ПРО НАУКУ, КУЛЬТУРУ ТА ХАЛТУРУ, АБО АНАТОМІЯ ЗАХИСТУ ОДНІЄЇ ДОКТОРСЬКОЇ ДИСЕРТАЦІЇ - Наука - dt.ua

ПРО НАУКУ, КУЛЬТУРУ ТА ХАЛТУРУ, АБО АНАТОМІЯ ЗАХИСТУ ОДНІЄЇ ДОКТОРСЬКОЇ ДИСЕРТАЦІЇ

7 лютого, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 7 лютого-14 лютого

Проблеми суспільних наук, порушені у статті професора В.Яцкова «Вчений і влада - близнюки-брати?» («ДТ», № 14, 2002 р.), мають глибоке світоглядне коріння і загрожують суспільству катастрофічними наслідками...

Проблеми суспільних наук, порушені у статті професора В.Яцкова «Вчений і влада - близнюки-брати?» («ДТ», № 14, 2002 р.), мають глибоке світоглядне коріння і загрожують суспільству катастрофічними наслідками.

У статті В.Яцкова розглянуто аспекти «оступінення» горішніх ешелонів влади. Але, як відомо, риба гниє з голови, а потім починає гнити те, що лежить найближче до голови. Блискучим підтвердженням цієї народної мудрості стосовно проблем «оступінення» можновладців став захист 26.04.2002 р. докторської дисертації ректором Харківської державної академії культури Василем Шейком у Харківському національному університеті ім. В.Каразіна. За рангом ректорська посада не може розглядатися нарівні з депутатським мандатом Верховної Ради, міністерськими портфелями чи кріслами губернатора та мера міста обласного значення. Проте «анатомія» захисту цілком аналогічна. А це свідчить про те, що В.Яцков як учений виявив типові для сучасного суспільства схеми, якими можна, як «шаблоном», користуватися, аналізуючи аналогічні явища.

Приміром, у статті йдеться, що «у деяких можновладців — директорів НДІ, завідувачів відділів чи лабораторій — кількість публікацій не піддається поясненню з позиції здорового глузду». У В.Шейка лише за 2001 рік вийшло 24 публікації обсягом до 140 друкованих аркушів! Усього в документах значиться 250 публікацій обсягом 500 друкованих аркушів! Не треба мати великого аналітичного розуму, щоб зрозуміти походження цих робіт, досить глянути на співавторство. Скажімо, нікого в Академії культури та за її межами не здивує вихід у світ навчального посібника з інформатики під авторством Асєєва, але причому тут В.Шейко, у якого в кабінеті навіть немає комп’ютера? Це нагадує анекдот про нового росіянина, для якого «килимок для мишки» рівнозначний «капцям для таргана». Однак у співавторстві виходять три навчальних посібники обсягом близько 60 друкованих аркушів, причому в одному випадку прізвище Шейка стоїть на першому місці, що наштовхує на думку про застосування стандартного прийому під назвою «посунутися» (це коли справжній автор, щоб мати можливість опублікуватися, «посувається», поступаючись місцем ліворуч можновладцю). Те ж саме можна сказати й про інших співавторів, із якими В.Шейко «працював» останніх чотири роки. Природно, посібники авторів, котрі не «посунулися», просто відсуваються, незалежно від їхньої актуальності для забезпечення навчального процесу. Вражає «всеїдність» ректора, оскільки солідна частина цих «посунених» робіт з темою дисертації не має нічого спільного. А все тому, що «як оцінний показник праці вченого у нас виступає не якість, а кількість публікацій», як зазначає В.Яцков, «хоча всі розуміють, що публікації бувають різні».

Аналіз 500 друкованих аркушів на предмет якості за такої рясноти тем — заняття дуже стомливе і невдячне. Обмежимося аналізом дисертації, тим більше що ці публікації здебільшого «проштовхувалися» в ім’я її захисту. Оскільки тема дослідження «Історико-культурологічні концепції цивілізаційної еволюції в період глобалізму (кінець XIX — початок XXI в.)» торкається таких основних філософсько-культурологічних дефініцій, як «культура» та «цивілізація», то слід очікувати, що здобувач передусім визначиться з цими поняттями. Але В.Шейко, анітрохи не вагаючись, повідомляє, що ні ці поняття, ні термін «формація» не визначені в науковій літературі. А він не наважується дати своє визначення і не утруднює себе приєднанням до чиєїсь думки. У такому разі що ж він досліджує?

У своєму відгуку я зазначив і довів, що тема дисертації в такому вигляді не повинна була затверджуватися, що вона не має ні наукової новизни, ні практичної значимості, що мета й завдання дослідження не витримують жодної критики. Крім того, здобувач плутає поняття «метод» і «методологія». Присвячуючи цілий розділ дисертації методології, він говорить лише про методи. І на захисті, відповідаючи на запитання про методологію дослідження, В.Шейко, знову ж таки, говорив про методи. Однак, попри це, рішення було одностайним! Так би мовити, жодної чорної кулі! Тут спливають відразу три аспекти — фаховий, технологічний і моральний.

Щодо технологічної сторони захисту, то вона засвідчила не лише відсутність бодай якихось наукових і моральних рис у здобувача, а й величезні вади самої системи захисту — ні офіційні опоненти, ні провідна кафедра, ні провідна організація (Інститут історії України НАНУ, відділ історії культури українського народу) не змогли визначити, що сама тема дисертації не витримує жодної критики. Що цьому сприяло — те, що «Вася — свій хлопець» (моральний бік), чи низький науковий рівень опонентів (професійний бік)? Однак тепер слід очікувати, що всі їхні зусилля буде спрямовано на захист «честі мундира» і заперечення на мою адресу (як збурювача спокою) будуватимуться за схемою «а ти хто такий?». І це вже прозвучало на захисті, коли здобувач не став відповідати на мої зауваження у відгуку, обмежившись фразою про те, що зміст відгуку не що інше як «багно», тоді як інші відгуки — це «зоряне небо». Спеціалізована рада, напевно, поділяє таке поетичне порівняння, оскільки одностайно проголосувала «за».

Якщо відкинути «поетичну» сторону захисту, то він оголив усе ж таки і професійні проблеми суспільних наук. Те, що наука про суспільство стала ще більшою служницею влади, дуже влучно відзначив В.Яцков, але це суб’єктивний бік. Об’єктивним боком у цьому процесі слугує світоглядна криза. Ось вона й зумовлює методологічну безпорадність учених-суспільствознавців. Ось тому й не міг сказати нічого зрозумілого з питання методології дослідження В.Шейко, ось тому й існує сьогодні більш як 400 визначень «культури». І виходить, що існує культурологія, існують культурологи, а ніхто не знає, що ж це таке — «культура»? І не знають не лише в нас, а й у всьому світі! І не знають не тільки тепер, а й ніколи не знали! Майже в такому ж самому незавидному становищі опиняються політологія, соціологія та інші науки. І тут я мушу не погодитися з В.Яцковим, що «за рядом напрямів соціальних і гуманітарних наук ми стали втрачати темп, відстаючи від світового рівня». З погляду світоглядної (і, природно, методологічної) кризи, ми з «ними» нарівні. Ця криза призвела до виникнення свого роду «наукового релятивізму», до заперечення методологічної ролі філософії, яку А.Дюма дуже влучно охарактеризував як «поєднання набутих знань і високого розуму, що їх застосовує ». За А.Дюма, «є знаючі і є вчені, — перших створює пам’ять, других — філософія». Світоглядна криза торкнулася передусім філософії, оскільки вона —теоретичне ядро світогляду. Філософію сьогодні фактично замінили історією філософії. Відсутність «підсумкового» визначення культури — наслідок кризи філософії, бо ще радянський філософ Г.Ойзерман справедливо зазначив, що «глибина філософського осмислення феномена культури певною мірою вказує на рівень розвитку самої філософії».

І ось на сцену історії замість «учених» вийшли «знаючі». Першими вдарили на сполох у 80-ті роки тепер уже минулого століття мистецтвознавці, коли виникла тенденція «мистецтвографії» і в дослідженнях стало помітним намагання відвести від себе підозру в глобальному теоретизуванні й оцінковості. Поступово схожа тенденція стала домінувати і в інших суспільних науках, що призвело до панування описових (дескриптивних) методів. Яскравим прикладом цього слугує і дисертація В.Шейка, наочно демонструючи наукоподібність, що межує із «халтурою».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво