Сезон полювання на хай-тек. Президент країни підтримав план створення у Києві Силіконової долини. Водночас рейдери готуються до захоплення ще працюючих в Україні підприємств електроніки і високоточної електротехніки - Наука - dt.ua

Сезон полювання на хай-тек. Президент країни підтримав план створення у Києві Силіконової долини. Водночас рейдери готуються до захоплення ще працюючих в Україні підприємств електроніки і високоточної електротехніки

2 червня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №21, 2 червня-9 червня

У «ДТ» уже повідомлялося про прес-конференцію директора провідного електронного підприємства У...

 

У «ДТ» уже повідомлялося про прес-конференцію директора провідного електронного підприємства України «Сатурн» Володимира Чміля, на якій він поділився своїми побоюваннями з приводу планованого захоплення підприємства нібито «виконавцями» судового рішення. На іншому унікальному київському підприємстві — «Електроприладі» — от уже четвертий рік відбиваються від спроб пустити з молотка завод, який досі випускає прилади для авіаційної, атомної й оборонної промисловості, що не мають собі рівних.

Схоже, за таких обставин Києву судилося стати хіба що долиною смерті електронної промисловості, тобто тієї галузі, у якій столиця України зовсім недавно посідала провідне місце у Союзі і була цілком конкурентоспроможною у світі. Можна, без особливого ризику помилитися, припустити, що тільки-но впадуть останні бастіони промислового хай-теку, настане черга полювання за територією і нерухомістю, яка ще перебуває у власності Національної академії наук України. Про яку Силіконову долину та інші перспективи наукомістких технологій у країні тоді можна буде говорити?

— Раніше наше підприємство називалося виробниче об’єднання «Електроприлад», — розповів Юрій Кисляківський, директор ВАТ «Електроприлад». — До його складу входило два заводи із загальною чисельністю понад п’ять тисяч осіб. Без нас у Союзі нічого не літало і мало що плавало під водою і на воді, а дуже багато чого не могло працювати навіть на землі.

Після розпаду СРСР ми потрапили в складну ситуацію. Проте вижили і працюємо. Однак мій багаторічний досвід директора підказує, що нас (і не лише нас!) цілеспрямовано і наполегливо ведуть до загибелі. Похмурий прогноз підтверджує доля інших підприємств міста, які колись виробляли високотехнологічну продукцію, — таких як «Арсенал», «Радіозавод», «Точелектроприлад», «Радіоприлад» і багатьох інших, що фактично вже припинили існування.

Поки ми зберегли технологію і постачаємо українським підприємствам, а також у Росію свою продукцію. Проте в нашій країні, як і в наших сусідів, авіація занедбана. Результат очевидний — дедалі частіше падають літаки.

Наша біда не тільки в кризі економіки. Головне в тому, що держава не сприяє розвитку наукомісткого виробництва. Уряд занепокоєний, у найкращому разі, металом, вугіллям. Йому, напевно, невтямки, що така вузькоспрямована «турбота» веде державу у прірву.

— У вас є підстави для таких обвинувачень на адресу держави?

— Коли запити, які на-дійшли до мене лише з прокуратури усього за рік, наклеїти на стіну, то для цього не вистачить кабінету. Не менша купа на-дійшла з міліції, СБУ і так далі... Причому все це не тому, що органи влади мають якісь серйозні претензії до нашої роботи, — якби вони були, я б уже давно «сидів». Увесь цей потік запитів і перевірок виникає за намовою людей, котрі особисто зацікавлені в роздерибанюванні заводу. На жаль, вони мають дуже серйозні зв’язки і підтримку нагорі. І от уже четвертий рік ми не з нашої волі позиваємося з компаніями ІФ «Київська Русь-МДС», юридична фірма «Магістр консалтинг», ЗАТ «Вінброк», які різними хитрими і часом незаконними способами скупили акції заводу по п’ять, десять, максимум по двадцять гривень у працівників заводу й у різних компаній.

Утім, це загальна біда підприємств, приватизованих колись за божевільними правилами, прийнятими свого часу у країні. Фактично це стало одним із способів розкрадання України. Я беруся з документами й економічними викладками довести мої обвинувачення.

— І скільки відсотків від пакета акцій перебуває в руках позивачів?

— Близько 33 відсотків. Вони хотіли купити контрольний пакет, але ми розгадали їхній намір. Коли вони зрозуміли, що розпорядитися заводом на власний розсуд не вдасться, зробили хід конем — незаконно вимагають через господарські суди, щоб ми викупили у них акції за встановленою ними ціною у 49 гривень.

— Але ж у вас контрольний пакет, а в законі записано, що підприємство може викуповувати акції, тільки якщо буде рішення зборів. Зобов’язати вас їх викуповувати акціонери не мають права.

— Хіба ви не знаєте, де ми живемо? Недавно В.Пинзеник у властивій йому іронічній манері писав у «ДТ», що з великим задоволенням ознайомився з рішенням одного суду Києва, за яким йому, міністру фінансів, заборонили проводити службове розслідування щодо... діяльності працівника фінансової системи. Тож коли суд вирішить, що я мушу викупити акції, то завтра хвацькі хлопці візьмуть штурмом підприємство і розорять унікальне виробництво. Якщо ж завод стане банкрутом, про яку науку, який хай-тек можна буде говорити? І коли президент у цих умовах заявляє про плани організації у Києві Силіконової долини, я запитую себе: а чому ж держава не захищає наше високотехнологічне підприємство від незаконних зазіхань?

Адже розібратися в суті нападів на нас елементарно просто. Власне, у цій справі вже розібралися і 20 суддів Господарського й Апеляційного судів м.Києва, котрі розглянули його по суті і прийняли рішення відповідно до Конституції і закону України.

Слід зазначити, що аналогічні справи в судах уже розглядалися не раз, і Верховний суд України навіть прийняв постанову, яка увійшла до Збірника постанов Верховного суду. Тому для Господарського й Апеляційного судів не було жодних труднощів в ухваленні рішення у нашій справі.

Проте проблеми почалися, коли справа потрапила до вищих судових інстанцій. Замість того, щоб прийняти остаточне рішення, вони неодноразово подають справи на повторний розгляд у першу інстанцію. І ця «карусель» триває вже кілька років...

Напевне, Віктор Андрійович не уявляє повною мірою, у якій країні ми живемо. Ми написали йому листа, де коротко виклали суть наших митарств:

«З 20.05.2003 р. у господарських судах різних інстанцій розглядаються три аналогічні справи за позовами АТЗТ «Інвестиційний фонд «Київська Русь-МДС», ТОВ «Правнича фірма «Магістр консалтинг» та ЗАТ «Вінброк» (справи №№ 5/38, 5/39, 5/40) до ВАТ «Електроприлад» про стягнення невідомої заборгованості.

Рішенням Господарського суду м.Києва (суддя Іванова Л.Б.) позивачам повністю відмовлено в позовах. Київський апеляційний господарський суд постановами від 14.05.2004 р. (судова колегія — Куц М.М., Панова І.Ю., Дзюбенко П.О.) по справі № 5/39; від 21.05.2004 р. (судова колегія — Львів Б.Ю., Полянський Л.Г., Коробенко Г.П.) по справі № 5/40; від 08.06.2004 р. (судова колегія — Рєпіна Л.О., Дикунська С.Я., Панелієнко В.О.) рішення Господарського суду по справах залишив без змін...»

— Ви виграли справу, то в чому ж ваші претензії?

— Якби так! Позивачі, діставши відмову, звернулися у Вищий господарський суд України. При цьому задіяли свої зв’язки, і почалися дива — двадцять суддів прийняли рішення на нашу користь, але далі робиться все, аби справедливу справу зробити несправедливою.

— А навіщо власникам 33 відсотків акцій потрібен ваш завод? Невже вони зможуть налагодити виробництво?

— Ціную ваш гумор... Ви знаєте, що ми випускаємо? Надскладні датчики-потенціометри. Вони дозволяють вивести апарат по кривій, описуваній будь-якою складною формулою, щоб він зустрівся з іншим апаратом у потрібній точці. Наші прилади можуть забезпечити рух літака певним коридором, встановити йому стелю і запрограмувати багато чого. Навіть на звичайному серед-ньому літаку таких датчиків — близько півсотні. Щоб оцінити тонкощі виробництва, скажу, що найважливіші деталі наших приладів виробляються з паладію і золота. За роботи із забезпечення виходу людини в космос особисто президент Академії наук СРСР Келдиш нагородив завод почесною грамотою. Це все я веду до того, що жодна людина, котра не розуміє тонкощів, нічого в нашій справі не налагодить...

Та, про що ми говоримо! Коли доля подарувала нам конкурентоспроможний у світі напрям, коли є майстри, здатні виготовляти унікальні речі, то цей напрям потрібно всіляко підтримувати і виділяти кошти на його розвиток. Інша річ — у яких обсягах надавати це фінансування. Це питання має вирішити держава, порадившись зі своїми експертами, з Академією наук.

— На інтернет-форумі нашого тижневика серед відгуків на публікацію про електроніку є і така пропозиція: не треба рятувати електронні заводи — нехай їх куплять нові власники, побудують на їхньому місці будинки, а нові бізнесмени побудують заводи на новому місці. Це вигідніше, ніж морочити голову збереженням старих. Може, у цьому є «сірячинна правда»?

— Ідея хороша для багатих США. Проте не для нас у нинішньому варіанті. Річ у тому, що всі ті українські «бізнесмени», які вихваляються тим, що вони виробляють якийсь «хай-тек», у найкращому разі завозять комплектуючі і збирають продукцію тут. Ніякої своєї технології у них немає. А наш завод ще й сьогодні має оригінальні високі технології. І якщо цю технологію втратити, то ніхто у нас її не відновить. Наші керівники ніяк не можуть зрозуміти, що колись у нашій відгородженій від зовнішнього світу країні ціною неймовірних зусиль створили унікальні речі. А нині комусь дуже потрібно, щоб усе це було стерто з лиця української землі.

Сьогодні можна почути багато різних думок з будь-якого приводу. Скажу відверто — доба великого дерибану, у яку нам довелося жити, випалила мізки багатьох критиків. І слід спочатку подумати перед тим, як щось копіювати і бездумно переносити на нашу землю. Не все приживеться. От я сиджу в директорському кріслі і воюю з юристами, прокурорами, пишу відписки замість того, щоб займатися виробництвом і ламати голову разом з моїми інженерами, як зберегти наше лідерство там, де воно є...

— А навіщо вам особисто це потрібно?

— Ви думаєте, раніше легше було?.. А заради чого ми боремося тепер? Хіба заради цього ми з робітниками стояли на Майдані? І хіба лише ми ставимо собі таке запитання? І хто пояснить, навіщо потрібно було знищувати унікальну технологію, яка була, приміром, на «Арсеналі» і на інших київських заводах?..

— Однак країні не потрібні у колишній кількості усі ці вироби для ВПК, і скорочення виробництва — природний процес.

— Ті вироби не менш потрібні і для цивільного життя. Тільки це саме життя має дотягти до нормального сучасного рівня, і тоді все це буде потрібне. Ви чули, що нещодавно киянин Анатолій Кокуш від Академії кіно Голлівуду одержав двох Оскарів? Це свідчення того, що його крани для зйомки — найкращі у світі. Вони використовуються під час виробництва технічно найсклад-ніших американських фільмів. А ви знаєте, що він побудував свої крани для кіно, використавши керуючі прилади для танків?

Це лише один приклад. Ми сьогодні теж живемо не оборонними замовленнями — випускаємо якісну техніку для споживача: обприскувачі, заглибні насоси, нагрівачі, навіть пристрої для консервування овочів і фруктів... Хоча сьогодні вкладати гроші у виробництво в країні може лише божевільний, тому що витрати на електроенергію, на матеріали постійно зростають. Звичайно, у дорогій наукомісткій продукції ціна матеріалів не відіграє такої ролі, але коли виготовляємо пристрої для консервування, то на перший план виходить та обставина, що недавно я їх робив усього за шість гривень. А сьогодні і за дванадцять виходить собі на збиток...

Останніми роками ціна на просту сталь зросла з однієї до чотирьох тисяч гривень. Це нехитрий прийом, який дозволив В.Януковичу твердити, що в країні різко зріс ВВП. Щоправда, всі сушили голову над тим, а чому ж при такому зростанні його ніяк не зміг відчути народ? Тому і сьогодні, коли слухаю, як наші політики говорять про зростання ВВП, не знаю — сміятися чи плакати... Втім, годі про сумне — сподіваюся, що Україна випускатиме не лише лопати і кришки для консервування, але й літаки, а тоді без наших приладів авіапромисловості не
обійтися!..

А поки що завод бореться за елементарну справедливість і законне рішення в судах.

«У Вищому господарському суді України, — пише у своєму зверненні до президента країни Юрій Кисляківський, — куди звернулися позивачі, справу розглядали шість місяців. Змінювалися склади колегій суду та кількість суддів. Справу розглядали судді: Остапенко М.І., Борденюк Є.М., Харченко В.М. (справа №5/39).

Незважаючи на те, що у своїх рішеннях Господарський суд м.Києва та Київський апеляційний господарський суд посилались на Конституцію України, Закон України «Про господарські товариства», на постанови Верховного суду України по анало-гічних справах №№ 3—2467к03, № 9/72—03, № 9/73/03 від 25.11.2003 року (судова колегія — головуючий Шицький І.Б., судді: Гуль В.С., Гусак М.Б., Карпечкін П.Ф., Лилак Д.Д.), Вищий господарський суд України, з незрозумілих та надуманих підстав, повернув справи на новий розгляд до Господарського суду м.Києва...»

Далі Юрій Вікторович намагається розгадати таємницю багаторічного розгляду справи в київських судах:

«Знаючи, хто здійснює тиск на суди, ми, листом від 16.03.2005 р., звернулись до голови Верховної Ради України В.М.Литвина та листом від 21.03.2005 р. № 43 — до голови Верховного суду України Маляренка В.Т. з проханням унеможливити втручання в судові справи людини, прізвище якої ми їм назвали, але на ці листи ми навіть не одержали відповіді.

Справи вдруге були розглянуті в Господарському суді м.Києва 12.07.2005 р. Суддя Саранюк В.І., виконавши усі вказівки Вищого господарського суду України, на підставі ст. 58 Конституції України, статей 32 та 41 Закону України «Про господарські товариства», висновку науково-експертного управління апарату Верховної Ради України № 16/3 — 1519 від 30.09.2003 р. встановив, що норми ст. 144 Державної програми приватизації на 2000—2002 роки не поширюються на правовідносини між ВАТ «Електроприлад» та його акціонерами і що відсутні законні та обгрунтовані підстави для стягнення з ВАТ «Електроприлад» номінальної вартості акцій на користь позивачів.

Судові колегії Київського апеляційного господарського суду вдруге постановами від 19.09.2005 р. по справі № 5/40 — 19/17 (судді: Острович С.Е., Сотнікова С.В., Дикунська С.Я.); від 04.10.2005 р. по справі № 5/38 — 19/18 (судді: Андрієнко В.В., Капацин Н.В., Малетич М.М.); від 11.10.2005 р. по справі № 5/39—19/19 (судді: Алданова С.О., Моторний О.А., Зубець Л.П.) знову, на підставі ст. 58 Конституції України, висновку науково-експертного управління апарату Верховної Ради України № 16/3 — 1519 від 30.09.2003 р., постанов Верховного суду України від 25.11.2003 р. у справах № 3 — 2467к03, № 9/73/03, Закону України «Про господарські товариства» залишили рішення Господарського суду м. Києва у справах без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

І знову почалася «комедія» у Вищому господарському суді України. Перший заступник голови Вищого господарського суду України С.Демченко змінював склад колегії суддів та їх кількість, доповідачів у справах, порушувались терміни розгляду справ. Вона розглядалась близько трьох місяців. Суд знову, всупереч нормам чинного законодавства, прийняв постанови про направлення справ до Господарського суду м. Києва на новий розгляд, в іншому складі суду... утретє.

Ураховуючи більш як трирічну тяганину в судах, розгляд справ 40 суддями, судова колегія в складі головуючого Шицького І.Б., суддів Новикової Т.О., Чорногуза Ф.Ф., відповідно до ст. III—117 та III—18 Господарського процесуального кодексу, могла б остаточно вирішити справи, скасувати постанови Вищого господарського суду України і прийняти таке саме рішення, яке вже було прийнято Верховним судом України в аналогічній справі №3—2467к03 від 25 листопада 2003 р., при розгляді якої головуючим був Шицький І.Б. Але, не бажаючи прийняти остаточне рішення, вони відмовили в касаційному розгляді справ і передали їх на третій розгляд до Господарського суду м.Києва».

— Сьогодні, — підбив підсумок цієї історії Юрій Вікторович, — ми абсолютно упевнені в нашій правоті. Її підтвердили 20 суддів Господарського й Апеляційного судів. Ми вимагаємо, щоб вищі судові інстанції роз-глянули справу по суті і прийняли законне рішення, а не продовжували відфутболювати по інстанціях, щоб тримати нас у підвішеному стані. Завод має займатися роботою, а не перебувати постійно в напрузі.

Додам ще: слабкою втіхою є те, що президент країни недавно публічно визнав — такої корумпованої судової системи, як у нас, немає ніде. Це навіть чути страшно, а як працювати в такій країні?..

P. S. Історики ніяк не можуть пояснити одного дивного моменту в трипільській культурі — чому вона зруйнувалася буквально в лічені дні? Вчора ще були квітучі, які налічували десятки тисяч людей, поселення, і раптом усе відразу кануло в Лету...

Історики майбутнього, напевно, ламатимуть голову над ще одним парадоксом на нашій землі — чому розвинені високотехнологічні виробництва, які успішно конкурували з найкращими світовими зразками, ніби за командою, почали стрімко вмирати 1991 року?..

Відома пристрасть нашого президента до української історії. Йому належить чудова ідея розмістити в будівлі колишнього «Арсеналу» музей україн-ського мистецтва. От лише, може, поруч зі зразками три-пільських і більш пізніх шедеврів варто відразу ж розмістити і світові інженерні шедеври, створені українськими інтелектуалами і майстрами минулого століття?.. І відразу й пояснити — кому це все заважало і чому було вирішено знищити все це на пні. Тоді ми позбавимо наших нащадків драматичних запитань з приводу сенсу вчинків наших сучасників…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво