СТОЛІТТЯ РАДІОПРОТИСТОЯННЯ - Наука - dt.ua

СТОЛІТТЯ РАДІОПРОТИСТОЯННЯ

14 грудня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 14 грудня-21 грудня

12 грудня 2001 р. — 100 років Із часу першої передачі радіосигналу через Атлантику Підкорення відстані між Старим і Новим Світом (Європою та Америкою) через Атлантичний океан завжди було вищим проявом людського духу...

12 грудня 2001 р. — 100 років Із часу першої передачі радіосигналу через Атлантику

Підкорення відстані між Старим і Новим Світом (Європою та Америкою) через Атлантичний океан завжди було вищим проявом людського духу. Чи то в далекі часи середньовіччя, коли океанські простори долали вутлі човни під вітрилами. Чи ж навіть на початку ХХ століття, коли комфортабельні білосніжні лайнери теж не без ризику «накручували» на свої гвинти тисячі морських миль (згадаймо трагедію «Титаніка»). Або перший у 1919 році переліт на біплані зі США до Великої Британії.

Таким же проривом у царині науки і техніки стало подолання міжатлантичного ефірного простору всього лише однією літерою морзянки. З «Книги рекордів Гіннесса»: «Найперший радіосигнал через Атлантику (літера «S» азбукою Морзе) був переданий Гульєльмо Марконі з 10-кіловатної станції в Полдью Корноулл (Англія) до Ньюфаундленда (Канада) о 12 годині 30 хвилин 12 грудня 1901 року».

У цього історичного радіопересилання був один небезсторонній спостерігач (правда, заочний) — Олександр Попов.

Попов і Марконі… Ці імена нерозривно пов’язані з одним із найвидатніших людських винаходів — радіо. Проте, хто ж із них насправді є «батьком» бездротового зв’язку? Уже понад століття триває протистояння щодо радіопріоритету.

Цивільний з мінного класу

Таке в історії науки й техніки буває досить часто: на одному й тому ж проміжку часу певна прогресивна ідея «оволодіває масами» вчених і винахідників. У 90-х роках ХІХ ст. вже понад шість мільйонів кілометрів телеграфних дротів обплутали простори розвинених країн світу; прокладений по дну Атлантичного океану кабель з’єднав Європу з Америкою. Але «крапкам-тире» азбуки Морзе і телефонії ставало все тісніше в мідних обіймах проводів. Вони рвалися у безмежжя ефірного простору.

Одним із перших ідею про застосування відкритих Г.Герцем електромагнітних хвиль для бездротового зв’язку висловив американський вчений Ілайю Томсон у 1889 р. Наступного року редакція петербурзького наукового журналу «Электричество» у примітці до статті російського вченого О.Хвольсона про дослідження Г.Герца вмістила виноску з думкою щодо реальності подібного застосування. Постійно зростаючі вимоги розвитку техніки квапили вчених. У 1892 р. англійський фізик У.Крукс подає детальний опис можливості спілкування двох людей через простір з допомогою апаратів, що взаємно настроюються. Київський студент В.Добровольський того ж року надсилає до редакції вже згаданого журналу «Электричество» статтю, де, описуючи один із пристроїв, намагається теоретично обґрунтувати можливість телеграфії без дротів.

Але від найсміливішої ідеї до її реалізації — часто значна відстань. Хоча радіо пройшло цю відстань за досить короткий час. Найвагоміші практичні кроки на останньому відрізку цього шляху зробили словак Н.Тесла, француз Е.Бранлі, швед Т.Розеншольд, італієць П.Кальцеккі-Онесті, англієць О.Лоджі... Вони, хоч і багато що удосконалили, проте не створили найголовнішого — комплексного приймача сигналів. А саме це було вирішальною ланкою, якої не вистачало, аби ефір наповнився звуками. Першим цю наукову й технічну вершину здолав Олександр Степанович Попов.

25 квітня (7 травня) 1895 р. у Петербурзі проходило чергове 151-ше засідання фізичного відділення Російського фізико-хімічного товариства. Загалом, рядова подія... Якби не третє питання порядку денного: повідомлення викладача Кронштадтського мінного офіцерського класу О.Попова «Про відношення металевих порошків до електричних коливань». Доповідач не просто виклав присутнім свої думки, а й продемонстрував у дії сконструйований ним апарат, у якому електромагнітні хвилі, що виходили з когерера-вібратора, на відстані кількох метрів приводили в дію електричний дзвоник. Ця система і вважається винаходом пристрою радіосигналізації — найпростішого різновиду радіозв’язку, або коротко — радіо.

До речі, місцем презентації радіо цілком міг би стати... Київ! Найавторитетнішими зібраннями вчених Російської імперії кінця ХІХ ст. були з’їзди російських дослідників з природничих наук та медиків. У січні 1884 р. у Москві відбувався дев’ятий такий конгрес, на якому делегатом від Петербурзького університету і мінного класу був О.Попов. Закриваючи це високе зібрання, видатний вчений О.Столєтов висловив сподівання, що наступного, 1895 року, «резиденцією» десятого з’їзду стане Київ. Проте, не судилося...

За висловом відомого вченого-фізика, історика науки Л.Мандельштама, «справжнім винахідником можна вважати того, хто дав ідеї конкретне втілення, ...після чиїх робіт не залишається сумніву в тому, що поставлена практична мета досягнута». Це повною мірою стосується роботи О.Попова, бо саме він вперше дав технічне вирішення, цілком придатне для практичного здійснення радіозв’язку. Проте, важливе питання, що неодмінно постає вже протягом століття: якого типу пристрій винайшов О.Попов — приймач чи систему радіосигналізації? Безумовно, приймач, здатний реєструвати сигнали телеграфного коду, а не лише фіксувати природні електромагнітні коливання (наприклад, грозові розряди). Подібний приймач не можна винайти у відриві від взаємодії з передавальним пристроєм і відповідними антенами. Отже, О.Попов створив і систему радіосигналізації. Між тим, деякі «доброзичливці» від науки приписують Попову винайдення не радіо, а «грозовідмітника». Однак відомо, що, крім продемонстрованого 25 квітня (7 травня) 1895 р. приладу, О.Попов створив тоді ж і інший пристрій, який використовувався для метеорологічних цілей. Стосовно такого застосування приладу вчений наприкінці квітня того ж 1895 р. виступив з доповіддю на об’єднаному зібранні метеорологічної комісії Географічного товариства і членів Головної фізичної обсерваторії.

А тепер — про трагедію вченого й винахідника О.Попова. На своє відкриття радіо він не взяв патенту (хоча про час винаходу засвідчує й опубліковане вже через п’ять днів у газеті «Кронштадтский вестник» повідомлення про виступ вченого на пам’ятному засіданні Російського фізико-хімічного товариства, і детальний опис схеми приладу, вміщений у січневому номері за 1896 р. наукового «Журнала Российского физико-химического общества»).

Чому ж так сталося із офіційним пріоритетним статусом авторства російського вченого у галузі винайдення радіо? Згадаймо, що О.Попов був викладачем (нехай і цивільною особою) провідного військового навчального закладу — Кронштадтського мінного офіцерського класу. І високі військово-морські чини імперії, ознайомившись з успішними дослідженнями вченого, однозначно попередили його про необхідність суворого дотримання таємниці винаходу й подальших удосконалень моделі радіозв’язку. Тож О.Попов не поспішав до Департаменту торгівлі і промисловості Міністерства фінансів, який відав патентною справою в Росії, а спершу все досить відверто виклав на тому пам’ятному засіданні фізичного відділення Російського фізико-хімічного товариства, очікуючи оцінки своїх колег-учених. Фактично, відмовляючись від будь-яких привілеїв, які до того ж обіцяли у подальшому щедрі матеріальні статки, О.Попов дещо пізніше сформулював своє кредо: «Якщо ми залюбки користуємося перевагами від чужих винаходів, то ми повинні радіти долі прислужитися й іншим своїм винаходом, і зробити це великодушно й безкорисливо».

Адже так діяли і вчені, яких особливо шанував Попов, — Фарадей, Генрі, Ленц, Якобі, Герц. Жоден з них не був володарем патентів на свої відкриття.

Так думав великий учений з берегів Балтики...

Радіокавальєре з Болоньї

...І зовсім по-іншому діяв підприємливий студент із берегів Середземного моря — італієць Гульєльмо Марконі. Свої перші досліди з бездротовим зв’язком він провів у 1895 р. у родинному маєтку на віллі «Грифон» поблизу Болоньї. Використовуючи теоретичні розробки свого вчителя, італійського вченого Августо Риги, цей 22-річний вільний слухач Болонського університету на змонтованій власноруч апаратурі відтворював досліди Г.Герца по виявленню електромагнітних коливань. Таким чином, поступово віддаляючи приймач від джерела сигналів, він домігся помітних успіхів. Проте тоді в його рідній Італії не виявили належної уваги до досліджень молодого співвітчизника.

Використовуючи свої родинні зв’язки, Гульєльмо їде шукати щастя до Великобританії. Він розумів, що без патронату впливових у науково-технічному світі туманного Альбіону осіб не обійтися. Г.Марконі вдається успішно продемонструвати в дії свій прилад головному інженеру урядових телеграфів Великобританії Вільяму Прису. Цей високопоставлений чиновник, який раніше не розумів значення електромагнітних хвиль, стає їх палким прибічником, всіляко агітуючи за прилад Марконі. А тут ще й газети зчиняють неймовірний галас навколо «нового способу передачі сигналів». Доходять ці повідомлення й до Попова у Кронштадт, але без будь-яких конкретних описів приладу італійця. Бо на відміну від росіянина, Г.Марконі, подавши 2 червня 1896 р. до Лондонського патентного бюро заявку на свій винахід, суворо зберігає таємницю конструкції приладу до моменту одержання патенту.

Паралельно на різних кінцях Європи йде нелегальне змагання двох винахідників щодо розширення зони дії бездротового телеграфу. Причому і Попов, і Марконі свої досліди здійснюють в умовах водної акваторії: перший — у Кронштадтській гавані, другий — на Бристольському каналі. Такий збіг об’єктів не випадковий. Вже йшлося про пильну (аж занадто!) увагу російського військово-морського відомства до бездротового телеграфу викладача мінного класу. Аналогічний прилад заїжджого італійця одразу зацікавив і військові чини «володарки морів». Але ж якими нерівними були умови того заочного змагання! Коли О.Попову з великими труднощами вдалося «вибити» у своїх «опікунів» 300 рублів на досліди, то Управління пошт і телеграфів Великобританії, виконуючи вказівку В.Приса, надало у розпорядження Г.Марконі всі необхідні кошти й технічні ресурси. Тож коли О.Попов на саморобній апаратурі спочатку підкорив відстань до 600 метрів, то сигнали приладу Г.Марконі, в якому було вже чимало деталей, виготовлених на кращих європейських заводах, — долали аж 12 кілометрів! Правда, невдовзі й досліди О.Попова дали змогу наблизитися до цієї відстані.

Лише 4 червня 1897 р. у лондонському Королівському інституті відбулася офіційна презентація приладів Г.Марконі. Одержавши на той час англійський патент №12039 на «Удосконалення передачі електричних імпульсів і сигналів в апаратурі щодо цього», італієць, нарешті, розкриває «секрет» свого винаходу. І що ж?.. Прилад дивовижно нагадує апарат, продемонстрований О.Поповим ще весною 1895 р. і згодом описаний в «Журнале Российского физико-химического общества»: подібна схема, знайома трубка з металевими ошурками, молоточок від електродзвінка... Що це — геніальний (чи випадковий?) збіг? Чи може...

Ім’я російського винахідника О.Попова жодного разу не пролунало того вечора під склепінням лондонського Королівського інституту. А між тим англійські та європейські газети миттєво оповістили світ про новий успіх бездротової сигналізації, оголосивши Г.Марконі «володарем невидимих хвиль». Тепер і його батьківщина Італія палко вітає свого знаменитого співвітчизника, сам король Умберто удостоює винахідника рукостискання. Ще уважніше ставляться до нього високі чини британського та італійського флотів: адже назріває справжня революція в управлінні кораблями.

Чорноморські досліди Попова

Поряд із безсмертними, відомими всьому світу ратними подвигами Севастополь і Чорноморський флот прославили себе значним внеском у розвиток вітчизняної науки і техніки. Чорноморський флот свого часу був свідком визначної події не тільки в історії флоту кінця XIX століття, а й світової техніки. Йдеться про встановлення у Севастополі регулярного радіозв’язку між бойовими кораблями і впровадження радіо як штатного засобу зв’язку в російському військово-морському флоті.

Цю сторінку вітчизняного радіо вивчав член вченої ради Центрального музею імені О.Попова П.Луньов. Він, зокрема, встановив: перші свої досліди у використанні радіо для зв’язку між кораблями Олександр Степанович Попов проводив у 1898 році на Балтиці на кораблях навчально-мінного загону «Африка» і «Европа». Ці досліди, хоч і були дуже важливими, мали обмежений характер як за програмою, так і за обсягом виконаних робіт. Основні ж випробування винайдених ним пристроїв і встановлення регулярного радіозв’язку між бойовими кораблями О.Попов здійснив на головній базі Чорноморського флоту.

До Севастополя на маневри, які почалися 25 серпня 1899 року, О.Попов приїхав у супроводі свого найближчого помічника П.Рибкіна, перших радистів лейтенанта Є.Колбасьєва і солдатів Кронштадтської фортеці Назаренка та Єрмоленка. Вони встановили три радіостанції на броненосцях «Георгий Победоносец», «Три святителя» і мінному крейсері «Капитан Сакен». На триденних маневрах флоту ці кораблі підтримували між собою надійний радіо-телеграфний зв’язок на відстані понад 17 кілометрів, який стабільно працював як на стоянці у базі, так і в поході.

Роботами на Чорноморському флоті закінчився період дослідів телеграфування без проводів за способом О.Попова, і почалося експлуатаційне впровадження цього виду зв’язку на флотах. Саме чорноморські досліди Попова, а також бездоганна робота лінії радіозв’язку Гогланд-Кутсало остаточно визначили долю безпровідного телеграфу. У березні 1900 року радіо було затверджено як штатний засіб зв’язку військово-морських флотів Росії.

Влітку 1901 року О.Попов знову приїхав до Севастополя, де керував встановленням радіостанцій на кораблях Чорноморського флоту, особисто беручи участь у виборі місць їх монтажу та настроюванні.

Першими кораблями Чорноморського флоту, які одержали постійні радіостанції, що діяли на відстані до 150 кілометрів, були броненосці «Георгий Победоносец», «Ростислав», «Двенадцать Апостолов», «Екатерина Вторая» і мінний крейсер «Капитан Сакен». Для всебічного вивчення радіозв’язку станції були встановлені також на навчальному судні «Прут», міноносцях №268 і №263 і кораблях Російського пароплавного товариства «Новороссийск» та «Олег».

Радіостанції встановили в прибережній зоні. Але вони не були стаціонарними і переносилися в різні місця південної та північної частин міста.

Основна берегова радіостанція була змонтована біля колишньої пристрілювальної мінної станції у Кіленбалці. Характерно, що місце для неї було вибране настільки вдало, що відтоді, тобто з 1901 року, радіостанції тут працювали весь час, включаючи і період оборони Севастополя у 1941—1942 рр. Робота радіостанцій випробувалася з Херсонеського маяка, з Мічманського бульвару та різних місць Північної сторони: Нижнього Інкерманського маяка, Мекензієвих гір і, як твердять багато істориків, з Радіогірки Північної сторони. У радіозв’язку брав участь також корабель «Три святителя», що стояв у Південній бухті.

На берегових радіостанціях навчали радистів для флоту. Для цього була створена спеціальна школа, інструкторів для якої особисто підготував О.Попов.

Важливі і цікаві роботи проводилися у Севастополі з радіоуправління. Дослідження вчених показують, що Росія на початку розвитку радіотехніки не відставала від інших країн в радіоуправлінні, що його колискою, як і самого радіо, є військово-морський флот.

Вперше в Росії можливість практичного використання радіохвиль для дистанційного управління рухомими об’єктами почав досліджувати видатний фізик, професор Харківського і Одеського університетів М.Пильчиков. У березні і жовтні 1898 року на публічних лекціях він демонстрував досліди з радіоуправління. В одному з них об’єкт управління був у садовому басейні. Вчений розробив спеціальний пристрій — «протектор», в нашому теперішньому розумінні електричний фільтр, який виділяв сигнали управління, фільтруючи їх від сигналів-перешкод. Роботою М.Пильчикова зацікавилося Морське міністерство, і в 1902 році було виділено кошти на проведення дослідів на морі. З 31 серпня по 4 вересня 1903 року в районі Херсонеського мису проходили випробування запропонованого М.Пильчиковим пристрою. Сигнали управління посилалися передавальною радіостанцією з Херсонеського маяка, а приймалися приладами винахідника, встановленими на транспорті «Днестр». На радіопередавачеві Херсонеського маяка була встановлена спіраль, що давала іскру 45 сантиметрів, камертонний переривник забезпечував збудження коливань потрібної частоти. На приймальній радіостанції «Днестра» фільтро-резонансна система «протектор» виділяла ці коливання. Досліди пройшли успішно. Нормальна робота забезпечувалася на відстані 60 миль. Головний командир флоту і портів Чорного моря у звіті Морському технічному комітету відзначав велику користь приладів Пильчикова.

А слава кому?

Здавалося б, досить вагомими були результати випробувань і практичного запровадження радіозв’язку О.Попова перш за все у морському флоті. Але така вже російська традиція: де до справи долучається оборонне відомство, там неодмінними супутником стає режим військової таємниці.

Г.Марконі ж уміло вдавалося обходити подібні рогатки втаємничення результатів своїх відкриттів. Натомість, він щосили пропагував свої досягнення. Звичайно ж, жодним словом не згадуючи про здобутки вчених і винахідників з інших країн, перш за все свого російського колеги.

Гірко про все це було читати О.Попову в зарубіжній пресі. А тут ще «оливи у вогонь» додали й вітчизняні видання «Петербургская газета» та «Новое время», які начебто і співчували співвітчизнику, але водночас дорікали йому за «надмірну скромність», через яку, мовляв, Росія втратила пріоритет на винахід радіозв’язку. Та хіба могли вони знати про те «табу», яке наклало імперське військово-морське відомство на поширення ним, Поповим, будь-якої інформації про ефірний радіотелеграф? Але виклик кинуто, і на нього треба було гідно відповісти. Тож Попов пише великого листа до газети «Новое время», де перераховує всі свої досліди й публікації про винайдення радіо, починаючи з весни 1895 р. Не обминає він своєю увагою і суперника-італійця: «Виявилося, що приймач Марконі за своїми складовими частинами однаковий з моїм приладом...» І ще: «На завершення кілька слів з приводу «відкриття» (так і подано у листі слово «відкриття» — в лапках! — І.М.). Заслуга відкриття явищ, застосованих Марконі, належить Герцу і Бранлі. Потім іде цілий ряд пропозицій, розпочатих Мінчиним, Лоджем і багатьма після них, у тому числі і мною». Водночас, віддаючи належне енергійності молодого італійця по просуванню справи бездротового телеграфа, О.Попов додає: «А Марконі першим насмілився стати на практичний грунт...». Щедрий аванс!

Немовби підтверджуючи наведені слова О.Попова, Гульєльмо Марконі після одержання англійського патенту розвиває бурхливу комерційну діяльність щодо використання винаходу. Він стає головним засновником британської Акціонерної компанії бездротового телеграфу й сигналізації. І то лише перший крок до головної мети — реалізації амбіційних задумів щодо всесвітнього поширення радіоапаратів «Товариства Марконі». Проте, все виявляється значно складнішим, аніж вимріяне ним всесвітнє монопольне панування в ефірі. Спроби Г.Марконі одержати патенти в інших країнах наштовхуються на опір місцевих підприємців, які й собі не проти відкусити ласого шматка від величезного пирога новітньої технології. При цьому вчені-експерти Німеччини, Франції, США, Росії нагадують настирливому італійцю, що у нього був попередник — О.Попов...

Не вийшло з багатьма зарубіжними патентами — можна іншими діями в черговий раз привернути до себе увагу. 27 березня 1899 р. Г.Марконі здійснює першу бездротову передачу сигналів через Ла-Манш. У грудні 1901 р. невгамовний італієць домігся визначного досягнення: по ефіру було передано сигнал із трьох крапок (літера «С» у азбуці Морзе) через Атлантичний океан! На відстань 3700 кілометрів. Відтоді радіо нарекли одним із символів ХХ століття. А «підкорення» США стає для Г.Марконі заповітною мрією. Протягом свого життя він майже 80 (!) разів перетинає Атлантичний океан, наполегливо утверджуючи свою справу у Новому Світі.

Незважаючи на всю несхожість доль О.Попова і Г.Марконі, є у біографії кожного з них дуже подібні сторінки, які уславили їхні імена, а, водночас, і їхнє дітище — радіо.

Хоча й були суттєві відмінності — перш за все щодо фінансування дослідів. Якщо Марконі не міг скаржитися на нестачу коштів, то Попов постійно відчував серйозні фінансові труднощі. Так, коли він у 1897 році звернувся за позикою до Морського відомства Росії, прохаючи 1000 рублів, то міністр відхилив його подання: не варто, мовляв, викидати гроші на такі дурниці.

Проте, саме ці «дурниці» через два роки зробили Російському флоту неоціненну послугу, фактично врятувавши його честь. 13 листопада 1899 р. із Кронштадта вирушив у навколосвітнє плавання величезний броненосець «Генерал-адмірал Апраксін» — останнє слово військової техніки, як писала тогочасна преса. А наступного дня це «диво техніки» уже лежало з розчахнутим дном на скелях поблизу острова Гогланд у Фінській затоці. То був скандал на увесь світ! Броненосець треба було врятувати будь-якою ціною. А для цього перш за все потрібно налагодити зв’язок з кораблем, найліпше — за допомогою бездротового телеграфу. Ось тоді міністр став «щедрим», асигнувавши Попову і Рибкіну 10000 рублів. Проте ця щедрість пояснювалася простим розрахунком: прокладання телеграфного кабелю з Кронштадта на острів Гогланд коштувало б у кілька разів дорожче й тривало б досить довго. Тож «телеграф без дротів» виявився кращим!

Ця перша радіотелеграфна лінія була готова 1 лютого 1900 року, і можна було налагодити зв’язок з броненосцем. Але керівник рятувальної експедиції капітан Залевський розпорядився припинити роботи. Річ у тім, що через півтора тижні був «день ангела» у Великої княгині, і Залевський наказав, щоб перша радіограма була вітальною телеграмою августійшій іменинниці. Що ж, в умовах царської Росії (а пізніше подібне нерідко практикувала й радянська партійно-номенклатурна бюрократія) це було важливіше, аніж рятування величезного броненосця з численним екіпажем.

Сталося інакше. 10 лютого Рибкін ретельно підготував апаратуру і вже готовий був до передачі «височайшої» телеграми, коли в навушниках пролунав тріск сигналів: «Передає Попов»… Рибкін почав записувати крапки й тире азбуки Морзе: «…Капітану криголаму «Єрмак». Неподалік Лавансаарі відірвалася крижина з рибалками. Негайно надайте допомогу. Підпис: адмірал Авелан». Передаючи цю телеграму, Попов дуже ризикував: адже поздоровлень по радіо чекала сама Велика княгиня! Але завдячуючи цій телеграмі «Єрмак» встиг прийти на допомогу рибалкам. «Телеграф без дротів» врятував життя людям!

Загалом же в ході цих двох операцій (успішне зняття з прибережних скель броненосця «Генерал-адмірал Апраксін» та допомога рибалкам) було передано майже 400 радіограм на відстань близько 50 кілометрів. Радіозв’язок почав служити людству.

«Зоряний час» радіоапаратури Г.Марконі настав у квітні 1912 р., коли в Атлантиці сталася трагедія з теплоходом «Титанік». Першою сигнали про нещастя прийняла станція «Товариства Марконі» у Нью-Йорку. Працював на ній «бездротовий оператор», виходець з Росії Давид Сарнов, який безперервно протягом трьох діб одержував радіограми з місця рятувальних робіт. Щоб не перешкоджати цьому радіообміну, президент США Тафт розпорядився припинити роботу усіх інших радіостанцій на американському узбережжі. Газети світу (в першу чергу — американські) одержували від «марконівської» станції Д.Сарнова найсвіжіші новини про трагедію. В океанській безодні 14 квітня 1912 р. загинуло 1500 пасажирів. Але 705 людських життів було врятовано кораблями, які прибули на місце катастрофи, одержавши радіограми по системі Марконі. Саме відтоді на всіх пасажирських (а згодом — і торгових) суднах вводиться служба радіопорятунку — «SOS». А Г.Марконі одержав від преси черговий титул — «морського рятівника».

Так, цей везучий італієць отримав чимало гучних титулів і нагород. Але найпочесніша, безумовно, — Нобелівська премія, яку він разом із фізиком Ф.Брауном одержав у листопаді 1909 р. «за роботи по створенню бездротового телеграфу».

А як же О.Попов? Його кандидатура Нобелівським комітетом не розглядалася. І не могла розглядатися, бо згідно з задумом А.Нобеля, закріпленим в Статуті Нобелівського фонду, ці премії мають слугувати грошовою підтримкою перспективним діючим вченим, які активно працюють у царині наукової і технічної творчості. А О.Попов помер 1 січня 1906 р. Присудження ж Нобелівської премії Г.Марконі і Ф.Брауну в галузі радіотехніки було, по-перше, визнанням величезної ролі радіо в розвитку науки і його впливу на всі галузі технічного прогресу людства, і, по-друге, того внеску, який зробили означені лауреати у розвиток радіо на його тогочасній (станом на 1909 р.) стадії.

Проте, не обійдені були визнанням і заслуги О.Попова за життя. На Всесвітній виставці у Парижі 1900 року він був удостоєний золотої медалі і диплома. І вже ніяк не можна погодитися з міфом радянської пропаганди, що Олександр Степанович був таким собі «голодним і гнаним» царатом. Бо він одержав ордени Св. Анни і Св. Станіслава, срібну медаль на стрічці Св. Олександра Невського, став титулярним і надвірним радником, у 1905 р. був обраний директором Петербурзького електротехнічного інституту. Це російський самодержець Микола ІІ у своєму широковідомому наказі від 31 січня 1900 р., виданому у зв’язку з успішним завершенням робіт по врятуванню броненосця «Апраксин», зазначав: «Государь імператор, з уваги до особливо корисної праці штатного викладача Морського інженерного училища... надвірного радника Попова щодо застосування винайденого ним телеграфу без дротів... оголошує йому найвищу подяку».

Про цю подію російський цар пам’ятав і через півтора року. Тоді, влітку 1902 р., до Кронштадта прибув суперновітній італійський крейсер «Карло Альберто», на борту якого перебував молодий король Віктор-Еммануїл ІІІ. На кораблі відбулася його зустріч з російським імператором Миколою ІІ. З-поміж членів екіпажу військового корабля йому представили єдиного цивільного — Г.Марконі, який продемонстрував у дії свій «телеграф без дротів». Хоча російський цар і нагородив Марконі орденом Св. Анни, але від публічної похвали його апаратури все ж ухилився.

І саме на крейсері «Карло Альберто» відбулася єдина зустріч віч-на-віч двох великих підкорювачів ефіру — О.Попова і Гульєльмо Марконі. Достеменно не відомо, про що вони говорили. Хоча, зрозуміло, — про радіо. Навряд чи висловлював делікатний О.Попов якісь претензії своєму молодшому і значно спритнішому колезі-супернику. Подумки ж кожен вдивлявся у майбутнє радіо...

Через три з половиною роки після тієї зустрічі О.Попов помер. Г.Марконі пережив його на 31 рік. Російський винахідник пішов з життя тоді, коли радіотехніка лише починала свій шлях. Г.Марконі жив у епоху вдосконалення радіо, коли в ньому на зміну іскрі, когереру і кристалу-детектору прийшла електронна лампа, були освоєні короткі й ультракороткі хвилі, з’явилося радіомовлення, телебачення та інші багатоманітні застосування радіо. Чимало з цих досягнень пов’язані з ім’ям Марконі та його фірмою. Коли О.Попов уже не міг нагадати про себе, Г.Марконі здійснював численні подорожі багатьма країнами світу, був членом різних міжнародних організацій, публікував свої виступи і спогади, йому присуджувалися почесні звання багатьма науковими закладами, організаціями і товариствами (про Нобелівську премію вже йшлося вище).

О.Попов не став комерсантом, він не створив своєї фірми, його батьківщина за царату була економічно слабкою державою. За спиною ж Г.Марконі стояла багатюща фірма з величезним штатом і світовою клієнтурою. Все це створило навколо імені Марконі ореол слави й пошани. І сталося те, що цілком могло відбутися за подібних умов: в історичній перспективі змішалося все, що належало до власне винайдення радіо, і те, що характеризувало Г.Марконі як учасника і крупного діяча наступного прогресу радіотехніки.

Так, у жорстокому комерціалізованому світі, де будь-який винахід нерідко розглядається перш за все (і головним чином) як товар, виявляється, вже не так і важливо, хто винайшов, суттєвіше ж — хто зміг успішно «застовпити», тобто запатентувати і прибутково використати винахід. А син італійця й ірландки Гульєльмо Марконі запатентував радіо першим — це факт. Але безперечно й інше: вдячна людська пам’ять віддає належне й першопрохідникові ефіру — Олександру Степановичу Попову.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво