Як запускали «Енергію». Уже не секретні фрагменти з щоденника ракетника

15 травня 1987 р. о 21 годині 30 хвилин за московським часом із космодрому Байконур був здійснений перший запуск нової ракети-носія важкого класу «Енергія», призначеної для виведення на навколоземні орбіти багаторазового корабля «Буран» і великогабаритних космічних апаратів. Для довідки: вага ракети 2400 т! У розробці та здійсненні цього проекту найдіяльнішу участь брали дніпропетровці, харків’яни та кияни. Реалізація програми тривала близько десяти років і потребувала вирішення низки найскладніших науково-технічних завдань.

Середина квітня 1987 р. Виліт із Дніпропетровська, як звичайно, в 0 годин 10 хвилин. Велика група дніпропетровських ракетників вирушає до Ленінська. Так насправді називається містечко біля залізничної станції Тюра-Там, яка разом зі стартовими майданчиками входить у поняття космодром. Населений пункт Байконур розташований в іншому місці. Чому виліт завжди саме в цей час — загадка. Може, для конспірації? Злостиві елементи пояснювали феномен примітивною економією добових. Із собою на космодром як завжди везли стратегічну сировину — картоплю, сало, соняшникову олію, цибулю, часник. Багато хто — навіть виделки з ложками. Там із харчуванням і санітарією останнім часом стало зовсім зле. У магазинах нічого не купиш, а харчуватися за талонами, які видавали, у третю зміну на чужому майданчику — собі дорожче.

Переліт із двома посадками (Гур’єв, Нукус) на незручному ЯК-40 забирав до семи годин. Після зльоту в Нукусі нам оголосили, що сідатимемо в Кзил-Орді. Це близько 250 км від місця нашого призначення. Проте так треба, аби ворог не здогадався за концентрацією літаків про наші грандіозні плани. Мене цей кадебешний примітив не здивував, до нього ми звикли. Перед самим вильотом я слухав вороже радіо, яке з точністю до хвилин доповіло про запланований час першого старту «Енергії», основний перелік недоліків проекту й список високих гостей, включаючи генерал-виконроба перебудови М.Горбачова.

У колишній столиці казахів нас зустрів бувалий автобус «ЛАЗ» із несправним радіатором. До Джусали, оспіваного Ч.Айтматовим, весь степ іскрився на сонці від солі. Результат одноразових рекордних врожаїв неякісної бавовни, потрібної під час виробництва твердого палива для ракет. Картина моторошна, ні травинки. Пейзаж освіжали тільки цвинтарі, де особняком здіймалися різнобарвні мавзолеї кишлачних партійних лідерів, вірних синів КПРС.

Наступного дня очікувався приїзд генерального секретаря. Відсутність пізнього вечора слідів підготовки (фарбування бордюрів, ремонт шляхів, звільнення кюветів від згорілих машин і вагонів) мене спантеличила. Невже перебудова бодай проклюнулася й тут? Адже інших позитивних змін не спостерігалося. Наступного ранку від серця відлягло. За ніч (аби краще було видно старанність!) залатали дороги, все побілили, навіть телеграфні стовпи, які стоять у воді.

Запускати «Енергію» через її хронічну неготовність ніхто всерйоз не збирався. Тому для розваги високого гостя заздалегідь були підготовлені два пуски з двадцятихвилинним інтервалом — нашої ракети з сьогоднішньою назвою «Зеніт» і патріархальної корольовської «Сімки» з гостинцем для космонавтів. Не думаю, що космічні самітники йому сильно зраділи — антиалкогольна кампанія була в розпалі.

Удень генсек провів мітинг із народом. Режисер спектаклю, як звичайно, — КДБ, основні сили — якийсь російський драмтеатр. Акторки заповнювали паузи генсека здравицями й подяками за мир, хоча війна в Афганістані йшла повним ходом. Проте ракетникам, надовго відірваним від дому, захід однаково сподобався, тому що симпатичних акторок було багато.

Увечері Михайло Сергійович на партгоспактиві сильно обурювався з приводу того, що чомусь зірвані всі терміни, і договорився до того, що обіцяв розглянути можливість омолодження ракетного керівництва. Було тільки незрозуміло, чому вже він так сильно побивається за «Енергією»? Проект як проект. Стоїть в одному ряду з іншими грандіозними починаннями як, скажімо, БАМ, поворот північних річок на південь, канал «Волга—Чаграй», створення водойм для вівчарства в Казахстані за допомогою ядерних вибухів, осушення Севану тощо. Однією руйнівною програмою більше, однією менше? Корисних об’єктів величезної ваги, яким потрібний такий потужний носій, нема й близько. Наукових завдань, для вирішення яких потрібний наш човник, ще не придумали. Військовий аспект, який колись начебто розглядався (подолання протиракетної оборони США з космосу) відпав давно. А щоб наші ракетники забагато не розмірковували, керівники космічного відомства, як звичайно в нашій країні, все засекретили та ввели коефіцієнт 1,7 до зарплати. За кожний вдалий пуск обіцяні ордени, автомобілі, житло. Проте лише тим, хто «за».

Наступного ранку незадоволений М.Горбачов полетів, а батьки-командири сіли банкувати. Варіантів було два. Потрібно було або знайти цапа відбувайла, на якого все можна було списати, й потім нишком підтягти всім хвости. Або ризикувати стартом і пускати ракету таку «сиру», як є. Ухвалили другий варіант. Пуск — 15 травня!

Цього дня нас розбудили на дві години раніше. Розпочалася єфрейторська перестраховка. Бойова обслуга аналітиків з передстартової підготовки, яку я очолював, розташувалася на другому майданчику, звідки стартував мій тезко Гагарін. Від «Енергії», що стояла на стартовому столі, до нас було кілометрів п’ять. Видимість ідеальна. Ближче за нас до ракети на поверхні Землі нікого не було. Тільки в бункері, глибоко під землею. Разом із нами на другому майданчику перебували і дуже високі гості. Начальство розташувалося в тіні дерев’яного навісу гостьової трибуни, обладнаної гучним зв’язком і моніторами, що показують ракету з різних боків.

Слід зазначити, день 15 травня видався теплим, безвітряним і більшість цивільних залишили свої робочі місця і вийшли погрітися на сонечку. Всі лави та інші місця, придатні для приймання сонячних ванн, були зайняті публікою без погонів, яка розкинулася в нестатутних позах. Багато хто навіть розвісив шкарпетки та в напівдрімоті мляво ворушив пальчиками, які давно скучили за теплою водою з милом. Картина зовсім не нагадувала наближення зоряного часу держави. Це вкрай нервувало військових, насамперед генералів. Тоді за наказом патрулі зігнали пляжників до кінозалу, де показали якусь каламуть.

Надвечір різко похолодало. Щогли-освітлювачі давали на ракету стільки світла, що, здавалося, воно у стані підняти її над землею самостійно. Місяць показав себе політично грамотним і виглянув через єдину хмаринку, підсвітивши червоно-жовтий океан квітучих тюльпанів, що розкинувся довкола.

Найкраща видимість була з оглядового майданчика. Як я опинився там, точно не пам’ятаю. Проте встиг вчасно. Оголосили початок передпускового надування баків. Це моє. До старту ракети залишилося буквально кілька хвилин. Генерал, який був екскурсоводом у високих гостей, надзвичайно спокійно та інтелігентно оголосив, що після вибуху на старті в усіх буде в запасі п’ятнадцять секунд. Ті, хто стоїть ліворуч від нього, мають швидко спуститися в лівий вхід до сховища, які стоять праворуч — у правий. Хто не встиг­не, треба просто лягти обличчям униз і накрити голову руками. Вибухова хвиля знесе навіс, одного-двох дряпне дошками, ото й усе. Головне без паніки. Від неї гинуть люди.

Я з точністю до секунд знав, коли запустяться двигуни другого ступеня, але яскравий платиновий спалах заскочив зненацька. Свідомість, яка звикла до блискавичних стартів бойових ракет, відмовлялася правильно сприймати мляве дійство. Сім секунд до запуску двигунів першого ступеня, здавалося, ніколи не спливуть. Та ось дим огорнув усю «Енергію», запрацювали двигуни наших блоків, ще якісь секунди, і ракета знехотя відірвалася від стартового столу. І полетіла!

Півтори сотні секунд — і блиснули два спалахи, попарно за допомогою порохових двигунів відокремився перший ступінь. Ми своє завдання виконали! Ще два спалахи на тлі чорного бездонного неба — параблоки розділилися між собою та поодинці, відразу ставши нікому не потрібними, полетіли на зустріч зі своєю смертю в районі озера Тенгіз. Хоч би що писали очорнителі про тодішній лад, а ракети робити ми навчилися! Тільки тут я відчув, що чекати повідомлення про виведення стотонного макета (непрацюючий винищувач супутників. — Ю.М.) на задану орбіту в мене не вистачить сил. Поки навкруги ейфорія, треба швидко добиратися до готелю.

Наступного ранку з’ясувалося, що носій відпрацював чудово, але макет супутника на задану орбіту не вийшов.

З повідомлення ТАРС: «Успішний початок льотно-конструкторських випробувань ракети-носія «Енергія» є вагомим досягненням вітчизняної науки і техніки в рік 70-річчя Великого Жовтня, відкриває новий етап у розвитку радянської ракетно-космічної техніки та широкі перспективи в мирному освоєнні космічного простору».

Через кілька місяців я зайшов у гості до родичів у Підмосков’ї. Гордий через причетність до епохальної події, поцікавився, як їм сподобався пуск «Енергії». Виявилося, телевізор вони не дивилися, а так щось про це чули. У чергах за продуктами.