Стартапи, вперед, або Кремнієва долина: погляд зсередини - Наука - dt.ua

Стартапи, вперед, або Кремнієва долина: погляд зсередини

27 грудня, 2012, 14:39 Роздрукувати Випуск №49, 27 грудня-11 січня

Казка про Попелюшку, народжена в Силіконовій долині, стала реальністю, дозволивши розумним, енергійним, ініціативним людям, які не бояться боротьби й конкуренції, домагатися успіху, розраховуючи тільки на власні сили.

© busmanagement.com

На сьогодні топонім Кремнієва долина (або, як її називають у побуті, Силіконова) став синонімом успіху. Це місце в американській Каліфорнії перетворилося на мекку для всіх, хто активно шукає реалізації своїх можливостей. Саме тут, як у казані, кипить життя, переплавляючи зібрану з усього світу руду нових ідей та підприємництва в дорогоцінні продукти й послуги, які після відповідної огранки стають надбанням людства, просуваючи його прогрес.

Тут, як колись на Клондайку, кожен, від з юних QA (тестувальників програм) і до людей, котрі, здавалося, вже всього досягли в житті, прагне знайти свою золоту жилу. Тут панує дух необмежених можливостей, демократії, лояльності, причетності. Бо кожен новоприбулець із сяючими очами знайде собі місце в Силіконовій долині. А коли він ще й придумав щось нове, унікальне і не боїться ризикувати та програвати, то він на правильному шляху, щоб стати self-made мільйонером, тобто одним із тих, хто заробив мільйони, спираючись лише на власний розум, інтелект і удачу.

Трохи історії

Донедавна у Сполучених Штатах людина, котра прагнула досягти успіху, впливу, мала закінчити один із університетів, що входять в Ivy League (Лігу плюща). Бажано Гарвард або Йєль, із технічних — Массачусетський технологічний інститут (МІТ). Тобто, щоб людину всерйоз сприймали в бізнесі, політиці або інших галузях, вона має бути продуктом сходу країни, бо всі великі та впливові гравці на фінансових і політичних ринках Америки належали до так званого клубу Old Boys.

Каліфорнія не входила до вищої ліги, можливо тому, що "золотий штат" асоціювався з романтичними голлівудськими історіями, з погодою, що більше підходить для пляжних уборів, ніж для строгих офіційних костюмів, а можливо, ще й тому, що колишню територію Мексики просто не сприймали як серйозний регіон у світовому технологічному бізнесі.

Як же все-таки вийшло, що Valley of Heart's Delight, розміщена між Сан-Франциско й Сан-Хосе, ще недавно відома хіба своїми апельсиновими й персиковими садами, вином, рибою і устрицями, раптом стала магнітом для винахідників та інвесторів з усього світу, регіоном з однією з найбільших у світі кількістю self-made мільйонерів, із компаніями, що завоювали ринки всього світу?

Звісно, Долина сердечної відради могла б ніколи не стати Кремнієвою долиною, якби не невгамовний професор Стенфорду Фредерік Терман (Frederick Terman). Він і сам ніколи б не опинився у Стенфорді, якби не діагноз туберкульоз, поставлений йому, коли він мав намір стати доцентом Кембриджу після докторантури в MIT. Лікарі настійно рекомендували Фредеріку Терману пожити в Каліфорнії. Згодом стан його здоров'я покращився, і він почав працювати в Стенфорді. Пізніше очолив електротехнічний факультет, що вийшов у найкращі в країні, подав 36 патентів, був обраний президентом Institute of Radio Engineers (IRE, нинішня назва — Інститут інженерів з електротехніки й електроніки, IEEE). Фредерік Терман став першим ученим на території на захід від Пітсбурга, удостоєним такої честі.

Після Другої світової війни Стенфордський університет, хоч його репутація зростала, все ще сприймали як університет для середнього класу. І навіть найулюбленіші студенти Фредеріка Термана, такі як Білл Хюлетт і Девід Паккард, залишили Стендфорд заради Массачусетського технологічного інституту й General Electric.

У післявоєнні роки, в час спаду економіки, час виживання й напруженої конкуренції на ринку освіти, для Стенфорда особливо гостро постало питання фінансових ресурсів. Найшвидшим і найпростішим способом міг би бути продаж землі. Однак, за законом, університет не має права продати жодного клаптика землі зі своєї великої території. І тоді в Термана виникла ідея створити індустріальний парк, здаючи частину землі в довгострокову оренду виключно високотехнологічним компаніям. Його передбачення, що пряма співпраця між університетським середовищем та індустрією буде взаємовигідна для кожної зі сторін, його авторитет, вплив у промисловому та науковому середовищі дозволили створити перший у світі університетський промисловий парк. Згодом парк переріс свої межі й перетворився на найдемократичнішу й найвідомішу науково-технологічну зону світу — Кремнієву долину.

Однак свою назву Кремнієва долина (Silicon Valley) отримала значно пізніше. І сталося це завдяки Вільяму Шоклі (William Shockley), лауреатові Нобелівської премії 1956 року за відкриття транзисторного ефекту й дослідження напівпровідників.

Вільяма Шоклі офіційно звільнили з лабораторії "Белл" через його скандальну вдачу, і 1956 року він залишив східне узбережжя. Прибувши в Сан-Франциско, він заснував Shockley Semiconductor як підрозділ Beckman Instruments у Стенфордському індустріальному парку, де продовжив початі ним раніше дослідження кремнієвих напівпровідників (транзисторів). У свою компанію він відібрав, на його погляд, найкращих молодих фахівців з електроніки. Але вже восени 1957 року вісім молодих співробітників збунтувалися проти Шоклі, вимагаючи замінити його професійним менеджером. Вимоги "віроломної вісімки" залишилися всього лише вимогами, і тоді вони звільнилися, заснувавши власну компанію Fairchild Semiconductor, яка почала виробляти кремнієві (silicon) транзистори й незабаром стала одним із лідерів електроніки в галузі дослідження та розробки напівпровідникових елементів і напівпровідникових приладів.

фото

Засновники Fairchild Semiconductor (за годинниковою стрілкою з крайнього лівого): Jean Hoerni, Julius Blank, Victor Grinich, Eugene Kleiner, Gordon Moore, Sheldon Roberts, Jay Last, Robert Noyce

Конфлікти між творчими командами та їхніми старими керівниками були поширені у США. Однак, за винятком Каліфорнії, практично в усіх штатах у договірному праві існувала угода про неконкуренцію (CNC або NCC), згідно з якою сторона (зазвичай службовець) погоджується не конкурувати проти іншої сторони (зазвичай роботодавця). Тобто після завершення роботи або відставки службовець не може працювати на конкурента або почати власну справу. Але, відповідно до каліфорнійського Цивільного кодексу від 1872 року, угоди про неконкуренцію автоматично стають недійсними в Каліфорнії. Ба більше, ці угоди також недійсні для тих, хто переїхав працювати в Каліфорнію з інших штатів, навіть якщо вони раніше й підписували такі документи.

Саме це й дозволило "віроломній вісімці" організувати Fairchild Semiconductor. А впродовж наступних 20 років ці вчені дали старт понад 65 новим підприємствам, у яких службовці створювали власні компанії, конкуруючи зі своїми колишніми роботодавцями. Приміром, засновники Fairchild Semiconductor:

— Jean Hoerni, емігрант зі Швейцарії, разом із Jay Last і Sheldon Roberts заснував 1961 року Amelco (відому, як Teledyne). А вже 1964-го Jean Hoerni заснував Union Carbide Electronics і 1967-го — Intersil;

— Julius Blank, виходець із родини бідних російсько-єврейських емігрантів, 1978 року заснував Xicor, що, своєю чергою, був придбаний Intersil приблизно за 529 млн. дол.;

— Eugene Kleiner, що емігрував з Відня 1938-го, спільно з Thomas Perkins (одним із директорів Hewlett-Packard) заснував венчурну компанію Kleiner-Perkins зі статутним капіталом 8 млн. дол., яку вже 1997-го оцінювали в понад 100 млрд. дол. Вони профінансували й допомогли вийти на ринок таким компаніям, як Sun Microsystems, Tandem Computers, Compaq Computer, America Online, Amazon.com, Google, Genentech, а також ще понад 300 іншим компаніям. Їхня інвестиція в Genentech 1976 року (250 тис. дол.) принесла їм понад 200 млн. дол. Але 1976 року Genentech являла собою всього лише ідею виробництва людського інсуліну, й нічого більше. (Так, вартість ста акцій Genentech у травні 1980 року становила 3500 дол., а вже 2008-го вони коштували 43280 дол., повернення на інвестицію — 1137%);

— Robert Noyce й Gordon Moore, які залишили Fairchild Semiconductor 1968-го, заснували Intel, а в листопаді 1971 року було створено перший мікропроцесор Intel 4004, що започаткувало еру персональних комп'ютерів, а надалі — Інтернету, бездротових технологій. Тоді ж Don Hoefler, репортер газети "Новини електроніки", охрестив цю нову технологічну зону, яка швидко розвивалася, Кремнієвою долиною.

Засновники Fairchild Semiconductor і всі ті, хто пішов за ними, не були дітьми багатих або впливових батьків, багато хто був із родин емігрантів або самі емігрантами в першому поколінні. Але казка про Попелюшку, народжена в Силіконовій долині, стала реальністю, дозволивши розумним, енергійним, ініціативним людям, які не бояться боротьби й конкуренції, домагатися успіху, розраховуючи тільки на власні сили. Колись Джек Лондон виїхав із рідного Сан-Франциско на Аляску створювати образи героїв-переможців, які не здаються, йдуть уперед, сильних і сміливих. Тепер для цього йому було б досить відвідати комп'ютерні клуби, всілякі технологічні зустрічі, конференції, котрі щодня проходять у різних куточках Кремнієвої долини. І, як у часи золотої лихоманки, він би побачив сяючі очі й натхнені обличчя, обличчя талановитих людей, що зібралися тут із усього світу. Побачив би важку боротьбу волі й інтелекту, боротьбу, спрямовану на творення, бо тільки творення, а не перерозподіл має справжню цінність.

"Віроломна вісімка" показала приклад, дала старт золотій лихоманці, яка охопила спочатку Силіконову долину, а потім і весь світ. Компанії з'являлися, наче гриби після дощу, ставали успішними, створювали нові компанії, які, своєю чергою, породжували інші нові компанії. Велетенське повернення на вкладені інвестиції успішних венчурних компаній стимулювало створення нових венчурних груп. Капітал, зароблений у комп'ютерній індустрії, вкладався назад у нові компанії, а успішні підприємці, заробившли гроші в комп'ютерній промисловості, засновували свої венчурні компанії. Це дозволяло їм, з одного боку, залишатися в комп'ютерної індустрії, що швидко зростала, з іншого — експоненційно збільшувати своє багатство. Так, Paul Allen спільно з Bill Gates (засновники Microsoft) організували венчурну компанію Vulcan Ventures. Anne Winblad, продавши свою невелику компанію з виробництва програмного забезпечення, організувала венчурну Hummer Winblad, яка інвестувала виключно у виробництво софту.

70—80-ті роки минулого століття ознаменувалися новою хвилею технологічного прогресу, новою комп'ютерною революцією, яка пізніше охопила весь світ. Повсюди, по всій долині, створювалися комп'ютерні клуби, проводилися мітинги, організовувалися зустрічі, народжувалися нові компанії. Приміром, тільки Homebrew Computer Club, згаданий у фільмі "Пірати Кремнієвої долини", дав старт понад 20 компаніям, включно з Apple. І як результат на 1980 рік у Долині існувало близько 3000 комп'ютерних фірм, 85% із яких налічували менше ста працівників, а 70% — менше десяти. Зустрічні ліцензії (обмін ліцензіями) стали загальноприйнятою практикою.

Наступна хвиля — 1990-х років — відзначена розробкою Інтернету й створенням світової Web-павутини. І знову Долина перебуває на гребені цієї хвилі, стаючи лідером інтернет-революції разом із такими компаніями як Netscape, Cisco, 3Com, Google, Sun, Yahoo тощо. Припущення, що Інтернет буде новим потужним двигуном прогресу, ввіллє нову кров у старі, дуже добре налагоджені бізнес-процеси, приводить до нового витка розвитку технологій, заснованих на використанні всесвітньої мережі, таких як пошуковики (Search engines), вrowser-based сomputing, web-сторінки, online-доступ, інтернет-економіка тощо.

У стенфордському середовищі було створено такі пошуковики як Excite (1993), Alta Vista (1995), народилися компанії Yahoo (1994), Google (1997) і багато інших.

Так, Yahoo, заснована студентами Стенфорда Jerry Yang й David Filo 1994 року, вже у квітні 1996-го вийшла на біржу й після першої години торгів коштувала близько одного мільярда, тоді як її річний дохід на той момент становив 1,4 млн. дол., а втрати — 643 тис. А сам Jerry Yang, який емігрував з овдовілою матір'ю та молодшим братом з Тайваню 1978 року у віці десять років, уже 2007-го передасть у Стенфорд 75 млн. дол. на будівництво дослідницького центру.

Google, заснована Larry Page і Сергієм Бріном 1999 року, була компанією з восьми співробітників. Їхнім першим ангелом-інвестором став Andy Bechtolsheim, один із засновників Sun Microsystems, який ще 1998 року вклав 100 тис. дол. у проект двох аспірантів Стенфорда. 1999 року вони отримали 25 млн. дол. від венчурних компаній Sequoia Capital і Kleiner-Perkins. Через п'ять років, 2004-го, Google вийшов на біржу, запропонувавши на продаж понад 19 млн. акцій (а точніше — 19605052) за ціною 85 дол., залишивши за собою 271 млн. акцій. Продаж приніс Google ринкову капіталізацію понад 23 млрд. дол. Того дня багато співробітників Google стали мільйонерами.

У Кремнієвійдолині заведено давати професійним працівникам фондовий опціон службовця (право купити певну кількість акцій за певною ціною, зазвичай нижчою від ринкової, і згодом продати за ринковою) як частину бонусу або зарплати. Це автоматично робить службовців співвласниками компанії й об'єднує всіх працівників прагненням досягти максимального результату. Таке правило працює дуже ефективно ще й тому, що на початковому етапі, коли є цікаві ідеї, але зазвичай немає коштів, компанія може найняти розробників, інженерів, менеджерів, патентознавців, адвокатів за значно менші гроші, доплачуючи різницю фондовими опціонами, які потім, якщо компанія досягне успіху, зростуть у своїй ціні в десятки, а то й у сотні разів. Саме тому багато патентних адвокатів готові патентувати перспективні розробки компаній тільки за "відсоток участі", вкладаючи власні кошти у проект. Акції, видані компанією своїм співробітникам або іншим найманим працівникам, проходять реєстрацію в податковій інспекції, а співробітники автоматично стають інвесторами.

Наступне покоління компаній Кремнієвої долини, таких, як Apple, Cisco, SUN або Oracle, попри їхню диверсифікованість, не створило жодної великої компанії класу Intel, як це свого часу зробив Fairchild Semiconductor. І вже на 2000 рік процес створення й розвитку компаній став дедалі більше переходити в горизонтальну площину. Покоління датком-компаній (у перекладі з англійської "дат" — крапка, отже інтернет-компанії ".com" заведено називати датком) створювало додатки, які охоплювали найрізноманітніші сфери в зовсім різних галузях. Інтернет кардинально змінив Кремнієву долину, як, утім, весь світ. І вже в цьому новому ландшафті датком-компанії намагалися знайти й розробити золоті рудники.

Останнє десятиліття характеризується зародженням кіберспільноти й кіберкультури. У такому суспільстві значиму роль відіграють соціальні мережі, блоги, чати, форуми, віртуальні газети й журнали. І в цій радикальній зміні світу важливе значення має спільнота Кремнієвої долини.

Особливості спільноти "Кремнієва долина"

Приїхавши у Кремнієву долину, ви не побачите грандіозних пам'яток на зразок тих, які залишили після себе стародавні римляни або греки, ультрасучасних будинків, як у Дубаях чи Шанхаї. Тут ви навіть не знайдете якихось помітних визначних пам'яток. Хіба закарбуються в пам'яті гірські ландшафти, яскраво-блакитне небо, на якому серед гірських вершин зрідка з'являються білі, ледь помітні хмари. А ще — білі каліфорнійські лілії, що здаються особливо тендітними на тлі велетенських столітніх секвой майже первозданного лісу.

Зате в Palo Alto, кав'яреньці на University ave, можна зустрітися й поспілкуватися з Larry Ellison і Sergey Brin, Jerry Yang і Mark Zuckerberg та ще багатьма іншими успішними й дуже успішними, молодими й не дуже професіоналами, об'єднаними в єдину спільноту, назва якої — Кремнієва долина.

Які ж найхарактерніші особливості спільноти "Кремнієва долина"? На наш погляд, вони такі.

Демократичність, відкритість. Уже в літаку, який прямує на Сан-Франциско, привертає до себе увагу те, що більшість пасажирів одягнені в пом'яті шорти і вилинялі футболки, у в'єтнамках на босу ногу. Це явно мешканці Кремнієвої долини. На відміну від офіційного східного узбережжя, де впродовж робочого дня обов'язковим є строгий класичний костюм, у Кремнієвій долині заведено носити неофіційний, зручний, повсякденний одяг абсолютно скрізь. Виняток становить хіба що оперний театр.

У Кремнієвій долині також є правило: у компанії називати одне одного тільки на ім'я. Жодних "містер", "доктор", "шановний" у внутрішніх стосунках. Повага до співробітників, колег, підлеглих, незалежно від їхнього статусу, національності, віросповідання, сексуальної орієнтації тощо, — обов'язкове правило. Правило, що зробило Кремнієву долину найбільш бажаним місцем для працевлаштування. Згідно з kauffmans.org, у Силіконовій долині 52,4% стартапів було засновано іммігрантами.

Інноваційність, креативність, доступність наукових ресурсів. Уже з часів Fairchild Semiconductor й Hewlett-Packard Кремнієва долина стала спільнотою, в якій знання й інтелект — найбільш значимий капітал, місцем, де інноваційність і креативність є найважливішими складовими та доконечною умовою розвитку всієї спільноти, запорукою успіху в майбутньому, побудованому на розвитку високих технологій. Наприклад, зарплата інженера у компаніях, що вже відбулися, таких як Google, LinkedIn, Facebook й Twitter становить у середньому 125—180 тис. дол. на рік. Середня зарплата software engineers — близько 90 тис. дол., тоді як у середньому по Америці вона становить 72 тис.

Високому рівню креативності й інноваційності в Долині значною мірою сприяв Стенфордський університет із його програмою допомоги при становленні, розвитку та підтримці компаній. Стенфорд дозволяє компаніям за невелику плату в 10 тис. дол. мати доступ до наукових досліджень і результатів цих досліджень, освітніх структур, наймати й добирати найбільш підходящих студентів для роботи над проектами компаній. Службовці компаній, котрі мають угоду зі Стенфордом, отримують доступ до постійних семінарів, на які запрошуються найбільші вчені з усього світу, менеджери компаній та інвестори — всі, хто зацікавлений в отриманні результатів. Цю політику Стенфорд проводить разом з іншими університетами Кремнієвої долини, об'єднаними у велику освітню мережу, на відміну, наприклад, від MIT, який практично не допомагає науково-технологічним компаніям. Результат: 69% засновників стартапів у Каліфорнії були випускниками вишів цього американського штату.

Мотивованість, кооперація, комунікабельність. Корпоративній культурі Кремнієвої долини властиві довіра, потреба ділитися інформацією, знаннями, практичним досвідом не тільки зі своїми партнерами, а й із конкурентами, з усіма, хто зацікавлений у цьому. Службовці з різних фірм часто перетинаються один з одним на всіляких зустрічах, корпоративах, у клубах та на інших громадських заходах, яких тут проводиться безліч. Така відкритість, звісно ж, загострює конкуренцію, але нові можливості важать значно більше, ніж втрата корпоративних секретів. Тут з оптимізмом ставляться до всього, що може (або не може!) відбутися, і непорушно вірять у Високі технології й уявлення про Світле цифрове майбутнє людства. Згідно з Netprospex Social Index (NPSI), Кремнієва долина — найбільш дружній і комунікабельний регіон у США.

Allen Michels, засновник Convergent Technology, описує свій досвід у Кремнієвій долині так: "Я б ніколи не зміг заснувати Convergent Technology у Бостоні. Коли я починав, то отримав 2,5 млн. дол. від трьох осіб упродовж 20 хвилин під час обіду, після того як я розписав свій бізнес-план на ресторанній серветці. У Бостоні я б ніколи не зміг цього зробити. Там усе значно консервативніше".

Tom Hayes, один із керівників Applied Materials, а згодом засновник компанії Joint Venture, сказав: "Наша мета полягає в тому, щоб створити абсолютну перевагу для Кремнієвої долини, перетворюючи її із долини підприємців на підприємницьку долину".

Супергнучкість, динамічність, адаптивність, аджіліті. За словами економіста Bahrami, що вивчає феномен Кремнієвої долини, більшість компаній характеризуються супергнучкістю, здатністю витримувати турбулентність і трансформуватися для адаптації до нових умов ринку, а також умінням застосовувати множинний підхід для отримання максимальних результатів. Так, компанія Apple трансформувалася від персональних комп'ютерів до виробництва електронних і мобільних пристроїв, при цьому дотримуючись своєї основної місії — створення природного інтуїтивного людино-машинного інтерфейсу. Звісно ж, молоді компанії, не обтяжені інерцією, значно легше експериментують із новими рецептами як можливістю вижити й досягти успіху в суперконкурентному середовищі.

Ринок праці також відзначається гнучкістю і постійним оборотом професіоналів, що часто змінюють позиції, причому як усередині компанії, так і переходячи в інші, інколи конкуруючі компанії або просто створюючи власні.

Ключові гравці Долини висловлюють думку, що постійна мобільність на ринку праці стимулює патентну активність, створюючи тим самим незалежну широку мережу винахідників. "Приблизно кожних десять років у Кремнієвій долині народжується нова індустрія. З 15 найкращих компаній 12 було створено за останні 15 років, вони генерують 600 млрд. дол. доходу і всі були підприємницькими компаніями", — зазначають вони.

Горизонтальність у побудові зв'язків. Hewlett-Packard впровадила в себе структуру, що базується на командах, які здійснюють проекти на засадах відкритості, а не ієрархії. Велике значення надавалося внутрішнім відносинам і зв'язкам: менеджери, зокрема найвищого рангу, мали знайомитися зі своїми службовцями та з їхнім прогресом при виконанні проектів. Intel продовжила цю традицію, розвиваючи децентралізацію й заохочуючи конкурентну боротьбу всередині компанії. Така побудова згодом стала шаблоном для більшості компаній у цьому регіоні.

Також на рівні компаній практикується горизонтальна інтеграція в структуру суспільства. Організовувати й вибудовувати свої зв'язки таким чином, щоб максимально не залежати від одного постачальника або клієнта, створюючи множинність зв'язків, — цей принцип дозволяє розвиватися незалежно від флуктуації ринку.

Високий ступінь конкуренції на всіх рівнях і в усіх сферах. Девіз "Іди вперед" — властиво, один із найважливіших тут. Не стій на місці. Твори. Не можеш творити всередині компанії — зміни компанію, створи власну. Головне — рух. І цей вируючий рух створюється надзвичайно високою конкуренцією, якою насичене буквально все суспільство. Тут компанії конкурують із компаніями, гроші з грішми, а ідеї з ідеями. Тут інвестор вкладає сьогодні у вашу компанію, а завтра — у вашого конкурента, а ваш керівник проекту створить власну компанію, можливо навіть на основі ідей вашого проекту, або просто піде в іншу компанію. І з цим нічого не можна вдіяти. Бо, як згадувалося раніше, закон, що забороняє конкурувати, просто не працює в Каліфорнії. Конкурентна боротьба, як графітні стержні, прискорює реакцію в цьому вічно киплячому казані.

Інвестиції і ризик. У Кремнієвій долині поважають людей, котрі вміють ризикувати, готові поставити на карту все в ім'я майбутнього успіху. Тимчасові невдачі, поразки не сприймаються як кінець життя, засуджується лише поразка, за якою починається байдужість. Неважливо, яка байдужість, засуджуються всі її типи.

Ще Hewlett-Packard й Intel запровадили практику заохочувати своїх співробітників акціями компаній, що дозволяє об'єднувати людей у їхньому бажанні домогтися максимального успіху для компанії, бо тоді успіх компанії стає загальним успіхом і успіхом кожного, а дохід від зростання вартості акцій перетворюється на реальний дохід кожного працівника. Цей же принцип об'єднання ресурсів для отримання максимального успіху лежить і в основі створення стартапів. Можливість інвестувати не тільки гроші, а й свої час, талант, ресурси, об'єднує людей у прагненні досягти успіху, а успіх і збагачення сусідів — стимулюють на створення власних компаній або бажання приєднатися до перспективних стартапів. Хтось вкладає гроші, обладнання чи інші матеріальні ресурси, а хтось — ідеї, знання, результати творчості (наприклад, патенти, відкриття, розробки), або просто свій час, професійну працю (створення програмного коду), або можливості (з залучення нових інвесторів, клієнтів), — і такий симбіоз дозволяє вижити новоствореним компаніям, розвиватися, щоб врешті-решт стати успішними. І всі без винятку інвестори ресурсів у компанію стають її співвласниками пропорційно до вкладених інвестицій.

Чи з'явиться українська кремнієва долина?

Колишніх випускників добротних університетів — МДУ, МФТІ, НТУУ "КПІ", МЕІ та інших — можна зустріти скрізь: як у великих і відомих компаніях, таких як, наприклад, eBay, Google, HP, Intel, Oracle, Sun, Yahoo, так і в стартапах, що тільки-но зароджуються, як серед вищого ешелону управління, так і в середовищі простих виконавців. Об'єднані російською мовою, ментальністю, культурою, освітою і вихованням, займаючи активну позицію і маючи можливості, вони підприємливо й діяльно організовують усілякі заходи, постійно проводять конференції, симпозіуми, зустрічі, круглі столи, навчальні програми, запрошують на них уже сформованих підприємців і ще тільки початківців, учених, державних діячів, політиків. 

Але державні діячі інколи забувають, що технологічний розвиток не виникає із самих лише ідей та бажання. Інвестувати в технологічні центри відносно легко, однак це не вирішує проблеми створення суспільства з високотехнологічною економікою. Створення економіки, побудованої на культурі довіри, на співпраці, відкритості й наданні можливостей для реалізації, завдання непросте.

Великі високотехнологічні компанії й маленькі стартапи, інвестори й менеджери не прийдуть на поле, яке хтось вирішив назвати "кремнієвою долиною". Можна привезти інвесторів та експертів з усього світу, заплатити скільки завгодно грошей, під шумок привласнити ще стільки ж, — результату не буде. Бо на початковому етапі створення високотехнологічної сфери потрібні серйозні інженерні школи, технологічні збори, семінари. Це, звісно, є у великих технологічних університетах з їхньою високою концентрацією наукового потенціалу, науковими парками, науковими школами з новими технологічними ідеями. Необхідно створити обстановку для творчості й можливості просування результатів цієї творчості, обстановку зацікавленості в результатах і водночас обстановку доброзичливого суперництва. Необхідно створити критичну наукову масу, масу енергійних учених, котрі вірять в успіх, об'єднати їх із підприємцями та інвесторами, які розуміють і знають, що найбільші у світі гроші можна заробити не на торгівлі ресурсами, а на нових технологіях та ідеях, на плідній співпраці наукових шкіл, здатних генерувати ці ідеї.

І тільки тоді, коли маса винахідників, підприємців, інвесторів, зосереджених в одному місці, стане критичною, може відбутися вибух, у результаті якого з'явиться безліч нових технологічних компаній, які й утворять українську кремнієву долину. Це буде майданчик для створення високих наукових технологій, тут ітиме ланцюгова реакція, в результаті якої щодня народжуватиметься десяток нових технологічних компаній. І щодня одна з компаній, котрі народилися кілька років тому, приноситиме своїм інвесторам десять доларів на кожен вкладений долар, а окремі — і 100, і 1000 доларів.

І щодня створюватимуться нові робочі місця з достойною заробітною платнею та плідною творчою перспективою, місця, де можна повністю розкрити свій потенціал і де можливості, як Всесвіт, безмежні. І, може, тоді перестануть шептатися наші бабусі на лавках перед під'їздами (та так голосно, що навіть ми, хто живе у Кремнієвій долині, чуємо цей шепіт), що нічого, мовляв, закінчувати університет, коли немає робочих місць, а намагатимуться організувати свій маленький стартап (наприклад, із догляду дітей або навіть просто з виготовлення смачної випічки), як це роблять їхні ровесниці в Америці або Європі.

І, можливо, тоді, коли будуть затребувані розум, талант, совість та інтелект, перед суспільством постануть нові цілі, які й визначать нове майбутнє народу України.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво