Ремонт на ходу... - Наука - dt.ua

Ремонт на ходу...

15 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 15 квітня-22 квітня

У виступах нашого Президента вже кілька разів пролунали підбадьорливі слова про мільярди інвестицій, що їх готові вкласти іноземні бізнесмени в Україну...

У виступах нашого Президента вже кілька разів пролунали підбадьорливі слова про мільярди інвестицій, що їх готові вкласти іноземні бізнесмени в Україну. Відомо й про наміри Віктора Ющенка створити Раду інвесторів, яка має стати практичним інструментом, здатним зробити інвестиційне ельдорадо для України реальністю. У цій роботі, як дізналися в редакції, бере участь відомий підприємець Юссеф Харес.

Про те, що все це не просто домисли, засвідчує і факт появи цього бізнесмена останнім часом на важливих державних тусовках. Так, недавно він став учасником зустрічі Віктора Ющенка з представниками російського бізнесу, засвітився на прийомі у віце-прем’єра Олега Рибачука з Американською торговою палатою та Європейською асоціацією бізнесу, а також із відповідальними представниками Світового банку. Раніше його бачили в Давосі на важливих переговорах.

Оглядач «ДТ» звернувся до пана Юссефа ХАРЕСА з запитанням:

— Що це за Рада інвесторів, про яку вже так багато говорять і з якою пов’язує надії великий бізнес? Яка ваша роль у її організації?

— Я саме і був присутній на згаданих вами зустрічах як координатор із формування Ради інвесторів при Президенті України. Сьогодні найважливіше завдання для країни — залучення великих інвестицій. А для нарощування національних та іноземних інвестицій потрібен максимально сприятливий клімат. Теоретично умови для його створення начебто ні для кого не є таємницею. Вони давно відомі в усьому світі. Проте насправді без сприяння на найвищому рівні реальних досягнень не буде.

Переконаний, Україні потрібен гнучкий, некорумпований, недержавний інструмент, який допоміг би Президентові виконати це складне завдання. Хочу підкреслити — це першорядне завдання. Решта — похідні від нього. На сьогодні інвестор у нашій країні переважно місцевий, можливо, російський. Серйозних іноземних грошей в Україні немає.

— Пане Харес, як ви уявляєте собі роботу Ради інвесторів, яка впоралася б із таким грандіозним завданням?

— Її головне завдання — допомогти інвестору безпосередньо зустрітися з Президентом. У зал для переговорів із найвищою особою держави повинен мати можливість увійти кожен інвестор. Природно, ми говоримо про бізнесменів високого рівня — представників серйозних світових компаній, банків, фінансових інститутів, про власників і керівників найбільших підприємств в Україні. Така Рада, завдяки своїй гнучкості, може виконувати роль провідника інвестицій на український ринок через нові механізми відносин Ради з органами державної влади на всіх необхідних для виконання її завдань рівнях. Основою для її успішної роботи є дві складові: по-перше, увага самого Президента до роботи Ради. І, по-друге, участь фахівців та менеджерів найвищого класу, які через структуру різних департаментів Ради зуміють налагодити її ефективну роботу.

Рада має підготувати бізнес-проекти за міжнародними стандартами, необхідні для реалізації інвестиційних задумів, професійно й швидко реагувати на будь-який сигнал, отриманий від інвесторів.

— Недавно поважний російський мільярдер скаржився, що він багато разів зустрічався з Кучмою, сподіваючись обговорити з ним важливий проект, цікавий для України, але все обмежувалося прогулянками по алеях кримської дачі та щедрим застіллям... А поговорити про справу (хоча бізнесмен носив із собою теку з ретельно розробленими планами) так і не вдалося.

—Рада інвесторів якраз і створюється для того, щоб зустрічі перевести в ділове русло, щоб бізнесмен — місцевий чи закордонний — міг отримати максимальну підмогу в реалізації своїх планів, із якими він приїхав. Крім того, Президент країни повинен мати можливість одержувати безпосередню інформацію від самих інвесторів.

Проте вже сьогодні є багато інвесторів із масштабними проектами, яких попросту не допускають до Президента. І він про це навіть не знає... Це ще один серйозний аргумент на користь створення такої Ради.

— А чи не перетвориться зазначена організація на черговий інструмент лобіювання інтересів окремих бізнес-груп, як це було раніше?

— Усе якраз і робиться для того, щоб зробити стосунки бізнесу та вищої влади прозорими й публічними. Тому Рада інвесторів має бути недержавною структурою. Вона задумана як громадська організація, де виключаються сумнівні варіанти, де все буде передбачено для чесної і професійної роботи.

Будьмо відверті — сьогоднішня ситуація в Україні для іноземного бізнесмена, на мою думку, не краща, ніж була до виборів. Так, багато хто за кордоном сподівається, що прихід Ющенка поверне владу до ефективнішої роботи економіки і створить сприятливі умови для інвестицій. Це пояснюється тим, що Україна — величезний ринок, на який готові прийти набагато більше інвесторів із солідними капіталами, ніж він може прийняти. Нинішні проблеми помітні тому, що не створено умов для реалізації великих грошових потоків. Революція справді стала чудовим піаром, який зміг привернути до України загальну увагу світу. Тепер головне — не втратити з такими труднощами завойоване.

Проте кадрові призначення, зроблені дуже швидко (це вже очевидно), стануть причиною прикрих помилок. Чимало людей із оточення Ющенка поводяться так само, як ще недавно соратники й родичі Кучми. Найбільш прикро — залишилися ті ж самі примітивні підходи до роблення грошей, до визначення самої суті ефективного бізнесу, до розуміння того, що морально і припустимо при зароблянні грошей. Сумно, але й нині ще вважається нормальним використовувати переваги перебування при владі для швидкого сколочування великого капіталу...

Коли я слухаю Президента, його слова наповнюють мене оптимізмом. У ту хвилину відчуваю, що ми йдемо правильним шляхом до райдужних перспектив. Проте коли спостерігаю, як представники його команди вирішують важливі державні справи, пов’язані з бізнесом, економікою, — у мене опускаються руки й мій оптимізм випаровується...

— Випаровування початкового надмірного оптимізму нині — явище дуже поширене. Пане Харес, яким ви бачите вихід із теперішньої ситуації?

— Щоб колісниця Президента (якщо дозволено використовувати такий образ) помчала зі швидкістю, про яку він щиро мріє, треба впрягти його команду в одну упряжку й жорстко керувати нею. Віктор Андрійович дуже демократичний і вірить, що все саме собою владнається й вибудується. На жаль, саме собою все не налагодиться. Крім великої дипломатії, гуманності, мудрості, потрібна ще жорсткість в управлінні, контролі над виконанням прийнятих рішень. Хоча, розумію, не можна не брати до уваги того, що влада в нас ще дуже молода, триває її становлення і багато що залежить від дій у найближчі місяці.

— А що передусім лякає іноземних інвесторів у нинішній Україні?

— Лякає те, що немає умов для ведення прозорого бізнесу, порушуються закони, слабкий кістяк самої системи — дуже легко купуються судді. У суді будь-якого рівня можна домогтися бажаного рішення і в такий спосіб зупинити велетенський завод, заарештувати рахунки. На жаль, є дуже багато слабких місць у системі управління державою. І не видно кінця-краю корупції, попри всі запевнення влади. Діловим людям потрібна впевненість, що в країні, в якій вони ведуть свій бізнес, один плюс один дорівнює два, а не три й не п’ять. Цю просту арифметику слід було б засвоїти, і тоді, зрештою, буде краще для всіх.

Поки що представники бізнесу всередині країни й за кордоном не розуміють, що відбувається в Україні, а також чого їм чекати далі. Усіх підприємців, і мене в тому числі, дуже насторожує незграбна метушня з реприватизацією. Хоча мені особисто вона аж ніяк не загрожує. Проте я переконаний, що це слово — найстрашніше для економіки України. Скажімо, я не бачу, як можна визначити список підприємств, на яких потрібно переглядати умови їх приватизації, й після якого з них за списком має бути поставлено крапку — після десятого, двадцятого... І чому?

Хто сьогодні може встановити: що було законно, а що ні?

Прем’єр?.. Генпрокурор?.. Судді?.. У будь-якій справі можна позиватися роками.

Якщо в країні було беззаконня, то логічно переглядати все — революція то революція! Або треба знайти інший підхід...

У цих умовах головне для машиністів революційного паровоза — зуміти швидко зробити ремонт на ходу. Дозволити собі тривалу зупинку на погано передбачуваній дорозі ми просто не можемо! Сьогодні головне — працювати й не розривати на частини сталі бізнеси.

Напевно, сам Президент повинен зустрітися з кожним поважним власником і вникнути в усі деталі, щоб прийняти остаточне рішення. Треба якомога швидше виходити з цієї патової ситуації. Це корисно для всіх і важливо для країни!

Так, «Криворіжсталь» сьогодні орієнтовно коштує 2,5 млрд. доларів. Але комбінат було «красиво» продано за 0,8 млрд. доларів. Природно, у цьому необхідно серйозно розібратися й отримати для бюджету максимальну вигоду...

Але сьогоднішня політична ситуація в країні не гарантує інвесторові, що придбане ним не відсудять після виборів 2006 року. Тому я не вірю у можливість виручити реальну вартість від продажу цього підприємства.

— Сподіватимемося, що Рада інвесторів вирішить бодай частину питань, про які ви, пане Харес, говорили, і справді зробить нашу країну привабливою для іноземних інвесторів. Можливо, все це виведе наше суспільство з нинішнього глухого кута. А поки що, в очікуванні рожевого й справедливого майбутнього, давайте поговоримо про приватніші справи. Гадаю, читачеві «ДТ» буде цікаво знати, як ви пов’язали своє життя з Україною.

— Я приїхав до Києва з Сирії 1982 року, коли ще був Радянський Союз. Тоді батьки мене послали навчатися в льотне училище. Але я ніколи не хотів бути офіцером і ненавидів армійські порядки, тому доклав максимум зусиль, щоб піти з армії. Звісно, мав колосальні проблеми в зв’язку з відмовою від офіцерської кар’єри, але все зрештою владналося. Я залишився жити в Києві. Нині тут у мене родина, будинок, бізнес, моя батьківщина.

— А з чого розпочався ваш бізнес?

— 1989 року я відкрив мале підприємство в Києві. Тоді був період «купи-продай». Природно, також починав із цього. Я звернув увагу на те, що весь Союз ходив із двома типами дипломатів: один — із шкірзамінника, інший — із пластмаси. Поїхав до Туреччини й на заводі замовив дипломати бордового кольору. При цьому постарався, щоб вони були максимально дешевими: треба було конкурувати з тими фантастично дешевими виробами, які продавалися тут.

Ризик був великий. Коли привіз першу партію, хвилювався неймовірно — чи підуть? Проте дипломати розійшлися, як пиріжки. Наступна поставка була вже контейнерів на п’ять. Так весь рік я завозив цей товар. І коли бачив людей на вокзалах, в аеропортах, на вулицях із моїми бордовими дипломатами, було приємно. Це був мій перший бізнес, який дозволив щось заробити.

Потім я, мабуть, першим завіз сюди антирадари для автомобілів. Це також була успішна операція, хоча до багатства не дотягував. Для цього потрібна була потужніша ідея. І я почав купувати в Україні й продавати за кордон метал для будівництва. Тоді прямо в порту можна було купити метал по 75 доларів за тонну, а за кордоном продати по 250 доларів. Тобто підйом був 300—400 відсотків. Так у мене з’явився перший більш-менш серйозний капітал. А потім ми з компаньйонами втратили всі гроші під час дефолту 1998 року. Багато було втрат і на непорядних партнерах. Але сам бізнес — середовище, яке фільтрує й відсіває покидьків. Ринок швидко встановлює, хто є хто. Тому в цьому середовищі так цінується репутація...

— А інноваційним бізнесом не пробували займатися? Дивлячись на фантастичні доходи деяких венчурних компаній, можна подумати, що сьогодні — це найвищий пілотаж у бізнесі...

— У нас є відділ, який підтримує інновації. Ми виявляємо винаходи, купуємо й розвиваємо їх. На деяких напрямах пощастило домогтися дуже цікавих результатів. Це дозволяє нам з оптимізмом дивитися в майбутнє. Ми серйозно просунулися в розробці оригінальної технології утилізації використаної гуми, скажімо, автомобільних покришок. Із таких відходів вдається отримати гумовий порошок із хорошими властивостями, який знову запускається в промисловість.

Причому це не єдина наша розробка. Електронник із Харкова запропонував нам дуже цікавий винахід — апарат для реклами у вигляді кулі, витканої зі світла. Гадаю, незабаром кияни побачать такі величезні кулі на Майдані Незалежності.

— Як він працює?

— Там використано хитре рішення — куля складається з тонкої пластмасової пластинки із вмонтованими світлодіодами. Якщо така пластинка починає швидко обертатися, у просторі зависає куля, ніби сплетена зі світла. Причому на цій кулі зі світла можна робити написи, малюнки. Це дуже оригінальна й креативна ідея. Вважаю, це перспективний рекламний напрям, який ще знайде свого споживача.

— А як ви знаходите авторів і відбираєте ідеї?

— Я сам намагаюся побачити й зрозуміти суть винаходу, перш ніж прийняти рішення про фінансування проекту. Проте саме рішення приймається суто інтуїтивно. Усвідомлюю, що це дуже складний бізнес. Наприклад, над утилізацією коліс працюємо вже шість років і ще не дійшли до промислової документації... Але це дуже цікаво! І для мене особисто, і для бізнесу. Якщо знайти вартісну ідею й розкрутити її, можна зробити величезний стрибок, бо творець нового реально випереджає конкурентів...

— А з прикрощами на цьому ризикованому полі діяльності ви ще не зіштовхувалися?

— На жаль, і в цьому маємо гіркий досвід. Ми, можна сказати, погоріли на одному псевдовченому з Луганська. Він мене переконав у тому, що створить метал, який замінить бронзу в промисловості. Економічна доцільність пропозиції була поза сумнівом — бронзові чопи в машинах працюють в усьому світі. Їхня загальна вага — мільйони тонн. Недолік бронзи в тому, що вона швидко зношується. І ось до мене приходить людина з ідеєю, у неї є рецепт матеріалу, який повністю замінить бронзу у верстатах і машинах усього світу. Учений мені показав матеріал, розповів, із яких порошків усе буде виготовлено, які потрібні машини. Я дав добро...

Потім розпочалися труднощі. З’ясувалося, він украв цей винахід. З’ясувалося також, що реалізувати все це надзвичайно складно через особливості цього сплаву. Перш ніж дійти висновку про тупиковість ідеї, ми змарнували багато часу і два мільйони доларів — на розробку, поставки устаткування, завезення порошків, плавильної печі та багатьох інших речей...

— Особливої трагедії в цьому, взагалі-то, немає — через такі невдачі проходять усі, хто займається венчурним бізнесом. Зате якщо запустиш один вартісний винахід, він компенсує всі зусилля і втрати...

— Звісно. Але цим неприємності венчурного бізнесу не обмежуються — велика небезпека підстерігає і при захисті інтелектуальних прав. Так, ми сьогодні вже бачили рекламні кулі, виготовлені на Тайвані за нашою ідеєю, хоча право на це в нас ніхто не купував...

— Позиватиметеся?

— Щоб позиватися, треба їхати на Тайвань, витрачати великі гроші на зупинку цього виробництва. Поки що в них виріб, на щастя, набагато нижчої якості, ніж у нас, і невеликого розміру. Отож, вирішили — не зв’язуватися з ними. Поки що...

— Загалом, заняття бізнесом скрізь таїть у собі неприємні моменти. У нас дуже часто можна зіштовхнутися з малопривабливими ситуаціями. Невже вони не псували вам настрій?

— Розумію ваше запитання — раніше великий бізнес був неможливий без прикриття на найвищому рівні. Якщо його не було, то спеціально створювалися проблеми, щоб ти прийшов і «повирішував із ними питання»... І це було на будь-якому рівні: від сержантів до генералів, від податкової міліції до просто міліції. Щокроку питання вирішувалися тільки через хабарі. Так працювати мені було не цікаво. І коли 2003 року стало зрозуміло, що до влади йде Янукович (а як працюватиме економіка при такій зміні президента, уявити було нескладно), я вирішив поїхати з країни. Купив будинок у Женеві, офіс і вже збирався перебазовувати свою компанію до Швейцарії. До речі, такого висновку дійшов не тільки я... Нині в мене міжнародний бізнес у багатьох країнах світу. Крім металу, працюю з нерухомістю за кордоном, маю з партнерами авіакомпанію у Швейцарії...

— А що все-таки перешкодило вам остаточно переїхати до Швейцарії?

— Це досить цікава історія, пов’язана з Ющенком. Я неодноразово бачив Віктора Андрійовича по телебаченні, але півтора року тому один із його виступів так на мене вплинув, що я вирішив ближче познайомитися з цією людиною. І попросив одного зі своїх партнерів, знайомого з ним, влаштувати мені зустріч. Це було задовго до виборів. Він погодився й запросив у село Безрадичі.

На зустріч я приїхав у костюмі та при краватці. Коли Віктор Андрійович мене побачив, це викликало в нього усмішку, бо він тоді стояв на мокрій землі з лопатою в руках. Ющенко зауважив: «Сюди в такому одязі не ходять — розумніше було б приїхати в гумових чоботях». Я бачив — він пишався, що копав землю. Це було навдивовижу приємно.

Я провів із ним день і був дуже втішений цим знайомством, бо зрозумів: я бачу світ таким, яким бачить його він, він іде тим шляхом, яким хочеться йти мені, відчуває те, що відчуваю я, і любить те, що подобається мені.

Стало цілком очевидно, що він любить свою націю, народ, родину і зробить усе можливе, аби їм було добре. Я шаную таких людей, такі людські чесноти вважаю найважливішими. Мені сподобалася його внутрішня впевненість у тому, що він доможеться свого й поведе країну. Ця віра була такою сильною, що вона передалася й мені. Я повірив у нього й після цього багато разів бився об заклад із багатьма людьми на величезні суми, що він переможе. Вони були переконані, що я програю... Якби сперечальники повернули програне, я заробив би сотні тисяч доларів.

Ющенко — це справді унікальний шанс для України. Як людина інколи він може видаватися дуже слабким. Він відкритий для всіх. Йому важко зрозуміти, що хтось може бути його ворогом. Ці чудові риси пасують поетові, художникові, філософу, але навряд чи необхідні Президентові великої країни. Мене неодноразово лякало, що він — керівник держави — не хоче бачити в людях нічого, крім хорошого. Іноді я просто по-людськи боявся за нього...

Але в цієї людини особливі стосунки з Богом. І це обнадіює. Наприклад, у перші дні, коли його отруїли й відвезли до клініки в Австрію, я був у Женеві. Там у ресторані я зустрівся з партнером. Він відрекомендував мене своєму знайомому: «Пан Харес із України». Той після перших же слів вітання каже: бачив по телевізору повідомлення, що кандидата в українські президенти отруїли. За першими ознаками плям, які з’явилися на обличчі Ющенка, мій новий знайомий встановив і повідомив нам: «Його отруїли діоксином»...

Діагнозу не можна було не повірити, бо цей чоловік — професор Сарат — виявився головою Європейської академії дерматології і двадцять років вивчає вплив діоксину на людський організм у спеціальному інституті в Женеві. Цю наукову установу спеціально створили після того, як в Італії стався вибух на фармакологічній фабриці. Тоді отруїлися діоксином сотні працівників. Багато європейських країн вклали кошти в НДІ, який міг би розробити ефективні засоби боротьби з цим лихом.

Тоді ще ніхто не знав, що сталося з Віктором Ющенком. Усі давали йому медичні поради, приводили лікарів. Тривала передвиборна кампанія, до Віктора Андрійовича складно було пробитися. Із професором також усе було не так просто — в нього розписана практично кожна хвилина на тижні. Він дерматолог зі світовим ім’ям і лікує президентів, королів, шейхів. До нього прилітають із США голлівудські зірки зі своїми шкірними проблемами.

Коли мені все-таки вдалося знайти вікно в розкладі двох дуже зайнятих людей, я дав професору літак і привіз його в Київ до Віктора Андрійовича. Після огляду він сказав, що знає, як боротися з цим отруєнням. Сьогодні здоров’ю Президента, на щастя, ніщо не загрожує. Реакція на діоксин на обличчі поки що є, але лікар сподівається: виконуючи певні процедури, можна буде все за вісім місяців привести до норми.

І як можна цю зустріч із професором назвати випадковою? Гадаю, Бог веде Ющенка, допомагаючи йому вийти із найскладніших ситуацій...

— Ви брали участь у порятунку Настусі, яка постраждала під час пожежі. Розкажіть, як сталося, що ви в Женеві перейнялися бажанням допомогти сільській українській дівчинці?

— Гадаю, немає в світі людини, котра не співпереживала б цій сміливій дитині. Гарна маленька дівчинка була в палаючій хаті й винесла сестричку з вогню. Віктор Андрійович, звісно ж, не міг не відгукнутися на таке горе.

Я був у Женеві, коли вранці зателефонував Президент і сказав: «Сподіваюся, ти прокинувся вранці і думаєш: що доброго можу зробити для України?» — «Я до цього завжди готовий, Вікторе Андрійовичу, що треба зробити?» — «Пам’ятаєш Настусю, нашу маленьку героїню, — необхідно терміново допровадити дівчинку в Бостон, її треба врятувати». — «Зробимо, Вікторе Андрійовичу, не тривожтеся. Через дві години літак чекатиме Настю в Борисполі».

Президент відразу передав трубку Ніні Іванівні Карпачовій і попросив мене узгодити з нею всі необхідні дії.

В Україні вже намагалися на той час терміново вивезти дівчинку, бо її стан оцінювався як критичний — 10 відсотків можливості вижити. При цьому невідомо було, чи змогла б вона витримати переліт. Потрібно було в літаку організувати особливу кімнату зі спеціальною температурою.

Я тут-таки зателефонував у Бухарест, де базується наша авіація, й послав літак. Але, крім того, слід було зробити ще чимало. У роботі взяло участь багато людей.

Особлива подяка Ніні Іванівні Карпачовій, яка впродовж доби дзвонила по міжнародних телефонах, виявляла й усувала проблеми. Переліт до Америки важко організувати. Доводиться виконувати багато формальностей, і оформлення документів на переліт забирає кілька діб. Дозвіл на посадку в США дає спеціальний відділ, який розглядає тип літака, він перевіряє за прізвищами всіх, хто летить, пілотів, навіть тих, хто видав візи...

Настю вже вантажили в літак, а дозволу ні на приземлення у США, ні на переліт Атлантичного океану все ще не було. Я взяв літак і також прилетів до Києва, щоб підключитися до розв’язання цих проблем. Льотчикам довелося зробити кілька кіл над Англією, доки ми одержали «добро» на переліт океану та приземлення в Бостоні.

Тепер можна сказати, що всі зусилля були не марними — здоров’я дівчинки поліпшується. Попри певний песимізм цього інтерв’ю, хочу все-таки підкреслити: завдяки такій особистості, як український Президент, можна домогтися величезних успіхів в Україні...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво