Нобель, Оскар, Букер?.. Ні, Державна премія України - Наука - dt.ua

Нобель, Оскар, Букер?.. Ні, Державна премія України

7 серпня, 2009, 13:28 Роздрукувати Випуск №29, 7 серпня-14 серпня

Із преміями та фестивалями нашій країні не особливо щастить. Мало які з них можуть похвалитися довголіттям...

Із преміями та фестивалями нашій країні не особливо щастить. Мало які з них можуть похвалитися довголіттям. До всього іншого, навколо них часто спалахують скандали. Буває, у ЗМІ публічно виступають відомі люди, котрі відхрещуються навіть від спроби висунути їх на якусь премію.

Проте присудження Державних премій у галузі науки та техніки України, вочевидь, щасливо відрізняється від нашої типової преміальної-фестивальної тусовки відсутністю зовнішньої помпи, солідністю та грунтовністю. Правда, ЗМІ нечасто приділяють увагу тому, що коїться за лаштунками комітету. Хоча це й не дивно — преса в останні десятиліття взагалі не особливо цікавиться подіями у світі української науки. Відтак, суспільство мимоволі починає вагатися: а чи існують взагалі в нас наука і техніка — чи одного разу їх вихлюпнули, як ту міфічну дитину, разом із водою, щоб забути назавжди?..

Оглядач тижневика «Дзеркало тижня» звернувся до вченого секретаря Комітету з державних премій у галузі науки та техніки України, який одночасно є заступником голови цієї організації, кандидата технічних наук Вадима СТОГНІЯ.

— Вадиме Сергійовичу, триває підготовка до 40-го за ліком присудження вищих державних премій у галузі науки і техніки. Однак, гортаючи газети й переглядаючи програми ТБ, щось не бачу широкого обговорення праць, висунутих на здобуття високої премії. Чому?

— Історично так склалося, що комітет працює тихо. Публікації про його діяльність можна знайти тільки в «Голосі України» та в «Урядовому кур’єрі» у рубриці «На отримання Державної премії України». Кілька публікацій було і в «ДТ». Але погоджуся, що цього дуже мало. Певно, це пов’язано із загальним ставленням преси до науки.

Сподіваюся, що незабаром багато хто в нашому суспільстві зрозуміє: перша шпальта газети не повинна починатися з інформації про катастрофи та інші лиха. Час уже розпочати обговорення серйозніших тем — від яких залежать прогрес і процвітання суспільства...

— Оцінка вищих досягнень науки і техніки ставить певну планку, з якої можна судити про реальні досягнення вчених країни на кожному з напрямів. Які роботи останніх років можна було б виділити?

— Хотілося б відзначити багато дуже цікавих робіт. Я електрик за фахом і був приємно здивований, коли два роки тому поїхав у справах комітету на завод «Південкабель» у Харкові. Там встановлені найсучасніші лінії з великою кількістю іноземних верстатів, але на українських ноу-хау. Ми звикли, що виробництво кабелів — брудне, отруйне виробництво. Але тут — повна чистота! І це при тому що на заводі вже змонтували лінію, на якій виготовлятимуть кабелі зі зшивною ізоляцією, що витримує рекордні 330 кВ. Два роки тому премію було присуджено за 110 кВ.

Харків’яни спочатку хотіли купити цю технологію. Але, як правило, автори розробок цілком технологію не продають. Конкуренція! Тоді харків’яни самі її розробили. Тепер на заводі застосовують власну технологію, і можемо порівняти: Росія тільки лаштується запустити лінію на 110 кВ...

— Таких прикладів чимало — взяти хоча б досягнення міжнародної науково-промислової корпорації «Веста» в Дніпропетровську, якою керує доктор технічних наук Віктор Дзензерський. Тут використано 40 українських патентів!

— Чудовий приклад! Тим більше прикро, що недавно з’явилася брудна кляуза, буцімто на заводі нічого оригінального немає і що вони займаються... спекуляцією. Я запросив у поїздку авторитетного фахівця, і ми поїхали реагувати на скаргу. З’ясувалося, що на заводі застосовано безліч власних ноу-хау. Причому у виробництві все продумано, аж до проблем екології. Досягнутий рівень дивує навіть іноземних представників, які приїжджають у Дніпропетровськ.

— Ну що ж — і тут когось жаба душить!

— Я можу зрозуміти критику наших інженерів і вчених, але не переношу занепадництва та стогонів, мовляв, усе загинуло. Не загинуло! Мені з обов’язку служби доводиться ознайомлюватися з роботами, які надсилають на здобуття премії. Є ще порох у порохівницях!

До переліку досягнень, котрими слід пишатися, не можу не зарахувати роботу Каховського заводу електрозварювального устаткування (директор Ярослав Микитін, Герой України), хоча вона й не пройшла на конкурс. Ми їм відмовили нинішнього року, тому що вони... недооцінили себе в матеріалах, надісланих на здобуття премії.

— ...?

— Вони зазначили, що їхні рейки дозволять розвивати на наших залізницях швидкість до 160 км на годину. Наша претензія полягає в тому, що їхні рейки не дозволяють розвивати ще більшу швидкість. Вони заперечують: не вказали на реальну можливу швидкість (до 300 км/год) тому, що в нас немає потягів для таких швидкостей. Хотів би відзначити, що 50 км надшвидкісної залізниці вже побудовано між станцією Долинська та Миколаєвом. Нині готується до реконструкції більша ділянка залізниці. Жаль, бракує грошей для наступних кроків.

— Роботи Інституту електродинаміки є серед претендентів на премію нинішнього року?

— Мені простіше про них казати, тому що я сам «родом з електродинаміки». З інституту надійшло дві праці. Одна пов’язана з прецизійною електрометрією, а друга — з діагностуванням, моніторингом електроенергетичних об’єктів. Перша робота надзвичайно цікава тим, що представляє класичну школу електричних вимірів академіка Феодосія Гриневича. Проте його учні пішли набагато далі за свого вчителя. Торік вони не потрапили на конкурс, а нинішнього року по-новому представлена робота вже пройшла перший етап, понад те — академік Леонід Литвиненко сказав мені, що це просто блискуча робота. Вона на два порядки (!) підняла точність вимірів. Хтось пишається, що збільшив на відсотки або вдвічі результати, а тут — на порядки!

— Їхні досягнення і в організаційному плані дуже цікаві — адже вони створили малі підприємства, які самі виготовляють прецизійні вироби й поставляють їх навіть за кордон.

— Так, вони вчасно зрозуміли, що якщо самі не реалізовуватимуть своїх передових ідей у металі, руху вперед не буде. Правда, при цьому вони втратили деяких своїх співробітників, котрі пішли в бізнес і не повернулися в науку. Але справу зроблено, і є практичні результати.

А друга робота пов’язана з моніторингом енергетичних об’єктів. Вчені розробили систему, після якої ні «Сіменс», ні будь-яка інша відома електротехнічна фірма з аналогічними апаратами на наш ринок і ринки близького зарубіжжя не вийде, бо не зможе конкурувати з нашими ні за ціною, ні за якістю.

— Серед інших у вас зареєстрована робота з «Нафтогазом». Вони відповіли на запитання, чи є ще нафта в Україні, чи ні?

— Говорити, що наш регіон перспективний, можна. Але це потрібно ще перевірити й підтвердити відповідним рішенням. А потім розпочати буріння. Геологи стверджують, що, за їхніми даними, мають бути серйозні родовища. Але практика — критерій істини.

— Спостерігаючи впродовж років за працями, які відбирає комітет, що б ви відзначили як особливі віхи?

— Крім прикладних робіт, у нас дуже сильні останнім часом дослідження з фізики. Нинішнього року серед фундаментальних робіт вирізняється робота харківських фізиків із суперсиметрії, якою керували академік Дмитро Волков та Володимир Акулов. Фізики кажуть: якби Волков був живий, його висунули б на Нобелівську премію. Вони стояли біля витоків цих досліджень. На жаль, визнання приходить із часом. Сумно, що серед гігантів фізики в Харкові залишилися одиниці. Багато їх роз’їхалося по світу: живуть у США, Італії, ще десь.

— А як представлені хіміки?

— З цього напряму є дуже цікаві праці. Зокрема дослідження, проведене у зв’язку з виробництвом шин. Їх для авто в Україні випускають, як мінімум, два заводи: «Дніпрошина» у Дніпропетровську і білоцерківська «Росава». У Білій Церкві шини здебільшого випускають для легкових автомобілів. А в «Дніпрошини» основна номенклатура — шини для вантажівок, сільгоспмашин та для спеціальних авто. Вони представили цікавий комплекс робіт. З ними конкурує Інститут сцинтиляційних матеріалів.

— Це ж фізичний інститут...

— Так, але ця робота стосується організації у Криму йодобромного виробництва. Інституту, яким керує Борис Гриньов, для випуску сцинтиляторів потрібні дуже чисті компоненти, тому вони створили виробництво, яке чудово працює і дає продукцію дуже високої якості.

— Академік Гриньов — великий організатор, це до речі, риса, на яку не часто натрапиш в академічних інститутах.

— Так, він блискучий організатор, науковий менеджер, говорячи сучасною мовою. Його інколи критикують за те, що він заробляє гроші. А чому не заробляти, якщо продукція потрібна на ринку?

— Пригадую, академіка Б.Веркіна — чудового менеджера — колись обвинувачували в тому, що він втягує Інститут низьких температур у торгашество.

— І не тільки його, а й академіка М.Новикова. Взагалі, новаторів часто не розуміють, тому й не люблять. Але тепер — інший час. Якщо проаналізувати праці, які надсилаються в комітет, за багато років, можна дійти висновку: у тих наукових галузях, де ми традиційно сильні (фізика, математика, радіоелектроніка, напівпровідникові матеріали), в нас досі регулярно з’являються дуже актуальні праці. І конкуренція між дослідниками в боротьбі за премію в секціях машинобудування, приладобудування і зв’язку, у медицині також дуже потужна.

— Дивно. Важливість праць фізиків підтверджується публікаціями в серйозних журналах із хорошим світовим рейтингом, а наші медики публікуються в них нечасто...

— Це пояснюється тим, що фізика більше інтегрована у світову науку. І її досягнення більше відомі світовій спільноті. Цей напрям не може розвиватися ізольовано, тому що він визначає загальні принципи розвитку науки, техніки. А медицина — практика, методики лікування. На поведінку організму часто впливає специфіка проживання, харчування тощо. Тому тут для кожного регіону є дуже специфічні, статистичні зовнішні чинники.

— Комітет видає премії і молодим ученим. Чим вирізняються сьогодні молоді українські дослідники?

— Дуже цікаво спостерігати за молодими лауреатами, бачити, як вони беруть розгін. Але, на жаль, у деяких галузях у нас молоді майже немає. Наприклад, у такій надзвичайно важливій галузі як інформатика.

— Чому?

— А їм не цікава премія. Тому, хто займається аутсорсінгом, такі премії ні до чого. Вони зароблять великі гроші на якомусь комерційному договорі. Це не так клопітно, як оформляти всі документи на премію.

— А хоча б рівень молодих учених, які займаються інформатикою, пристойний?

— По-моєму, дуже пристойний. Свідчення цього — постійний інтерес великих закордонних фірм до наших молодих фахівців та вчених. Але ця наука якось відійшла від Інституту кібернетики й десь розсіялася. Дисертації в інституті молодь ще захищає, а працювати там уже не хоче — надто мало платять. Хоча, судячи з праць старшого покоління, є дуже сильні розробки методологічного характеру. Проте це за рахунок традицій потужної математичної школи, яка завжди була в Україні. Дається взнаки й рівень нашої техніки, оснащеності інститутів. Ми тут дуже відстаємо. Отож кібернетикам довелося зосередитися не на створенні нової техніки, а на програмних продуктах. До речі, тут успіхи є, але не практичні.

— Можу припустити, що в деяких читачів виникнуть претензії з приводу корумпованості та несправедливості при присудженні премій. У вас є контр­аргументи?

— Борис Євгенович Патон — незмінний багатолітній голова комітету з премій — постійно підкреслює: боронь нас Боже піти шляхом корумпованості при присудженні премій. Оскільки ж ця хвороба в Україні поширена, то така загроза є. Але якщо подивитися на роботи, котрі пройшли секції, і проаналізувати, як вони відбиралися і які з них були відбраковані, — то будь-який неупереджений спостерігач переконається: на 90 відсотків це — чесно відібраний науковий продукт. Я припускаю, що на 10 відсотків помилки можуть бути, але це дуже малий відсоток.

І взагалі, робота комітету побудована так, що корупція практично виключається, тому що на пленумі комітету, який складається з 97 чоловік, необхідно набрати три чверті голосів. Хіба можна купити стільки людей?

У комітеті працює 19 секцій, 20-та
— молодих учених, а 21-ша секція — закриті роботи. Після попереднього відсіву залишається 15 праць. Тобто три-чотири секції вилітають. Конкурс при цьому великий. Завжди доводиться вибирати з кількох праць. Отож повторюю ще раз — набрати три чверті голосів дуже важко.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво