У монети є зворотний бік - Наука - dt.ua

У монети є зворотний бік

18 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №10, 18 березня-25 березня

Сьогодні у пресі, зокрема в «ДТ», обговорюються проблема реорганізації науки, питання управління нею...

Сьогодні у пресі, зокрема в «ДТ», обговорюються проблема реорганізації науки, питання управління нею. Зокрема дискутується питання об’єднання НАН із ВНЗ. Такий підхід призведе до руйнування науки і наукових шкіл, хоча ВНЗ виграють, бо підготовка студентів, навчальний процес будуть забезпечені висококваліфікованими професорськими кадрами. Від цього навчальний процес поліпшиться, але наука втратить, бо для високотворчої інтелектуальної праці потрібен вільний час. Науковці знають, що підготовка статті — це творчий процес. Коли з’являється нова ідея, науковець може забути про все, днями й тижнями живе цією ідеєю, збирає факти, перевіряє, сумнівається, дискутує. У західноєвропейських університетах, з річним навчальним навантаженням вчених — 40—60 годин, вільного часу вдосталь. Я читаю 1—2 спецкурси з початку існування НАУКМА і не страждаю від цього, а отримую задоволення. Історично склалося так, що наука в багатьох країнах Західної Європи розвивалася в університетах, академій наук там не існувало або вони мали інший статус. У нас наука розвивалася в академічних інститутах, а ВНЗ займались в основному навчанням студентів, а на додачу — наукою. Тому ставлення до науки в наших університетах зовсім інакше, ніж на Заході, і головне — це педпроцес, і поламати це одним ударом не вийде. При навантаженні, яке мають доценти і професори у ВНЗ, навряд чи з’явиться вільний час для творчої науки.

НАН України, хоч би як ми її критикували, — це та структура, яка сьогодні все ще зберігає високий рівень науки, хоча, безумовно, потребує реорганізації. Але якої? Сьогодні ані у владних структур, ані в науковців немає чіткого бачення цього процесу.

Для реорганізації пропонується провести оцінку науково-дослідних інститутів та діяльності вчених. На думку декого, для такої оцінки слід застосувати показники імпакт-фактора, що використовуються за кордоном. Як зазначив О. Верхратський («ДТ» №7, 2005), за цими показниками, «реальна продуктивність фундаментальної української біологічної науки і внесок вітчизняних біологів у світовий науковий процес мізерно малі, а гроші, вкладені на підтримку 52 науково-дослідних інститутів, витрачені, значною мірою, даремно». Більшість журналів, як пише А.Сибірний («ДТ», №5, 2005), що видаються НАН України, не мають імпакт-фактора, тому в такому разі постає запитання: навіщо їх видавати?

Я перебував у Чехії та Польщі, коли там відбувалася реорганізація науки. Мій колега директор Інституту охорони природи ПАН був стурбований тим, що його науковці й інститут мали низькі показники імпакт-фактора. Пояснював це так: ну хіба кого за кордоном зацікавить, які метелики чи жуки живуть на території Баб’єгурського національного парку? Але ж це інтереси Польщі, її національне надбання. І нині інститут процвітає, бо досліджує те, що становить національне багатство Польщі.

Імпакт-фактор (ІФ) сьогодні не може стати критерієм оцінки української науки, бо інститути й науковці не були на це зорієнтовані, і він не відобразить реальної ситуації. Так, наприклад, ще десять років тому в нашому інституті не було жодної монографії англійською мовою, а коли ми висунули такі вимоги, то сьогодні із 16 п’ять випущено за кордоном.

Використання ІФ ставить у нерівні умови інститути. Зрозуміло, що гуманітарії (наприклад, філологічні праці) не зможуть оцінюватися за цим показником (або він буде набагато нижчим, бо відображає публікації в англомовній літературі). Та й в економіці невідомо, наскільки він «спрацює», бо ми ще далекі від того, щоб наші досягнення в цій сфері були на рівні розвинених країн.

Є напрями біологічних наук, дослідження яких прив’язані до певних регіонів. Ідеться про дослідження флори чи фауни окремих територій, структуру чи функціонування екосистем, популяцій окремих видів вищих рослин, мохів, лишайників, водоростей, тварин тощо. Їх специфіка полягає у проведенні польових досліджень, де об’єктами є десятки й сотні видів, що формують популяції та біоценози; вивчається структура, організація, динаміка, будуються прогностичні моделі і т.д. Такі закономірності відмінні для лісу і степу, болота і пустелі, Криму і Полісся, Карпат і Лісостепу, тобто для різних типів екосистем. І отримані дані цікавлять досить вузьке коло науковців, як правило, регіонального рівня. Наприклад, геологічна будова чи рослинність острова Джарилгач навряд чи зацікавить учених Північної Америки або ж Західної Європи, так само, як мене мало цікавить структура популяції якихось тропічних рослин у лісах Зімбабве чи навіть найвищої в Африці гори Кіліманджаро. Такі дані, як правило, не потрапляють у журнали з високим імпакт-фактором.

Тому закордонний учений, навіть світового рівня, потрапивши в степи України, відчуває себе на рівні студента, бо не знає основи — видів, так само, як і ми відчуваємо себе в африканських саванах чи джунглях. Всесвітньо відомий учений Ю.Одум сказав, що еколог повинен мислити глобально, але діяти локально. І жоден еколог світового рівня (тим більше якщо він себе поважає) не зможе зробити хороший прогноз розвитку степу, бо степи існують в Росії, Україні, Казахстані, Монголії, тобто на обмеженій території. І при розв’язанні реальних екологічних проблем потрібні фахівці на місцях, їх не може замінити теоретик світового рівня, який не володіє конкретною інформацією.

Було б добре, коли б такі дослідження глибоко й на відповідному рівні проводилися у нас в регіональних університетах або навіть у заповідниках, як це роблять у Західній Європі чи Америці. Але проблема в тому, що наука сконцентрована в кількох великих містах і в столиці. Захистивши кандидатську дисертацію, вчені виїжджають до центру. Тому академічні інститути вимушені «закривати» й такі локальні проблеми. Конкретні дослідження узагальнюються і формують відповідну систему, яка скидається на піраміду. Щоб піднятися на вищий щабель, потрібно не лише пройти нижчий щабель, а й сформувати широку міцну основу.

Чи потрібні такі дослідження в системі НАН України? На моє глибоке переконання — так, бо вони, крім усього іншого, демонструють наші обізнаність, свідомість, виховання, несуть інформацію про наше національне багатство, вирішують проблеми його збереження. Наведу такий приклад. Кілька років тому ми брали участь у загальноєвропейському проекті «Карта рослинності Європи». На першому етапі керівники проекту — вчені з Чехії та Німеччини — розробили проект високої детальності відображення одиниць рослинності відповідно до їх досліджень, але подальша розробка проекту показала неможливість його виконання на такому рівні, і його слід було «опустити»: певні території, у тому числі України, не досліджені так детально, а в Росії великі території тундри й тайги мало досліджені. Тому виконання таких робіт не визначається найвищим рівнем знань — воно лімітується рівнем наявної інформації всього обсягу.

На відміну від експериментальних інститутів, у нашому інституті досліджень такого типу до 70%. Серед вчених — 27 докторів і 127 кандидатів, вони є носіями інформації, скільки й де зростає у нас видів грибів, мохів, лишайників, вищих рослин. І ці конкретні вчені зовсім не потрібні у США чи Канаді, тому практично кістяк науковців у нас добре зберігся. Я знаю, що така ситуація в більшості інститутів Відділення загальної біології: інститутах зоології, гідробіології, біології південних морів, екології Карпат, ботанічних садів. Тому картина в біології зовсім не така катастрофічна, як ідеться в статтях відомих нейрофізіологів у «ДТ».

Водночас досягнення математики, хімії, фізіології, генетики швидше зацікавлять усю світову спільноту, ніж результати національної проблематики (географія, флористика, геоботаніка, грунтознавство, екологія). Тому ті, хто займаються регіональними проблемами, явно програють при оцінці їхньої діяльності з допомогою імпакт-фактора.

Оцінка діяльності вченого й інститутів такого типу, на мою думку, має відбуватися не лише на основі показників імпакт-фактора, що є лицьовою частиною монети, де стоїть цифра, яка свідчить, що два менше п’яти але більше одиниці, й відображає місце вченого безпосередньо в світовій науці, а й зворотного боку, на якому розміщений герб. Тому ми повинні підходити до такої оцінки не лише з погляду міжнародних стандартів, а й із погляду внутрішніх загальнодержавних інтересів. Для цього слід розробити відповідні критерії.

Сьогодні в управлінні нашої науки багато наболілих проблем, які потребують розв’язання. Але розв’язання — не означає їх ліквідацію. Тому, перш ніж робити якісь серйозні кроки стосовно НАН України, слід провести всебічне відкрите їх обговорення, бо кожен науковець — це індивідуальність, наукові школи формуються десятиліттями, і якщо ми їх втратимо, то відновити вже не зможемо.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво