Від спраги помираю над струмком - Наука - dt.ua

"Від спраги помираю над струмком"

14 травня, 10:05 Роздрукувати Випуск №17, 11 травня-17 травня

Як безглузді чиновницькі заборони добивають науку в Україні навіть за наявності грошей.  

© Василь Артюшенко, DT.UA

Ці нотатки присвячено одному, але принципово важливому питанню, що стосується фінансування науки в університетах. 

Ідеться про те, що: 1) нині, незважаючи на всі проблеми з фінансуванням науки, є реальна можливість поліпшити ситуацію (і насамперед зробити реальною оплату поїздок на міжнародні конференції — бодай частково); 2) реалізація цієї можливості не потребує ані копійки додаткового фінансування з боку держави; 3) нинішні бюрократичні правила забороняють використання цієї можливості; 4) скасувати ці заборони можна одним розчерком пера, однак бюрократична машина чинить тут опір (принаймні пасивний).

Власне наукові посади в університетах належать до НДЧ (науково-дослідної частини). Але з нинішнім убогим фінансуванням поїхати в закордонне відрядження за рахунок НДЧ вченому з університету практично неможливо. Тим часом в університетах є так званий спецфонд, куди надходять гроші не з державного бюджету, а від навчання закордонних студентів. Причому останнім часом кількість таких студентів помітно зростає. Відповідно, частину грошей цілком можна було б витрачати на оплату закордонних відряджень. Однак діє обмеження (див. нижче), згідно з яким така оплата можлива лише для викладачів, витрати ж на науку розглядалися б як нецільове використання.

Ця логіка цілком абсурдна. Наука й викладання становлять єдине ціле, а обмежувати права викладачів ніхто не має наміру. Проте якщо гроші після оплати їхньої праці реально залишаються, чому б їх не використати на власне наукові потреби? Тим більше що основну частину наукової продукції в університетах дають усе ж таки не викладачі, а саме наукові співробітники. У цивілізованих країнах гроші, які надходять в університет, розподіляються цілком розумно й справедливо. Для прикладу наведу уривок з інтерв'ю проф. О. Долиніна (Вісконсинський університет, США):
"...гроші йдуть у загальну скарбничку університету, але витрачаються не зрівняльно, — левову частку отримують ті факультети, на яких ці роботи виконувалися, і ті фахівці, які в цих дослідженнях брали участь. Однак дещо перепадає з цього й гуманітаріям. (...) І це справедливо: я ж не заробляю гроші для університету своїми дослідженнями, коли я вивчаю Пушкіна або Достоєвського, або Набокова". 

Навіщо ж винаходити українське ноу-хау й забороняти те, що цілком природне і здатне певною мірою просто врятувати науку?

Я звертався з цього приводу до МОН із закликом змінити чинні правила. У відповіді заступника міністра М.Стріхи (№ 1/11 — 8519 від 23.08.2017) було посилання на пункт 8, статті 13 Бюджетного кодексу, згідно з яким гроші зі спецфонду не можуть бути витрачені на науку. Саме так. Але ж смисл мого звернення в тому й полягав, щоб це змінити! З аналогічною заявою я звернувся до Мінфіну, і у відповіді, яку підписав заступник міністра Ю.Джигир (07020-08/3-423/513 від 05.03.2019), дане посилання на ту саму статтю.

Дозволю собі самоцитування: "Науці загрожують як аномально мале фінансування, так і неадекватні бюрократичні перепони. Поєднання цих негативних чинників може її просто добити" ("Не так страшне безгрошів'я…", DT.UA, №35, 2015 р.). 

У цьому випадку обидва чинники збіглися, тож неадекватна перепона не дає можливості бодай частково компенсувати аномально мале фінансування з боку держави. 

Тому бачиться абсолютно необхідним негайно модифікувати або взагалі скасувати пункт 8 статті 13 Бюджетного кодексу, щоб нарешті університети могли витрачати гроші зі спецфонду на науку.

Це, крім іншого, і крок до реального самоврядування університетів, які цілком здатні самі приймати рішення без безглуздих і непрофесійних обмежень та інструкцій, спущених згори. 

Однак річ не тільки в наявних заборонах. Тут діє двоєдиний союз, симбіоз між забороною й чиновником, які стоять на його варті. Здавалося б, хоч би якою безглуздою була заборона, у принципі, її можливо скасувати. Та де там! Тут діє бюрократична логіка. У загальних термінах обговорювану ситуацію можна описати таким чином: 1) Існує безглузда бюрократична перепона. 2) Хтось звертається у відповідні органи з поясненням, чому це погано, і пропозицією внести зміни. 3) Надходить відмова (у вигляді роз'яснення чинного порядку) з посиланням саме на ту перепону, яку й пропонується усунути.

Така заборона безглузда навіть у "звичайний" час. Але ми давно вже живемо в екстремальних умовах, і такий опір із боку бюрократії виглядає взагалі злочинним. Для виживання науки мають бути зняті всі обмеження на можливості її фінансування (особливо якщо це нічого не вимагає від держави!), а вченим — надані всі можливі преференції. При цьому слід змінити критерії оцінювання дій чиновника й запитувати з нього не тільки за безглузді або навіть злочинні дії, а й за неприпустиму бездіяльність і відмову брати участь у процесі скасування таких обмежень. Адже, підтримуючи безглузді заборони та обмеження, він сприяє добиванню науки, яка й так із великими труднощами виживає в Україні.

Якщо є можливість розчерком пера, без жодного додаткового фінансування істотно поліпшити умови для роботи науковців, а чиновники ухиляються (як у прикладах, наведених вище), як можна охарактеризувати такі дії? На моє переконання, стосовно бюрократії необхідно проводити політику "нульової толерантності".

Можливо, у зв'язку з прийдешнім перезавантаженням влади в країні таких недолугостей стане менше?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №18, 18 травня-24 травня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво