшов час для зустрічі з журналістом DT.UA. Розмова вийшла не тільки про математику.

 

Професор-емігрант, член Американського математичного товариства Юхим Зельманов викладає в університеті Каліфорнії. За доказ ослабленої гіпотези Бернсайда на міжнародному конгресі математиків у Цюріху нагороджений медаллю Філдса. Як почесний професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка читає лекції й українським студентам. Попри щільний київський робочий графік, професор усе-таки знайшов час для зустрічі з журналістом DT.UA. Розмова вийшла не тільки про математику. 

 

— Юхиме Ісааковичу, зараз ви займаєтеся прикладною математикою чи теоретичною? 

— Останнім часом різниця між ними стирається. Найчистіша математика раптом виявляється прикладною. Бо раніше "додатками" були будівництво, літаки, кораблі. А зараз дуже велику роль у житті відіграють засоби комунікації. Щоразу, коли ви входите у свій акаунт, е-mail, знімаєте гроші — ви використовуєте нетривіальні речі з алгебри й теорії чисел. Найбільший роботодавець для фахівців з алгебри та теорії чисел у Штатах — це, на жаль, широко відомеАгентство національної безпеки.

— Коли ви полюбили математику?

— У школі, починаючи з класу п'ятого. Мені дуже поталанило, у мене були хороші вчителі. Особливо з математики. Від учителя все залежить. Пам'ятаю чудово свою вчительку. Я не можу сказати, що вона була великим математиком, але вона була дуже щедра на похвалу, завжди помічала, коли її учні добре розв'язували задачі. Я не єдиний професійний математик з її учнів. У школі я зрозумів, що математика — це красиво, це здорово. Тоді, у Радянському Союзі, бути професором математики або фізики вважалося справою неймовірно престижною. Які фільми про них ішли! Престиж підтримувався і дуже високою зарплатою. І якщо зараз у пострадянських країнах професор іноді отримує меншу зарплату, ніж людина, яка прибирає йому офіс, — це ненормально. Коли хороший науковець не може утримувати сім'ю — це соромно. 

— У США інша ситуація? Як держава підтримує вчених?

— Звісно, інша. Праця вчених, лікарів престижна, вона високо оплачується. Я не певен, що моя зарплата менша, ніж зарплата губернатора штату Каліфорнія. Держава підтримує дослідження через різні фонди. Після Другої світової війни багато урядів, насамперед Сполучених Штатів, зрозуміли, що математика дуже корисна для оборони, промисловості. Була гонка озброєнь, і обидві сторони розуміли важливість математики. І тоді в США заснували National Science Foundation — національний фонд для підтримки фундаментальної науки. Фундаментальні дослідження має підтримувати держава. Останніми роками фундаментальну науку почали підтримувати і з приватних фондів. Багато математиків (як, наприклад, Джим Саймонс) подалися у фінанси і дуже розбагатіли. Джим керував фондом Renaissance Technologies Corporation — це був відверто математичний фонд. З ним пішла в бізнес ціла команда талановитих математиків, і всі вони досягли великих успіхів.

— Як ви вважаєте, чи є люди, яким не дано стати математиком? 

— Вважаю, що є. Це як із музичним слухом. Але це не означає, що математикою не потрібно займатися. Оскільки було вирішено, що математика корисна, у Штатах не тільки школярі, а й усі студенти зобов'язані брати математичні курси.

— Незалежно від того, якої спеціальності вони навчаються?

— В Америці взагалі система інша. У Європі ти у 18 років маєш вирішити, ким хочеш бути. Як це можливо у такому віці? Тому в Штатах усі, хто вступив до коледжу (університет — це і є система коледжів), беруть різні курси: математику, біологію, хімію, історію. В університеті є радники, які їм допомагають вибрати збалансований пакет курсів. Я читаю на першому курсі математику, і до мене приходять дуже різні студенти. У мене на лекціях сидять разом майбутні інженери, юристи, лікарі, гуманітарії.

— Математика популярна в гуманітаріїв?

— Що значить "популярна"? Математика мало де популярна, це важкий курс. В американських університетах є певні вимоги — потрібно брати курси з різних груп предметів. Інакше ти не зможеш закінчити університет. Гуманітарій повинен знати якусь статистику, інакше — на що він спиратиметься у своїх дослідженнях? І взагалі, звідки молода людина знає, що вона гуманітарій? Студенти вибирають, чим вони хочуть займатися, за допомогою консультантів. Коли я був професором у Єльському університеті (там я викладав вісім років), нас просили зустрічатися зі студентами, розмовляти, радити. Молоді люди не знають, які різноманітні курси іноді пропонуються. І навіть не завжди розуміють, що стоїть за їхньою назвою. Вибір спеціальності відбувається на третьому курсі, деколи на другому.

— І цього часу досить для того, щоб стати фахівцем в обраній спеціалізації?

— Так. Звичайно, європейські студенти, які почали вивчати спеціальність з першого курсу, на третьому курсі знають більше. Але американські студенти згодом усе надолужують. Зате вони більше знають у різних галузях. Хоча, звісно, у різних системах навчання є свої плюси і мінуси.

— Популярна думка, що у США ні школярів, ні студентів не завантажують математикою. Потрібні тільки найелементарніші знання, на рівні нашої середньої школи, а не 11 класу.

— У цьому є велика частка правди. Але Америка — дуже велика країна, менш централізована, і там є дуже різні школи. Наприклад, з нью-йоркської спеціалізованої школи Бронкс Хай вийшло більше нобелівських лауреатів, ніж з багатьох країн. Але є школи у проблемних районах, і там інша ситуація. Навчальні заклади дуже різні. Для того щоб потрапити в хороші, люди купують будинок у тому районі, де вони розташовані. І це важливий критерій вибору житла. Бо вся система працює таким чином: діти йдуть до школи того району, де вони живуть. В іншому районі їх не візьмуть. Хоча є винятки — ті ж таки школи в Нью-Йорку. Обдаровану молоду людину з іншого району вони візьмуть. Пам'ятаю, коли ми переїхали в Каліфорнію, моя дочка була старшокласницею. Поруч із будинком була чудова школа, і я хвилювався — чи візьмуть нас туди? Приходжу на співбесіду, а мені пояснюють — не хвилюйтеся, обов'язково візьмемо, ви ж тут живете.

А загалом — правда, що рівень шкільної фізико-математичної освіти залишає бажати кращого.

— Ви зараз говорите про якість шкільних програм чи про те, як діти їх засвоюють?

— І те, й інше. Розумієте, це речі взаємозалежні. Який сенс завантажувати  потужну програму, якщо діти її однаково не засвоюють? Мало того, учителі не засвоюють. Тому таку програму змінюють у гірший бік. Усе залежить від учителя. Це робота важка. І розумна людина з доброю освітою в іншому місці, не в школі, може отримувати хорошу зарплату, витрачаючи менше зусиль. Тому важлива зарплата вчителя. Щоб туди йшли кращі. Щоб вони хотіли викладати. Щоб у школі працювали ті, хто любить цю роботу.

— У нас є зовнішнє незалежне тестування. Останні його результати з  математики засмутили. Є проблеми з математичною освітою. А як у Штатах? 

— Думаю, що в середньому рівень математичної освіти американських школярів теж дуже поганий. Я навчаю студентів, які вступили до непоганого університету, туди беруть не всіх. Про те, що їхній рівень теж залишає бажати кращого, кажу не тільки я, про це кажуть усі. Центральна ланка в освіті — учитель. Не підручники, не програма, а особисто вчитель. У нас проблема з учителями. Недостатньо людей, які можуть кваліфіковано викладати математику. Коли ми жили в Коннектикуті, я викладав у Єльському університеті, мої діти ходили до приватної дорогої школи. Я прийшов на батьківські збори, поспілкувався з учителем математики. Взагалі ж він був учителем фізкультури, але підпрацьовував математиком. Він сам нічого не розуміє у своєму предметі — як він може навчити дітей? Але США — дуже велика країна. І там велика кількість учнів, які добре підготовлені. І університети різні. У Єлі взагалі найкращі студенти в країні. Коли я починав там викладати, був недосвідченим, прийшов у департамент і розповідаю про дуже слабких студентів — та як же ви їх прийняли? Вони кажуть: ви знаєте, якщо їх прийняли, значить, вони щось інше знають на дуже високому рівні. Не тільки математику.

— Як вступають до університету?

— Мають значення оцінки. У нас є SАT (аналог ЗНО). Шкільні оцінки. Але університет цікавлять не тільки оцінки, а й уся інформація про студента (CV). Можливо, студент ходив у лікарні й доглядав за важкими хворими, робив щось важливе для суспільства, виграв якийсь конкурс, а можливо, він у теніс грає на національному рівні.

— Чи популярні у Штатах професії, пов'язані з математикою?

— Можу сказати одне — коли в 2008 році була криза, конкурс на математичні спеціальності різко зріс. Люди почали думати про роботу. Якщо вони вступають на соціологію й англійську літературу — можливо, їм і цікавіше буде вчитися, та тільки з роботою можуть бути проблеми. Краще піти в страхові контори, у школи вчителями, у промисловість.

— Ви співробітничаєте з українськими університетами?

— Так, я — почесний професор Київського університету. У нас з українськими математиками давні зв'язки. Ми всі з однієї школи. Можна сказати, що радянська алгебра виросла з Київського університету. Тут викладав професор Д.Граве, чиї учні роз'їхалися по всьому Радянському Союзу, і, до речі, заснували кафедру математики в Московському університеті. 

— Про українських математиків знають у світі? Ви можете назвати тих, кого знають у Штатах?

— Звичайно. Я назву тих, хто ближчий мені за наукою. Ростислав Григорчук недавно отримав дуже престижну премію Американського математичного товариства. Між іншим, вплив Американського математичного товариства на світову математику дуже великий. Одночасно Григорчук отримав і премію НАН України ім. М.Боголюбова. Славу Футорного обрали академіком Національної академії Бразилії. Разом із Григорчуком працює Володя Некрашевич, теж випускник Київського університету. У Німеччині працює Ігор Бурбан. Якщо я всіх почну згадувати — часу не вистачить.

— До Києва ви приїжджаєте читати лекції на запрошення університету і  математичного товариства?

— Лекції — це сильно сказано. Робимо доповіді на семінарах. Зустрічаюсь і зі студентами, і з науковцями. На останню лекцію прийшло багато студентів. Я розповідаю, чим зараз займаюся. Українці приїжджають до нас і розповідають, чим займаються вони. Українська математична школа не вчора народилася, вона має величезну історію. І сильна була завжди.

— Як вам здається, чого бракує нашій математичній науці?

— Інтеграції у світове математичне співтовариство. Як на мене, розпочати цей процес можна було б із залучення української діаспори до викладання математики в Україні. Там є дуже сильні математики, які працюють не тільки в США, а й у Європі. Вони всі патріоти. Я думаю, вони б залюбки приїжджали сюди, читали б лекції студентам безплатно. Якщо вже я приїжджаю — вони точно приїдуть. Потрібно інтегруватися у світову науку. У міжнародних рейтингах це, до речі, теж ураховується — залучення іноземних професорів. Китайці дуже успішно це роблять. Вони піднімають свою науку за рахунок китайської діаспори в Америці, наприклад. Я думаю, що українська наука була сильною і такою залишиться.

 
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво