Олег Петров: Нам і тепер пропонують відправити в космос астронавта.Усе впирається в гроші - Наука - dt.ua

Олег Петров: "Нам і тепер пропонують відправити в космос астронавта.Усе впирається в гроші"

13 квітня, 17:18 Роздрукувати

Про перспективи збереження за Україною статусу космічної держави.  

Олег Петров

Україна вперше за останні 20 років зустріла Міжнародний день польоту людини в космос без свого космонавта. 

В останній день зими, під час традиційної ранкової пробіжки, в Леоніда Каденюка, Героя України, першого і поки що єдиного космонавта в новітній історії нашої держави, раптово зупинилося серце. За кілька місяців до цього він завершив роботу над другим, більш ґрунтовним і доповненим виданням своєї книжки "Місія — космос" — про Всесвіт, про людину в ньому, про відповідальність за наше майбутнє і долю наступних поколінь. А в планах було пробивання на різних рівнях молодіжних програм із аерокосмічних досліджень, просування на міжнародному рівні ідеї Екологічної конституції та підготовка до чергового польоту: у 2021 р. планувалося запустити місію на першу приватну космічну станцію, і Леонід Костянтинович отримав запрошення увійти до складу екіпажу. Не судилося.

Понад 20 років Леонід Каденюк тісно співпрацював із Українським молодіжним аерокосмічним об'єднанням (УМАКО) "Сузір'я", передаючи молоді свій досвід і свій запал від польоту в космос. Напередодні Дня космонавтики ми розговорилися з головою правління УМАКО "Сузір'я" Олегом Петровим про Леоніда Костянтиновича, про перспективи збереження за Україною статусу космічної держави. 

— Олеже Володимировичу, понад 20 років ваш кабінет розміщувався поруч із кабінетом Леоніда Каденюка. Яким він вам запам'ятався?

— Мене завжди вражала надзвичайна скромність Леоніда Костянтиновича, його простота. Після стількох зустрічей і прийомів на найвищому рівні, організованих після його польоту на шаттлі "Колумбія" 19 листопада 1997 р., він лишився такою ж щирою і відкритою людиною, як і доти. Він їздив громадським транспортом, метро на зустрічі зі студентами, школярами, — а їх були сотні. Після цих зустрічей знімав Зірку Героя, щоб не привертати уваги, і спускався ескалатором... 

А ще — він був безвідмовним і дуже добрим. У часи депутатства до нього зверталися сотні людей з усієї України. І навіть після того, як перестав бути депутатом, до нього не заростала стежка. Так буває: обрали іншого, а по допомогу йшли до Каденюка. І він нікому не міг відмовити. 

каденюк
Леонід Каденюк

— Як гадаєте, чому саме він став першим космонавтом незалежної України?

— Велика роль у цьому — випадку. І віри у свою мрію. Леонід Костянтинович із того покоління, яке після польоту Гагаріна марило космосом. Тоді не було хлопчика, який би не мріяв стати космонавтом. Але одна річ — мріяти, а інша — досягати мети.

І лише він та його рідні знали, через що довелося пройти, перш ніж ця мрія реалізувалася. Спочатку Леонід Каденюк закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище, став льотчиком-випробувачем. У 1976 р. було запущено програму підготовки до польотів багаторазової космічної системи "Буран", і його відібрали до загону радянських космонавтів. 

Каденюк проходив підготовку й готувався до польоту на "Бурані" командиром екіпажу, був одним із небагатьох, хто пройшов цю підготовку до кінця, хоча вимоги там ставилися колосальні.

Віра Каденюк, дружина космонавта:

Коли Леонід Костянтинович подав заявку в загін космонавтів, — тоді ще був Радянський Союз, — зголосилося 9 тис. бажаючих. Потім почався відбір, проводили різні випробування, тести. Залишилося 4 тис., а під кінець — 9 людей, які увійшли до Загону космонавтів. І Льоня був серед них. А ви знаєте, які тести проводили над ними? Розкажу лише про один. Людину клали на стіл, пропускали через неї струм, доки серце не зупинялося. А тоді проводили реанімаційні заходи, щоб побачити, як швидко можна "запустити" серце, і чи можна це зробити взагалі. Як їм потім пояснювали, це робилося для того, аби зрозуміти, що буде, коли в космосі космонавта раптом ударить струмом, як швидко людина прийде до тями. Отакі були тести. І це лише один, а їх проводилося сотні.

Взагалі, життя Леоніда Костянтиновича було суцільним ризиком. Він був льотчиком-випробувачем, і щоразу, коли їм привозили новий літак, доводилося ризикувати. Часто проводили таке випробування: літак піднімали на максимальну висоту і там вимикали двигун. І коли літак починав падати, на мінімальній висоті треба було запустити двигун знову й вирівняти літак. Але це не завжди вдавалося. Скажу таке: з 50 льотчиків-випробувачів загону, в якому служив Леонід, живими лишилося семеро. І ми, жінки, які мешкали у військовому містечку, понад усе боялися моменту, коли починали вити сирени. Бо це означало, що знову хтось розбився… 

 

321
Віра Каденюк (у центрі)

— Але ж цю програму потім закрили. Як йому вдалося таки реалізувати свою мрію?

— Так, на початку 90-х, після розпаду Радянського Союзу, багато військових офіцерів опинилися перед вибором: іти служити в російську армію чи повертатися в Україну й починати все з нуля. Багато офіцерів вибрали друге. Леонід Костянтинович так само, без жодних гарантій, повернувся в Україну. Але, на його щастя, саме у 1995 р. почалися переговори між українським президентом Леонідом Кучмою та його американським колегою Біллом Клінтоном про співпрацю в космічній галузі. 

І Америка запропонувала взяти на себе всі витрати з підготовки українського астронавта. Указом президента Кучми було створено комісію, яку очолював віце-прем'єр, зголосилося багато кандидатів, відбирало Космічне агентство. І Каденюк потрапив до четвірки, яку запросили до США на завершальний етап підготовки. Це була суто політична програма, але вона була вигідна і нам, і Клінтону, — він теж виграв як політик.

Едуард Кузнецов, радник голови Державного космічного агентства України, керівник проекту підготовки космонавтів до польоту:

Коли мені доручили керувати цим проектом, близько 30 людей зголосилося взяти участь у конкурсі. Каденюк викликав у нас симпатію і як фахівець, і як звичайна людина. І в NАSА, де він проходив стажування, мені сказали, що він привернув на себе увагу своєю допитливістю та своїм бажанням пізнати нове. 

эдуард кузнецов
Едуард Кузнецов

Коли екіпаж повернувся з польоту, я говорив з усіма, і, зокрема, з командиром екіпажу Кевіном Крігелом. Вони дуже раді, сказав мені Крігел, що Україну представляв саме Леонід Каденюк: цим пишатиметься вся Україна.

— А чия була ідея взяти в космос прапор України і "Кобзар"?

— Це була ініціатива Каденюка. Хоча там висувалися певні обмеження щодо багажу, але він наполіг, аби ці речі були з ним. "Кобзар" Шевченка став першою друкованою книжкою, що побувала в космосі, і 2014-го року, з нагоди 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря, Леонід Костянтинович особисто подарував її Музеєві Тараса Шевченка в Каневі. 

І саме завдяки Леонідові Каденюку, простому буковинському хлопцю, на орбіті вперше прозвучав Гімн України. Річ у тому, що там був інтернаціональний екіпаж, і кожен ранок починався з пісні, яку обирав один із членів команди. Отож, коли настала черга Леоніда Костянтиновича, він попросив поставити Гімн України. І раз на тиждень екіпаж "Колумбії" прокидався під Гімн України. 

— Від часу польоту Леоніда Каденюка минуло 20 років. Невже відтоді не надходило жодної пропозиції відправити в космос іще хоч одного українця?

— Пропозиції були, вони й тепер є, але все впирається в гроші. Кілька років тому, в часи президентства Віктора Януковича, нам пропонували співпрацю в космічній галузі з Росією, Леонід Каденюк навіть їздив у Москву на переговори з приводу підготовки космонавтів. Його залучили до цієї програми, бо тоді Зоряне містечко очолював його колега по програмі "Буран" Володимир Джанібеков.

Але Росія тоді виставила непомірну суму — 150 млн дол. І Джанібеков прямо сказав Леоніду Костянтиновичу: я розумію, мовляв, — коли ви домовлялися з Клінтоном, вам був потрібен символ, що ви — космічна держава. Але навіщо вам зараз витрачати такі гроші? 

Тепер, коли Леоніда Костянтиновича не стало, це питання актуалізувалося. Американці й зараз нам пропонують брати участь у їхніх космічних програмах, причому вартість підготовки одного астронавта набагато нижча — 50—70 млн дол. Для держави це не так уже й багато. Проте в нашому бюджеті навряд чи найближчим часом знайдуться такі кошти. І так чимало програм недофінансовуються, закриваються цілі технологічні інститути, що для космічної галузі — катастрофа.

— Україна — одна з небагатьох країн світу, які мають статус космічної держави. Які шанси в нас зберегти цей статус і свій космічний потенціал?

— Шанси завжди є, треба тільки працювати в цьому напрямі. Хоча я скажу таке. Вся наша ракетно-космічна галузь побудована на радянських стандартах. І ми за ці 27 років нічого свого не додали, ми лише проїдаємо радянський пиріжок, від якого вже, практично, нічого не залишилося. 

У нас застаріла наукова база, нам потрібно приймати нову космічну програму, розвивати технології, якщо хочемо бути зі світом нарівні, а не на другорядних ролях. Нам кажуть: давайте співпрацювати з Європою чи з Америкою. Але ж ми в цій галузі конкуренти. Наш "Зеніт" — конкурент європейського "Аріана". І навіть американцям ми — конкуренти, хоча вони з нами співпрацюють. 

У нас, взагалі, наразі стільки питань і проблем щодо космосу, що й не сказати. Але і Америка, і Росія, і Європа розвивають космічні програми, вчаться на своїх помилках і рухаються вперед. Весь світ зараз говорить про Ілона Маска і політ на Марс. А ми тільки проголошуємо гасла, тоді як треба активно пропагувати ці ідеї серед молоді.

— Чим і займається УМАКО "Сузір'я" понад чверть століття. Свого часу ваші аерокосмічні фестивалі в "Артеку" були подіями державного значення.

— Так. Хочу сказати, що найбільше зусиль до розвитку космічної галузі та популяризації цих ідей серед молоді докладав президент Леонід Кучма. Він був сам вихідцем із "Південмашу" й розумів, що за цим майбутнє. У 1995 р. він особисто приїхав в "Артек" привітати учасників першої міжнародної аерокосмічної зміни, — а час тоді був досить непростий, кримські татари перекривали дороги, вимагаючи легалізації їхнього повернення. Там же, на першій зміні "Сузір'я-Артек", були присутні і генеральний конструктор КБ "Південне", і генеральний директор "Південмашу", і перший керівник космічного агентства Володимир Горбулін.

20 років ми проводили ці зміни, і хочу сказати, що на деяких бувало по чотири президенти різних країн, а Кучма до нас приїжджав щоліта. І діти були з усього світу — з Америки, Кореї, Японії, Німеччини, Польщі. І мовний бар'єр не заважав. Я пригадую, як був свідком розмови нашого й корейського хлопчиків. Вони говорили щось про ракети. Кожен своєю мовою. Але вони розуміли один одного. Тепер такого немає. Ми плануємо відновити цю практику, і колишній заступник генерального директора "Артеку" нас підтримує. Хоча бюрократія дуже ускладнила цей процес. 

— В "Артеку" — це в "Букове лі"?

— Ні, в "Буковелі" — це комерційний проект, там тільки експлуатують розкручений бренд. Справжній "Артек" — не будівлі, а люди, які два роки тому переїхали під Київ, у Пущу-Озерну. Озвучувалась ідея перевезти "Артек" у Межигір'я — це, взагалі, був би ідеальний варіант: там і зоопарк є, й інфраструктура, а збудувати корпуси, щоб було де розміститися дітям, — справа кількох місяців. Але поки що "Артек" у Пущі-Озерній. Леонід Каденюк встиг іще в грудні завітати туди, поспілкуватися з артеківцями. Тепер там відкрито лабораторію астрономії і фізики, вони працюють, щоб відновити аерокосмічні зміни для дітей. У нас багато талановитих дітей, які мріють про космос, і треба їм допомагати реалізувати ці мрії.

— За чверть століття лише через фестиваль "Сузір'я-Артек" пройшло понад півмільйона талановитих школярів. Є якийсь результат?

— Звісно, є. Головний результат — два наших випускники брали участь у першому запуску "Морського старту" на мисі Канаверал. Три хлопці працюють у команді Ілона Маска. В Україні, практично, кожен п'ятий працівник космічної галузі — виходець із програми "Сузір'я". І навіть якщо з кожної сотні з тих півмільйона в космічну галузь пішло троє-четверо дітей — ми виконали своє завдання.

А головне — ми нині спостерігаємо спалах інтересу до космічної тематики. Багато різних заходів відбувається в Києві з ініціативи аматорів. Це і винахідники, і бізнесмени, і теоретики, і дослідники космосу. Вони готові навіть вкладати певні кошти в просування своїх ідей. Тому в нас виникла ідея створити такий собі волонтерський загін КОЗАК (Космічний Загін Каденюка), який об'єднає всіх небайдужих і допомагатиме розвивати ці ініціативи навіть без підтримки держави.

Сергій Яцков, виконавчий директор УМАКО "Сузір'я":

Ідея волонтерського загону виникла ще 2016-го, коли ми провели Перший всеукраїнський молодіжний аерокосмічний форум. Метою форуму було ознайомити школярів, студентів із досягненнями української космонавтики, розповісти про новітні тренди в космонавтиці, показати, куди майбутні абітурієнти можуть звертатися для отримання відповідних спеціалізацій, які виші працюють у цьому напрямі. Це був експромт, але він вдався і показав високу зацікавленість. Приїхало більше ста учасників із усієї України, причому не так із великих міст, як із містечок, сіл. Їм це було дуже цікаво, і ми звернулися до однодумців із проханням допомогти. З'ясувалося, що багато людей готові нам допомагати на волонтерських засадах. І кожен приходить зі своїми ідеями. А в нас є досвід, стратегічне бачення. Тому ми вирішили об'єднати всіх, кому ця тема цікава. 

Ми хочемо зберегти цих ентузіастів для України, показати, що вони тут потрібні, що вони можуть знайти однодумців. Бо насправді світ зараз полює на фанатів своєї справи і готовий платити великі кошти, щоб їх переманити. А ми хочемо, аби розумні діти, в яких ми вкладаємо душу, лишалися тут.

— Що ще потрібно для того, аби наш шлях до зірок був не таким тернистим? 

— Потрібне просто розуміння важливості цієї справи, насамперед — із боку держави. Недавно до нас приїжджав американський астронавт полковник Рендолф Брезник, і його тут зустрічали на найвищому рівні, була преса, сотні школярів стояли в черзі, щоб отримати автограф. Три доби Брезником опікувався особисто посол США, вони відвідали Дніпро, Київ, Житомир, і скрізь була насичена програма. Нам як державі на цьому прикладі треба повчитися опікуватися своїми космонавтами.

У нас 20 років поруч із нами жила зірка не меншого масштабу, а ми її не помічали. Мені здається, ми самі ще не зрозуміли, кого втратили. А тим часом інший американський астронавт, Майкл Лопес, коли ми запропонували йому зробити екскурсію по Києву, сказав, що насамперед хотів би поїхати до Леоніда. І ми повезли його на Байковий цвинтар. Тоді ж він сказав, що ми повинні готувати космонавтів, бо лишилися без символу.

Нам треба робити висновки. У 2016-му, коли ми проводили Перший всеукраїнський молодіжний аерокосмічний форум, до нас додзвонився керівник космічного агентства Уганди і говорив, наскільки важлива справа, яку ми робимо. Розумієте: в Уганді є своє космічне агентство! А ми досі живемо одним днем, не розуміючи, що майбутнє починається вже тут і зараз. І це майбутнє безпосередньо пов'язане з космосом. 

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №15, 21 квітня-27 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво