«Уперше ми довідалися про те, що відбувається в країні», або Штрихи до психічного портрета суспільства перехідного періоду - Наука - dt.ua

«Уперше ми довідалися про те, що відбувається в країні», або Штрихи до психічного портрета суспільства перехідного періоду

27 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №3, 27 січня-3 лютого

За будь-якого душевного страждання внутрішньо розладналися... розум, уява, пам’ять, сила почуття.....

Евелін Бромет
Евелін Бромет
 

За будь-якого душевного страждання внутрішньо розладналися... розум, уява, пам’ять, сила почуття... втрачається гармонія духовного життя.

П.Бутковський, основоположник вітчизняної психіатрії

Сталося непоправне — людина звела рахунки з життям. Ми були знайомі з дитинства, навчалися в одній школі. Це був гарний чоловік у розквіті сил, керівник комерційної фірми, батько двох майже дорослих дітей. Як випливало з записки, залишеної на письмовому столі, він зважився на цей крок після болісних душевних мук. Його спочатку успішний бізнес різко пішов на спад, сімейні справи теж не ладилися, він став похмурим і замкнутим, випивав, хоча раніше спиртним не захоплювався. З друзями про свої проблеми говорити уникав. А якось поїхав на дачу й не повернувся...

Останнім часом фахівці висловлюють серйозну стурбованість зростанням психічних розладів серед населення. Стрес, депресія, психічна перенапруга, психо-емоційне виснаження — ці слова й словосполучення вживаються дедалі частіше. І коли першого, тобто стресу, іноді можна уникнути, якщо вчасно вимкнути телевізор чи радіо з трансляцією засідання парламенту, то від життєвих проблем так просто не відмахнешся. Бурхливі соціально-економічні потрясіння і їх наслідки негативно позначаються на стані здоров’я людей, зокрема психічного. Затяжні негативні емоції, викликані втратою життєвих орієнтирів і соціальних негараздів, зрештою, призводять до прориву слабкої ланки в центральній нервовій системі та розвитку різноманітних невротичних і психосоматичних розладів.

У багатьох країнах сьогодні приділяють дедалі більшу увагу проблемі психічного здоров’я населення, а отже, і попередженню серйозних соматичних патологій. З цією метою за кордоном проводять епідеміологічні дослідження з поширення психічних розладів. А оскільки дослідження з застосуванням сучасних методик досить дорогі, дозволити собі це можуть далеко не всі. Так, за період 1998—2002 рр. лише 14 європейських країн змогли побачити свій повний психічний «портрет».

Кілька років тому Всесвітня організація охорони здоров’я виступила з ініціативою «Психічне здоров’я у світі 2000». Метою цього широкомасштабного епідеміологічного дослідження, яке, як передбачалося, мало охопити 28 країн світу, було одержання точної інформації щодо поширення психічних і поведінкових розладів, аналіз втрати працездатності, інших негативних наслідків такого явища. Україну, єдину з країн колишнього СРСР, включили до цієї програми. Дослідження у нас здійснювалося міжнародною групою вчених і фахівців під керівництвом трьох дослідницьких центрів — Державного університету Нью-Йорка в Стоуні-Брук, Київського міжнародного інституту соціології та Асоціації психіатрів України. Нещодавно в Києві побувала керівник проекту з американської сторони професор психіатрії Евелін БРОМЕТ. Журналіст «ДТ» зустрівся з нею та іншими учасниками цього цікавого проекту — відомим психіатром, виконавчим директором Асоціації психіатрів України Семеном ГЛУЗМАНОМ і молодим київським дослідником Станіславом КОСТЮЧЕНКОМ.

— Про це дослідження в Україні відомо поки що тільки вузькому колу фахівців. Не могли б ви стисло розповісти про сам проект і його особливості.

С.Г.: Як головний менеджер проекту з української сторони я поставив перед американцями (наукове керівництво проектом і його фінансування здійснювалося американською стороною) одну, на перший погляд, незвичну умову — у дослідженні мають брати участь психіатри віком не старше за 35—40 років. На здивоване запитання зарубіжних колег «чому?», довелося відповісти як є: «Якщо ви залучите до дослідження старе покоління професорів, то після вашого від’їзду вони мене запитають: «Які потрібні результати?»

Треба сказати, що до цього проекту ми з американським професором-психіатром Е.Бромет уже проводили спільне дослідження з чорнобильської тематики. Спочатку вона спробувала працювати з офіційними структурами, зокрема Мінздоров’ям, але незабаром зрозуміла, що результати не відповідатимуть дійсності. І тоді звернулася до нас.

В епідемічному дослідженні брали участь тільки молоді фахівці з Києва, Львова і Донецька, які, на думку наших закордонних колег (крім американців, у проекті брали участь голландські дослідники), виявили себе блискуче. Керував цією частиною проекту С. Костюченко.

Е.Б.: Важливо зауважити, що близько десяти років тому Всесвітня організація охорони здоров’я визначила десять найскладніших хвороб, які призводять до інвалідності, й до цього списку увійшли депресія та алкоголізм. Проте дані, що потрапили в руки ВООЗ, базувалися не на спеціальному дослідженні, а лише на тих повідомленнях, які були подані урядами різних країн. Тобто це були офіційні дані, а вони, як ми розуміємо, можуть не відповідати реальному стану справ. Тому ВООЗ виступила з ініціативою такого дослідження. Його уже проведено в 24 країнах світу.

Семен Глузман
Семен Глузман

Роботи в Україні фінансувалися урядом США і контролювалися Гарвардським університетом та ВООЗ. Ніхто й ніколи такого дослідження не проводив. Уперше були отримані результати, що відбивають реальну ситуацію з поширенням алкоголізму, депресії та інших психічних розладів.

С.К.: Зізнаюся: перед початком дослідження в нас були певні побоювання — люди зазвичай бояться говорити на тему психічного здоров’я. Та незабаром ми зрозуміли, що наші побоювання перебільшені. Дослідження проводили по всій території України. Крім методики, яка застосовувалася соціологами, була ще одна, за якою працювали лише психіатри. У програму був закладений певний діагностичний алгоритм, щоб скороминущий поганий настрій не потрапив до категорії хворобливих проявів. Тобто тільки спеціалісти давали оцінку, чи є в опитаних симптоми психічних розладів.

— Які ж результати цього дослідження?

С.Г.: Насамперед важливо підкреслити, що це справді перше епідеміологічне дослідження такого роду, проведене в нашій країні за сучасними міжнародними стандартами. Адже зазвичай оцінка захворюваності та поширення психічних розладів в Україні, як і в інших країнах колишнього Союзу, дається на підставі щорічних статистичних звітів про діяльність психіатричних служб, тобто відбиває поширення таких розладів серед тих, хто звертається по психіатричну допомогу. Проте багато людей через різні причини уникають цього.

Коли соціологи та психіатри проаналізували зібраний матеріал, вони були шоковані тим, наскільки офіційна статистика далека від реального стану речей. Тобто фактично йдеться про дві України — одна подана у звітних даних системи Міністерства охорони здоров’я і зовсім інша вималювалася на підставі цього дослідження. Тільки 20 (!) відсотків осіб, у яких було виявлено психіатричну патологію, зверталися до лікаря (не психіатра, а взагалі лікаря).

— Якщо, за зведеннями Мінздоров’я, у нас мільйон двісті тисяч чоловік мають певну психічну патологію, то цю цифру потрібно помножити на п’ять?.. До речі, англійські вчені Д.Голдберг і П.Хакслі наводять дані, із яких випливає, що близько третини населення цілком благополучних міст Європи страждають на психічні розлади — одну з найпоширеніших форм психічної патології. Оскільки все, як відомо, пізнається в порівнянні, який вигляд має Україна (із погляду психічного здоров’я) на загальному тлі масштабного епідемічного дослідження?

С.К.: На загальному європейському тлі Україна (див. таблицю) виділяється більш високою поширеністю психічних розладів. Якщо цифри про кількість тривожних розладів у нашій країні не дуже відрізняються від таких в Італії чи Франції, то за показником алкогольних розладів і депресій ми лідируємо в Європі. Крім того, за попередніми даними, ці показники помітно відрізняються в різноманітних вікових групах. Так, у європейських країнах депресії превалюють серед молоді, тоді як в Україні цей вид психічного розладу характерний для старших вікових категорій, і особливо людей похилого віку.

Е.Б.: Справді, за рівнем алкоголізму Україна займає перше місце. До речі, мені навіть здається, що ми ще й недооцінили проблему…

С.Г.: У зв’язку з цим цікава така деталь. Коли американці розпочали екстраполювати дані про депресію, алкоголізм, наркоманію тощо на карту України, то дуже здивувалися. Відразу зв’язалися з нами, мовляв, певне, допущено некоректність у дослідженнях. Що ж їх збентежило? Попри те, що східні області за рівнем вищої освіти населення «випереджають» західні, алкоголізм, депресії, суїцидальні розлади та ін. на сході країни зустрічаються набагато частіше.

С.К.: За таким показником, як поширеність депресій, рубіж по Україні проходить дещо незвичайно. Як не дивно, карта, яка вималювалася в результаті нашого дослідження, нагадує усім відому карту електоральних уподобань під час президентських виборів.

С.Г.: Йдеться не про політику. Спиваються в Донецькій області частіше, ніж, приміром, на Львівщині, не тому, що на сході населення менш політично грамотне, ніж на заході країни. У Східному регіоні прес соціальних та інших проблем відчувається більше. Можна скільки завгодно змінювати губернаторів на «своїх», але це нічого не дасть. Тобто потрібно шукати не політичні рішення, а знаходити ключики до розв’язання цілого комплексу назрілих проблем, досліджувати, вникати в те, що відбувається з людьми, які там живуть. Передбачаю заперечення, мовляв, у Західній Україні рівень безробіття вищий, і проблем теж вистачає. Проте там інший уклад життя, досить міцні сімейні звичаї, релігійні, культурні традиції...

— Чи є підстави говорити про якісь особливості психічного здоров’я населення України? Що вас найбільше здивувало в цьому дослідженні?

С.К.: Цифри про поширення тих чи інших розладів нас не дуже здивували — порівняно з іншими країнами Україна мала непоганий вигляд. Та ми були просто шоковані, коли довідалися, скільки людей із важкими формами психічних розладів зверталися по медичну допомогу — лише 20% із тих, кому вона була потрібна. Водночас у США й європейських країнах понад 50% учасників опитування, в яких виявляли симптоми психічних розладів, зверталися по професіональну допомогу. А в Італії, Іспанії ще більше — до 75%. На жаль, за цим показником Україна опинилася поруч із такими країнами, як Ліван, Колумбія, Китай, де особи з серйозними симптомами психічних розладів рідко звертаються до лікаря.

— У східних країнах, особливо мусульманських, сильні релігійні традиції…

С.Г.: Справді, у цих країнах майже ніхто, крім багатих і освічених, не звертається до психологів і психіатрів, там існують інші механізми для того, щоб знайти душевну рівновагу. Наприклад, людина з депресією ходить до мечеті. Йдеться, звичайно, не про видужання, а лише про певну компенсацію. У цивілізованих країнах люди стали частіше звертатися до лікаря, зокрема психіатра. І це цілком зрозуміло — ми стали краще ставитися до себе, більш чуйно прислухатися до тривожних симптомів, щоб уникнути серйозних проблем зі здоров’ям.

Е.Б.: Ми неодноразово зіштовхувалися з проблемою стигматизації щодо психічних проблем. У деяких країнах людині дуже важко, або й узагалі неможливо, зізнатися, що в неї депресія. Що стосується України, то, мабуть, найбільше мене вразили дані про депресії в жінок похилого віку. Для США характерна така тенденція: із віком крива депресії знижується. На цей вид психічного розладу страждають переважно молоді американки, а коли вже діти виросли та перейшли на свій хліб, відпадає багато труднощів і проблем. А в українських жінок, утім, у чоловіків теж, із віком крива депресій різко піднімається. Я попросила пояснити, у чому річ. І дістала кілька варіантів відповідей, які загалом можна звести до двох. По-перше, в Україні у літніх жінок немає на що виживати, не кажучи вже про те, щоб задовольняти інші людські потреби. По-друге, чоловіки звичайно ідуть із життя раніше, і жінки доживають залишок життя з відчуттям своєї соціальної незатребуваності, самотності, в інших випадках дорослі діти використовують цих жінок як безплатних нянечок (і при цьому ніхто навіть «спасибі» не скаже).

Я також зрозуміла: рівень нікотинової залежності дуже високий. Річ у тому, що паління корелює з депресією. І в чоловіків ця залежність висока в усіх вікових групах. Що ж до жінок, особливо молодих жительок міст, — це проблема для охорони здоров’я, яка зростає просто на очах. Я думаю, що для України дуже важливо розпочинати програми із запобігання палінню, і вони мають ув’язуватися з проблематикою депресії.

Ще один висновок, якого ми дійшли, — в Україні можна провести чесне, неупереджене дослідження. Треба віддати належне українським психіатрам і соціологам за чудово виконану роботу.

— За вашими спостереженнями, скільки людей в Україні мають психічні розлади? У нас один психіатр якось здивував публіку, заявивши, що після чорнобильської катастрофи рівень депресій зріс у кілька десятків разів!..

Е.Б.: Крім уже зазначених особливостей, ситуація з поширенням психічних розладів в Україні загалом близька до тієї, що спостерігається в інших країнах Європи. Впродовж життя приблизно третина населення страждає на такі розлади. До речі, в Америці — близько 40%.

— ?

Е.Б.: Нічого дивного. Річ у тім, що в Америці заведено відкрито, не приховуючи, говорити про депресію та інші тривожні стани. У нашому суспільстві немає стигматизації щодо цієї теми, і людина не соромиться визнати, що в неї є така проблема. Депресія взагалі лікується.

— Які ви виділили б чинники ризику психічних розладів?

Е.Б.: Назву основні, які існують практично скрізь, зокрема й в Україні. Отже, перший — нестача грошей, бідність. Другий — безробіття. Третій — низький рівень освіти. Четвертий — неповна сім’я, батько-алкоголік.

— Пані Бромет, разом з американськими та українськими колегами ви займалися дослідженням психічного здоров’я дітей після чорнобильської катастрофи. Вони вже виросли, і ви, як мені відомо, продовжуєте спостерігати за їхнім розвитком. Наскільки позначається вплив стресових чинників, пов’язаних із катастрофою на ЧАЕС та її наслідками, на стані здоров’я «дітей Чорнобиля»?

Е.Б.: Свого часу я займалася дослідженням наслідків психічної травми після аварії на атомній станції Три Майл Айленд. Тому мій інтерес до «дітей Чорнобиля» зовсім не випадковий. Йдеться про дітей, які народилися в сім’ях, що постраждали внаслідок катастрофи на ЧАЕС. Близько десяти років тому ми провели дослідження на тему, як уплинув на маленьких «чорнобильців» стрес, пережитий їхніми матерями. І тепер цікаво буде порівняти ті результати зі сьогоднішніми спостереженнями. Роботу ще не завершено, ми займаємося опитуваннями матерів і дітей, опрацьовуємо та аналізуємо дані. Вони, безсумнівно, становитимуть величезний інтерес.

— Результати спільних з українськими вченими досліджень публікувалися в авторитетних наукових виданнях, зокрема закордонних?

Е.Б.: По-перше, була публікація в журналі Американської медичної асоціації JAMA. Три статті вийшли в європейських наукових журналах. Готуються ще кілька статей для відомих видань.

С.К.: Інформації в базі даних з тематики нашого спільного з закордонними вченими дослідження так багато, що проаналізувати її всю в стислий термін неможливо. Поки нам удалося провести аналіз за основними, на наш погляд, найцікавішими розділами. У результаті ми дістали реальну картину поширення психічних розладів у суспільстві. На жаль, наша психіатрична служба націлена на стаціонарну допомогу та лікування важких психіатричних розладів. А ми досліджували в основному межові розлади, в яких нефахівці найчастіше не бачать ознак захворювання.

С.Г.: Тут я хотів би застерегти від прагнення до абсолютних цифр. Це дослідження — спроба зрозуміти, скільки в нас носіїв реальних депресій. Не тих, що лікують у закритих лікарняних відділеннях, а тих, які супроводжують людей по життю і які намагаються гасити кожний по-своєму — хто алкоголем, хто іншими засобами.

…Один психіатр заявив, що в Україні в 46 разів зросла кількість депресій. Невідомо, звідки він узяв ці дані, адже ніколи такі дослідження в країні не проводили. А коли немає з чим порівнювати, то легко спекулювати цифрами. Так, у нас почастішали стреси, пов’язані зі свободою, якою ми ще не навчилися користуватися. Проте водночас у нас зникли інші стреси. Кілька років тому молода жінка-психіатр провела цікаве дослідження. Вона підняла сто історій хвороб тих хворих, які вперше потрапили до однієї і тієї самої лікарні в радянський, брежнєвський період, у котрих був наявний такий симптом, як маячні ідеї, і порівняла з аналогічною кількістю історій хвороб пацієнтів у період незалежності. Один із вражаючих результатів: у минулому багато маячних ідей було пов’язано з КДБ і спецслужбами. У пострадянський період усе це майже зникло, тобто зник страх.

С.К.: Коли ми аналізували дані з поширення суїцидальних намірів, то виявилося, що вони абсолютно не залежать від поганого фінансового стану людини. Існує залежність від інших чинників...

С.Г.: Насправді проблема суїциду — дуже спекулятивна тема. І погано, що в нашій країні на цю тему вголос говорять в основному психіатри. Адже це не лише психіатрична проблема. Якщо заподіяв собі смерть важкохворий, із клінічно вираженою формою депресії, — це, безсумнівно, психіатрична проблема. А коли якась молода людина іде з життя через зовсім інші причини, — це проблема вже іншої компетенції. Взагалі тема суїциду — мультидисциплінарна, і її потрібно грамотно досліджувати. У нас цим поки що ніхто не займається. Чому, наприклад, у Фінляндії чи скандинавських країнах, де є розвинені соціальні системи, люди ідуть із життя частіше порівняно з нашою країною, де населення переважно кинуте напризволяще?.. Тобто проблемою суїциду мають займатися спеціалісти з галузі соціальної політики, психологи, юристи та ми, психіатри.

— Слід розуміти, дослідження, зокрема про поширення психічних розладів, проводили не заради задоволення цікавості вчених. Яка їхня результативність із практичного погляду?

Е.Б.: Для ВООЗ ці дослідження дуже важливі, оскільки дозволяють створити картину поширення психічних розладів. Відповідно до цих даних, а також низки інших досліджень, будується глобальна система охорони здоров’я, визначаються її пріоритетні завдання.

С.Г.: Це дуже серйозні результати для майбутньої реформи системи охорони здоров’я. Ми не знали дотепер, що відбувається в країні, адже серйозного дослідження, проведеного за строгими науковими канонами, у нас ніколи не було. Отримані результати драматичні. І вони передусім мають зацікавити тих, хто називає себе владою. Щоправда, можновладці в нас не звикли користуватися такими дослідженнями. Проте, я вважаю, що влада повинна звернути на них увагу. Якщо ж у нас знову запанує цвинтарно-мовчазна порожнеча, де нікому нецікаво знати про самого себе, тоді, напевно, немає рації проводити такі дослідження, тим паче за гроші чужого платника податків, як ви кажете, заради задоволення цікавості вчених. Та хіба країні може бути байдуже, який у неї портрет?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво