ПІЛІГРИМИ ВСЕСВІТУ

25 років тому ці два кораблі було запущено без особливої помпи й без уже звичного в подібних випадках галасу. NASA на той час вже обпеклося на дорогих проектах, які нерідко виявляються провальними, і навіть назви новим літальним апаратам дало на подив скромні: Voyager-1 і Voyager-2. Проте нині, через стільки років, з’ясувалося, що саме ці скромні космічні трудівники гідні найвищих похвал. За 25 років своїх мандрівок вони відвідали найвіддаленіші планети нашої Сонячної системи, а зараз і взагалі готуються залишити її межі. Так, приміром, Voyager-1, який рухається зі швидкістю 62 тисячі кілометрів на годину, знаходиться на відстані приблизно 12 мільярдів км від Землі, майже вдвічі далі, ніж Плутон. Другий зореліт рухається зі швидкістю 55 тисяч кілометрів на годину й віддалився від Землі майже на 10 мільярдів км. За час своєї подорожі мандрівники передали на Землю дивовижної якості знімки Юпітера, Сатурна, Урана й Нептуна, а також їхніх супутників. Правда, із кожним роком ці знімки стає дедалі важче отримувати. Хоча передавачі зорельотів працюють безперервно, на Землі їхні сигнали можуть приймати лише протягом кількох годин на добу. Уже зараз потрібно 23 години для проходження сигналу від Voyager-1 і трохи менше — 18 годин для сигналу його «колеги». Межі Сонячної системи, яка проходить, за приблизними розрахунками, на відстані 15 мільярдів кілометрів, перший корабель має досягти через два-три роки. А електроенергії для підживлення передавачів вистачить як мінімум до 2020-го. Після цього космічні мандрівники продовжать своє мовчазне, стрімке віддалення від нашого Сонця, і дізнатися про їхні подальші пригоди нам уже навряд чи вдасться.