ЯК ВІДРІЗНИТИ НАУКУ ВІД ЛЖЕНАУКИ - Наука - dt.ua

ЯК ВІДРІЗНИТИ НАУКУ ВІД ЛЖЕНАУКИ

26 березня, 2004, 00:00 Роздрукувати Випуск №12, 26 березня-2 квітня

Тема лженауки (псевдонауки, квазінауки, ненауки) особливо надихнула учасників інтернет-конференції «Російська наука та ЗМІ»...

Тема лженауки (псевдонауки, квазінауки, ненауки) особливо надихнула учасників інтернет-конференції «Російська наука та ЗМІ». (З матеріалами конференції можна ознайомитися на сайті www.adenauer.ru.) На сесію «Як відрізнити науку від лженауки» надіслано рекордну кількість доповідей. Учені всебічно проаналізували це явище і знайшли ознаки лженауки навіть в офіційно визнаних наукових галузях.

«Проблема «боротьби із лженаукою» має кілька аспектів, — стверджує доктор філософських наук, професор Володимир Порус. — По-перше, вона може розглядатися як ностальгічний спогад про те, що наука колись була лідером духовного розвитку людства, котрий знає високу мету цього розвитку й засоби її досягнення.

По-друге, «боротьба із лженаукою» виступає як елемент конкурентної боротьби за субсидії та гонорари, а буває, і за владу. Державі потрібні вчені, аби підтримувати свою військову могутність, долати кризи, що насуваються, забезпечувати сталість технологічних, соціальних та екологічних систем тощо. З цього погляду, вона вважає доцільним фінансувати не магів і чаклунів, а наукові колективи, які довели свою ефективність. По-третє, «боротьба із лженаукою» може розглядатися як форма наукової самокритики й «очищення лав».

Проте є поле, де лженаука легко обіграє науку. Це ринок послуг населенню. Лженаука ближча до інтересів і запитів широких мас обивателів, менш обтяжена моральними засадами, більш мобільна, не бюрократизована й уміє швидко змінювати обличчя. Її не хвилює проблема зміни поколінь, вона не витрачає ні сил, ні часу на відтворення свого «співтовариства». Лженаука просто заробляє гроші на ринку послуг! І на цій ниві їй поки що немає рівних.

«Основною причиною розквіту лженауки в Росії є стан самої науки в СРСР, — вважає заступник директора ЗАТ «Планета персоналу» Віктор Леглер. — Радянська наука й російська наука, що успадкувала традиції першої, схильні створювати наукові вчення, призначення яких — захоплювати або зберігати владу певних осіб і груп у певному науковому співтоваристві. Найчастіше локальні ідеології створюються професіоналами в даній галузі науки, котрі займають у науковому співтоваристві панівні позиції. Починаються з невеличких відхилень від правил наукової коректності, але поступово розвиваються в справжні лженауки. Більшість їх гине при першій же зустрічі з експертом, але деяким удається соціально реалізуватися всередині наукового співтовариства (мічурінська біологія) або за його межами (нова хронологія Фоменка)».

Російські військові історики мають свою локальну ідеологію, що стосується Великої Вітчизняної війни. Вона формулюється приблизно так: «Мирне життя радянських людей було порушене віроломним нападом німецько-фашистських загарбників». Віктор Суворов практично самотужки здійснив наукову революцію в цій галузі. Він увів у науковий обіг безліч нових фактів, показав, що історія війни була зовсім не такою, як її описано в офіційних історичних працях, і що це потребує значного перегляду загалом усієї історії ключових подій ХХ століття. Суворов застосував принцип обходу й переміг, виклавши свої ідеї в популярній формі та звернувшись через голову офіційної науки безпосередньо до мас читачів і телеглядачів.

Міністерство оборони сьогодні справедливо критикують за те, що воно створило в себе явно шарлатанські астрологічні лабораторії. На це, на жаль, можна відповісти, що колись саме так у його надрах створювалися перші обчислювальні машини, оскільки локальну ідеологію, яка заперечує кібернетику, вдалося обійти саме з допомогою Міністерства оборони.

Принцип обходу був ефективним у тих випадках, коли радянська локальна ідеологія відмовлялася від досягнень світової науки. Відповідно, країна відставала в цих галузях, і наукова опозиція вказувала керівництву країни на прямі матеріальні втрати, спричинені цим.

У світовій науці немає локальних ідеологій не тому, що там учені розумніші й моральніші, а тому, що там нічого захоплювати. Спробуйте «захопити» західне наукове співтовариство (приміром, Геологічне товариство Америки). Не маючи жорсткої структури, воно витече у вас поміж пальцями. У цій вільній асоціації немає ні командних висот, які можна завоювати, ні «пирога», на який можна накинутися.

«Знаменитий Кеплер був, радше, астрологом, ніж ученим, — нагадує головний редактор альманаху «Кентавр» Геннадій Копилов. — У своїх книжках «Нова астрономія» та «Гармонія світу» він наводить сотні астрономічних і астрологічних відкриттів, зроблених Кеплером у рамках грандіозного завдання з виявлення «божественного задуму архітектури Всесвіту». Серед цих відкриттів були й три його закони руху планет, відомі тепер кожному школяреві.

Утім, ні сам Кеплер, ні його сучасники не надавали законам значення, порівняно з тими досягненнями, які він сам вважав видатними, оскільки вони найбільш повно виявляли той самий «божественний задум». Тільки через півстоліття їхню значимість усвідомив Ньютон. Але для нього еліптичність орбіти була вже не проявом «божественного задуму», а наслідком сили тяжіння.

Відкриття нових законів природи було найважливішою справою для вчених аж до XIX століття, а потім найважливішим стало побудувати цілісну картину світу. Середина XX століття характеризувалася появою великих науково-технічних програм, нових галузей промисловості й освіти, хоча наука ще існувала в національних і корпоративних рамках.

Нині наука працює в транснаціональних масштабах. Локальні наукові й конструкторські розробки втілюються у проекти соціальних та культурних перетворень, що рухаються на світовий ринок на основі «соціальної потреби».

Проте в наших підручниках, енциклопедіях, масовій літературі та ЗМІ підтримується застарілий образ науки — її справою, як і раніше, вважається пошук істини. Тим часом функція наукової сфери, що реалізується нині у справі, — активно-інженерна, конструктивна, — суспільством не усвідомлюється й не підтримується. Як і раніше, на плаву міф про осяяння, індивідуальну наукову творчість. Міф, який не враховує складної системи інтелектуально-організаційних передумов, що забезпечують сучасного вченого умовами для роботи.

Чого чекає суспільство від учених? Адекватних відповідей на нові виклики життя. І якщо наука їх не надає, суспільство відмовляється від науки на користь псевдонаукових, езотеричних або релігійних вчень. За постійну появу «псевдовчених» і «лженаук» у нашій країні відповідальні кардинально застарілі погляди на науку та її функції.

«Сьогодні під лженаукою розуміють, як правило, шарлатанські вчення на кшталт «нової хронології» Фоменка, — говорить редактор тижневика «Европа-Экспресс» (Німеччина) Дмитро Хмельницький. — Своєю популярністю вони страшенно дратують справжніх учених, але по суті їм не шкодять, оскільки жити науці не заважають. Набагато неприємніший інший варіант лженауки, знайомої ще з радянських часів, але живої досі, — ідеологічно ангажована наука».

У брежнєвські часи історії радянської архітектури не існувало взагалі — вона виглядала як купа імен, дат і назв споруд. Інакшою вона тоді й не могла бути, оскільки перед нею, як і перед багатьма гуманітарними науками, стояло завдання не прояснити історичну ситуацію, а змоделювати її, тобто «запудрити» мізки.

Тим часом предметом вивчення було півстоліття надзвичайно цікавих і загадкових подій. Спочатку блискучий розквіт художнього авангарду. Раптом на початку 30-х років відбувається масова й миттєва зміна стилю, щось на кшталт епідемії. Авангард зникає, «з нічого» виникає сталінський ампір. У середині 50-х років — чергова різка зміна пріоритетів. Класицизм затавровано як прикрашальство, а зодчі-класицисти стають модерністами й фанатиками панельного індустріального домобудівництва. При цьому і сталінський ампір, і хрущовський модернізм називаються однаково — «соціалістичний реалізм».

Історія радянської архітектури була класичною лженаукою, тобто фальсифікацією, яка займала місце справжніх, але неіснуючих досліджень. Раптова загибель пояснювалася й пояснюється тим, що конструктивістська архітектура була занадто аскетичною, тож і перестала задовольняти естетичні й культурні потреби радянських людей. Вони захотіли чогось гарнішого, й архітектори відгукнулися на соціальне замовлення, запропонувавши народу гарнішу й дорожчу архітектуру. Цинічне і безсоромне пояснення. Адже початок 30-х — це час масового терору, депортацій, колективізації і взагалі дикого зниження життєвого рівня населення СРСР. Проте ніхто цієї псевдонаукової версії не спростував. Усі найцікавіші й найглибші дослідження історії радянської архітектури проводяться нині, як і в радянські часи, за кордоном. Приміром, 2003 року в Берліні вийшла чудова книжка «Містобудування в тіні Сталіна», яка для російського читача залишилася недоступною.

Наукова ієрархія та система регулювання наукових досліджень, які існують досі, — це ідеальна атмосфера для функціонування лженаук.

Преса, не пов’язана клановими інтересами, відкрита й вільна, може відігравати важливу роль у руйнуванні таких «наукових ідеологій», тобто лженаук.

«Носієм лжезнань було оголошено Коперника. Періодичний закон, відкритий Д.Менделєєвим, теж спочатку відхиляли багато його сучасників, — нагадує головний редактор науково-популярного часопису «Универсум» Олександр Мадера. — А неевклідова геометрія Лобачевського, через яку з нього кепкували його колеги-співвітчизники?»

Усі знають і пізніші сумні факти з нашої історії. Проти таких «лженаук», як генетика й кібернетика, велася справжня боротьба, яка доходила до фізичного знищення їхніх адептів. Словом «лженаука» таврувала й тих чи інших учених через банальну наукову заздрість колег або з корисливих міркувань.

Є також інший аспект цієї проблеми — щирі помилки або похибки досліджень — неминучі супутники творчості в науці. Так, Нільс Бор в одній зі своїх праць заявив, що закон збереження енергії може не виконуватися. Парадоксально, але ця помилка Бора (невдовзі він її усвідомив) відіграла позитивну роль, оскільки вчені звернули увагу на суперечності у квантовій механіці. А Ейнштейн до кінця своїх днів не приймав імовірнісного трактування квантової механіки. Ну й що звідси випливає? Що квантова механіка — лженаука чи що Ейнштейн — псевдовчений? Ні те, ні інше.

Певній частині наших учених саме страх перед звинуваченням у науковій єресі дуже заважає мислити сміливо й вільно. Цей страх стоїть на шляху появи нових ідей і, вочевидь, є однією з причин відставання нашої науки від західної. Принаймні знаменита фраза Бора — «Чи достатньою мірою ця теорія божевільна, щоб бути правильною» — у сьогоднішній вітчизняній науці не працює. Вчені часто розробляють перевірені, загальновизнані наукові напрями, на яких легше захиститися, всередині яких спокійніше жити.

Чи потрібно боротися із лженаукою?

Так, але не заборонами й каральними заходами, а тільки протиставивши істинне знання хибному.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво