Система підтримки інноваційної діяльності: організаційне перезавантаження? - Наука - dt.ua

Система підтримки інноваційної діяльності: організаційне перезавантаження?

13 вересня, 15:37 Роздрукувати Випуск №34, 14 вересня-20 вересня

Україна не повинна упустити додаткові можливості для активізації інноваційного вектору розвитку.

Трохи більше ста років тому, в 1918 році, вийшла одна з найвідоміших філософських праць ХХ сторіччя — перший том "Присмерків Європи" німецького філософа і культуролога Освальда Арнольда Ґотфріда Шпенґлера (1880–1936)[1].

Книга викликала неабиякий інтерес та жваву дискусію серед читаючої публіки, адже автор аргументовано стверджував, що європейська, західна культура вже втратила творчий потенціал та переживає останню фазу історичного розвитку — занепад. Жахливі втрати, які європейський континент зазнав під час Першої світової війни були наочною ілюстрацією цього песимістичного підходу до майбутнього. Згодом похмурі пророцтва Шпенґлера згадували під час тріумфу тоталітаризму в фашистській Німеччині та сталінському СРСР, кривавої Другої світової війни та подальшої "холодної війни", метафоричним уособленням якої стала Берлінська стіна.

Після розпаду СРСР у 1991 році та активізації об'єднавчих процесів на європейському континенті здавалось, що ситуація радикально змінилася та песимістичний сценарій європейського розвитку, начебто, втратив свою актуальність. У 1992 році американський політичний філософ Френсіс Фукуяма (нар. 1952 р.)[2] друкує свою сенсаційну книгу "Кінець історії та остання людина"[3], в який наголошує на тому, що історія як час воєн, революцій та ідеологічних протистоянь закінчується, і їй на зміну йде принципово нова епоха розвитку людства. Але цей тріумф оптимізму стосовно майбутнього був, як завжди, короткочасним, а події ХХІ сторіччя наочно засвідчили, що історія в традиційному розумінні цього слова активно продовжується.

ХХІ сторіччя поставило перед Європейським Союзом та його інституціями численні проблеми та виклики. Це і фінансова криза, і потужні міграційні потоки з країн третього світу, і вихід із ЄС Великої Британії, який, з призначенням прем'єр-міністром країни Бориса Джонсона (нар. 1964 р.)[4], схоже, активізується. В контексті ж нашої статті важливим є певне зменшення темпів розвитку інноваційної складової науково-дослідної діяльності, яка відбувається в більшості країн ЄС впродовж останніх років. Це наочно відображає найбільш "науково-орієнтований" з міжнародних університетських рейтингів, Шанхайський, в якому вже впродовж багатьох років серед десятки кращих світових університетів присутні лише два європейських — британські Кембридж та Оксфорд.

Певна стагнація інноваційної діяльності в Європі є особливо вражаючою у порівнянні з США та провідними азійськими країнами, перш за все Китаєм. Так, за даними німецького дослідника Холгера Шмідта (Holger Schmidt)[5], станом на 31 грудня 2017 року європейські компанії контролювали лише 3% ринку найновіших інновацій, в той час, як американські — 64%, а азійські — 31%. Тож інноваційні "присмерки Європи" в умовах шалених темпів технологічного розвитку та жорсткої, навіть, жорстокої глобальної конкуренції є, на жаль, гіркою реальністю сьогодення.

Однією зі спроб знайти адекватну європейську відповідь на інноваційні виклики сучасного етапу глобального цивілізаційного розвитку можна вважати створення Європейської інноваційної ради (The European Innovation Council)[6]. Вперше ідея створення цієї інституції була озвучена Європейським комісаром з питань досліджень, інновацій та науки Карлушом Мануелем Феліксом Моедашем (нар. 1970 р.)[7] 22 червня 2015 року. "Європа ще не має схеми світового класу, яка б підтримувала найкращі інновації так, як Європейська дослідницька рада підтримує найкращі наукові здобутки на глобальному рівні. Тому я хотів би оцінити різноманітні схеми підтримки інновацій та малого й середнього бізнесу в рамках програми Горизонт 2020, розглянути кращі міжнародні практики, та, нарешті, запропонувати нову Європейську інноваційну раду …" — зазначив він тоді[8].

На даний момент проект Європейської інноваційної ради фінансується в рамках програми Горизонт 2020. У 2018 році було реалізовано першу пілотну стадію проекту, орієнтовану на представників малого та середнього бізнесу. Відбір проектів включав особисті інтерв'ю з досвідченими інноваторами, а загальний бюджет програми склав 778 мільйонів євро. Було зроблено спробу в рамках цього проекту об'єднати всі інструменти підтримки перспективних з ринкової точки зору інновацій, а також розширено можливості для навчання та коучингу тих осіб, проекти яких отримали відповідну фінансову підтримку.

Друга, покращена пілотна стадія проекту розрахована на 2019-2020 роки та базується на результатах першої пілотної стадії. Вона включає: відкриті конкурси найновіших технологій та технологій майбутнього (цей напрямок має назву "pathfinder" — "дослідник")[9]; програму набору менеджерів для управління портфелями підтриманих проектів[10]; можливості отримати змішане фінансування за рахунок як грантових, так і власних коштів[11]. Крім того, передбачено створення нової консультативної ради при Європейській інноваційній раді, яка об'єднає кращих інноваторів для прискореної розробки та імплементації відповідних ідей. Бюджет цієї стадії проекту складає 1 028 мільйонів євро в 2019 році та 1 228 мільйонів євро в 2020 році[12]. До речі, конкурси на більшість із зазначених напрямків є зараз відкритими — в тому числі, і для громадян України.

Передбачається, що на повну силу Європейська інноваційна рада запрацює у 2021 році, а її фінансування впродовж 2021-2027 років становитиме 10 мільярдів євро. На цей час буде сформовано ефективну управлінську структуру на чолі з президентом та консультативною радою, розроблено гнучкі правила підтримки проектів, вдосконалено існуючі напрямки грантової підтримки, створено форум Європейської інноваційної ради, який буде складатися з інноваційних агенцій країн — членів ЄС. Тож час покаже, чи зможе Європа досягти поставлених цілей та стати більш потужним та впливовим гравцем на ринку глобальних інновацій, але у будь-якому випадку українським дослідникам та бізнесменам варто активно долучатися до програм, які реалізуються під егідою Європейської інноваційної ради.

Навряд чи кого здивує теза про те, що сучасна ситуація з інноваційною діяльністю в Україні потребує покращення у значно більшій мірі, аніж в країнах ЄС. Як констатують автори аналітичної довідки "Стан інноваційної діяльності та діяльності у сфері трансферу технологій в Україні у 2018 році"[13], розробленої Українським інститутом науково-технічної експертизи та інформації: "оцінка результатів інноваційної діяльності на її ефективності у 2018-2019 рр. знизилась за 4-ма індексами. Основними причинами цього є зниження обсягів фінансування освіти, науки та інновацій по відношенню до ВВП, зменшення кількості дослідників і частки інноваційних компаній в загальній кількості підприємств. Значно погіршилися показники щодо приваблювання талантів, утримання талантів або здатності утримувати кваліфікований персонал". Прикро і те, що такі перспективні з точки зору інноваційного розвитку країни інформаційно-комунікаційні технології, як дослідження штучного інтелекту та Інтернету речей, які віднесено до переліку середньострокових пріоритетних напрямків загальнодержавного рівня, впродовж 2017-2018 рр. взагалі не отримували фінансування.

За результатами одного з найбільш авторитетних рейтингів інноваційної діяльності, Глобального інноваційного індексу[14], Україна в 2019 році опустилась на 47 місце в світі, в той час як у 2018 році ми були на 43-й позиції. До речі, найкращі показники в цьогорічному рейтингу наша країна демонструє саме за результатами виробництва нових знань (17 місце у світі), нематеріальних активів (теж 17 місце) та діяльності вищої освіти (37 місце). Тож вітчизняна освіта і науково-дослідницька діяльність мають на даний момент непогані стартові позиції в глобальних інноваційних перегонах.

Свідченням розуміння важливості інноваційної діяльності для розвитку України на загальнодержавному рівні є прийнята розпорядженням Кабінету міністрів України від 10 липня 2019 року № 526-р Стратегія розвитку інноваційної діяльності на період до 2030 року[15]. Згідно з цим документом, мета Стратегії "полягає у розбудові національної інноваційної екосистеми для забезпечення швидкого та якісного перетворення креативних ідей в інноваційні продукти та послуги, підвищення рівня інноваційності національної економіки, що передбачає створення сприятливих умов для розвитку інноваційної сфери, збільшення кількості впроваджуваних розробок, підвищення економічної віддачі від них, залучення інвестицій в інноваційну діяльність".

Серед напрямів і способів розв'язання проблем, пов'язаних з подальшим розвитком інноваційної діяльності в Україні, в Стратегії належне місце посідають питання освітньої та науково-дослідницької діяльності. Зокрема, мова йде про "створення шкіл обміну досвідом та національних ресурсів з навчання підприємництву та інноваціям" та "покращення якості освіти шляхом наближення її до потреб глобального ринку та потреб у фахівцях, здатних створювати, адаптувати та використовувати технологічні інновації, підтримка запровадження навчальних дисциплін з підприємництва, фінансової грамотності та охорони інтелектуальної власності". Передбачається необхідність "розробити механізм стимулювання науковців до формування актуальної та затребуваної глобальним ринком тематики наукових досліджень, спрямованої на створення інноваційних рішень"; "забезпечити державну підтримку створення та ефективного функціонування елементів інноваційної інфраструктури у закладах вищої освіти, наукових установах та інших суб'єктах інноваційної діяльності"; "розробити методичні матеріали для закладів вищої освіти та наукових установ щодо діяльності керівників з організації інноваційної діяльності"; "забезпечити державну підтримку створення та ефективного функціонування на базі закладів вищої освіти та наукових установ безперервного ланцюга стартап-школа — акселератор — бізнес-інкубатор".

Стратегія встановлює досить амбітні індикатори реалізації поставлених завдань. Так, частка витрат на виконання наукових і науково-технічних робіт у валовому внутрішньому продукті до 2030 року повинна скласти 3% (у 2017 році — 0,45%), частка інноваційних підприємств у загальній кількості підприємств — не менше 30% (у 2017 році — 16,2%), частка реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої продукції — 10% (у 2017 році — 0,7%).

Як бачимо, і країни ЄС, і Україна серйозно налаштовані на активізацію інноваційної діяльності та організаційне перезавантаження існуючих підходів до її підтримки. Зміна влади в Україні, яка відбулася в результаті президентських та парламентських виборів 2019 року, відкриває додаткові можливості для активізації інноваційного вектору розвитку нашої держави. І у цьому зв'язку, як на мене, конче важливим є синхронізація наших зусиль та активне залучення українських фахівців, закладів вищої освіти та наукових установ до відповідних європейських програм, інтенсифікація співпраці з європейськими колегами. Можливо, саме в цій синергії полягає шанс перетворити черговий "присмерк Європи" на світанок — разом із Україною.



Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво