ПРО ЩО ГАЗЕТИ НЕ ПИСАЛИ... НАПРИКІНЦІ 80-Х РОКІВ НА ГОЛОВИ ЖИТЕЛІВ ПРОСПЕКТУ НАУКИ В КИЄВІ ПРОЛИВАЛИСЯ ТРИТІЄВІ ДОЩІ - Наука - dt.ua

ПРО ЩО ГАЗЕТИ НЕ ПИСАЛИ... НАПРИКІНЦІ 80-Х РОКІВ НА ГОЛОВИ ЖИТЕЛІВ ПРОСПЕКТУ НАУКИ В КИЄВІ ПРОЛИВАЛИСЯ ТРИТІЄВІ ДОЩІ

24 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №46, 24 листопада-1 грудня

Перш ніж вийти з будинку, де міститься малий реактор Інституту ядерних досліджень Національної ак...

Перш ніж вийти з будинку, де міститься малий реактор Інституту ядерних досліджень Національної академії наук України, потрібно пройти крізь спеціальні контрольні «ворота», які чимось схожі на ті, що встановлено в аеропортах. Тільки там вони реагують на метал, а тут — на радіонукліди. Завдання цього пристрою — не допустити винесення в місто радіоактивного бруду. Отож наприкінці квітня 1986 року сталася надзвичайна річ. Пропускний пункт київського дослідницького реактора реагував не на тих, хто виходив із будинку, а на тих, хто входив. Так співробітники інституту дізналися, що сталося щось надзвичайне. За лічені години новина про підвищений у десятки разів гамма-фон прокотилася столицею. Пошепки, із вуст в уста передавались і цифри (у кількох академічних установах були дозиметри). Люди довідувалися про аварію на Чорнобильській АЕС від товаришів по службі, сусідів і знайомих. Представники офіційних інстанцій спочатку «до останнього» мовчали, а потім ми стали отримувати дозовану напівправду. Підозрюю (тут я висловлюю лише власну думку), що в перші години й дні після аварії достовірних даних про радіаційну обстановку в ряді міст України не мали навіть керівники найвищого рангу.

Але, ніде правди діти, Чорнобиль нас чомусь таки навчив. Зараз Центральна геофізична обсерваторія Мін-екоресурсів щодня проводить у столиці експрес-аналіз атмосферного повітря на вміст радіонуклідів. «Зазвичай у таких пробах реєструються нукліди урано-торієвого ряду, що мають природне походження, — пояснює начальник відділу радіаційно-екологічного контролю Лариса Скуднова. — Але якби, не дай Боже, сталося щось надзвичайне з великим реактором у Чорнобилі чи малим у Києві, аналіз швидко виявив би інші радіонукліди, скажімо, цирконій чи ніобій. Таким чином, в обсерваторії дізналися б про те, що сталося, навіть не отримавши повідомлення про аварію. І таємниці з цього, гадаю, робити тепер не стали б».

Сьогодні спостереження за гамма-фоном в Україні ведуть у 179 пунктах. Збільшенню їх кількості сприяла прийнята десять років тому програма спостережень за радіаційним забрудненням у зоні українських атомних електростанцій. Крім діючих стаціонарних постів, у райони АЕС щомісяця виїжджають експедиційні групи. Вони беруть проби грунту, води й рослинності. Після чорнобильської катастрофи спеціальна радіометрична лабораторія почала працювати в Рівному. Зона її інтересів — Рівненська та Хмельницька АЕС. А кілька років тому аналогічний підрозділ, що обслуговує Південно-Українську та Запо-різьку АЕС, організовано в Новій Каховці.

Оскільки період піврозпаду цезію та стронцію, приблизно, 30 років, рівень радіоактивного забруднення грунту в найбільш інтенсивних «плямах», що містяться у 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС, а також в Іванківському та Поліському районах Київської області й Коростенському Житомирської, за попередні роки зменшився, приблизно, на 20—25 відсотків. Крім того, у найбільш забруднених містах і селах проведено дезактивацію. У столиці після дуже ретельного обстеження в найбільш забруднених місцях зняли верхній шар грунту.

— Попри незначну кількість «плям», повітря в Києві (якщо мати на увазі вміст радіонуклідів) досить чисте, — вважає Лариса Скуднова. — Що стосується води, то вона цілком відповідає контрольному вмісту цезію та стронцію — 2 беккерелі на літр, установленому головним санітарним лікарем України. Такий рівень із початку 90-х років у Києві не було перевищено жодного разу. Втім, це аж ніяк не означає, що столична вода ідеальна за всіма іншими показниками. Але це вже предмет окремої розмови.

За свідченням Лариси Володимирівни, за післячорнобильські роки сумарна бета-активність київського повітря перевищила норму лише один раз. Того дня сильний вітер віяв з боку цегельного заводу. А в матеріалах, які там використовують, містяться природні ра-діонукліди, що є бета- випромінювачами...

Нинішнього літа протягом кількох днів кияни відчували запах диму — горіли ліси. І містом пішов поголос, що через дим підвищився радіоактивний фон. Чи відповідала така інформація істині, а чи в страху очі великі? Гамма-фон цього року не підвищувався жодного разу, відповіли на моє запитання у відділі радіаційно-екологічного контролю.

Отже, ми схильні панікувати? Можливо. Але чи є у когось після Чорнобиля моральне право докоряти людям надмірною знервованістю? На всіх нас тоді вилили стільки «брехні для порятунку», що тепер навіть правдива інформація сприймається іноді як така собі солоденька пілюля для заспокоєння. Хоча найчастіше заспокоювати немає жодної потреби: адже від дня аварії минуло 14 років — найгірше позаду. Та сьогодні досить поширена й інша точка зору. Багато хто вважає, що більше не варто ятрити рани й душу чорнобильськими жахами: поганого й тра-гічного в нашому житті, мовляв, і так більш ніж достатньо. Проте категорично заперечувати будь-яку можливу небезпеку, пов’язану з аварією століття, теж не можна.

Ось рядки з інтерв’ю з дуже серйозним фахівцем, яке він дав автору цієї статті невдовзі після аварії на АЕС: «...У результаті розпаду плутонію-241 з часом утвориться не менш небезпечний америцій- 241, у якого норов зовсім інший. Він набагато рухливіший, легко переходить по харчовому ланцюжку, потрапляючи з грунту в овочі, молоко й м’ясо. Причому вже через 90 років у зоні відчуження АЕС його буде навіть більше, ніж зараз тут плутонію. Проте випромінювачі небезпечних альфа-частинок — трансуранові елементи — практично за межі 30-кілометрової зони не вийшли...» Це стверджував чесний науковець, а головне — глибоко порядна людина, котра нізащо не стала б кривити душею. На жаль, через два роки після аварії гарячі частки було виявлено набагато далі 30-кілометрової зони. Як з’ясувалося, дрібнодисперсні частинки плутонію поширилися на велику відстань. На жаль, потрапили вони й до Києва. Приховати це вже було важко. Проте ніколи не забуду, як 1989 року один фізик-ядерник, а точніше, функціонер від науки, коли я вимовив при ньому слово «плутоній», перемінився з обличчя й перелякано замахав руками: «Забудьте про цей елемент і ніколи не пов’язуйте його з Чорнобильською АЕС!» Він знав, що казав. Плутоній використовується в ядерних бомбах...

Першу карту, на якій слова «плутоній» і «Київ» стояли поруч, склали десять років тому члени незалежної корпорації радіоекологів «Протій». Але, з огляду на відносно невелике число проб, узятих на території міста, вже тоді було ясно, що це робота попереднього, сигнального характеру. Тому уряд України виділив кошти на широкомасштабну «акцію». Було вирішено взяти понад тисячу проб грунту, досліджувати на плутоній донні відкладення в Дніпрі й Десні, дніпровські пляжі, прибордюрні пилові накопичення. Крім проб грунту, фахівці вирішили, за порадою ботаніків, досліджувати і листя київських каштанів, узяте в районах великих транспортних розв’язок і на магістралях з пожвавленим рухом. Таке листя, зірване з нижніх гілок, — у зоні нашого подиху, — стало своєрідним індикатором. Адже до нього прилипнуть дрібні, мікронних розмірів гарячі частинки. Особливо «брудним» виявився одяг дерев у районі Ленінградської площі та станції метро «Гідропарк».

1994 року з’явилася друга, докладніша карта. В результаті роботи, виконаної співробітниками «Північукргеологія», в столиці України було виділено 10 аномальних зон. Якщо до чорнобильської катастрофи містами, найбільш забрудненими ізотопами плутонію, вважалися Нью-Йорк і Мюнхен (1,37—1,48 Бк/кг), то після неї перше місце впевнено посів Київ (3,99 Бк/кг). Доаварійний фон — 0,23 беккереля на кілограм — у нас підвищився більш ніж у 17 разів! Карта потрібна була фахівцям, а також керівникам, які приймають рішення. Її упорядники й гадки не мали лякати киян плутонієм та америцієм, а вже тим більше сіяти серед народу паніку. Проте з подачі деяких політиків, не особливо педантичних у виборі засобів, заангажовані газети вдарили на сполох. Кілька місяців слова «плутоній» і «америцій» не сходили з телевізійних екранів. Мені здається, то була кимось старанно зрежисована кампанія, задумана з дуже неблагородною метою. Адже лякати людей, і без того наляканих Чорнобилем, грішно вдвічі. Натомість медики й досі не сказали свого останнього слова. Чимало фахівців вважають, що потрібно взяти набагато більше проб київського повітря на трансуранові елементи. Інакше конкретні висновки, які слід зробити, будуть схожі на ворожіння на кавовій гущі. Іншими словами, проблема трансуранових елементів у нашій столиці справді існує, але її в жодному разі не варто демонізувати...

Такі поняття, як радіоактивне забруднення чи, скажімо, підвищена бета-активність, більшість із нас, як правило, пов’язує з Чорнобилем. Але, виявляється, жителі Києва свого часу сьорбнули дечого й з інших джерел. В Інституті ядерних досліджень кілька десятків років існує служба зовнішньої дозиметрії, представники якої щодня брали проби повітря й грунту поблизу реактора і на значній відстані від нього — до 30 кілометрів. У 60-х роках такі пости раптом зафіксували підвищення радіоактивності. Як розповідав мені академік Олег Нємєц, в інституті забили на сполох, хоча жодних подій тоді не відбувалося. Все стало зрозумілим, коли прийшло повідомлення про випробування в Китаї атомної бомби. Про це наші газети, звісно ж, повідомили, а ось про те, що в Києві та в інших містах підвищився гамма-фон, у них не було ні рядка.

Такі факти старанно приховували від населення. Втім, чи варто дивуватися — чимала частина нашого життя проходила під грифом «таємно». Наприклад, із дуже конфіденційних документів, із якими мені дозволили ознайомитися кілька років тому, випливало, що в 1968—1969 роках під час роботи київського дослідницького реактора траплялися викиди в атмосферу суміші інертних радіоактивних газів. Причина — «низька якість тепловидільних збірок». Питається, хто, крім керівництва інституту й академії, а також високого начальства, про це дізнався?

Як з’ясувалося, це фіксувала й служба радіаційно-екологічного контролю Укргідромету. Проте така інформація, як неважко здогадатися, належала до розряду таємної. В результаті закордонних атмосферних випробувань ядерної зброї в Києві підвищувався гамма-фон. «Аналізувати проби атмосферних аерозолів у нас тоді не було можливості, — згадує Лариса Скуднова. — Їх доводилося відсилати в лабораторію ци-вільної оборони. Але повідомляти результати тим, хто відбирав проби, її керівники вважали зайвим. У нас перша радіометрична лабораторія запрацювала 1972 року, і ми почали реєструвати збільшення сумарної бета-активності атмосфери. Йшлося не тільки про випробування атомної зброї в Китаї. Нерідко вловлювався «ласкавий вітерець» і від вибухів вітчизняних ядерних бомб. Всі такі дані ми відсилали в Обнінський інститут експериментальної метеорології...»

Тут виникає природне запитання, чи такі сплески радіоактивності становили небезпеку для жителів Києва та інших українських міст? Неважко зрозуміти, що їх вплив на здоров’я залежав від того, наскільки вони перевищували норму. Цифра, котру назвала Лариса Володимирівна, змушує замислитися. Порівняно із сьогоднішнім, рівень радіації підвищувався в 10 разів! І якщо гадаєте, що через день-два все поверталося на круги своя, то ви дуже помиляєтеся. Збільшення радіоактивності в таких випадках фіксувалося місяць і більше. «Одна знайома, — згадує моя співрозмовниця, — наприкінці 60-х років у центрі Києва (біля університету) потрапила під дощ. А через тиждень майже облисіла...»

Але гамма-фон тоді особливо не підвищувався. Він був у межах 50 мікрорентгенів на годину (зараз його рівень — близько 10 мкР/год). Щоправда, військові дозиметри ДП-5В, якими користувалися тоді, були розраховані на високі рівні забруднення, і більш-менш точні виміри можна було починати саме з 50 мікрорентгенів. Але під час ядерних випробувань значно підвищувалася бета-активність. Наведу кілька досить несподіваних для читачів цифр. Якщо, скажімо, три роки тому сумарна бета- активність радіоактивних випадань на території Києва становила 683 беккерелі на квадратний метр за рік, то 1985 року — 1284, а в 1983-го — 1499. І це все було до чорнобильської аварії!

А ось ще один цікавий факт, що теж, природно, не став предметом обговорення в засобах масової інформації. 1982 року на Чорнобильській АЕС виникла «позаштатна» ситуація — стався викид. Співробітники радіометричної лабораторії, котрі виїжджали туди, Тамара Пряміцина й Володимир Корнійчук, виявили місцеве підвищення гамма-фону. А слід сказати, ліси навколо Чорнобиля славляться чудовими грибами. Саме 1982 року майже кожного вихідного редакція, де я працював, орендувала автобус, і ми на світанку вирушали на тихе полювання. Навіть не хочеться думати, скільки цезію зі стронцієм з’їли тоді кияни разом із білими, підберезниками чи опеньками.

…Нещодавно наша газета розповіла про широкомасштабну акцію «зелених». Йшлося про радіаційну небезпеку, що загрожує столиці з боку села Пирогове, де міститься Київський спецкомбінат радіоактивних відходів. Його сховища, говорячи мовою документів, втратили герметичність «як згори, так і знизу». А в них, поруч з іншими відходами, міститься тритій, що потрапив у спецкомбінат з Інституту ядерних досліджень, де працювала тритієва лабораторія. Цей важкий ізотоп водню використовується в термоядерній зброї, і йому властива особлива підступність. З одного боку, у нього найм’якше бета-випромінювання, що не сягає далі перших мікронів шкіри. З другого, замінюючи водень у молекулі води, тритій поселяється в ній назавжди. Потрапляючи в грунт, така волога проникає в рослини, а потім, проходячи харчовим ланцюжком, може опинитися в людському організмі, для якого тритій так само небезпечний, як і інші радіоізотопи.

Про тритієву загрозу, що нависла над Києвом, нинішньої осені повідомило чимало українських газет. Але з’ясувалося, що така небезпека існувала й раніше. Підвищений вміст цього радіоізотопу було зафіксовано в столиці ще на початку 80-х років. Але тоді в газетах про це не з’явилося ні слова.

— За два кроки від проспекту Науки розташована об’єднана метеостанція «Київ», де ведуть спостереження за гамма-фоном, атмосферними опадами й концентрацією в повітрі радіонуклідів. Саме тут, на Багриновій горі, за 15 хвилин їзди від Хрещатика в опадах виявлено тритій, — говорить Лариса Скуднова. — Взяті тут проби ми свого часу відсилали в Обнінськ. Але результатів тих давніх аналізів у нас, на жаль, не було. Інакше кажучи, до Києва їх просто не надсилали. Отож два роки тому, коли така інформація знадобилася для нашого банку даних, довелося вирушати по неї в Підмосков’я. І ось що з’ясувалося. На початку 80-х сніг і дощ, які випадали на Багриновій горі, містили тритію на цілий порядок більше від норми. Але ж тут міститься не тільки Центральна геофізична обсерваторія Мінекоресурсів. Поруч —багатоповерхові житлові будинки. Вже після катастрофи на ЧАЕС проби дощової води, зібрані на Багринці й у Гідропарку, передали в київський Науковий центр радіаційної медицини. Кількість тритію в них була неоднаковою. Дощова вода, зібрана в Гідропарку, виявилася значно чистішою.

Як відомо, народ відгукнувся на трагічні події весни 1986 року лавиною афоризмів, приказок і анекдотів. Це була своєрідна захисна реакція. З чорнобильського фольклору мені запам’ятався такий немудрящий віршик:

«Ми — українська нація!

Не страшна нам радіація».

А що, може, й справді не страшна? Бо як ще пояснити той факт, що після страшнючої аварії, що стала національною трагедією, тритієва лабораторія продовжувала робити свою чорну справу?

— Я це пов’язую лише з Інститутом ядерних досліджень, — підкреслює Лариса Володимирівна. — Іншого пояснення в мене просто немає.

На жаль, ні вона, ні її колеги не протестували. Але ж тритієві дощі буквально падали їм на голови. Та, власне, як вони могли висловити свій протест? Вийти з гаслами на Хрещатик? Не забувайте, це був тільки кінець 80-х. Які «оргвисновки» було б зроблено після такої акції, уявити неважко. Мені пояснили: інформацію про тритієві дощі передали «куди слід». А у верхах, очевидно, вирішили, що сипати на рану сіль просто небезпечно. «Брехня для порятунку» продовжувала пожинати жертви. Коло замкнулося.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво