ВИКРУТКУ В РУКИ — І ДО МАЛАЙЗІЇ! - Наука - dt.ua

ВИКРУТКУ В РУКИ — І ДО МАЛАЙЗІЇ!

25 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №41, 25 жовтня-1 листопада

Серед учених-фізиків існує розхожа байка. Якось на семінар з теоретичної фізики експериментатори принесли свої результати для обговорення у вигляді експериментального графіка...

Серед учених-фізиків існує розхожа байка. Якось на семінар з теоретичної фізики експериментатори принесли свої результати для обговорення у вигляді експериментального графіка. Відомий учений-теоретик дав графіку блискуче пояснення. І тут хтось помічає, що обговорювану криву помилково перевернуто на 180 градусів. Практично не замислюючись, корифей-теоретик миттєво дає пояснення й цього результату експерименту. Мораль цієї байки не в тому, що відомий фізик є кон’юнктурником — тут не йдеться про компетентність, — а в тому, що не можна те чи інше явище однозначно трактувати у відриві від сукупності інших явищ і обставин.

Саме відсутність цього комплексного підходу до всієї сукупності явищ, до того ж дуже складних і неоднозначних, і зачіпає за живе в статті «Етика і бізнес — завдання на виріст» («ДТ», №38 2002 р.).

Поза сумнівом, малазійська чи філіппінська моделі інноваційного розвитку мають повне право на життя. Проте для того, аби забезпечити Україні аналогічні стартові умови й піти, як пропонується в статті, шляхом цих азіатських країн, потрібно зробити «лише» три речі. Перше — повністю ліквідувати залишки промисловості, друге — відразу вивезти п’ять-шість мільйонів вчених та інженерів із країни і третє — закрити три-чотири сотні вузів. Після чого можна повністю перейти на викруткові технології, оскільки в нас також дуже дешева робоча сила.

Не можна не погодитися з тезою В.Рижова, що лише ринок може визначити життєздатність тієї чи іншої наукової розробки та її затребуваність споживачем. Хотілося б лише зауважити: усі, хто займається інвестиційним консалтингом (а я в цьому бізнесі близько 15 років), знають: сталість бізнес-плану дуже сильно залежить від стартових ресурсів, причому не тільки фінансових. Чому ж Україна, вибираючи модель інноваційного розвитку, має забути про свої власні інтелектуальні та промислові ресурси, заздалегідь вважаючи вітчизняні розробки не конкурентоспроможними? І це аж ніяк не «надування щік» і не сліпе «надання переваг вітчизняному науковому комплексу». Наші високотехнологічні продукти, які працюють на західних підприємствах,— це відчутна на дотик реальність!

Так, в Україні є галузі, що безнадійно відставали від світового рівня чи взагалі не культивувалися. Так, я згоден: не треба винаходити власний комп’ютер, плеєр або автомобіль і ті вироби, які не вміємо добре робити самі. Краще закуповувати їх у розвинених країн. Тут ринок сам визначить найкраще. А от те, що справді вміємо, давайте підтримаємо! Ресурсів мало — це факт. Так давайте ж нарешті визначимо пріоритети й підтримаємо, збережемо й розвиватимемо те, що життєздатне, що вижило попри все й усупереч усьому! Це передусім енергомашинобудування та літакобудування, космічна індустрія й атомна енергетика. Як відомо, продукцію саме цих галузей західні країни не пускають на свої ринки, активно захищаючи та просуваючи власні національні досягнення. З цією метою вони використовують не лише економічні, а й політичні методи. Отож не слід і нам соромитися слів «державний протекціонізм». Державна інноваційна політика України також має бути націлена на захист національних інтересів.

Під час читання статті в кожного, хто не з чуток знайомий із західним ринком технологій, найщиріше здивування викликає твердження про дешевизну західного ринку. Можливо, це й правильно, з одним великим «але». Лише для масових виробів, зроблених на тих самих Філіппінах за західними технологіями, але аж ніяк не для самих технологій і устаткування! Крім того, устаткування — це лише початок процесу. Сервіс і підтримка устаткування на конкурентному рівні — ось воістину наркотична голка для промисловості.

Поза сумнівом, тупе впровадження вітчизняних технологій без врахування на кон’юнктури ринку згубне для промисловості. Але навіщо ж відкидати будь-які вітчизняні можливості, а тим більше робити це державною доктриною! Автору статті потрібно було постаратися, аби знайти такий невдалий приклад для ілюстрації своєї точки зору, як поставка фірмою «Сіменс» електротехнічного устаткування для Зміївської ГРЕС (Харківська область). У цьому разі держава пішла назустріч протекціоністським (аж ніяк не ринковим) вимогам Заходу, тоді як вироби нашого енергомашинобудівного комплексу, що успішно продаються на зовнішніх ринках, залишилися незатребуваними. Зате зовсім не бідні європейські виробники одержали вигідний контракт...

У мене як у бізнесмена великий сумнів викликає й ефективність запропонованої В.Рижовим схеми фінансування. Адже для високотехнологічного бізнесу проблема найчастіше виникає не в неможливості знайти кошти на устаткування, а у відсутності оборотних коштів. Тим часом саме оборотних коштів геть-чисто позбавляє запропонована ним схема фінансування за фактом виконаних робіт!

Тим, хто працює в сфері інноваційного бізнесу, відомо: обсяг наявних в Україні науково-технологічних розробок досить великий, а рівень — досить високий, аби можна було говорити про них як про істотний сегмент економіки. Підтвердили це дискусії на проведеному в травні поточного року в Харкові Міжнародному інвестиційному форумі «Вільні економічні зони, території пріоритетного розвитку і технопарки України: проблеми, можливості, перспективи». Тут було яскраво продемонстровано можливості в інноваційній сфері, вітчизняні розробки й технології, затребувані не лише вітчизняними, а й зарубіжними споживачами.

Гадаю, розв’язання порушеної в статті проблеми неможливе без відповіді на головне запитання — чи має намір держава сприяти збереженню та примноженню власного наукового й технологічного потенціалу чи ні? Якщо так, то потрібно визначити, якими саме ресурсами вона володіє — матеріальними, інтелектуальними, фінансовими, кадровими? На що вистачить цих ресурсів? Очевидно, не на все, що хотілося б мати, і тому необхідно визначити пріоритети й надалі всіляко сприяти реалізації цих пріоритетів — і матеріально, і регуляторно, і інституційно.

Необхідно виробити й послідовно реалізовувати свою державну політику в галузі інновацій — іншого шляху просто немає. Оскільки державну, то необхідний компетентний державний орган. Позаяк завдання архіважливе, то й повноваження в органу мають бути відповідні. При цьому не варто підміняти питання про доцільність створення цього органу питанням про ефективність його роботи, оскільки ефективність роботи органів управління — це предмет дискусії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво