ШУКАТИ НІКОЛИ НЕ ПІЗНО - Наука - dt.ua

ШУКАТИ НІКОЛИ НЕ ПІЗНО

29 вересня, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 29 вересня-6 жовтня

Кожному ясно: що далі в глибінь століть — то більше загадок. Бідніші збережені пам’ятники матеріальної культури, ще немає літописів або вони майже не збереглися, дуже рідко трапляються окремі писемні документи...

Кожному ясно: що далі в глибінь століть — то більше загадок. Бідніші збережені пам’ятники матеріальної культури, ще немає літописів або вони майже не збереглися, дуже рідко трапляються окремі писемні документи. Але дослідники продовжують наполегливі пошуки таємниць історії, і небезуспішно. Ім’я Шліммана, який розшукав слідами пісень напівлегендарного Гомера напівлегендарну Трою, сьогодні відоме всім, стало хрестоматійним. А хіба він був такий один? Колись маловідомий співробітник Британського музею Джордж Сміт, вивчаючи клинописні таблички з Ніневії, що зберігались у підвалі, наштовхнувся на першу відому людству поему з описом подвигів Гільгамеша. Сюжет видався навдивовижу знайомим — адже йшлося про описаний у Біблії всесвітній потоп. Це повідомлення викликало і недовіру, і несхвалення: який зв’язок між Біблією та месопотамською культурою?

Але Сміт виявився людиною впертою і вирішив, що зможе довести свою правоту, якщо знайде частину табличок, яких бракувало. І вирушив на пошуки в Ніневію. І знайшов під піском таблички, яких бракувало. Це було важче, ніж шукати голку в копиці сіна, але він знайшов! І дізнався про такі паралельні подробиці, як розповідь про гаву й голуба, яких випускав на розвідку Ной, як гора, де осів ковчег, навіть тривалість потопу, а також мораль — покарання грішників і порятунок благочестивих.

Більш пізній, наш час також являє подібні приклади. Надзвичайно цікаві знахідки зроблено, приміром, у Новгороді. Тут у старообрядників знайшли унікальні стародавні рукописні книги, акти, інші документи...

XVII століття, звісно, не таке далеке, як події, описані в легенді про Гільгамеше й у Біблії. Але не слід квапитися з висновками. І в переказах про часи Івана Грозного та Лжедмитрія залишилося досить багато білих плям.

Ось хоча б перший самозванець — що ми знаємо про нього достеменно? Про Лжедмитрія I написано чимало художніх творів усіх жанрів, про нього усталилася думка як про особистість і талановиту, і мужню. А що далі? Хто може з упевненістю сказати, точніше — довести, що це справді чернець-утікач Гришка Отрєп’єв, а коли й Гришка, то звідки взявся, хто він родом, від кого успадкував таку непересічну вдачу?

Певна річ, особистість самозванця значно менш приваблива від постаті, скажімо, царя. Але не будемо так спрощено до нього ставитися. Самозванець, котрий похитнув підвалини великого царства, котрий ознаменував цілу епоху смути, котрий зібрав під свої прапори сотні тисяч людей, котрий став знаним у кількох великих державах, підтримував особисті контакти з їхніми правителями — це, либонь, також постать в історичному процесі!

Цілих одинадцять місяців посідав Лжедмитрій московський престол. Якщо судити з того, як його змалювали великі майстри пера, то отримаємо різні результати: він справжній царевич Дмитро, жертва підступів Бориса Годунова; він щиро помиляється, вважаючи себе таким, — мало хто бачив у ньому відвертого пройдисвіта. Та й важко було дати таку оцінку людині розумній, освіченій, вольовій, спроможній згуртувати навколо себе і народні маси, і сильних світу цього.

Проте чимало деталей, зокрема вік, свідчать, що Лжедмитрій був саме Григорієм Отрєп’євим. А показання численних свідків — куди від них дінешся? Однак, з другого боку, доведено, що самозванець чудово володів польською мовою, досконало знав етикет польського двору. Чому б це?

Загадок безліч. Не вносять ясності і графологічні експертизи різноманітних написів, зроблених, поза сумнівом, рукою самозванця. Чи є все-таки шанс коли-небудь докопатися до істини?

Теоретично — є. Коли в другій половині XVI століття обірвався офіційний літопис, а 1630 року остаточно оформився «Новий літописець», непідкріпленим документальними джерелами залишився великий період — майже 60 років. І яких років! «Смута», подвиг Мініна й Пожарського... А як же літописець Пімен у Пушкіна — лише плід фантазії поета? Ні!

Відомий російський історик В.Татищев бачив і навіть тримав у руках «Историю Иосифа о разорении русском», так званий літопис про смуту. Показував її колегам, називав скарбом, збирався опублікувати. На жаль, не встиг, літопис згорів під час пожежі в маєтку вченого. Але ж недарма сказано, що рукописи не горять.

Татищев встиг щось викласти своїми словами, деякі матеріали потрапили в «Новый русский летописец», де з ними ознайомився Пушкін. І після «Бориса Годунова» планував продовжити роботу й написати «Лжедмитрия» й «Василия Шуйского». Але не встиг за своє коротке життя реалізувати цей задум. А образ Пімена він створив, безумовно, з Йосипа, що був келійником у патріарха Іова і знав дуже багато.

Багато хто визнає аж надто нереальним шукати зниклий літопис. Авжеж, того, що згорів, не знайдеш, не відновиш. Хоч напевне є бодай якісь матеріали, за якими Йосип написав свою працю. У не до кінця досліджених архівах, у закордонних сховищах документів. І потрібно шукати. Життя свідчить, що шукати ніколи не пізно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво