ПРИВАТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ - Наука - dt.ua

ПРИВАТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ

7 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 7 травня-16 травня

Досі немає зрозумілої відповіді, чому людство придумало науку. У зв’язку з цим дозволю собі висловити свою гіпотезу...

 

Досі немає зрозумілої відповіді, чому людство придумало науку. У зв’язку з цим дозволю собі висловити свою гіпотезу. Судячи з усього, люди колись терпляче спостерігали за тим, як плодяться на землі представники найдавнішої професії, як проникають вони в усі сфери людського буття: в економіку, дозвілля, політику, журналістику, юриспруденцію, відправлення культів... Вочевидь, у когось урвався терпець і він закричав: «Стоп! Так далі не піде! Час придумати хоча б одну галузь людської діяльності, яка давала б точне уявлення про те, куди ми йдемо»...

Можливо, із такої дрібниці і народилася наука. Її найвищих жерців назвали академіками, себто безсмертними. А щоб вони не піддалися спокусі і говорили суспільству правду, хоч би якою тяжкою вона була, їх на додачу до звання наділили гідною довічною оплатою, — мовляв, нехай не злякаються у тяжку годину і не поласяться (хоч вони!) на матеріальні досягнення найдавнішої професії.

Треба сказати, що академії майже на всіх континентах виправдали надії людей. Наша в тому числі. Навіть у тяжкі роки сталінщини вона була в країні ледь не єдиною установою, яка наважувалася ослухатися всесильного диктатора. Саме академія сказала «ні» самовільному Хрущову, коли він спробував зробити її членами «своїх» людей (до речі, котрі мали дуже високі наукові заслуги). Не пішла вона на поводу й у Брежнєва, що зажадав вигнати академіка-«антирадянщика» Андрія Сахарова зі складу безсмертних. Лакеї від науки вже шукали прецедент в історії, щоб допомогти академікам зважитися на юдин крок. Але тоді піднявся академік Петро Капіца і сказав: «Не трудіться — такий прецедент відомий: Гітлер уже пробував вигнати з німецької академії Альберта Ейнштейна». Чи треба говорити, чим закінчилася ця історія?.. Правильно, академія і цього разу не зламалася...

Такі приклади норовитості виявляла не раз й Академія наук України. За більшовицьких часів її найкращі представники в буквальному значенні йшли на плаху. Документально зафіксована нелегка боротьба українських академіків проти будівництва Чорнобильської АЕС. Зовсім недавно у важкій суперечці з важливого екологічного питання Національна академія ще раз показала, що її сила — у єдності. І якщо вона не завжди здатна перемогти державну машину, то у всякому разі може змусити рахуватися її занадто активних представників зі своєю думкою та компетенцією...

Однак усе це, схоже, вже в минулому. Злий жарт зіграла дрібничка — серед української еліти (політиків, парламентаріїв, бізнесменів) ввійшло в моду не тільки обвішувати себе, немов новорічну ялинку, орденами, призами, преміями, а й отримувати докторські, професорські звання, ставати полковниками тощо. Добре що усе це дістається за цілком доступну ціну. А в останні роки високу увагу тих, хто жадає визнання їхньої геніальності та надзвичайної багатогранності, залучило академічне звання. Причому не якоїсь академії оригінальних ідей чи академії крутих пацанів, котрі живуть за поняттями, а саме Національної академії наук. І не менше! Якщо познайомитися з нинішнім неприродно великим списком кандидатів у майбутні академіки і членкори, яких вибиратимуть із 13 по 16 травня в НАНУ, здивуєшся — ну який стосунок до наукових досліджень, до пошуків істини і нелегких наукових суперечок має добра половина претендентів?

Причому, судячи з безрадісного настрою всередині самої академії, відбиватися від нових претендентів буде далеко не просто. За деякими даними, у НАНУ збирався і нинішній прем’єр (до речі, доктор наук), але, вочевидь, знайшлися досить мудрі радники, котрі порекомендували йому відмовитися від проміжного призу напередодні боротьби за головний.

Природно, за таких здобувачів тиск, який чиниться на президента НАНУ, зараз безпрецедентний. Нинішнє становище не порівняти навіть із далеко не простими радянськими часами. Тоді партія не заохочувала спроби приватизувати усе, чим командували її бонзи. Тільки тому в ті часи Академія наук не перетворилася на партійний відстійник. Нині ситуація змінилася, і серед тих, хто має право голосу на виборах, є чимало таких, кому буде важко утриматися від спокуси. По НАНУ ходить переказ розмови, що нібито відбулася в кулуарах президії, коли на напівіронічне-напівсерйозне запитання президента про те, «кого будемо вибирати», один із високих академічних чинів без тіні іронії відповів: «А кого скажете, Борисе Євгеновичу, того й виберемо».

Всі ці процеси не могли пройти повз Центр дослідження науково-технічного потенціалу й історії науки імені Г.Доброва. Ось як відповів на запитання оглядача «ДТ» із приводу майбутніх виборів у НАНУ директор центру, доктор економічних наук Борис МАЛИЦЬКИЙ.

— Борисе Антоновичу, майбутні вибори в Національну академію уже викликали дуже суперечливі коментарі. Серед кандидатів мало яскравих учених і дуже багато постатей, скажемо м’яко, випадкових у науці. Багато політиків, бізнесменів. Академія змінює критерії добору?

— Зараз стало очевидно, що в статуті Національної академії не виписано досить чітко правила прийому. Досі керувалися певними етичними нормами і вважалося, що ці неписані закони будуть дотримуватися на добровільних засадах. Не робили трагедії з того, що фактично немає перешкод для бажаючих стати кандидатом. Тож юридично немає ніякого порушення в тому, що, приміром, такий крупний політик, як Володимир Литвин, балотується в дійсні члени академії. З іншого боку, він недавно був обраний у членкори. І виникає закономірне запитання: із якими видатними науковими досягненнями пов’язане таке стрімке зростання? Якщо під науковим внеском розуміти його статті про громадянське суспільство, то вони були серйозно розкритиковані американськими науковцями. Щоправда, кажуть, що його «підставили» помічники. Але це не аргумент...

Серед кандидатів у членкори є і прізвище Дмитра Табачника. Я не оцінюю рівень наукових праць Дмитра Володимировича, але, мені здається, віце-прем’єру з гуманітарних питань балотуватися в академію не зовсім пристойно.

Здається, колеги могли б підказати і депутату Верховної Ради доктору технічних наук, доктору економічних наук Павловському, що не слід йому йти ще й в академію. Він балотується по відділенню механіки. Слава Богу, що не по відділенню економіки.

Список можна було б продовжити...

— До речі, політики, яких ви назвали, не перші українські державні діячі, котрі претендували на членство в академії. Напевно, таке поповнення не пройде для НАНУ безслідно. Якою вам бачиться її доля з новим складом?

— Зараз складається майже така ж ситуація, як у той час, коли знищували платонівську академію. З тієї лише різницею, що платонівська протрималася 900 років, а патонівська академія навряд чи проіснує 90. Наука сьогодні в Україні в принципі нікому не потрібна, оскільки у нас сама економіка перерозподільна — накопичене національне багатство ділиться вузьким колом осіб. Такий спосіб збагачення для людей при владі набагато ефективніший, аніж капіталістичний, в основі якого лежить розумна організація виробництва з науковим пошуком, інноваціями і пов’язаним із цим ризиком. Тільки коли у нас виникне необхідність вкладати кошти у виробництво, ми перейдемо до іншої — не перерозподільної економіки, тоді з’явиться необхідність у Національній академії і її реальних досягненнях.

— Взагалі-то нашу економіку політологи називають перехідною...

— Це містика. У нас оголосять дещо і по-язичницьки вважають, що справа піде сама собою. Зараз, приміром, оголосили про перехід до інноваційної економіки... Але вона на рівень складніша, при ній потрібно значно інтенсивніше працювати, інтенсивніше освоювати знання. А ми оголосили і знову залягли на диван, як уїдливо у вашій газеті зауважив В.Рижов.

У нашій країні досить високорозвинений людський капітал, із яким можна досягти набагато вищих економічних показників. Розрахунки показують: наші біди і наша бідність — у невмінні владних структур задіяти інтелектуальні можливості. В усіх країнах їх розвивають, щоб зробити такий ривок. А нам найбільш складно нарощуваний капітал — інтелектуальний — дістався в спадщину задарма. Але наші керівники не можуть зрозуміти, що з ним робити.

Вже встановлено, що добробут прямо залежить від індексу людського розвитку, котрий досить точно рахується за критеріями, розробленими ООН. Нам у центрі вдалося показати, що за такого індексу людського розвитку, який існує в країні, ми повинні жити принаймні удвічі краще. Зараз ВВП у нас 2000 доларів на людину, а якби нормально використовувався людський ресурс, тобто не було б тіньової економіки, не працювали б наші заробітчани з вищою освітою на будівельних роботах на Заході, тоді ВВП України був би принаймні 5000 доларів на людину.

— А як же опублікована статистика, котра стверджує, що становище поліпшується?

— Найстрашніше, що ми за кривою, яка показує індекс людського розвитку, рухаємося в зворотний бік — скочуємося униз, тобто реально становище погіршується. У таких країнах, як наша, виникають джерела соціальної напруги, оскільки зростає диспропорція між багатими і бідними. Зараз це співвідношення зросло і складає 90:1. Протиріччя в українському суспільстві не усуваються — об’єктивне джерело соціальної напруги у нас постійно зростає....

— Однак при цьому правляча еліта пишається спокоєм в українському суспільстві і за кожної зручної нагоди підкреслює, що у нас немає тероризму.

— Це затишшя перед бурею. Соціальна напруга зростає, і чим усе це може закінчитися, краще не перевіряти. Потрібно заздалегідь передбачити негативи й усунути їх. Але у нас нічого не робиться в цьому відношенні.

— Ви бачите рятівну альтернативу в опозиції?

— Найтрагічніше в тому, що позиція опозиціонерів принципово не різниться від пропрезидентських партій. Я їм казав: «Що ви за опозиційна партія, якщо завжди виступаєте лише проти якогось конкретного політика? Адже коли його дії з якогось питання корисні, ви повинні підтримати його — якщо це в інтересах суспільства». Таку позицію треба змінювати.

У нас йде божевільна міфологізація суспільної свідомості. Вступ людей влади в академію — теж наслідок суспільного міфу. Вони думають, що таким чином стануть більш шановними, зросте їхній престиж, відсутність якого гостро відчувають, — це очевидно з рейтингів соціологічних опитувань.

— На жаль, у результаті відбудеться зниження рейтингу тієї організації, що приймає їх у своє лоно. Однак у всьому цьому є і частка провини самої академії, що давно вибирала в академіки директорів академічних інститутів і членів президії, не особливо рахуючись із їхнім реальним внеском у науку. До речі, Борисе Антоновичу, а чому ви, як директор академічного центру, у дусі традицій української академії не балотуєтеся в академіки?

— Мені двічі пропонували, але я не подав документи свідомо. Переконаний, що нинішня система поповнення НАНУ академіками не відповідає часу. Академія має зрощувати вчених, запрошувати їх, а не вишиковувати чергу. Вважаю, що стояти в черзі, як це робиться сьогодні, принизливо. Поки це не вгамується, краще вивчатиму питання організації науки, даватиму якісь рекомендації, але брати участь у всьому цьому не хочу. На жаль, у нас часто працюють за принципом, сформульованим Ніцше: хочеш чогось домогтися — оточуй себе нулями.

P. S. Цікаво, чого доможеться Національна академія, обнуливши свій склад?.. Шкода в нинішніх умовах тих академіків, які дійсно за великі наукові заслуги перед суспільством обрані в когорту безсмертних. Розумію, як їм прикро бачити поруч із собою людей, далеких від науки...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво