Свідомість і нейронаука - Наука - dt.ua

Свідомість і нейронаука

30 травня, 2008, 13:23 Роздрукувати Випуск №20, 30 травня-6 червня

Чимало навіть дуже освічених людей кажуть: ми все приймаємо — і можливість зародження життя з неживої матерії, і еволюцію, та от свідомість — щось тут є ще, щось якісно нове...

Чимало навіть дуже освічених людей кажуть: ми все приймаємо — і можливість зародження життя з неживої матерії, і еволюцію, та от свідомість — щось тут є ще, щось якісно нове...

Автор розуміє цих людей. Так думати — більше, ніж спокуса. Слідом за Кантом ми не втомлюємося захоплюватися зоряним небом над нами і моральним законом — совістю — всередині нас. Слідом за Поппером-Лінкеусом, усвідомлюючи світ у собі, ми готові погодитися, що зі смертю кожної людини гине цілий Всесвіт.

Поняття «розум», «мислення», «свідомість» не піддаються точному визначенню. Приміром, Вікіпедія доходить висновку, що «мислення — це спроможність мислити» — точніше начебто і не скажеш. Там також наводяться десятки визначень свідомості — усі вони правильні, але їхнє зміст і смисл аналогічні, скажімо, етикетці на побутовому приладі, яка позначає його окремі особливості — як, приміром, no-frost на холодильнику. Один із найвидатніших учених сучасності Френсіс Крік (який розшифрував структуру ДНК) сказав про свідомість приблизно так: «Попри те, що в кожного є попереднє уявлення, що є свідомість, краще уникати точних визначень через небезпеку, що вони виявляться передчасними». Важко не погодитися. Крік віддав останні роки життя дослідженням мозку — органа, чия функція нині настільки ж очевидна, як і невизначена. Амбіцію науки пояснити свідомість у термінах роботи мозку він назвав «надзвичайною гіпотезою».

Наука про мозок — нейронаука — впритул приступила до експериментальних робіт з вивчення свідомості.

Свідомість — доступний кожному з нас свідок роботи розуму. Це не спроба дати ще одне визначення, а констатація факту. Важливе питання, на яке слід було відповісти нейронауці, було таке: чи можемо ми не суб’єктивно, а експериментально зареєструвати зміни в роботі мозку, пов’язані зі свідомою діяльністю? Відповідь виявилася позитивною. Вона була отримана з допомогою томографічних методів, які дозволяють реєструвати в реальному часі тривимірну картину інтенсивності роботи мозку. Просторове, як і тимчасове, розділення цих методів поки що невелике: ми можемо спостерігати за мозком, ну приблизно, як космонавт, котрий розглядає Землю із супутника в бінокль. Проте такі спостереження вже дозволили відповісти на деякі запитання. Кожний із нас, спостерігаючи за власною свідомістю, бачить немовби фільм про власне життя: свідомість послідовна за змістом й обмежена, у кожний момент часу, однією сюжетною лінією. Приміром, ми не можемо сприймати одночасно більше одного співрозмовника, хоча надійно виділяємо саме його слова в гомоні голосів натовпу. Водночас мозок, наскільки ми знаємо, організований паралельно: ділянки кори, відповідальні за подібні функції (наприклад, за математичні здібності), розташовані в різних ділянках мозку — від лобових до потиличних його часток. Як же утворюється при цьому певний потік свідомості, обмежений своїм конкретним змістом?

Маємо таку відповідь: під час включення свідомості великі ділянки кори об’єднуються в ансамблі нервового збудження. Це дозволило створити теорію «глобального робочого простору», відповідно до якої, «свідомість виникає при масовому поширенні інформації в мозку». Слідом за Армстронгом, котрий ступив на Місяць, можемо сказати: «невеличкий крок для науки, але велике досягнення людства» — свідомість стала об’єктом інструментальних досліджень, хоча довжину і трудність шляху до розуміння його механізмів поки ще важко оцінити.

Протягом останніх десятиліть змінилися наші загальні уявлення про виникнення свідомості. Тривалий час тваринам відмовляли в праві на свідомість, вважаючи їх, по суті, живими роботами, які діють за принципом «акція — реакція», у кращому разі спроможними виробляти рефлекси. Нині ця «єресь біхевіоризму» подолана. Міркування про виникнення свідомості можуть бути зведені в такий логічний ланцюг.

Для успішного виживання в оточенні, що безперервно змінюється, живим істотам потрібна спроможність навчатися. Іншими словами, для передбачення наступних станів оточення необхідна здатність створювати його модель. От, приміром, зграя вовків, яка заганяє кабана. Полювання не буде успішним, коли кожний учасник, граючи свою роль, не уявлятиме собі, а що ж робитимуть соратники: в його уявленнях міститься модель стану інших, нехай вовчих, але, не побоюся цього слова, умів.

У загальному випадку — критичною перевагою для будь-якої живої істоти є її спроможність успішно передбачати поведінку факторів оточення — адже чимало з них ворожі. Для успішного передбачення потрібна модель того, як впливає оточення на поведінку цих чинників і якою, у свою чергу, може бути їхня реакція на зміни в оточенні.

З цього випливає, що організм, озброєний достатньо потужними механізмами навчання і достатнього ресурсу нер­вової системи, створює, пристосовуючись, детальні моделі внутрішніх станів живих факторів свого оточення.

Такий організм є, у повному розумінні слова, свідомим: симулюючи (тобто моделюючи) внутрішні стани інших живих створінь, він не може не зіставляти їх із власним внутрішнім станом.

Фундаментальний аспект свідомості — навчання, котре створює свідомий досвід, який, своєю чергою, вдосконалює навчання. І от що виходить з людьми: якщо наші тіла (включаючи мозок до моменту народження) — наша біологічна спадщина, то «прошивка» наших мозків, яка відбувається протягом життя, — продукт свідомої активності попередніх поколінь, культури.

Якщо тварини теж свідомі, то чому вони не здатні до створення культури? Хоча відображення навколишнього світу властиве тваринам на різних рівнях і гілках «древа життя», але в людей воно набуло нової якості з допомогою мови. Фіксуючи думки з допомогою слів, ми набули спроможності перетворювати свої думки на судження і передавати їх одне одному. Отут, мабуть, і лежить межа якісної відмінності між тваринними та людьми. І ми, і тварини мислимо і відчуваємо емоції. Однак лише люди, накопичуючи досвід, створюють культуру.

Чи стане продуктом культури штучний розум? Якщо замінити слово «розум» словом «інтелект», то він уже з нами: хіба не інтелектуальні комп’ютери, які перемагають шахістів-чемпіонів? Вони інтелектуальні, але не розумні. Розум, який не піддається словесним визначенням — видова властивість людини. Дозволю собі нагадати, що вид живих істот, до якого ми належимо, так і називається: «людина розумна».

Є всі підстави думати, що з’являться комп’ютери, які будуть нам видаватися цілком розумними. До речі, прагматичний критерій розумності комп’ютера був запропонований засновником теорії штучного інтелекту Аланом Тьюрінгом: комп’ютер «розумний», якщо під час спілкування з ним (приміром, шляхом листування) його неможливо відрізнити від людини. За станом на сьогодні, наскільки мені відомо, жодний суперкомп’ютер тест не пройшов. Футурологи кажуть: можливо, наприкінці 2020-х.

Утім, якщо йдеться про вдосконалення комп’ютерів, то проходження тесту Тьюрінга — зовсім не самоціль. Комп’ютер-відмінник повинний буде містити в собі конкретний людський досвід: симулювати, приміром, чоловіка чи жінку певного віку, зі своєю конкретною долею, звичками і багажем емоційно-забарвлених асоціацій, який відтворює суб’єктивно сприйняту картину світу. Проблема не в тому, щоб побудувати досить потужний комп’ютер, а в тому, щоб створити модель людського розуму. Проте розум не є «розумом узагалі», а належить конкретній людині. Він створювався в процесі дорослішання даного індивіда, «вписуючись» світом у міжнейронні зв’язки мозку, приготовлені для такого вписання біологічним розвитком. Отже, модель людського розуму не може бути нічим іншим, крім імітації.

«Людське, надто людське!» — хочеться вигукнути слідом за Ніцше. У розумного комп’ютера буде комп’ютерний розум. Якщо сила цього розуму дасть колись змогу відчути в комп’ютері особистість, то нам, людям, буде цікаво й повчально з ним розмовляти без того, щоб він удавав із себе людину, проходячи тест Тьюрінга. Чи спроможна модель мислення дати нам правильну відповідь на суб’єктивне, людське запитання?

Тим часом останні роботи з вивчення свідомості вже приносять практичні плоди. Вищезгадана теорія глобального робочого простору лягла в основу створення системи штучного інтелекту, що вирішує прозаїчне, але логістично надзвичайно складне завдання. Створений робот замінив величезний «відділ кадрів» у військово-морських силах США. Йдеться про систему ІДА, що вирішує питання оптимального працевлаштування десятків тисяч моряків на найбільшій у світі військово-морській базі в Сан-Дієго (Каліфорнія). Приємний жіночий голос ІДИ веде з моряком діалог, входячи в подробиці не тільки фахових устремлінь, а й сімейного життя. Відгуки — дуже сприятливі.

Отже, свідомість... Розумію тих, хто не прийняв наведені в цьому тексті аргументи. Продовжу разом із ними: так, нехай це буде чарівництво свідомості. Та, на відміну від ікон, що плачуть, і вогню, що самозаймається в потрібний день, свідомість дана нам усім у постійно відтворених відчуттях: ущипни себе, переконайся — «не сплю» — і пересвідчись, от зараз сказав собі «не сплю». А оскільки в нас є феномен і є наука, ми можемо і повинні феномен досліджувати. Тим паче що логічно ми вже уявляємо собі появу свідомості краще, ніж, скажімо, появу самовідтворюваної молекули нашого Спільного Предка. Після того як Предок з’явився, еволюція автоматично вийшла з законів фізики: молекули не могли самокопіюватися з ідеальною точністю і виживали краще пристосовані виживати. Удосконалення в здатності пристосовуватися (адаптації) — неминучий наслідок еволюції. Спроможність свідомо змінювати світ для поліпшення умов свого життя — добуте нами еволюційне досягнення.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво