Quo vadis, Homo Internetus?

Щороку, починаючи від 1927-го, американський журнал Time в останньому грудневому номері оголошує «Людину року». Цьогоріч нею став (стала) ТИ. «Так, ти. Ти контролюєш Інформаційну Добу. Ласкаво просимо до твого світу», — написано просто на обкладинці журналу, де зображено клавіатуру і дзеркальний монітор, в якому ти можеш побачити своє відображення. До слова, редактор журналу Річард Стейнгел переконаний, що Time увійшов в історію журнальної справи своєю новаторською обкладинкою (для неї було замовлено 6 965000 уривків так званого майлару — штучної плівки для магнітних стрічок чи дисків). Втім, цьогорічний вибір журналу несподіваним не назвеш, адже ще 1982-го «людиною» року, як не парадоксально, став комп’ютер. За ці 24 роки він виплекав нову людину чи то пак нове інноваційне покоління — Homo Internetus. І саме ви (користувачі Інтернету, нетери, юзери, хакери, кіберпанки тощо) цьогоріч отримали почесне звання людей року. Отож, маємо черговий інформаційний виклик — усім і кожному зокрема (в сучасній англійській мові займенник you означає і «ти», і «ви»). Виклик, який, з одного боку, має тішити твоє честолюбство (коли ще отак випаде тобі стати людиною року?), а з іншого — вимагає відповіді на конкретні запитання: а хто ж ти такий, Homo Internetus, і чи вартий ти цього титулу?

Мережа 2.0 і міражі

Автор статті «Людина року: ТИ» в журналі Time, літературний критик і журналіст Лев Гроссман вважає, що Homo Internetus створили славнозвісні три W (World Wide Web — всесвітня мережа). Проте, за його словами, це не мережа Тіма Бернерса-Лі, яка об’єднувала виключно науковців 15 років тому, і навіть не розрекламована Інтернет-компаніями мережа пізніх 90-их. Сучасні дослідники задля увиразнення нової революційної версії називають її так — Мережа 2.0 (Web 2.0). Вона об’єднує мільйони осіб, додаючи щодня мільйони нових користувачів на всій Землі, що сукупно вибудовують новий тип цифрової демократії. Приміром, мережа MySpace, яку придбав торік медіагігант News Corp. за $ 580 мільйонів, має понад 130 мільйонів юзерів у всьому світі, додаючи більш як 300 тисяч осіб щодня; тоді як мережа YouTube, придбана минулого місяця лідером пошукових серверів Google Corp. за $ 1,65 більйонів, нараховує щодня приблизно 100 мільйонів відвідувачів. І ця сукупна сила-силенна нетерів не тільки змінює світ, на думку Гроссмана, але і змінює сам спосіб, в який змінюється цей світ.

Однак, які ці зміни? Мережа 2.0 — це так само масштабний суспільний експеримент, який може стати провальним. Що далі, то все частіше венами мережі тече інфікована інформація: не лише вірусами, з’являються патогенні тексти, а кількість інформації загрожує медіаекологічним дисбалансом. І міражі про мережу стрімко розвіюються. Сам Гроссман вважає, що не має жодних ілюзій з цього приводу: «Мережа 2.0 дає знання, але й поглиблює безграмотність натовпу. Деякі аналітики YouTube змусять вас оплакувати майбутнє людства, зважаючи на тотальну безграмотність у правописі, не беручи й поготів до уваги непристойності та ненависть у мережі». Натомість редактор журналу Time Річард Стейнгел переконаний, що нова медійна ера Мережі 2.0 є загрозливою лише для тих, хто вважає, що надмірність демократії є дорогою до анархії. І що нинішній час, окреслений багатьма як «час аматорів», для Америки був таким завжди (Томаса Пейна він зараховує до перших блоггерів світу, так само, як і Бенджаміна Франкліна, який «грунтовно завантажив свою особу у MySpace XVIII століття»). Та проте від статей як Гроссмана, так і Стейнгла віє надмірною романтизацією мережі, певним прозахідним утопізмом, що, вочевидь, і дало підстави обрати людиною року не конкретну особу (з наявних 26 кандидатур), а користувача мережі.

Інформаційний апартеїд?

Утопізм полягає передусім у тому, що нині про інформаційне суспільство доводиться говорити лише в контексті країн, «під’єднаних» до мережі. А скільки залишається за бортом НТП (чи не більше, ніж на борту)? Обираючи людиною року нетера, журнал автоматично упосліджує усіх, хто не має доступу до мережі з тих чи інших причин. Встановлюється невидима, але відчутна ієрархія, певний вид кастовості, в якій на місце «золотих комірців» претендують «золоті монітори». Це нове постіндустріальне суспільство, в якому відбувається софістична підміна понять: хто володіє інформацією, той володіє світом. Але інформація — це ще не знання.

Головний редактор журналу Wired Кевін Келлі, називаючи нову економіку, в якій головним капіталом людства стала інформація, «тектонічним зсувом», пише: «Парадокс нашого часу полягає в тому, що комп’ютерна ера закінчилась. Основні досягнення комп’ютерів, не під’єднаних до мережі, вже за нами. Усі перспективні технології, що дебютували сьогодні, головно зосереджені на міжкомп’ютерній комунікації — це, радше, зв’язок, а не обчислення». Отож, не минуло й 24 років після проголошення комп’ютера «людиною» року, як на арені з’явилась нова «інтелектронна» раса — Homo Internetus. Інтернет-революція змінила ціле покоління, диктуючи нові цінності та провокуючи появу нової форми апартеїду — інформаційного. «Тепер нам уже точно відомо, що дітей, які не матимуть доступу до нових медійних засобів, уважатимуть майже упослідженими, — переконаний канадський дослідник, автор книги Digital Economy Дон Тапскотт. — Якщо дозволити, щоб у новій цифровій економіці діяли тільки ринкові сили, то вони можуть спричинити виникнення двокласового суспільства із прірвою між тими, хто володіє інформацією, і тими, хто не володіє нею. Відбуватиметься становлення інформаційного апартеїду, коли ті, що не володіють інформацією, перетворюватимуться в тих, хто не має знань, а згодом у тих, хто нічого не вміє».

Людина людині — комп

Людина вже сама по собі — не tabula rasa, а складна система інформації: біологічної (спадкової), що її закодовано в генах ДНК, РНК та пріонних білках. Окрім того, людський мозок є унікальним і досі не пізнаним достоту інформаційним «носієм» (прототип сучасного комп’ютера), який віднедавна отримав у постійне користування додатковий штучний мозок — Інтернет (що вдосконалюється значно швидше за природний). В епоху швидкісних комунікацій людина перетворилась на homo celeriss ingenie (людину швидкого розуму). Одначе, набувши другий розум, вона втратила серце.

На думку дослідників, нині спостерігається катастрофічний спад фізичної та психологічної активності людей, які функціонують у кіберпросторі; відбувається розмивання автентичних духовних зв’язків, натомість домінують короткотривалі численні контакти. Приголомшливий факт: в наш час за один день мешканець міста зустрічає більше людей, ніж селянин в добу феодалізму за рік, а може, й за все життя. Що й казати про зустрічі в он-лайні.

Лев Гроссман на сторінках журналу Time пише, що мережа — це можливість збудувати новий тип міжнаціонального порозуміння: не тільки між політиками чи видатними людьми, але між громадянами, між простими людьми (особа-особа). Натомість факти вказують на протилежне: попри долання відстаней, спостерігається втрата міжособистісного контакту, а відтак втрата довіри, порозуміння, вміння вислухати, допомогти.

Homo Internetus попри мережеву активність зазвичай залишається сам-один. Давньогрецьке прислів’я «Людина людині — вовк» під сучасну пору трансформується на «Людина людині — комп». Його домівка перетворюється на офіс, а весь світ втискається у чотирикутне прокрустове ложе монітору. Та найвагомішою проблемою є та, що людина, шукаючи істини і відповіді на світоглядні питання, піднімається не на найвищі реєстри життя, не на так звані «рівні космічної компетенції», а обмежується всього лише повнотою людського досвіду, вкладеного в мережу (яка прирівнюється до істини в останній інстанції), потрапляючи в замкнене коло.

Це ще одна поширена (головно в мережі) назва на позначення людини року-2006, це модерний брат-близнюк нетера. Повний варіант назви — Homo sapiens sapiens cyberneticus, себто такий собі біомеханічний синтез людини і комп’ютера. До слова, про подібний синтез писав Станіслав Лем у «Големі-XIV», де комп’ютери мали власну психіку. Теорію Homo Cyberneticus розробив і впровадив в життя відомий американський психолог («психоделічний гуру») Тімоті Лірі, визнаний журналом Mondo в 2000 році великим мислителем століття. «Кіберпанк — це пілот реальності, — пише Т. Лірі у своїй книзі «Сім мов Бога», — котрий мислить чітко і творчо, використовуючи квантові механізми та мозкове ноу-хау. Це найновіша, найкраща сучасна модель людини ХХІ ст.». Причому такими Homo Cyberneticus (або ще кіберпанками, кібернавтами, кіберлюдьми, генетичними провідниками) автор називає технологічного генія, що приніс людству технічний прогрес, Прометея, а також Галілео Галілея, Джордано Бруно, Миколу Коперніка та ін.

«Я усвідомлюю, що кіберпанк — ризикований термін, — зізнається Т. Лірі, — але так само, як інші лінгвістичні винаходи, їх слід сприймати із гумором та терпимістю. Кіберпанк — це рольова модель ХХІ ст.». Кіберпанки, на його думку, це винахідники, новатори, експериментатори, імпровізатори, авангардисти та експресіоністи. Це свободомислячі вчені, творці нових технологій, комп’ютерні візіонери, талановиті хакери, інформаційні адепти, мислителі-дисиденти, відеомаги, пілоти-нейрологи, дослідники-екологи, одне слово, усі ті, хто відважно й зухвало спрямовують ідеї у невідоме, за горизонти звичного. На противагу Homo Internetus, який може бути просто пасивним користувачем мережі, кіберпанк характеризується більшою реалізацією потенціалу за допомогою новітніх технологій.

Інформаційні виклики

Людина-2006, проголошена Time, не може жити без інформації. «Повна інформаційна ізоляція від світу — це початок безуму», — писав академік А. Берг, спираючись на досліди, які виявили, що інформація є вітальною потребою людини. Натомість інформаційний надмір руйнує і часто невротизує, розшарпує особистість, дезорієнтує і навантажує її, зрештою, виходить за рамки її фізіологічних можливостей. А в умовах постійного інфообміну, людина й не помічає, як стає інфозалежною. «Людство стає інформаційним наркоманом, посадило себе «на голку» новин, — пише І. Дзюба. — Носієм світової мудрості став телеведучий. Основною цінністю стала новизна, тобто скороминущість, доля якої — прогримівши сьогодні, завтра опинитися на звалищі відпрацьованого матеріалу».

Після всезагальної ейфорії, спричиненої НТП, постіндустріальне суспільство опинилося перед численними інформаційними викликами: інформаційна нерівність країн, а відповідно, нова форма так званого інформаційного апартеїду; інтернетоманія, хакерний спорт, інформаційний тероризм та комп’ютерна злочинність (інфокілери, інфомафія, кібервандали та ін.), інформаційні війни, медіа-екологічний дисбаланс; контроль олігархічних груп, що визначають політику Інтернет-мережі тощо. До цього додаються ще й дискусії довкола введення певних санкцій в мережу, як-от ефект радіоелектронного приглушення сигналу (РЕП), який успішно використовували спецслужби Ізраїлю; або проект міністерства оборони США «Тотальної інформаційної обізнаності» — ТІО (Total Information Awareness — TIA), — які, звісно, мають дві сторони медалі.

Перед викликами опинилась і журналістика, яка, за іронією долі, найчастіше сама продукує і розповсюджує ці виклики: замітковий журналізм, реклама та інфогедонізм витісняють публіцистику й аналітику, відбувається масова таблоїдизація ЗМК, спрощення змісту, перехід у формат гіпертексту ціною втрати контексту і т.д.

І черговим викликом стала ти, людино 2006 року, проголошена часописом Time, викликом, бо й досі ніхто достоту не певний, куди ж прямує твій шлях.