СУВОРІСТЬ ЗАКОНІВ КОМПЕНСУЄТЬСЯ НЕОБОВ’ЯЗКОВІСТЮ ЇХНЬОГО ВИКОНАННЯ - Наука - dt.ua

СУВОРІСТЬ ЗАКОНІВ КОМПЕНСУЄТЬСЯ НЕОБОВ’ЯЗКОВІСТЮ ЇХНЬОГО ВИКОНАННЯ

6 жовтня, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №39, 6 жовтня-13 жовтня

Полку претендентів на співробітництво з Національною академією сміху України прибуло. Пропонуємо на суд читачів роботу завідувача лабораторії ЦІПІН ім.Г.Доброва доктора технічних наук Олександра БОГОРОША...

Полку претендентів на співробітництво з Національною академією сміху України прибуло. Пропонуємо на суд читачів роботу завідувача лабораторії ЦІПІН ім.Г.Доброва доктора технічних наук Олександра БОГОРОША.

У період економічної кризи як ніколи актуальна тема впливу менталітету на технології управління, оскільки вона дозволяє пояснити причини невдачі реформ, помилки міжпартійної боротьби й низку інших прорахунків управління, пов’язаних із перебудовою і перетворенням нашої економіки. Західний досвід, далекий від історично сформованих у нас навичок економічного мислення й поведінки, призвів до плачевних результатів.

Ранні реформатори слідували суворо класичній теорії управління, відкидаючи всі інші, у т.ч. «закони Паркінсона» та їхню невід’ємну частину — ментальність. А на практиці, незважаючи на те, що «закони Паркінсона» недолугі, вони супроводжують нас щодня і багато управлінців уже часто їх цитують. Таким чином, незважаючи на наявну думку: «Головна помилка науки про управління — що взагалі є така наука (Хеллер)», класична теорія управління розпочала новий виток, де «закони Паркінсона» навчили нас бачити об’єкти не в нормативному, а в іронічному аспекті.

Опускаючи обмовки, можна сказати, що ці закони перекреслюють саму ідею причин і наслідків, які необхідно використовувати «за принципом додатковості» (Нільс Бор). Оскільки за ними прихований інший механізм нераціональної світобудови, де правила змінюються під час гри й ніколи невідомо, із якого боку чекати пастки. Справді, на чому заснований постулат: «Варто вам викинути річ, яка валялася багато років, як вона відразу знадобиться» (Річард) чи закон: «Стабільність поставок обернено пропорційна напруженості графіка» (Кліпштейн)? Хто відповість, на якому законі тримаються загальновідомі спостереження: «Лихо не приходить одне» або: «Коли здається, що зробити легко, отже, буде важко» (Стокмайєр).

Уважний читач може сказати: «Що це за закони?». Це закони не причин, а тенденцій, не статистики, а ситуації, не фізики, а долі, тобто іншого рівня. Але тоді невідомо, чому вони працюють? Сьогодні ми живемо в нелогічному світі й претендуємо лише на те, щоб це абсурдне життя було визнане таким же цінним, як будь-яке інше, просто через те, що воно в нас єдине. Прогностичне мислення інертне: коли йде дощ, здається, що він йтиме вічно.

З величезною надією ми слухали і погоджувалися з думкою реформаторів, які казали: дайте ринкову свободу, все буде як у розвинених країнах; обіцяли: приватизуємо, перестануть красти; радили: роздайте все приватникам, ринок сам розставить усе на свої місця...

Що ж робити далі? Знову все навпаки? Як у байці про дачника, у якого не росли овочі через бур’яни. «Майбутнього року, — вирішив він, — посаджу одні бур’яни і нехай їх душать овочі!». Приблизно так пропонують вийти з кризи депутати деяких фракцій і навіть деякі управлінці. На цей шлях, звичайно, звертати не можна.

А може, причина в тому, що в технологіях управління не враховується менталітет? У цій статті автор не наполягає лише на цій причині, пам’ятаючи відому тезу: «Хто може — робить. Хто не може робити — вчить. Хто не може вчити — управляє» (Мартін).

Наш співвітчизник завжди готовий до жертв і трудових подвигів, створюючи щось глобальне. Глобалізація нас заворожує: освоєння цілини, космосу, поворот рік назад, створення штучних морів, перехід держави від соціалізму в постіндустріальний стан, минаючи проміжні стадії еволюційного розвитку економіки тощо.

Ті, хто прийшов до управ-ління новою незалежною державою, вирішили перескочити одним стрибком від централізованого соціалізму до ліберальної ринкової економіки. Тобто закон «Усе — і негайно» працює як при соціалізмі, так і тепер.

Через всю історію народу проходить і добре проілюстрований у відомих казках принцип манни небесної або чарівної палички (щука вискочить з ополонки й виконає всі бажання; Іванушка чи Ємеля лежать на печі, а вона їх годує; золота рибка припливе і запитає: «Що тобі потрібно, старче?»). Через це багатьом і зараз здається, що державний бюджет відразу наповниться без усяких податків і витрати можна збільшувати до казкових розмірів.

Ми повсюдно користуємося принципами «може, як-небудь» і «обов’язкової незавершеності». Ремонт неможливо за-кінчити, його можна тільки припинити. Справді, у нас до 95% будь-якої роботи виконати можна, але решту 5% — майже неможливо, хоча саме ці п’ять відсотків дають конкурентоспроможну якість на ринку. З іншого боку, і кращі у світі ракети збираємо, і блоху можемо підкувати. Тобто справа не в кваліфікації й не в технологічній неграмотності, а в діючих принципах «може» і «як-небудь». Незважаючи на те, що в нас унікальні хірурги, хворі бояться робити операції тут і намагаються їхати «туди», ос-кільки в нас або сестричка не відрегулює крапельницю, або підсобник забуде заправити кисневий балон, або ще щось. Налагодити систему поки що в нас не виходить, оскільки ми віддаємо перевагу імпульсній, дуже напруженій, унікальній роботі порівняно з повсякденною, одноманітною (навіть більш дохідною). Тут спрацьовує принцип: «Завжди бракує часу зробити роботу як слід, але на перероблення час знаходиться» (Мескимен). На перший погляд, цей принцип універсальний для всіх, але для захід-ного і нашого співвітчизника він різний: для них — це психологія, а для нас — культура. Ми все ліпимо немовби тимчасово: закони, реорганізацію органів виконавчої влади й управління, дороги, утворення нових партій і фракцій і т.п., щоб потім усе переробляти наново.

У нашій історії спостерігаються дві взаємозалежні схильності: потреба в сильній верховній владі і потреба цю владу обдурити.

У 60-і роки ЦК під керівництвом М.Хрущова зобов’язав усі колгоспи саджати кукурудзу. Якби це трапилося на Заході, де чиновник працює за класичною схемою, наслідки були б катастрофічними, а в нас усе пройшло благополучно. Усі брали під козирок, але ніхто серйозно не ставився до наказу як до розпорядження. Та й зараз система виживає за тією ж схемою, коли наші реформатори вирішили відразу ввести ринок і обірвати історично сформовані економічні зв’язки. Система відреагувала на них приблизно так само, як на ту кукурудзу. Закони приймалися галопом, у МВФ йшли звіти, що в нас розквіт ринкової економіки — суцільна приватизація, біржа, банки, банкрутство і т.п. А насправді й біржі не біржі, і приватизація найменше асоціюється з ідеєю хазяїна, і банкрутство — лише спосіб переросподілу власності, не кажучи вже про такі поняття, як інфраструктура або етика ринку. Завдяки згаданому «закону обов’язкового обману», утопія в пострадянських державах легко перетвориться в реальність, змінюючись при цьому до повної невпізнанності. І будь-яка влада, яка хоче щось зробити в цій системі, повинна насамперед пам’ятати, що має справу з «особливим об’єктом управління», який багато десятиліть привчали не довіряти ніякій владі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво