Що таке істина в науці і філософії? - Наука - dt.ua

Що таке істина в науці і філософії?

12 січня, 2018, 17:20 Роздрукувати Випуск №1, 13 січня-19 січня

Істини здобуваються тяжкою працею науковців, а окрема наукова істина може бути важливою для однієї науки і не мати жодного значення для іншої.

На це запитання по-справжньому релігійна людина не вагаючись відповість: "Бог!" Атеїсти такої універсальної відповіді не дадуть, оскільки, з одного боку, вони заперечують існування Бога, а тому для них безглуздо характеризувати як істину те, чого не існує. З іншого — якщо вони науковці, то стверджуватимуть, що категорія під назвою "істина" залежить від багатьох конкретних обставин і що наукових істин — безліч. 

Істини здобуваються тяжкою працею науковців, а окрема наукова істина може бути важливою для однієї науки і не мати жодного значення для іншої. Саме тому недоцільно без ретельного дослідження переносити "цілком пристойні" істини з однієї науки в іншу, що без жодних засторог робить величезна армія викладачів різного штибу.

Дуже часто таким чином продукують оксюморони або беззмістовні поняття й терміни, коли метафора використовується буквально як певна істина. Скажімо, недавно в науковому середовищі велике роздратування викликала спроба дисертанта-докторанта в царині гуманітарних наук увести в обіг термін "квантова культурологія". Відомості про кванти, які містилися в роботі, можна охарактеризувати, якщо залишатися поблажливим і політично коректним, як такі, що не перевищують рівень шкільних знань про зародження квантової механіки в першій третині ХХ ст. Щодо культурології — то після вилучення недоречних фізичних термінів вона розсипається на порошинки.

Видатний російський лінгвіст Андрій Залізняк, який, на жаль, недавно пішов із життя, стверджував, що "істина існує, і метою науки є її пошук". 

Дозволимо собі прокоментувати й пояснити цю слушну думку, пов'язавши поняття істини не з уявленнями про загальне нерозчленоване наукове знання, а з конкретними його системами. Інакше кажучи, природознавство в його предметній та філософській іпостасях самою логікою пізнавального процесу вимушене обов'язково перейти від загальних і абстрактних (хоча часто й правдивих!) думок про природу до вивчення її конкретних матеріальних форм на рівні емпіричного дослідження. Тобто науковець досліджує різні конкретні аспекти конкретних природних об'єктів: небесних тіл, матеріалів різної фізичної та хімічної структури, біологічних організмів, молекул, атомів, елементарних частинок тощо.

У межах такого підходу істина виявляється не загальною філософською характеристикою недиференційованого абстрактного знання й не окремим самодостатнім предметом. Натомість вона тлумачиться як одна з оцінок відношення системи знання до її предметної галузі. Це відношення вважається істинним, якщо система наукового знання, принаймні частково, репрезентує предмет за певних умов його дослідження таким, яким він є поза нашою уявою в реальності Всесвіту.

Істинність системи наукового знання засвідчується заздалегідь нагромадженим досвідом науки та прямими дослідами з перевірки результатів, здобутих на час твердження про предмет. Тому справжні системи наукового знання автоматично оцінюються науковою спільнотою як істинні. Сказати про систему наукового знання, що воно істинне, зрідні твердженню, що масло — масляне. Справді, можна говорити про отримане в процесі розвитку науки окреме наукове твердження, що воно є хибним, але стверджувати, що система наукового знання хибна, — є оксюмороном на кшталт "гарячого льоду" або "круглого квадрата". Тобто істинність є атрибутом (невід'ємною характерною ознакою) конкретної системи наукового знання. Традиційне перенесення дихотомії істинне-хибне з окремих наукових тверджень на всю систему наукового знання ґрунтується на підсвідомому й вельми поширеному її ототожненні з сукупністю таких тверджень. Але реальні системи наукового знання, котрі, поза сумнівом, включають системи тверджень як підсистеми, до них аж ніяк не зводяться. Вони включають також різного виду моделі реалій із предметної галузі системи знання, формулювання проблем у термінах моделей, операції та процедури дій з моделями і проблемами, різноманітні типи оцінювання, найбільш відомим із яких є оцінювання на істинність відношення системи знання до її предметної галузі, тощо. Наявність складної структури систем знання забезпечує правильність відповідної науки та можливість її розвитку в напрямі дальшого нагромадження і вдосконалення знань.

Варто підкреслити, що хибне твердження, яке цілком можливе у процесі наукового пізнання, докорінно відрізняється від псевдонаукового безпідставного базікання. Відмінність полягає в тому, що хибність наукового твердження є наслідком помилки (від якої не застрахований жоден дослідник, навіть геніальний), а псевдонауковець неправий за визначенням, оскільки його діяльність лежить поза системою знань, не скеровується науковим методом, не має підґрунтя, створеного тисячами попередників.

Певна річ, системи наукового знання завжди є неточними й неповними, а намагання їх удосконалювати саме й забезпечує невпинний процес пізнання. Таким чином, природознавчі та суспільствознавчі науки існують і репрезентуються як сукупність істинних систем знання різного штибу. Мета науки — здобування нових знань, а це означає побудову конкретних систем наукового знання.

Єдиним шляхом набуття наукових знань є пізнавальна дослідницька діяльність науковців, яка охоплює необхідну емпіричну або спостережницьку частину й теоретичну обробку здобутої інформації. Певна річ, часто-густо ця теоретична обробка стає великим самостійним доробком, розкриваючи нові обрії перед цілими галузями науки або її маленькими фрагментами. Проте наукова теорія будь-якого предмета завжди має спиратися на його експериментальне дослідження. Інколи це відбувається дуже опосередковано, через загально сформульовані принципи, які, однак, становлять узагальнення досліду. Скажімо, таку роль відіграють закони збереження. Саме свідома або підсвідома боротьба проти законів збереження є ознакою поширеного типу псевдонауки (вічні двигуни). Теорія пропонує подальші експерименти, передбачаючи їх результати. Підтвердження теорії є її тріумфом, але й спростування передбачень може відігравати велику стимулюючу роль у подальшому розвитку науки, спонукаючи до створення нових, більш досконалих теорій.

Натурфілософський підхід до висування теоретичних концепцій вичерпав себе багато століть тому, відтак намагання повернутися в наш час до методології Арістотеля — безплідне й означає повну псевдонауковість, хоча в добу великого давньогрецького філософа натурфілософська діяльність відповідала вимогам тогочасної науки. Нерозуміння цього скромного факту породжує в сучасній українській білянауковій соціально-гуманітарній метушні багато мильних бульбашок на кшталт "древніх укро-аріїв" або "теорій усього". Як ті, хто видуває бульбашки, так і ті, хто за ними захоплено спостерігає, небезпечні для суспільства, бо створюють ілюзію, що в Україні з наукою все гаразд і що це невиразне белькотання насправді є наукою. Тому правильна філософія науки — запорука перемоги здорового глузду та прагматичних досягнень у промисловості й сільському господарстві. До речі, ракети і снаряди теж літають за наукою, а не святим духом.

Симптоматично також, що наші колеги-природознавці, в тому числі дуже кваліфіковані й ерудовані, не вагаючись стверджують, буцім філософія їм абсолютно не потрібна, допускаючи виняток хіба що для історії філософії. Водночас вони заперечують потребу сучасного суспільства (включно з українським, певна річ) в економічних, психологічних, історичних та юридичних науках, соціології, педагогіці тощо. До таких радикальних поглядів їх спонукала жахлива деградація цих та інших гуманітарних і соціальних наук в Україні. Тому логіка цих людей проста й невибаглива: якщо більшість вітчизняних носіїв наукових звань, ступенів та академічних регалій у соціально-гуманітарних науках справляє жалюгідне враження, то й наук таких, власне, не існує. Ми дотримуємося протилежної думки і прагнемо переконати в цьому читача.

Отже, пошуком істин у кожній конкретній галузі знань займаються відповідні науки. Структура систем знання цих наук дуже схожа, що не повинно дивувати, бо науковий метод пізнання — універсальний. Він остаточно утвердився після величних праць англійця Айзека Ньютона, який працював здебільшого в тій царині, яку згодом назвали фізикою, але "не гребував" й іншими науками. Дослідженням структури та методів роботи конкретних наук займається філософія науки, що є підрозділом розгалуженої науки загального вжитку — філософії. На відміну від так званої філософії марксизму-ленінізму (а майже всі філософи сучасної України старшого віку були виховані на догмах і забобонах цієї штучної безплідної схеми), сучасна філософія науки не претендує на верховенство щодо конкретних наук. Натомість вона збирає відомості про зміст, функціонування та досягнення наук і узагальнює цей дорогоцінний досвід.

Багато науковців-природознавців вищого ґатунку заперечують саму необхідність такого узагальнення, оскільки в межах власної компетенції вважають себе здатними подолати будь-які труднощі, не звертаючись до "сторонніх" експертів. Часто вони мають рацію щодо власної праці та власних уподобань. Проте наука як інституція, котра є сукупністю окремих науковців та наукових установ, не може обійтися без узагальнень і без класифікації предметів дослідження і способів дослідження. Про створення відповідної класифікації мріяв ще (і багато зробив у цьому напрямі) великий французький фізик Андре-Марі Ампер, який працював на початку XIX ст. нової ери.

Вивчення систем наукового знання, яким так чи інакше займаються досить багато науковців, важливе і з огляду на те, що, на відміну від природничого знання, де емпіричні дослідження завжди проводяться в межах окремих конкретних наук, у суспільно-гуманітарній галузі такого завдання перед собою навіть не ставлять. Наприклад, соціальні філософи, чиїм предметом дослідження є суспільні явища, процеси та тенденції, майже ніколи не спираються на конкретний соціологічний, правовий та економічний аналіз суспільства. Немає даних і про відчутний зворотний філософський вплив на такий аналіз. До речі, зазначених ґрунтовних, всебічних конкретних досліджень теж вочевидь бракує, що вітчизняні філософи намагаються компенсувати численними запозиченнями термінології західних колег. Це, звісно, недоречно, оскільки закордонні філософи осмислюють історичні, ментальні, соціальні, правові, економічні, культурні та релігійні реалії, істотно відмінні від українських.

Оскільки потреба якось структурувати наукове знання в царині соціально-гуманітарних наук усе ж таки простежується, то нерідко з'являються необґрунтовані запозичення з природничих наук (найчастіше — з фізики), де метафора всерйоз сприймається як елемент справжньої науки, на що ми вже звернули увагу вище. "Квантова культурологія" та її клони на кшталт "розумних лептонів" виникають не тільки з поширеного в нашому суспільстві намагання відзначитися красними й незвичайними слівцями й не тільки тому, що хочеться спертися на щось цупке і освячене найбільшими закордонними авторитетами, а й тому, що більш-менш структурована фізична наука дає змогу принаймні зібрати докупи навіть ті недолугі думки, на базі яких автор хоче здобути ласий ступінь.

Філософія науки потрібна і для того, щоб не схибити й зберігати об'єктивність науки. Марні намагання протягнути в науку "всемогутнього" суб'єкта-деміурга, без якого об'єкта досліджень нібито не існує. Ця тенденція найкраще характеризується питанням, яке приписують великому Ейнштейну: "Чи існує Місяць, коли на нього не дивляться?" Якщо читачеві це питання здається надуманим, а відповідь на нього — однозначною: "Так!", то він глибоко помиляється. Після смерті великого фізика Віталія Гінзбурга в знаному оглядовому журналі Російської академії наук "Успехи физических наук", редактором якого він був упродовж багатьох років, з'явилася стаття під назвою "Місяць Ейнштейна", де давалася негативна відповідь. Отже, згідно з думкою більшості редколегії та автора статті, світу не існує без людини-спостерігача, або розумним спостерігачем слід вважати, скажімо, трилобіта. Правда, в межах цієї, хибної, філософії, до появи життя на нашій планеті Землі й Космосу не існувало зовсім, тобто все, що відбувалося до цього (згідно з уявленнями сучасної науки), насправді є вигадкою науковців. Але тоді летить шкереберть уся концепція еволюції Всесвіту і життя на нашій планеті, що завідомо неправильно, оскільки існує маса доведених свідчень еволюційних процесів у минулому та в наш час. 

Таким чином, філософія науки не є царицею конкретних наук, але, спираючись на їхні здобутки, вона допомагає уникнути помилок у кожній конкретній науці, прискорити розвиток наук і вберегти суспільство від втрати світоглядних орієнтирів. Підкреслимо також, що, як і кожна справжня наука, філософія має помітні естетичний та етичний аспекти. Вона така ж цікава, як і решта наук, дозволяє популяризацію та дарує неабияку насолоду тим, хто нею цікавиться. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 10
  • Ternarous Ternarous 15 січня, 13:31 Що таке істина, добре сказано в книзі Поппера "Відкрите суспільство та його вороги", в Додатку 1 до т.2 "Факти, норми та істина"(http://chtyvo.org.ua/authors/Popper_Karl/Vidkryte_suspilstvo_ta_ioho_vorohy.epub). Хочу лише звернути увагу на те, що фундаментальні поняття науки й філософії в суті своїй завжди прості. Кожна людина знає, що таке держава, суспільство, час, простір, істина. Істина -- це всього лиш відповідність твердження реальності. Тобто, речення істинне, якщо те, що в ньому сказано, співпадає (тотожне) з тим, що бачимо в реальності. Це все. Весь фундамент науки в двох словах. Що ж тут складного? Та незважаючи на цю простоту, чого тільки про неї не пишуть. Що істини не існує, що у кожного своя правда, що людині не дано знати істину, що значення істини перебільшене і т.д. і т.п. Перше на що хотів би звернути увагу, що коли кажуть щось подібне, то скоріш за все це означає, що намагаються заплутати співбесідника чи аудиторію, збити з пантелику. Насправді ж, істина завжди існує і кожне твердження істинне або хибне, третього не дано. Навіть в Біблії написано: "Нехай буде слово ваше Так, якщо так, і Ні, якщо ні, а все інше від лукавого". Поняття істини просте й неподільне, але треба враховувати, що бувають різні типи тверджень: об'єктні й оціночні, детерміновані й вірогіднісні, згорнуті й розгорнуті... Розглянемо на жартівливому прикладі. 10 волосин на голові це мало, а 10 волосин в супі це багато. Так що ж, 10 волосин це мало чи багато? Здається, знайшли твердження, про яке не можна однозначно сказати, чи воно істинне. Ось це твердження: "10 волосин -- це багато". Як же бути з догмою, що кожне твердження або істинне, або хибне і третього не може бути? Фундамент науки дав тріщину? Заспокойтесь, фундамент залишається непохитним. Справа в тому, що це твердження (про 10 волосин) ненаукове, беззмістовне. І не тому, що воно жартівливе, а тому, що в ньому немає предмету твердження. Воно не розгорнуте. Варто лише вказати, де ці10 волосин, і все стає на свої місця. згоден 1 не згоден 1 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись Ternarous Ternarous 18 січня, 12:48 У геніального філософа Харитона є й така перлина, як "мавпи створили людину". Залиште Платона у спокої, в його час не було ще не тільки логіки, а й слів таких "теорія, експеримент, гіпотеза" не було. Дав вичерпне визначення? А де визначення терміну "пригадування"? Вам, Харитоне, все як Леніну, коротко і ясно. До того ж, мова йшла про визначення терміну "реальність". Чи помітили Ви, Харитоне, що заговорили про інше? Про що мова йшла -- вже забули, неконтрольований потік свідомості поніс в інший бік. Як казав поручик Ржевський, "кстати, в Тамбовской губернии произошел аналогичный случай..." згоден 0 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись Харитон Харитон 18 січня, 00:29 Що науці 2000 років це ви побачили зі свого вікна... Тим не менш, Платон більш ніж 2000 років тому дав внутрішньо несуперечливе і глибоке визначення того, що є знання. За його словами усяке знання є пригадування. Коротко і ясно! Для тих, хто не у печері... згоден 0 не згоден 2 Цитувати ДякуємоПоскаржитись Ternarous Ternarous 17 січня, 23:54 Я й не казав, що у вікні я бачу всю необмежену реальність, включно з минулим і майбутнім, але в краплі води відображається океан. Порада подивитись у вікно не була жартівливою. Друга форма парадоксу Декарта: все, що використовується для визначення будь-якого предмету, саме потребує визначення, і так до нескінченості. Де ж зупинитись? Аналогічно аксіомам у математиці, зупинитись слід на фундаментальний поняттях, таких як простір, час, матерія, реальність. Ось чому вони обов'язково повинні бути максимально простими (що вище я вже зазначав) й багатократно перевіреними двома тисячоліттями розвитку наукової думки. Їх визначень не існує. Щоправда, Ленін спробував дати визначення матерії: "Материя есть философская категория для обозначения объективной реальности, которая...", але забув дати визначення, що таке "реальність". Невже такий дурний, що так і не зрозумів, що цей процес не закінчиться?! Всесильна радянська пропаганда зробила "геніального філософа" з людини, мозок якої вже був зруйнований сифілісом, підхопленим у сибірському засланні. Щоправда, геніальний філософ він тільки в межах СРСР і в офісах компартій у інших країнах. За межами цього ареалу філософа по імені "Ленін" ніхто не знає і посилання на нього зустрічаються тільки у питаннях політики, та й то тільки як приклад кривавого тирана. Втім, ще у коментах Харитона частенько зустрічаються посилання на "геніального філософа Леніна". згоден 2 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись Харитон Харитон 17 січня, 21:27 Чи дивитесь ви у вікно, чи у глибокий космос, ви завжди бачите виключно минуле "реальності". Через обмеженість швидкості світла. А крім того, є і ваша обмеженість. Так що бачите ви чи не бачите і що саме ви бачите- велике питання... згоден 0 не згоден 1 Цитувати Ternarous Ternarous 15 січня, 22:44 Харитону, на 15-го 21:45. Одного разу я Вам вже відповів на це питання, Талимоне Лептоновичу. Пам'ятається, тоді я Вам порадив виглянути у вікно і самому побачити, що це таке. Вочевидь, Ви не скористались цією порадою. Але дозвольте Вас спитати, чим закінчилось Ваше спілкування з розумними лептонами, до якого висновку дійшли? Може, вони Вам краще пояснили, що таке реальність? Було б цікаво почути. І чи зраділа Катерина розкішному букету троянд? згоден 0 не згоден 0 Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво