Прекаріат: крик червоного півня - Наука - dt.ua

Прекаріат: крик "червоного півня"

8 квітня, 2016, 22:01 Роздрукувати Випуск №13, 8 квітня-15 квітня

Епоха докорінних суспільних змін — це не час марень і глибоких снів, бо, як писав колись російський містик-публіцист Олексій Хомяков, "реальність як півень: коли ти бачиш найсолодші сни, обов'язково розбудить тебе своїми криками". 

 

"Великий Фультон! И великий Уатт! Ваше молодое, не по дням, а по часам растущее дитя в скором времени пожрет кнуты, престолы и короны, а дипломатами и помещиками только закусит, побалуется, как школьник леденцом. То, что начали во Франции Энциклопедисты, то довершит на всей нашей планете ваше колоссальное гениальное дитя. Мое пророчество несомненно.

Молю только многотерпеливого господа умалить малую часть… этого душу раздирающего вопля, вопля своих искренних, простосердечных молителей". 

Тарас Шевченко, 27 августа 1857 г. 

 

Епоха докорінних суспільних змін — це не час марень і глибоких снів, бо, як писав колись російський містик-публіцист Олексій Хомяков, "реальність як півень: коли ти бачиш найсолодші сни, обов'язково розбудить тебе своїми криками". 

Ось і Україні цей півень прокричав два роки тому в Криму, а далі й у Донбасі. І прокинулись ми не просто в умовах розв'язаної Росією "гібридної війни". Сталося те,  що передвіщав Тарас Шевченко: "І в вогні її, окраденую, збудять". Будьмо мужніми визнати: не була б Україна настільки окраденою — не було б таких жахливих наслідків російської агресії. 

Не тішить нас і міжнародна ситуація "гібридного миру". Світ майже втратив орієнтири поступу і притлумив свою гуманітарну складову. Час від часу нагадує про себе "дуга нестабільності" від Північної Кореї до Малі, від Бразилії до Болгарії і від Греції до Occupy Wall Street у США. Напруга терористичних актів пронизала різні суспільні системи, формації і цивілізації — у тому числі й демократичні. Глобальне політичне пробудження, яке Збігнєв Бжезінський провістив іще п'ять років тому, стало в наші дні банальною повсякденністю. Конфлікти виникають у світі постійно, і цьому немає ради. 

Крик "червоного півня" пролунав уже й над дрімотною Європою. Після вибухів у Парижі й Брюсселі прокинулися від сну не лише депутати Євросоюзу й чиновники НАТО. Свій вітер у паруси під гаслами "антитерористичного інтернаціоналу" всіляко намагається ловити й Росія. Та от халепа: заступник генерального секретаря НАТО Олександр Вершбоу категорично відмовився піти на поступки Росії щодо Криму, не "купившись" на її заклики. 

Чи означає цей крок згортання боротьби з тероризмом? Аж ніяк. Але поняття "тероризм" (а таких у світі понад сто!), очевидно, потребує свого переосмислення. Нині це вже не вузькоспрямований сегмент небезпеки, а явище глобального й гібридного статусу. З одного боку, сучасний тероризм є інструментом впливу дуже багатих людей, котрі використовують бідних і дуже бідних як знаряддя (Олег Покальчук). 

Але так само слушно й те, що для бідних — це акт відчаю, коли культ смерті протиставляється ненажерливому золотому тельцю. Із цього погляду тероризм — лише зовнішній симптом недуги. 

Глибинні ж соціальні її прояви дослідники зафіксували ще два десятиліття тому поняттям "прекарність". А носія цього феномену — прекаріат — нині позиціюють як альтернативу пролетаріату, як нового гробаря буржуазії. 

Прекаріат: зяюче соціальне провалля 

Вважається, що термін "прекаріат" увів у вжиток (апелюючи до античності) професор соціології Мюнхенського університету Ульріх Бек. Поняття походить від латинського precarious — ризикований, нестабільний, ненадійний, загрозливий. У підсумку в суспільних науках прекаріатом почали називати людей, яким нав'язано ненадійну, нестійку, непостійну трудову зайнятість. Звідси ще один термін — "прекарітет", що означає юридичне оформлення таких неповноцінних, з обмеженням прав найманого працівника, трудових відносин, які можуть бути припинені в будь-який час. 

Отже, йдеться про проблему соціальної нерівності, що досягла в сучасному глобалізованому світі фантастичних масштабів. Англійський дослідник Ентоні Гідденс свого часу зазначав, що ми живемо в несправедливому, немилосердному й висококонкурентному світі. Згідно з даними британської благодійної організації Oxfam (що не відрізняються, до речі, від аналогічних показників Credit Suisse), статки 1% найбагатших людей на землі — а це близько 73 млн людей — зрівнялися зі статками решти людства. Як сказано в доповіді Oxfam, "замість економіки, яка працює на загальний добробут для майбутніх поколінь і планети, ми створили економіку для 1%". 

У підсумку 50% загальносвітового багатства належить "елітному" 1% найбагатших людей, ще майже 45% — вузькому прошарку досить заможних людей, які становлять всього одну п'яту частину населення Землі. А решті людства — тобто 80% населення світу — лише близько 5% глобальних статків. Оце зяюче соціальне провалля рано чи пізно має датися взнаки. 

На ці тенденції ще 1997 року звернув увагу французький соціолог П'єр Бурдьє: іде процес формування нового суперкласу як "гробаря буржуазії" (висловлюючись термінологією Комуністичного маніфесту). І щоб не було жодних сумнівів, Бурдьє стверджував, що це не "десь там", а нині, "ось тут", наростає загрозливий суспільний феномен: "прекаріат скрізь" — у формі короткострокової і непевної роботи, що сповнює життя неспокоєм і робить його непередбачуваним

Дійсність показала, що дослідник не помилився. Сьогодні в Україні ми вже починаємо забувати, що є стабільні суспільні класи — пролетаріат, селянство, інтелігенція, середній клас, підприємці й фінансисти. Усі вони нині потерпають від наслідків кримінальної приватизації;  відсутності правової держави (Джозеф Стігліц). До того ж навіть статки великих власників не захищені правом, а переважно їх місцем у владній ієрархії державних структур. Про права трудящих згадують уже з іронією, а добробут працюючих людей повністю залежить від сваволі роботодавців. Профспілки, замість захищати права трудящих, виконують роль хіба що декоративних китичок.

Четверта промислова революція

Отже, настав час визнати, що поява прекаріату — не чергова ідеологічна вигадка. Цей процес має під собою потужний суспільно-економічний тренд. 

Усесвітній економічний форум у Давосі в січні 2016 року провістив явлення світу "Четвертої промислової революції", або, іншими словами, — "Індустрії 4.0.". Мається на увазі створення на базі окремих автоматичних систем комплексних роботизованих структур. Такі системи можуть взаємодіяти одна з одною в режимі реального часу і самоналаштовуватися. Визначальною рисою Четвертої промислової революції, зважаючи на все, стане нарощування інтелектуального рівня промислових підприємств. Підприємство майбутнього являтиме собою кібернетичну систему з механічних та електронних компонентів, що дасть змогу об'єднати весь процес у єдине ціле. Це схоже на звичайну роботу на комп'ютері, до якого підключено різноманітні пристрої, що їх ПК миттєво розпізнає. Система працює за принципом "підключай і виконуй".

Першорядну роль на "розумних підприємствах" відіграватимуть автономні роботи.Прогнозується, що впродовж найближчих двох років у Німеччині запустять кілька таких "розумних" підприємств, а в наступному десятилітті буде створено мережу інноваційних підприємств по всьому світі, що зробить випуск продукції вигідною в країнах з високою заробітною платою. Якщо праця стане дешевою і у власній країні, то компанії згорнуть своє виробництво в Китаї. 

Разом із тим "Індустрія 4.0" — це могутній виклик міжнародному співтовариству. Четверта промислова революція докорінно змінить ланцюжок створення додаткової вартості і спричинить зникнення цілих галузей. 

Проблема "зайвих людей"

Описування соціальних наслідків цієї революції уже викликає глибокі сумніви: чи то нас лише попереджають про небезпеку соціальних вибухів, чи то вже відверто програмують людство на фатальне поглиблення соціальної нерівності. 

Експерти Всесвітнього економічного форуму зазначають, що розповсюдження "розумних" виробничих систем неминуче призведе до збільшення масового безробіття. Уже до 2020 р. роботи і нові технології можуть залишити без роботи 5 млн людей (створені новітні 2 млн місць не зможуть покрити 7 млн ліквідованих робочих місць). Найбільші скорочення очікуються серед офісних і адміністративних працівників — за чотири роки їх поменшає на 4,7 млн. Але все це — лише перші ластівки. Як сказав у Давосі генеральний секретар Міжнародної федерації профспілок UNI Global Union Філіпп Дженнінгс: "Погляньмо на масштаби проблеми, що постала перед нами. У нас уже є 200 млн. людей безробітних, половина робочої сили у світі живе лише на кілька доларів у день і працює в неофіційному секторі. Якщо до цього додати цифрову революцію, з її впливом на робочі місця, і всі наявні статистичні дані, то охоплює паніка". 

Крім того, прихід "розумних" виробництв скоротить доходи від праці. Суспільство спіткає величезна проблема: дешеві товари, виробництво яких швидко нарощуватиметься завдяки роботизованим лініям, навряд чи матимуть належний збут. Люди, залишившись без роботи, скоріш за все, не зможуть їх купувати. 

Але це лише економічний аспект проблеми. Головне ж — можлива соціально-політична реакція людей, викинутих з процесу життєдіяльності через те, що вони не становитимуть інтересу для міжнародних корпорацій ні в ролі виробників, ні в ролі споживачів. Навряд чи люди змиряться з такою долею. 

Прекаризація України: зріючі грона народного гніву 

Нинішня специфіка України полягає в тому, що наростання соціальної напруженості в нашій країні притлумлене агресією Росії проти неї. 

Згідно з опитуванням фонду "Демократичні ініціативи", у липні 2015 р. 67% українців заявили, що не братимуть участі в можливих протестних акціях. Особисто взяти участь у різноманітних акціях протесту висловило готовність лише 18% населення. Це найнижчі показники готовності до протестів за період з травня 2013 р. Хоча факт залишається фактом — за останні 24 роки ВВП України впав на 35%, що й ударило по життєвому рівню населення. Хіба що залишається сподіватися на відомий український парадокс: протестні настрої не завжди ведуть до реальних протестних акцій. До того ж найпотужнішими в нас завжди були акції з політичних мотивів, а не соціально-економічних. 

Проте, зважаючи на фактор "глобального політичного пробудження" і появу нового суспільного феномену — класу прекаріату, ситуацією не варто легковажити. Як слушно підмітив відомий історик Ярослав Грицак, "в Україні про прекаріат жодна політична партія не дбає". Що це — політична сліпота? Невже чекатимемо того моменту, коли настане "абсолютне зубожіння пролетаріату", про яке писав Карл Маркс, і країна полетить шкереберть? А тим часом процес формування прекаріату уже пішов: "Його представники не вмирають з голоду й холоду, але живуть гірше за тих, хто має постійну роботу. Саме її вони й не мають і, судячи з усього, не будуть мати. В середньому впродовж життя вони змінюють
30 роботодавців". 

Власне, зазначає Грицак, український прекаріат "не є поза політикою — він поза діючою політикою". І це несе в собі важкопрогнозовані ризики, оскільки росте безробіття серед молоді. Проблему певною мірою пом'якшує (чи приховує?) навчання молоді в численних університетах іноді досить сумнівного інтелектуального рівня. А це в майбутньому може обернутися проти самої молоді: "неякісний продукт додатково понижує її шанси на роботу". 

"Гнучка" нестабільність

Проте в Україні саме поняття "прекаріат" усе ще залишається предметом уваги вузького кола інтелектуалів. Засоби масової інформації його практично ігнорують, зосереджуючи увагу на перипетіях парламентської боротьби і формуванні технічного уряду. А вітчизняна наука тим часом перебуває у напівпритомному стані від постійних бюджетних секвестрів. Працівники науки і освіти поступово скочуються до статусу прекаріату, формуючи його зубожілий "інтелектуальний сектор". 

Ми вже звикли до того, що інженери й наукові працівники стають промоутерами різноманітних фірм, жителі периферії (з вищою освітою і без неї) — "човниками", вчителі створюють мережі репетиторства, студенти та й колишні викладачі вишів за гроші пишуть курсові й дипломні роботи тощо. Словом, праця пристосовувалася до ринку і ставала "гнучкою". Деякі дослідники прямо-таки оспівують нездоланну українську особистість, яка демонструє непохитну життєстійкість і пластичність в умовах неформальної зайнятості. 

А тим часом не можна не помічати стану деградації групи найманих робітників, зміни змісту поняття "оплата праці", пониження статусу працівника, поширення практики "позикової праці" (аутсорсингу). Все це посилює психологічну напруженість у суспільстві. Мільйони людей втрачають тривалу стабільну зайнятість, фіксований робочий день і можливість кар'єрного зростання, право вступати у профспілки й укладати колективний договір. 

Поза сумнівом, одним з результатів згаданої вище "гнучкості" стане посилення влади працедавця, зацікавленого і в переході на короткострокові трудові контракти, і в зниженні оплати праці, і в пониженні рівня соціального страхування. 

Прогнозована нелегітимність 

Найбільше зазнають в Україні впливу прекаризації нелегальні трудові мігранти, жінки середнього віку, люди передпенсійного й пенсійного віку, молодь без фахової освіти. Часто вони працюють в умовах, що не відповідають нормам охорони праці. За розрахунками О.Грішнової і Є.Бринцевої, загальна кількість учасників цієї соціальної групи в Україні за період 2004–2011 рр. налічувала від 11 до 13 млн осіб. Вражає їх частка в складі зайнятого населення країни — від 50,4% у 2007 р. до 58,5 — у 2009-му. У зв'язку зі скороченням фінансування науки і освіти (кількість учених дослідників в Україні з 1991 по 2013 р. скоротилася втричі, а останні скорочення ще слід підрахувати) збільшилася еміграція освічених людей. Понад 40% опитаних віком від 18 до 29 років визнають, що готові виїхати з України заради добре оплачуваної і перспективної роботи. 

Загроза втрати постійного робочого місця змушує людину до принизливого очікування грошової винагороди за свою працю за відсутності гарантій її отримання.Для старшого покоління, яке ще пам'ятає гасла "загальнонародної власності", особливо болісними стають фобії, пов'язані зі зростанням рівня матеріального розшарування. До того ж це суперечить головному принципу омріяного нами громадянського суспільства: рівний доступ громадян до матеріальних і політичних ресурсів. А отже, все це породжує соціальну напруженість і збентеженість суспільства. Втрачає легітимність і влада, за якої майже половина власності утримується "в тіні". 

Джерела радикалізму

За класифікацією англійського соціолога Гая Стендінга, прекаріат у всьому світі складається з трьох груп.Перша — це "старий" пролетаріат. Пролетарі злі, бо не мають тих благ, які мали їхні батьки (яскравий приклад — Донбас). Друга група — мігранти, меншини, жінки та ін. найбільш безправні й уразливі. І третя — це освічена молодь, ті, хто йшов в університет або коледж, сподіваючись, що матиме квиток у гідне життя. Насправді ж виявилося, що молоді люди купили лотерейний квиток, який майже нічого не гарантує, але придбати його коштує чимдалі дорожче й дорожче. Відтак мільйони "зайвих" у промисловому сенсі людей потребуватимуть виплат по безробіттю. 

Як показує досвід, політичний клас тих чи інших країн часто-густо намагається вирішити цю проблему переведенням її в конфлікт між різними соціальними групами або ж групами, розділеними іншими факторами протистояння. Зокрема Г.Стендінг вказує на зростання радикальних (зокрема й неофашистських) настроїв у багатьох європейських країнах. В Україні, як показують події 2014–2016 рр., регіональні угруповання олігархії теж використовують страхи прекаріату у своїх цілях, переводячи протистояння у площину "периферія проти центру" або ж "російськомовні проти українськомовних". 

Отже, поточний момент надає проблемі прекаріату в Україні небувалої актуальності. Вона заслуговує на подальше вивчення. В аналізі цього явища вже не обійтися політичними загальниками про глобальну кризову ситуацію, про важкопрогнозовані кроки у політичному мейнстримі, про суб'єктивні помилки тих чи інших лідерів конкретних держав. Маємо нарешті враховувати об'єктивні закономірності суспільного розвитку, про які ще недавно ми намагалися не згадувати, вірячи, що "все в наших руках". 

Настав час дати відповідь на сакраментальне запитання: як, завдяки чому і хто вистеляє доріжку радикалізації світового політичного пробудження?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво