Що все-таки потрібно українській науці? - Наука - dt.ua

Що все-таки потрібно українській науці?

11 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 11 лютого-18 лютого

Хочеться нам, громадянам України, вірити в диво. Підтвердженням тому є стаття доктора фізико-математичних наук Сергія Балашова («ДТ», №2, 2005 р.)...

Хочеться нам, громадянам України, вірити в диво. Підтвердженням тому є стаття доктора фізико-математичних наук Сергія Балашова («ДТ», №2, 2005 р.). Це добротний і вражаючий аналіз розвитку виробничої сфери США і рекомендації для України, що витікають, на думку автора, із цього матеріалу. Хоча автор статті й зазначає, що «копіювати американську модель не можна, оскільки в США зовсім інші порівняно з Україною національні пріоритети, ресурси й способи їхньої реалізації», проте, його опис елементів науково-технічної політики США сприймається багатьма саме як предмет для імітації та керівництво до дії. Ну а сам автор кваліфікує досвід США як «економічне диво». На жаль, рекомендаційна частина статті страждає на типові для наших економістів від науки вади, пов’язані з тим, що прибічники тієї чи іншої закордонної моделі науково-технічного та інноваційного розвитку не враховують, що нинішні досягнення розвинених країн — результат подолання численних помилок. Тому необхідно розібратися, у чому ж ми можемо наслідувати досвід США і за яких умов.

Причинами американського «технологічного дива», на думку С.Балашова, є: «продумана державна науково-технічна політика, бюджетні інвестиції, відповідне законодавство, диверсифікація механізмів упровадження інновацій у секторіальному, галузевому та регіональному розрізі». Заперечити тут, загалом, нічого, і може здатися, що безпрограшний шлях до технологічної досконалості виробництва й стабільного економічного зростання для України теж абсолютно зрозумілий. Та якщо розібратися, як удалося США вийти на сьогоднішній рівень організаційно-фінансового забезпечення науково-технологічного та інноваційного розвитку, то виявляється, що шлях далеко не простий.

Якщо говорити про «продуману державну науково-технічну політику», то не зайве буде зрозуміти, як же США до такої політики прийшли. Для цього варто згадати, що, хоча Друга світова війна з усією певністю продемонструвала міць науки, проте, із приходом до влади президента Трумена американські політики вважали, що розвиток науки та техніки не належить до компетенції федерального уряду. Про це свідчить скасування 1946 року федерального Управління наукових досліджень і розробок, яке було створене та ефективно діяло в роки війни, і розподіл його функцій між різноманітними федеральними відомствами.

Упродовж більш ніж десяти повоєнних років у США не було не лише «продуманої», а, фактично, взагалі ніякої науково-технічної політики. Лише в результаті так званого «супутникового шоку» науково-консультативний комітет був переведений із Управління оборонної мобілізації в безпосереднє підпорядкування президента країни і, як наслідок цього, з’явилася посада спеціального помічника президента з науки.

Починаючи з цього моменту можна говорити про цілеспрямовану науково-технічну політику США, що виявлялася, насамперед, у різкому підвищенні рівня бюджетних інвестицій у сферу освіти та науки. Через економічну міць США, бюджетні інвестиції в науку виділялися тут по всьому фронту наукових досліджень і в обсягах, які просили вчені. Уряд не обтяжував себе пошуком пріоритетів і механізмів координації дій окремих секторів.

Напевно, саме тому, вже розпочинаючи з середини 60-х років, почався період, який історики американської науки кваліфікують як конфлікт між співтовариством вчених і президентської влади. Своєрідне «перетягування каната» вченими й політиками тривало фактично до 1976 року, коли Конгрес США прийняв, нарешті, закон про національну наукову та технічну політику, її пріоритети й створення державних органів з її реалізації.

Викладене вище свідчить про те, що науково-технічна політика не створюється шляхом умоглядних висновків, а є результатом складних і болючих процесів у суспільстві. С.Балашов як про докази продуманості науково-технічної політики США говорить про 24 законодавчі акти, прийняті впродовж 1958—2000 років, які визначили правове поле технологічного розвитку економіки США. Та в Україні не менше аналогічних законодавчих актів було прийнято за період із 1991 року. Проте біля влади в країні повсякчас були дуже специфічні політики: вони приймали урядові рішення, а потім вони ж їх не виконували. Тому, якщо порівнювати науково-технічну політику США та України за рівнем продуманості, Україна виглядає цілком пристойно. А якщо говорити про виконання прийнятих рішень, то за рівнем «невиконуваності» її можна занести в Книгу рекордів Гіннесса.

Ті напрями дій, які С.Балашов пропонує здійснити в сфері структурної перебудови виробничої сфери України — раціонального розподілу функцій між малим, середнім і великим бізнесом, удосконалювання системи фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності, — цікаві й конструктивні, а головне — практично з кожного з цих напрямів в Україні є досить чітке розуміння механізмів реалізації та пріоритетів. Це розуміння не просто є в головах учених чи їхніх статтях, а викладено у вигляді доповідних записок на адресу органів управління різного рівня, концепцій, проектів законодавчих актів.

Завершальна частина статті С.Балашова свідчить про те, що чергову помаранчеву революцію треба здійснювати саме в науці. І він навіть пропонує конкретні кроки, які, на жаль, не особливо враховують навіть досвід США, не кажучи вже про досвід України. Першим пунктом він пропонує передати академічні установи в структури вищих навчальних закладів. На мій погляд, ця пропозиція аналогічна тому, щоб передати, скажімо, потужну сільськогосподарську техніку тим, хто знає лише первісно-общинний стиль господарювання. У системі вищої школи й нині зосереджено близько двох третин українських фахівців із докторськими і кандидатськими ступенями, але вони зайняті в основному викладацькою роботою і саме цим визначаються пріоритети, тематика й стиль роботи університетів. Інша річ — активно та цілеспрямовано розвивати в університетах фундаментальну науку, але на конкурсних началах. Ніхто, до речі, не заважає сьогодні залучати для викладання в університетах академічних вчених у тих масштабах, що відповідають європейським стандартам. Та університетські вчені не особливо охоче йдуть на це.

Друга пропозиція С.Балашова з приводу «національних лабораторій» давно відрегульована законодавчо та організаційно, вирішується в Україні без проблем. Єдине, що замість терміна «національна лабораторія» у нас використовується термін «національний центр».

З приводу третьої пропозиції — про структуру Національної академії та статусу її членів — слід, насамперед, нагадати, що національна академія створювалася як добровільне співтовариство вчених, ніхто їм нині діючу структуру не нав’язував, і ніхто не має права нав’язувати й нині. Будь-якій організаційній структурі час від часу безсумнівно потрібна реорганізація. Та якщо ця структура самокерована, то їй і вирішувати ці питання. Якщо рішення будуть невдалими, то академія припинить своє існування. Проте вчені залишаться. Вони виберуть собі більш підхожу систему організації.

З приводу пропозицій про систему фінансування науки заперечень особливих немає. Тим паче, що Державний фонд фундаментальних досліджень України вже має достатній ступінь незалежності. Питання в тому, що його фінансування дуже мале й не відповідає законодавчо закріпленому рівню.

За багатьма технологічними напрямами вчені України мають цілком пристойні результати, які можна ефективно використовувати в практиці. Цих результатів, звичайно, може бути більше, і вони можуть бути вагомішими, проте це не стільки питання організації науки, скільки питання сприйняття економікою нових знань і інновацій. Та це вже тема іншої дискусії. А щодо того, щоб «розпустити всіх науковців по домівках», то це навряд чи можна вважати одним із кроків помаранчевої революції в науці. Тим паче, що українські вчені сьогодні й так більш ніж наполовину працюють на зарубіжжя. І навіть не тому, що там більше платять, а тому, що ними там щиро цікавляться. А це, як відомо, приємно.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво