Тепер і Галактика має свій календар

Олімпіада в геології — таку назву отримала подія, яка нещодавно відбулася в Осло (Норвегія), а саме — 33-й Міжнародний геологічний конгрес (МГК). Проходив він під гаслом: «Система наук про Землю — основа для подальшого розвитку». Геологи з усього світу зібралися разом (понад шість тисяч осіб), щоб обмінятися своїми досягненнями в різних напрямах наук про Землю. До речі, перший міжнародний геологічний конгрес відбувся ще 1878 року в Парижі. Починаючи з 90-х років минулого століття, МГК проводиться регулярно — раз на чотири роки. Емблемою конгресу став динозавр, що, безперечно, вельми символічно як для такої події.

З усіх країн-учасниць тільки Україну представляла не її геологічна служба, а Національна академія наук. Доповіді українських учених з окремих напрямів геологічної науки викликали жвавий інтерес зарубіжних колег. Цікаво, якими здобутками можна сьогодні похвалитися в науці, де, здається, розкопано вже всі «золотоносні жили», відкрито й досліджено все, що тільки можна не лише в земній корі, а й у глибинах нашої планети? — із цим запитанням журналіст «ДТ» звернулася до виконуючого обов’язки глави української делегації директора Центру менеджменту і маркетингу в галузі наук про Землю Інституту геологічних наук НАН України, президента Всеукраїнської асоціації геоінформатики, члена-кореспондента НАНУ М.ЯКИМЧУКА.

— Даруйте, але це дуже спрощений погляд на геологічну науку. Сучасний її рівень визначають насамперед дослідження в геоінформатиці, що не лише інтегрує цикл геонаук, а й сприяє взаємодії наук про Землю з іншими дисциплінами природо­знавства та суспільствознавства — фізикою, астрономією, астрофізикою, математикою, соціологією, історією людства і його культури, а також філософією. Одне з головних завдань геоінформатики — подати всю інформаційну базу, яка є в геології, однією комп’ютерною мовою, що дасть змогу оперативно знайомити фахівців з існуючими та найновішими результатами вивчення нашої планети і ухвалювати виважені рішення в питаннях пошуків, розвідки та розробки корисних копалин.

— Ви вперше берете участь у роботі геологічного конгресу?

— Ні. Так трапилося, що я єдиний з України, хто брав участь у роботі чотирьох останніх МГК.

— Які саме роботи українських учених привернули увагу учасників конгресу?

— Зокрема, створення геологічного календаря, який має замінити стратиграфічну шкалу.

— Що він собою являє?

— Як відомо, наука про історію нашої планети охоплює величезний відтинок часу — понад 4,5 млрд. років. Як багато хто вважає, геологія до останнього часу була наукою описовою. Тому геологічну історію подавали як сукупність не пов’язаних між собою подій. Закономірна зміна пір року, обумовлена обертанням Землі навколо Сонця. Не тільки Земля обертається навколо Сонця, а й уся Сонячна систе­ма обертається навколо центра нашої Галактики — Чумацького Шляху. Звідси виникла ідея геологічної історії як закономірного відображення зміни галактичних сезонів. Одним із наполегливих пропагандистів цього напряму був український геолог Н.Балуховський.

Створення галакто-геологічного календаря сприяло появі ще одного дуже важливого й геть неочікуваного наукового відкриття — закону всезагальної абсолютності. Світобудову стратифіковано за віссю масштабів — мікросвіт, макросвіт, мегасвіт. Людське пізнання поступово охоплює дедалі більше таких «світів». На рубежі XX—XXI століть гостро постало питання наступного прориву — до природознавства п’яти світів: наносвіту, мікросвіту, макросвіту, мегасвіту та гігасвіту, тобто прориву до нової, як ми її називаємо, постейнштейнівської мегапарадигми. Для цього потрібно було, по-перше, розробити теорію наносвіту, який іще називають фізичним вакуумом, та теорію мегасвіту, в якому часові інтервали є фантастично великими: 10⁴⁰ — 10⁵⁰ років. Але, як виявилося, створення такої мегапарадигми неможливе без опанування людством іще одного, досі не відомого каналу пізнання. Таким каналом пізнання є розшифровка «кам’яного літопису» земної кори. Оскільки фізичний експеримент короткотривалий, знання про мегацикли з періодами в мільйони, сотні мільйонів, мільярди років сучасне природознавство може отримати тільки на основі наближених екстраполяцій. Втім, наша благословенна планета сотні мільйонів і мільярдів років подорожує в космічному просторі і, наче космічна обсерваторія, ретельно записує в своїй корі інформацію про все, що відбувається в Космосі за мільярди років.

Суть згаданого закону всезагальної абсолютності полягає в тому, що процеси і події в Метагалактиці, як і процеси та події в геологічній історії, в більшості випадків передбачені космічним календарем.

Про ці взаємопов’язані відкриття і було повідомлено міжнародній геологічній спільноті на 33-му Міжнародному геологічному конгресі. Ще одна представлена нами робота, яка викликала великий інтерес у фахівців, стосується геофізичних досліджень — «Експрес-технологія прямих пошуків і розвідки нафтогазових покладів геоелектричними методами».

— В Україні є кілька інститутів геологічного профілю, однак у назві жодного з них немає слова «геоінформатика».

— Геоінформатика як наука почала формуватися років десять тому. Сьогодні цей напрям у нас активно розвивається.

Приємно, що під час дискусії, яка проходила в рамках конгресу, з проханням поділитися досвідом роботи в цьому напрямі до українських учених звернулися представники інституту геології і геоінформатики Японії. Присутні цікавилися базою, яку маємо для розвитку геоінформатики в Україні. У нас створено асоціацію геоінформатики, проводяться, починаючи з 2002 року, щорічні міжнародні конференції з цієї тематики, виходить науковий журнал «Геоінформатика» і щорічний збірник наукових праць «Теоретичні та прикладні аспекти геоінформатики». Кілька років тому на науковій конференції було ухвалено рішення про створення кафедри геоінформатики в Україні. Сьогодні таку кафедру вже відкрито — на геологічному факультеті Київського національного університету. Слід сказати, що в Росії вже кілька років існує інститут геофізики і геоінформатики (в Тюмені). І все ж приємно відзначити, що Україна в розвитку цього наукового напряму — серед першопрохідців. У нас є певні напрацювання і досвід. Та й сам термін «геоінформатика» вперше прозвучав в Україні 1975 року з вуст професора Арнольда Кулінковича.

— Як була представлена на конгресі команда науковців від України?

— Можна виділити три категорії учасників. Першій надав фінансову підтримку міжнародний геологічний конгрес (14 з 30 учасників). Друга група приїхала власним коштом. Зазначу, що ні перша, ні друга група не мала будь-якої підтримки від держави і не використала жодної копійки бюджетних коштів. Була й третя група — керівництво геологічної служби України та Українського державного геологорозвідувального інституту. Мабуть, як «група підтримки» всього однієї поданої на конгрес доповіді від найбільшого галузевого інституту. Звісно, ці люди приїхали за державні кошти.

Більшість поданих на конгрес наукових доповідей була від НАНУ — 42 з 62. 17 доповідей надали вчені з вишів України.

— Україна входить до міжнародної геологічної організації? Якщо так, то на яких засадах?

— Для постійної роботи між сесіями міжнародних геологічних конгресів у 1960 році було створено Міжнародний союз геологічних наук (МСГН). Відтоді МГК проводить свої сесії спільно з МСГН. Україна нинішнього року стала нарешті повноправним членом Міжнародного союзу геологічних наук. До цього вона багато років поспіль не сплачувала членських внесків. До речі, наша країна єдина у своїй категорії (три голоси), яка мала проблеми зі сплатою членських внесків, і єдина, за членство якої в МСГН внески за останні три роки заплатила фізична особа.

— Виходить, що оплатити керівництву поїздку (так званий «науковий туризм») на конгрес кошти знаходяться, а на сплату внесків — ні?

— Виходить, так.

— Чи є в України шанси потрапити в число країн, які пишаються досягненнями в розвитку геологічної науки?

— Щоб у світі знали про наші здобутки, потрібно їх популяризувати на міжнародному рівні, публікуватися в авторитетних журналах, брати участь в роботі конгресів не лише заради приємної прогулянки. Пригадується, на 32 Міжнародному геологічному конгресі в Італії (2004 р.) представниця України Оля Яценко розрізала стрічку перед початком роботи виставки —- символічно, що Україні було надано таку можливість. Для контактів, обміну інформацією були якнайсприятливіші можливості. На превеликий жаль, тих, хто мав би повною мірою скористатися з такої нагоди, це не цікавило. До речі, президентом Міжнародного союзу геологічних наук у 2004 році був обраний Чжан Хунжень, випускник Дніпропетровського гірничого інституту. Спілкування з ним у Флоренції чотири роки тому починалося зі слів «Здоровенькі були!». Генеральним секретарем МСГН обрано Петра Бобровського, жителя Канади, українця за походженням. Ми спілкувалися з ним на конгресі в Осло (до речі, він і надалі залишився генеральним секретарем цієї організації), і він висловив сподівання на тісну співпрацю з геологічною спільнотою України. Новим президентом МСГН обрано Альберто Рікарді, представника Аргентини. Він тривалий час представляв різні комітети по стратиграфії, є фахівцем у цій галузі, тож тим більш приємно було почути його відгук на наш геологічний календар: «Те, що зробили українські вчені, — грандіозно».

У мене як виконуючого обов’язки глави української делегації (за принципом: хто сплачує внески, той і працює) було чимало цікавих зустрічей у рамках конгресу. Так, зокрема, з президентом Міжнародної асоціації математичних геонаук (МАМГ) Федеріко Агтербергом обговорювали плани співпраці МАМГ і Всеукраїнської асоціації геоінформатики, створення студентських осередків МАМГ в Україні на зразок тих, що існують у Китаї і Канаді. Сьогодні це питання є складним для України, оскільки навіть вступ на геологічні факультети проводять без урахування тестування з математики.

Про перспективи співпраці українських учених із міжнародною геологічною спільнотою йшлося під час розмови з керівництвом МГК, новообраним президентом і генеральним секретарем МСГН. Зустріч із президентом 34-го МГК, який відбудеться в 2012 році в Австралії, дає Україні певний шанс. Ми обговорили питання щодо можливості створення на наступному конгресі цілого підрозділу з геоінформатики (нині цей напрям у світі швидко набирає обертів), відтак мене запросили до участі у створенні програми діяльності цього напряму. Запам’ятається зустріч і з керівником геологічної служби Узбекистану Н.Мавляновим. Особливо мене вразило те, що геологічна служба цієї країни готувалася до конгресу так, як готуються олімпійці до олімпіади. Зокрема, вона організувала конкурс серед молодих науковців, студентів і аспірантів узбецьких вишів, у якому взяли участь понад сто осіб. За результатами цього конкурсу визначилося більш як двадцять переможців віком від 17 до 24 років. Вони й складали кістяк делегації Узбекистану. Коли ми з Мавляновим вийшли із зали засідань, він сказав: «Оце мої хлопці за 20 комп’ютерами. Вони приїхали сюди працювати». Я певен, що з тих молодих людей виросте не тільки майбутнє узбецької, а й світової геологічної науки.

— Чи проводять таку роботу з молоддю в Україні?

— Так, проте лише на ентузіазмі. Створено секції молодих геологів, членів Європейської асоціації геовчених та інженерів у Київському національному університеті ім. Т.Шевченка, Дніпропетровській гірничій академії, Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Працює в цьому напрямі й Одеський університет. Через чотири роки, я впевнений, наша молодь братиме участь у роботі 34-го МГК в Австралії.

— А яке враження справили на конгресі наші сусіди?

— Важливо відзначити, що Угорщина, Польща досить прогресивно вступили в світове геологічне співтовариство. На конгресі Польща мала дуже гарно представлений стенд і 92 учасники. Угорщина — стенд і 85 учасників. З країн колишнього радянського блоку, окрім Росії і прибалтійських країн, які беруть дуже активну участь у роботі МГК, були Узбекистан і Казахстан. Вони представили стенди, де кожен відвідувач міг ознайомитися з напрацюваннями цих країн. Мали і ми свій стенд — саморобний (стендом це можна назвати лише умовно) — зразки мінералів і порід, якими багаті наші надра, а ще — інформаційну стінгазету. Стенд підготували ентузіасти з геологорозвідувального технікуму — викладач В.Прокопець та його випускник В.Стрижалко. Як сказала кореспондент телебачення, підбиваючи підсумки олімпіади в Пекіні після розмови з тренером із фехтування, усе, чого було досягнуто в цьому виді спорту, організовано на голому ентузіазмі. Участь української команди в геологічній олімпіаді — 33-му Міжнародному геологічному конгресі — також базувалася виключно на ентузіазмі науковців.