Реформа науки: бігцем сходами вгору - Наука - dt.ua

Реформа науки: бігцем сходами вгору

30 січня, 2015, 00:00 Роздрукувати Випуск №3, 30 січня-6 лютого

Віце-президент Центру нових технологій, академік УАН Давид Статников в інтерв'ю DT.UA розповів про Концепцію комплексного реформування науково-технічної сфери в Україні

 

Стан вітчизняної науки (та хіба тільки науки?) останніми роками нагадує скочування сходами вниз. Це підтверджують невтішні дані статистики. Про це з величезною стурбованістю за долю нашої науки б'ють на сполох учені з прогресивним мисленням. 

Однак упродовж багатьох років усі заклики до реформ, усі програми й концепції реформування української науки канули в порожнечу. Одним з наслідків незатребуваності вітчизняної науки економікою стало своєрідне (щоб не сказати зневажливе) ставлення до неї з боку як владно-олігархічних кіл, так і суспільства загалом. Тому й не дивно, що українці в переважній більшості не відносять реформу науки до першочергових, про що свідчать результати соціологічного опитування, проведеного  в грудні 2014 р. з ініціативи  тижневика "Дзеркало тижня. Україна" Київським міжнародним інститутом соціології  (DT.UA, № 50, 2014 р.). Питання реформи нині стоїть особливо гостро. І відкласти його, як раніше, в довгу шухляду вже не можна з цілком зрозумілих причин: а) важкої економічної ситуації в країні й різкого скорочення бюджетних коштів на фінансування науки, б) критичного віку українських науковців; в) реальної загрози для України вже найближчими роками остаточно опинитися серед нерозвинених країн.

Дискусійним майданчиком для обговорення й доопрацювання концепції реформування наукової сфери в Україні став парламентський комітет з питань науки і освіти. Уже на першому засіданні робочої групи її учасникам — представникам наукових і громадських організацій, народним депутатам — вдалося досягти консенсусу з деяких ключових питань майбутньої реформи. Так, не виникло суттєвих розбіжностей щодо створення Національної наукової ради (при Кабміні), 

Національного фонду досліджень (для акумуляції коштів на науку), зміни системи фінансування науки (співвідношення між базовим і грантовим фінансуванням має помітно змінитися на користь останнього), нових підходів до мотивації науковців та їхнього кар'єрного зростання; також усі зійшлися на тому, що головною науковою організацією країни має і надалі залишатися Національна академія наук. Було й багато інших цікавих пропозицій стосовно поліпшення наукової діяльності. Водночас архіважлива проблема — як створити ефективну схему "наука — технології — економіка/бізнес" — залишилася практично поза обговоренням. Із семихвилинної презентації "Концепції комплексного реформування науково-технічної сфери в Україні", запропонованої Фондом національного розвитку та інновацій (NDI Fоundation,) складно викристалізувати все важливе для розуміння закладених у концепції ідей. Тому я звернулася із запитаннями до одного з авторів концепції — віце-президента Центру нових технологій академіка УАН Давида Статникова.

— Давиде Самійловичу, насамперед багатьох цікавить, що являє собою Фонд національного розвитку та інновацій і чим він займається.

— NDI Foundation — це некомерційна організація, діяльність якої спрямована на розвиток знань на ринку нових технологій і участь у підтримці переходу України до технологічної економіки. Фонд одним із перших в Україні почав реалізовувати комплексну програму для всебічної підтримки створення технологічних компаній — від генерування новацій до їх утілення в конкретний бізнес. Це молода організація, до якої входять люди з неординарним мисленням (віком до 35 років, крім мене) — науковці, менеджери, представники бізнесу. 

У чому в нас сьогодні велика проблема? В Україні практично не було жодного менеджера, здатного реалізувати нову технологію, іншими словами, зробити з наукової розробки товар. 

Зауважу, що законопроект про наукову та науково-технічну діяльність, який представляли у ВР раніше, присвячений переважно питанням соціального забезпечення вчених. Я, звичайно, розумію, в якому, часом принизливому, становищі перебувають українські вчені, і це обов'язково слід вирішувати, але ж суть реформи не тільки в цьому.  І я хочу донести до тих, хто може здійснювати реформу, як і куди рухатися, як вирішити всі проблеми, що накопичилися, з урахуванням нинішніх українських реалій і як зберегти унікальну українську науку та її авангард — НАНУ. 

— Згаданий вами колишній законопроект не дійшов до парламенту, і його взагалі зняли з обговорення.

—Правильно зробили. Він не має жодного стосунку до реформи науки.

Я запропонував зібрати групу діяльних молодих людей із перспективним мисленням, бо сумніваюся, що люди мого покоління, тим більше ті, хто живе в цьому середовищі, здатні реально щось змінити. Ця невелика група й розробила концепцію, "обкатавши" її на зустрічах із директорами кількох інститутів НАНУ, менеджерами з комерціалізації нових технологій, бізнесменами. Багато корисних зауважень висловили також колишні українські вчені, які зараз працюють у США, Ізраїлі, Канаді.

— Ви довго жили за кордоном, а тепер повернулися в Україну. Чому?

—Я прожив в Іспанії понад шість років. Там у мене була технологічна фірма, я читав лекції з управління інноваціями в університетах Малаги і Барселони, займався комерціалізацією українських інноваційних технологій та організацією інноваційних компаній у різних країнах. Багато вчених виїхало свого часу з України, і далеко не всі змогли себе там реалізувати. Мій перший досвід за кордоном був суто сімейний — я допоміг своєму братові створити у США компанію, яка існує і зараз (брат, на жаль, загинув кілька років тому). До речі, на сайті компанії є інформація, що її створено за розробками видатного російського вченого Юхима Статникова. (До еміграції брат жив у Росії.) Потім я створив в Іспанії свою компанію — вона займалася новими технологіями в будівництві. Допомагав також і нашим ученим. 

Співпрацюючи з Університетом м. Малага, я став членом клубу інтелектуалів. Це зібрання людей, які міркують над тим, як розвиватиметься світ у ХХІ столітті. (Ми досі збираємося з періодичністю два-три роки.) Базовим положенням для цих роздумів і прогнозів став висновок Комісії з питань національної безпеки США (створеної 1998 р.): "Нові соціальні і політичні зміни у світі в найближчі 25 років, цілком очевидно, поставатимуть з основних наукових досягнень і технологічних інновацій". Що й підтвердилося подальшим перебігом історії. У цьому клубі брав участь відомий японський урбаніст Мацумото. Ще 1974 року він склав прогноз розвитку світу і ні в чому не помилився. Звернімо увагу: в країнах, які розвиваються на основі нових технологій, соціально-економічних катаклізмів (криз) практично не було. Про природні катастрофічні явища я не кажу. Тобто світ реально розвивається на основі нових технологій. 

Та я трохи відхилився. Чому повернувся, запитуєте? По-перше, я киянин, тут народився і жив, тут мій рідний дім, близькі мені люди. Моя дружина українка, корінна киянка. За натурою я людина "прив'язлива", і мене завжди вабив рідний Київ. А по-друге, настав момент, коли за кордоном мені стало нецікаво. Моїй діяльній натурі закортіло якихось змін. Усі ці роки я багато думав про Україну, і мені не давало спокою те, що країна котиться вниз. Чим я можу допомогти? 

2006 року я закрив свій бізнес в Іспанії і повернувся в Україну. Буквально через день пішов до Бориса Євгеновича Патона і показав йому програму "Наука — технології — економіка/бізнес".

— До цього ви були знайомі з Патоном?

—Аякже! В українській  академії я з 1962 року, а починаючи з 1973-го понад 20 років я займався організацією і будівництвом підприємств на базі розробок НАН України, працюючи всі ці роки поруч із Борисом Євгеновичем. У перші роки
1970-х він започаткував, один із перших у світі, центри хай-тек (НТК, МНТК, інженерні центри тощо). Від фундаментальної науки до виробництва — це була ідея Б.Патона, і Академія наук України саме так почала реорганізовувати свою структуру. Ми будували унікальні об'єкти й інженерні центри, де потім проводилися експерименти й випускалася дослідна наукова продукція, що приносили світову славу українській науці. Прикладом Української академії скористалися в ті роки США. У 2007-му я був на зустрічі з пані Петрофф, радником з питань науки в Держдепі США, і вона сказала про це відверто.

Тому, розпочинаючи реформу наукової сфери, нам не можна, як кажуть, рубати з плеча. Слід зберегти структуру НАНУ, її самоврядність, унікальні наукові школи, які вціліли тільки у Великій академії. Але вчені, які представляють нині ці школи (генетики, кібернетики, мікробіології, біохімії, матеріалознавства і деякі інші, — не нижче світового рівня, а багато хто й вище), переважно похилого віку. Є непогана наука і в університетах, але наукових шкіл там практично немає. 

 При тому, що справжня наука в Україні збереглася, практично, тільки в НАНУ, наша наукова інфраструктура — одна з найбільших у світі. Тільки в НАНУ налічується 170 наукових і близько 50 обслуговуючих організацій. Додамо сюди галузеві академії — майже 130 наукових і близько 30 обслуговуючих структур. У системі науки ВНЗ — понад 130 наукових і понад 50 обслуговуючих організацій. Ще понад 100 наукових організацій — у міністерствах і відомствах. Для порівняння: у Великобританії — близько 200 державних наукових установ і 200 вишів, у Польщі — приблизно 100 і 130 відповідно, у Німеччині — 220 і 78.

— І що ви пропонуєте — забрати/урізати/скоротити?

—Як на мене, щоб зберегти вітчизняну науку, і щоб вона могла нормально розвиватися, треба вдатися до деяких непопулярних заходів.

Перше. Зберегти НАНУ та її наукову структуру, більше того, підвищити її роль як головного наукового стратега і виконавця наукових досліджень. При цьому академія повинна оптимізувати свою внутрішню інфраструктуру, звільнитися від неефективних, а то й просто зайвих установ, зберігши все найбільш ефективне й перспективне. 

Друге. Скоротити до розумного мінімуму: а) держапарат (агентства, комісії тощо), який управляє наукою; б) кількість державних вишів; в) неефективну галузеву науку, зберігши при цьому найкращі наукові лабораторії та науково-виробничі структури, закріпивши за ними цільові прикладні розробки. У галузевій науці скорочення — захід тимчасовий, для відновлення її ролі в економіці.

Третє. Об'єднати з НАНУ решту національних академій, ліквідувавши неефективні/непотрібні наукові установи, або перевести їх у статус громадських. Як було до 1992-го. МОН переформатувати в Міністерство освіти, тобто скасувати департамент управління наукою як радянський анахронізм.

Четверте. Рекомендувати НАНУ скоротити гуманітарні дослідження, які не мають стратегічного значення для країни. Корисні для розвитку дослідження можна перевести у відомства, університети й інші, недержавні, наукові центри.

П'яте. Нерухомість, землі, які передано в користування НАНУ й іншим науковим організаціям довічно, але не мають безпосереднього стосунку до науки, задіяти в комерційній сфері (продати, здати в довгострокову оренду) через Фонд держмайна на умовах збереження коштів, отриманих від продажу або оренди, для фінансування науки.

Шосте. Створити (для цього достатньо внести відповідні поправки до чинних законів) Національну раду з питань науки і технологій (абсолютно незалежний орган), Національний реєстр наукових досліджень, Державний фонд фінансування фундаментальних і прикладних досліджень. Цей фонд може бути накопичувальним. У ньому слід передбачити: а) бюджетне фінансування досліджень, включених до держреєстру; б) базове (не конкурсне) фінансування деяких фундаментальних досліджень, рекомендованих Нацрадою і НАНУ; в) фінансову підтримку організацій, які впроваджують в економіку нові технології.

Основним принципом фінансування наукових досліджень має бути конкурс і замовлення (крім деяких фундаментальних досліджень) через реєстр і фонд.

Сьоме. Значно  підвищити оплату праці науковців і створити ефективну систему стимулювання молоді для залучення її в науку (контракт, зарплата, житло). 

Останній пункт особливо важливий для того, щоб залучити в науку студентську молодь, талановитих дослідників, які сьогодні не бачать себе в українській науці.

Перелік наших пропозицій стосовно реформи цим не вичерпується. Ми беремо активну участь у роботі групи з питань реформи наукової сфери. Маючи великий досвід роботи в різних країнах світу, а також у системі НАН України, наважуся припустити, що напрацювання і пропозиції мої, а також моїх молодих колег можуть стати корисними для того, щоб українська наука отримала поштовх для розвитку і стала своєрідним локомотивом для економіки.

— У ваших пропозиціях  — доволі радикальні пункти. Багато хто, зокрема в НАНУ, буде проти такої реформи.

— Тому що багато хто не хоче нічого міняти. На жаль, вони не розуміють і не хочуть розуміти того, що ми пропонуємо. Намагаємося пояснювати, переконувати. Нещодавно в мене була розмова з представником НАНУ. І коли зайшлося про те, що невикористовуваних земельних ділянок і майна слід позбутися, почув заперечення, мовляв, ми ж живемо з цього. Про розвиток мало хто думає — ось у чому проблема. Від такої реформи наука і ті, хто її створює, тільки виграють. 

— Про реформу науки в нас ламають списи вже понад 20 років. Але діло не рухається. Щоб реалізувати все те, про що ви говорили, століття не вистачить…

—Насправді реформу можна провести досить швидко, але поетапно. Ми пропонуємо зробити це в три етапи (їх детально пророблено), кожен з яких може зайняти не більше місяця. На першому етапі важливо створити Національну наукову раду, Державний реєстр фундаментальних і прикладних досліджень і Державний фонд фінансування досліджень. А далі, як казав великий Амосов, усе перейде в площину саморегуляції.

— Із представниками влади вам доводилося зустрічатися? Вдалося знайти спільну мову?

—Звичайно, доводилося. Зі своєю програмою "НАУКА — ТЕХНОЛОГІЇ — ЕКОНОМІКА/БІЗНЕС", яку ще 2006 року схвалив Борис Євгенович, я звертався до уряду Ю.Тимошенко, потім до В.Ющенка. Правда, потрапити на прийом до них не вдалося. В адміністрації президента програмою зацікавилися, однак людина, яка взялася втілювати її в життя, невдовзі померла. І все зупинилося. 

Ми залучили в НАН великий бізнес, щоб реалізувати  унікальні українські розробки в галузі світлодіодних технологій. Це дозволило б заощаджувати 20–30% електроенергії. Прикро, але держава в особі непорядних "наукових" чиновників завадила нам, зруйнувавши своїми діями всі напрацювання. Бізнес витратив чималі кошти, наукового керівника відсторонили від посади. І все через те, що в нашому суспільстві досі побутує дивна психологія: мовляв,  якщо прийде хтось чужий щось робити, то обов'язково вкраде. З такою недовірою, на жаль, багато чиновників від науки ставляться до наших пропозицій щодо реформи.

— Скоро вже й красти буде нічого…

—Ваша правда. Якщо зараз не змінити структуру управління й фінансування наукової сфери, вдихнувши в неї нове життя, за три-чотири роки може бути вже пізно…

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №10, 16 березня-22 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво