СТО РОКІВ ПОЛЬОТУ - Наука - dt.ua

СТО РОКІВ ПОЛЬОТУ

12 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №48, 12 грудня-19 грудня

17 грудня 1903 року щось таке, що нагадувало етажерку з мотором, відірвалося від землі і на невеличкій висоті за 12 секунд подолало цілих сорок метрів...

17 грудня 1903 року щось таке, що нагадувало етажерку з мотором, відірвалося від землі і на невеличкій висоті за 12 секунд подолало цілих сорок метрів. Це був перший політ літака «Флайєр I» братів Райтів. Управляв машиною Орвілл, а його брат Вілбур і ще п’ятеро чоловік спостерігали за цією історичною подією.

Споконвічна мрія людини — піднятися в повітря — сягає коренями в далеке минуле. Досить згадати міф про Дедала й Ікара. Ще в ХV столітті Леонардо да Вінчі зробив начерки літального апарата з крильми.

1783 року брати Монгольф’є наповнили теплим повітрям величезну кулю й здійснили на ній політ. Того ж року піднялася в небо куля, наповнена воднем. Вона досягнула висоти в 3000 метрів і протрималася в повітрі понад дві години. Початок повітроплаванню було покладено. Однак усі ці кулі летіли туди, куди ніс їх вітер.

1852 року Жиффар побудував аеростат із паровим двигуном і повітряним гвинтом. Так уперше було здійснено керований політ. Надалі з’явилися досконаліші дирижаблі.

Однак усі ці апарати були легшими за повітря. А людина плекала мрію злетіти вгору, як птах. До речі, слово «авіація» походить від латинського avis, що означає «птах».

Наприкінці XIX століття Отто Лілієнталь побудував кілька планерів і літав на них, використовуючи для старту узвишшя. Йому ж належить розробка теорії польоту птахів. Під час випробувань нового планера Лілієнталь загинув.

Пізніше кілька людей намагалися побудувати планер із паровою машиною. Цим займалися англієць Максім, француз Клемент і російський офіцер Можайський. Але всі спроби злетіти кінчалися аваріями.

1903 року американець Ленглі встановив на літаку замість парової машини легший двигун внутрішнього згоряння, однак і його спіткала невдача.

Те, що не вдалося Ленглі, вийшло у братів Райтів. Володіючи майстернею з ремонту велосипедів, вони весь вільний час віддавали будівництву планерів і польотам на них. Усього брати здійснили близько тисячі польотів. Потім Орвілл і Вілбур вирішили встановити на своєму планері-біплані двигун внутрішнього згоряння, який обертав два повітряні гвинти. Підходящого мотора не було, і братам довелося самим виготовити двигун, який розвивав потужність у 12 кінських сил.

Літак із дерев’яних планок, обтягнутих полотном, мав розмах крил 12 метрів і важив 340 кг. Коліс у машини не було — вона стартувала з візка, що котився по рейках, а потім відокремлювався від літака. Пілот управляв рулем висоти і роботою мотора лежачи. Запуск здійснювався проти вітру, що полегшувало зліт.

За жеребом летіти довелося Орвіллу. Закрутилися гвинти, «Флайєр I» покотився по рейках і злетів. Збереглося фото машини в польоті і Вілбура, котрий біг поруч із нею — адже швидкість була усього 15 кілометрів.

Того ж дня брати здійснили ще три польоти. Один із них тривав цілих 59 секунд і покрив відстань у 250 метрів. Але, як то кажуть, початок — половина справи. Вже в наступні два роки «Флайєр 2» і «Флайєр 3» навчилися літати по замкнутому колу зі швидкістю 60 кілометрів за годину, долаючи відстань до сорока кілометрів.

Брати Райти наполегливо продовжували вдосконалювати свої аероплани. Зростала потужність двигуна, висота і тривалість польоту. Під час одного зі стартів Орвілл зазнав аварії і був серйозно поранений. Але брати не відступили.

1908-го вдалося домогтися стійкого польоту протягом півтори години. А наступного року брати Райти організували фірму з виробництва літаків. Вілбур незабаром помер, але Орвілл дожив до 1948 року і міг на власні очі спостерігати за колосальними успіхами авіації.

У перші роки XX століття з’явилося багато конструкторів аеропланів. Фарман, Блеріо, Ньюпор і Фоккер будували і випробували нові зразки літальних апаратів важчих за повітря.

Не можна не згадати і про заслуги нашого земляка Ігоря Сікорського. Саме йому належить ідея вертольота з двома роторами — горизонтальним для створення піднімальної сили і вертикальним хвостовим, що забезпечує стабілізацію польоту. 1913 року конструктор побудував чотиримоторний аероплан «Російський витязь», а потім — добре озброєний бомбардувальник «Ілля Муромець».

1909 року Блеріо першим перелетів Ла-Манш — серйозне досягнення на той час. За це він навіть одержав приз — 1000 фунтів стерлінгів.

1910 року француз Фабр створив «Гідроавіон» — перший у світі літак, здатний злітати і сідати на воду.

Ще через рік було побудовано «Ньюпор 4», який розвивав швидкість до 100 км/год. Саме на ньому Петро Нестеров уперше виконав мертву петлю. А 1914 року штабс-капітан протаранив ворожий літак, що коштувало йому життя.

Та й у передвоєнні роки польоти на недосконалих аеропланах призводили до жертв. Якщо 1908 року загинув лише один льотчик, то 1911-го вже 125.

Перша світова війна сприяла розвитку авіації. Початкові завдання — розвідка і коригування вогню артилерії — дуже скоро ускладнилися. З’явилися бомбардувальники і винищувачі, суттєво поліпшилося їхнє озброєння. За роки війни швидкість аеропланів зросла до 200 км/год, а стеля сягала п’яти кілометрів. До 1918 року в арміях воюючих країн уже було кілька тисяч літаків.

По закінченні війни почалося широке використання авіації в мирних цілях. Насамперед отримала розвиток авіапошта. Відкрилися перші пасажирські рейси. Щоб зробити їх рентабельними, терміново розроблялися літаки більшої місткості. Їх почали будувати суцільнометалевими, використовуючи досить легкий і міцний дюралюміній.

Для поліпшення навігації широко застосовувалися наземні маяки і радіозв’язок. Почалася розробка систем сліпої посадки. З’явилися досить легкі і надійні парашути.

Збільшення висоти польоту зажадало використання кисневих масок, а згодом і герметизації кабіни. Було винайдено автопілот, який дозволяв автоматично витримувати заданий курс польоту.

Поступово моноплани, які забезпечували велику швидкість, стали витискати біплани. Неухильно зростала потужність авіадвигунів, а їхня питома маса (вага на одну кінську силу) дійшла до 0,5 кг.

1927 року Чарльз Ліндберг сам-один здійснив безпосадковий переліт через Атлантичний океан. Вилетівши з Нью-Йорка, він приземлився під Парижем. У польоті довелося подолати чимало труднощів, але, мабуть, найскладнішим для пілота було не заснути, оскільки переліт тривав 33 години.

Бурхливо розвивалася авіація й у СРСР. 1934 року льотчики стали національними героями — вони врятували екіпаж розчавленого арктичною кригою «Челюскіна». Того ж року було побудовано гігантський шестимоторний літак «Максим Горький», котрий зазнав катастрофи при зіткненні з винищувачем, що супроводжував його.

1937 року Чкалов, Байдуков і Бєляков здійснили безпосадковий переліт із Москви через Північний полюс в Америку, подолавши 8500 кілометрів. Прославилися і пілоти-жінки. Гризодубова, Осипенко і Раскова виконали безпосадковий переліт Москва—Далекий Схід.

Наприкінці 30-х років стало ясно, що поршневі двигуни незабаром досягнуть меж своїх можливостей. Почалася розробка реактивних. 1939 року в Німеччині піднявся в повітря експериментальний реактивний літак.

Наближалася Друга світова війна, і провідні держави світу гарячково озброювалися. Швидкість бойових літаків досягла 500 км/год, стеля — 12 кілометрів, а бомбове навантаження — п’ять тонн. З’явилися штурмовики, наприклад Іл-2 із потужним озброєнням і броньовим захистом.

З самісінького початку війни авіація перетворилася на один із головних стратегічних чинників. Окремі військові теоретики навіть заявляли, що авіація здатна самостійно виграти війну.

Один із найкращих бомбардувальників, американський чотиримоторний В-29 «Надфортеця», розвивав швидкість 600 км/год і мав дальність 6000 кілометрів. Сумарна потужність його чотирьох двигунів дорівнювала 8800 к.с. Він міг доставити до цілі 10 тонн бомб і був озброєний десятьма кулеметами і двома гарматами. Широко використовувалися пікіруючі бомбардувальники, що забезпечували точніше ураження об’єктів. Гарматне озброєння винищувачів почало витісняти кулеметне.

За роки війни в Радянському Союзі було випущено понад сто тисяч літаків — винищувачів Яковлєва і Лавочкіна, бомбардувальників Петлякова і Туполєва, штурмовиків Іллюшина. А в США сорок авіабудівних фірм виробили для військових потреб понад 300 тисячі літаків.

Стрімко розвивалася радіолокація, у тому числі й бортова. З’явилися радіолокаційні бомбоприціли, котрі забезпечували бомбардування навіть уночі. Літакові радіолокаційні відповідачі дозволяли військам ППО відрізняти свої машини від ворожих. Перші бортові локатори зробили можливими нічні дії винищувачів.

1944 року з’явився перший німецький реактивний винищувач Ме-262, але серйозного впливу на війну в повітрі він справити не встиг.

Після війни реактивні двигуни стали займати лідируюче становище, причому не лише у військовій, а й у цивільній авіації. В основному використовувалися два їхні різновиди — турбореактивні (Ту-104) і турбогвинтові (Іл-18).

Вже 1947 року вдалося перевищити швидкість звуку. Сьогодні рекорд утримує американський «Локхід» SR-71 — 3500 кілометрів. Йому ж належить і рекордна висота польоту — 26 кілометрів.

Почалася розробка надзвукових пасажирських літаків. Успішно пройшли випробування американський «Боїнг-2707» і радянський Ту-144. Але тільки англо-французький «Конкорд» із 1976 року став виконувати регулярні трансатлантичні рейси з Європи в США, долаючи відстань між Лондоном і Нью-Йорком за три години.

Нині «Конкорд» зійшов із дистанції. Нещодавно відбувся його останній політ. Цьому сприяли висока вартість експлуатації, надмірний шум при надзвуковому польоті і, звісно, катастрофа під Парижем, що забрала більш як сто життів.

Одним із найнадійніших лайнерів вважається «Боїнг-747» — найбільший пасажирський літак у світі. На відстань 10 тисяч кілометрів машина може перевезти 600 пасажирів. Однак у надзвичайних ситуаціях йому під силу і більше. 1991 року під час операції «Соломон» (термінова евакуація багатьох тисяч євреїв з Ефіопії) в один із «Боїнгів» утиснули 1086 біженців. А після благополучної посадки в Ізраїлі їх виявилося... 1088: у польоті народилися дві дитини. За час своїх польотів «Боїнги» перевезли 3 мільярди 600 мільйонів пасажирів.

Не можна не згадати про сімейство українських Анів — найбільші транспортні літаки «Антей», «Руслан» і «Мрія». Ан-225 «Мрія» — найбільший у світі літак. При повному завантаженні в 250 тонн його дальність понад чотири тисячі кілометрів. Він здатний перевозити на своєму корпусі великі негабаритні вантажі, наприклад корабель багаторазового використання «Буран». Злітна вага машини 600 тонн, а швидкість — 800 км/год. «Мрія» установила понад сто авіаційних рекордів. Особливе слово варто сказати про Ан-70. Цьому новому військово-транспортному літаку належить велике майбутнє.

На зміну заслуженому В-29 прийшов новий стратегічний бомбардувальник В-52. Він може взяти на борт 31 тонну бомб і ракет, використовуючи дозаправлення в повітрі, доставити їх у будь-яку точку земної кулі. Так, 1991 року ескадрилья В-52, злетівши в США, запустила крилаті ракети по цілях у Іраку і повернулася на базу. Літаки пролетіли 22 тисячі кілометрів, для чого знадобилися чотири дозаправлення в повітрі. Непросту операцію дозаправлення виконують повітряні танкери КС-135, які можуть усього за кілька хвилин перекачати до 25 тонн палива.

Подальший розвиток отримала палубна авіація. Приміром, атомний авіаносець «Ентерпрайз» несе більш як сто літаків — штурмовиків, винищувачів, розвідників. Екіпаж цього величезного корабля становить п’ять тисяч чоловік. Зліт із відносно короткої палуби здійснюється за допомогою катапульти, а при посадці спеціальний гак у хвостовій частині літака чіпляється за трос аерофінішера, що забезпечує досить швидке і плавне гальмування.

Розвиваються і літаки вертикального зльоту. При зльоті і посадці реактивні двигуни змінюють положення у вертикальній площині, що і створює піднімальну силу. Одним із таких літаків є англійський штурмовик «Харрієр».

На сучасних швидкостях льотчики бойових машин уже не можуть вистрибнути з парашутом. Тому передбачене катапультування пілота разом із кріслом. У надійності подібних систем навіть на малих висотах можна було переконатися на прикладі недавньої трагедії під Львовом.

Після впровадження керованих бортових ракет класу «повітря—повітря» різко зросли бойові можливості винищувачів-перехоплювачів. Успішно застосовуються «розумні бомби» із лазерною системою наведення, що забезпечують разючу точність влучання.

Успіхи радіолокації та зенітно-ракетної зброї значно збільшили вразливість військової авіації. Щоб утруднити виявлення літаків, намагаються зменшити відбиток радіохвиль від літального апарата. Цього можна домогтися двома способами — збільшуючи поглинання радіохвиль за рахунок спеціальних покриттів або змінюючи форму літака таким чином, щоб радіохвилі, які опромінюють ціль, не відбивалися у бік локатора. Другий шлях запропонував російський учений Уфімцев, але він не викликав інтересу на батьківщині.

Американці при створенні своїх літаків-невидимок використали обидва засоби. У результаті з’явилися винищувач-бомбардувальник F-117А «Найтхок» і бомбардувальник В-2 «Спіріт». Перший із них уже брав участь у бойових діях в Іраку та Югославії.

Слід зауважити, що українська «Кольчуга» може засікти й американську невидимку. Річ у тім, що наш локатор використовує інший принцип виявлення цілі — за випромінюванням бортової радіоапаратури.

Особливий інтерес становить В-2, який має дальність дії у 9600 кілометрів і здатний нести звичайне і ядерне озброєння. Щоправда, швидкість і стеля цього досить потворного зовні літака не дуже вражають. Але зате вартість невидимки приголомшлива — два мільярди доларів. Якби 70-тонний В-2 виготовити з чистого золота, він обійшовся б удвічі дешевше.

Дедалі більше поширення у військовій авіації знаходять безпілотні літальні апарати. Спочатку такі машини використовувалися для розвідки, однак тепер за допомогою глобальної супутникової системи навігації вони можуть здійснювати точне бомбометання і запуск ракет «повітря—земля». Один із таких літаків «Глобал Хок» може протриматися в повітрі 42 години і досягти 20-кілометрової висоти. На порядку денному — розробка безпілотного винищувача.

Відновлено спроби використовувати в безпілотних літаках особливий атомний двигун, який дозволив би літати без посадки протягом кількох місяців.

«ДТ» уже повідомляло про проектування фірмою «Боїнг» гігантського екраноплана «Пелікан», що зможе перевозити більш як 1000 тонн вантажу.

Терористичні акти 11 вересня змусили американців задуматися над безпекою польотів. Робляться спроби впровадити бортові системи примусової посадки літаків за командами із землі. Розробляються радіолокаційні пристрої, котрі не дозволять терористу направити лайнер на будь-яку висотну споруду. Патентуються крісла для пасажирів, які за допомогою повітряних подушок можуть миттєво «сповити» зловмисника і навіть зробити йому укол снодійного.

Після двох революцій в авіабудуванні (суцільнометалевий літак і реактивний двигун) насувається третя. В останні роки замість традиційного дюралюмінію почали застосовувати спеціальні композитні матеріали, наприклад вуглепластик. Він має достатню міцність, але важить менше за метал.

Використання вуглепластику дало можливість 1986 року побудувати легкий літак «Вояджер». Вага його пального вп’ятеро перевищувала вагу самого літака. Це дозволило «Вояджеру» за дев’ять днів без посадки і дозаправлення в повітрі облетіти земну кулю.

Видатні авіаційні фахівці пророкують у найближчі десятиліття появу літаків, які перевозять понад сто тисяч пасажирів. Значно знизиться вартість і різко зросте число персональних літальних апаратів. Слід очікувати розвитку гібрида літака й автомобіля. Стануть до ладу безпілотні вантажні літаки і з’являться електролітаки.

За сто років літаюча етажерка братів Райтів досягла у своєму розвитку разючих успіхів. І можна не сумніватися, що авіація в XXI столітті продовжить цей стрімкий зліт.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво