Небесна відставка: прощавай, Плутоне! - Наука - dt.ua

Небесна відставка: прощавай, Плутоне!

8 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 8 вересня-15 вересня

Щойно з 26 Генеральної асамблеї Міжнародного астрономічного союзу повернулася делегація науковців України...

Щойно з 26 Генеральної асамблеї Міжнародного астрономічного союзу повернулася делегація науковців України. Зазвичай такі конференції одного з найстаріших наукових об’єднань відбуваються раз на три роки і щоразу в різних місцях. Ось і тепер асамблея зібралася в чудовому місці — у конгрес-холі празького Вишеграда. На цій конференції було 2700 учасників. Тільки з України — близько 25 осіб. Переважна більшість — молоді астрономи. До речі, Міжнародний астрономічний союз — єдина організація, яка має індивідуальне членство і надає певні гранти молодим астрономам. Старшим астрономам сюди не так легко потрапити, бо реєстраційний внесок становить 400 євро. Тому у Празі зібралися здебільшого науковці, які мали доповідь, — це було підставою для звільнення від реєстраційного внеску.

Остання асамблея, на думку астрономів, може вважатися революційною — на ній були ухвалені постанови, що мають для астрономії принципове значення. Не дивно, що майже всі серйозні газети світу надіслали до Праги своїх кореспондентів і дали розгорнуті повідомлення, як про ці рішення, так і про події, що передували їм. На жаль, кореспондентові «ДТ» не вдалося побувати на цій знаменній конференції. Друкуємо розповідь про ці події безпосереднього їх учасника, відомого українського астронома Ярослава ЯЦКОВА, з яким оглядач тижневика мав бесіду у Головній астрономічній обсерваторії України одразу після його повернення.

Ярослав Степанович згадав, як майже 40 років тому, в 1967 році, Генеральна асамблея також збиралася в Празі. Тоді він уперше привіз на неї групу молодих астрономів України — понад 25 осіб.

Розповісти все, про що йшлося на цій асамблеї, надзвичайно важко, бо там відбулося 17 так званих об’єднаних дискусій. Перша лекція, на якій доповідачем був Джил Картер (США), стосувалася еволюції життя у Всесвіті. Вона викликала неабиякий інтерес, адже нині потужно розвивається новий напрям у науці — біоастрономія. Він об’єднує астрономів, фізиків, біологів, екологів і багатьох інших науковців. Сьогодні ставиться питання про походження життя не тільки на Землі, а й у контексті всього Всесвіту.

Основних гіпотез дві. Перша передбачає, що самоорганізація неживої матерії відбулася під дією певних причин, і сталося це саме на Землі: в океанах, водоймищах, де були для цього необхідні умови. Друга гіпотеза — життя зародилося у Всесвіті, в кометах, інших об’єктах, де є багато органічної речовини, яка могла бути передумовою народження біосубстанції. Остаточної відповіді на питання поки що немає. Взагалі серйозних досліджень у цьому плані в Україні не ведеться, але проводяться близькі до цього дослідження з космічної біології, мінералогії. А історія науки показує, що принципові відкриття, буває, трапляються якраз на периферійних напрямах.

Інші найбільш цікаві доповіді стосувалися дослідження чорних дір у центрі нашої галактики, в глибинах Чумацького шляху. Зараз з’явилися доволі потужні можливості для їх спостереження, а отже й для дослідження нових явищ в околицях чорних дір.

Крім того, була доповідь, пов’язана з дослідженнями магнітних полів сонячної атмосфери. Ця тема близька діяльності Головної астрономічної обсерваторії. Як розповів Ярослав Степанович, наші спеціалісти з фізики Сонця тісно співпрацюють з дослідниками з Іспанії і Канарських островів. А не так давно Наталія Щукіна опублікувала дуже цікаву статтю про роль маломасштабних магнітних полів Сонця для динаміки сонячної корони і для нагріву сонячної корони. Ця робота була надрукована в престижному науковому журналі Nature, що вже саме по собі говорить про увагу до цієї проблеми в світі.

Вплив Сонця на земну атмосферу і на все живе дуже істотний, хоч ми й не знаємо механізмів того, як це відбувається. Сонячна активність і озоновий шар, на погляд Ярослава Яцкова, дуже пов’язані. Але що більше впливає — людська діяльність на поверхні Землі чи природні процеси, які відбуваються на Сонці, — на це питання українській академік не взявся відповісти.

Одна з найбільш нагальних проблем у цій царині — встановити, як поводяться Земля і Сонце упродовж сотень мільйонів років. Тобто визначити не ту орбіту, яку ми можемо вирахувати на завтра або на кілька років, а на багато мільйонів років уперед. Тільки це дасть змогу створити надійну теорію клімату. На жаль, поки немає комп’ютерних програм, щоб можна було це зробити більш-менш достовірно.

З подій, які підтверджують високий рівень науки в Україні, мабуть, найяскравішою на цьому форумі була об’єднана дискусія, яка стосувалась астрофізики довгих хвиль. На ній була широко представлена харківська школа Семена Брауде. Україна на цьому напрямі має серйозні здобутки. На жаль, західні колеги не дуже хочуть їх визнавати. Прикро, бо наші досягнення в цій сфері переважають усі інші в світі. Досі наш радіотелескоп УТР-2 — найбільший на планеті, як і інтерферометрична мережа «УРАН», побудована на території України. Результати, отримані Харківською школою радіоастрономії для довгих хвиль (від 10 до 20 метрів), є піонерськими.

Щоправда, Європа зараз будує радіотелескоп «Лофар», який буде потужніший за харківський. Над цим проектом співпрацюють учені та інженери Голландії, Німеччини, Франції. Елементи європейського радіотелескопа будуть розташовані в багатьох країнах. Це буде грандіозна і дуже сучасна наукова споруда, але бригаді радіоастрономів доведеться ще багато років попрацювати, щоб вивести свої дослідження на гідний рівень. Тому європейці дуже зацікавлені в досвіді, який має українська наука на цьому напрямі. «Втім, прикро, — поскаржився Ярослав Степанович, — коли ми їх запитуємо «Чому ви не визнаєте пріоритету України?» — відповідь отримуємо дуже просту і прагматичну: «Якщо ми це визнаємо, то спонсори не дадуть нам грошей…»

Проте фактичне визнання української школи відчувається бодай у тому, що членом оргкомітету зібрання було обрано О.Коноваленка. Сьогодні під його керівництвом ведуться всі роботи на радіотелескопі. Я.Яцків поділився досягненням: головне — ми примусили НАНУ вкласти додаткові фінанси, щоб модернізувати УТР-2. Це залишить пріоритет у цій справі за Україною ще років на десять. До речі, в астрономії все так швидко міняється — рік—два прогавиш, і вже не наздоженеш...

Європейці відпрацювали антени, тепер доробляють систему передачі інформації. В Бельгії вже у 2008 році запрацює невеликий сегмент майбутнього радіотелескопа. Він ще не зможе конкурувати з нашим. До того ж нове покоління антен, яке розробили О.Коноваленко і його учні, дають змогу зробити істотний крок уперед, хоч сьогодні змінилися технологія, системи реєстрації інформації порівняно з тим, що було за часів С.Брауде. Зараз усе можна зробити значно компактніше, простіше й ефективніше. Це, звичайно, використовує Європа. Отже, і нам слід швидше модернізувати свої найперспективніші розробки. Вдосконалення УТР-2 є прикладом того, як слід рухатися в науці, якщо хочеш чогось досягти і бути на передових позиціях.

— Ярославе Степановичу, а що найбільше цікавило на асамблеї молодь?

— Молодь представила напрацювання з позагалактичної астрономії — маються на увазі пошуки прихованої маси («темної матерії»). Астрономи вивчають, де може бути локалізована «темна матерія» в галактиках і де її місцезнаходження по відношенню до локальних груп галактик. Це, можна сказати, тема номер один у світі науки. Те, з чого, як ми колись думали, начебто складається Всесвіт, як встановила сучасна наука, становить всього 5—7 відсотків. Ще 17 відсотків становить так звана прихована маса, про яку ми здогадуємося, що вона є, оскільки впливає на динаміку рухів різних галактичних систем. Можна уявити, що десь ще є маса, яка невідомо в чому присутня — може, то маса загадкового нейтрино чи маса якихось частинок Гіббса, що їх нині шукають.

Сьогодні астрофізики кажуть, що 50, а можливо й більше, відсотків становить «темна енергія», про яку ми взагалі нічого не знаємо. Наука лише наближається до розгадки цього явища у Всесвіті…

Але справжньою перлиною на Генеральній асамблеї, яка викликала найбільше дебатів і уваги ЗМІ, була сенсація серед планет сонячної системи. Навіть у такій класичній і консервативній галузі вдалося показати, що наука не стоїть на місці…

Коли у 1930 році Томбо відкрив Плутон, астрономи повірили, що це небесне тіло — планета.

Плутон — як стверджують наявні джерела, остання, дев’ята планета Сонячної системи. Вона має надзвичайно слабкий блиск — 14,7 зоряної величини, показник кольору — 0,67. Він майже дорівнює сонячному, що вказує на нейтральний колір поверхні. Фотоелектричні спостереження виявляють коливання блиску з періодом шість годин, який вважають за період обертання планети. Його диск важко виявити навіть за допомогою найсучасніших інструментів. Середня густина речовини планети становить близько трьох грамів на кубічний сантиметр.

Досить швидко стало зрозуміло, що Плутон мало схожий на своїх космічних сестер. Орбіта цього дивного небесного тіла нахилена до екліптики, а справжні планети так не поводяться. Але прийняті на той час розміри переконали астрономів, а відтак вони назвали небесне тіло планетою. Втім, сьогоднішні методики спостереження за допомогою телескопа Хаббла на орбіті (з Землі цього зробити не вдавалося) дали змогу зрозуміти, що з розмірами вийшла прикра помилка — діаметр Плутона … менший, ніж у Місяця.

Отже, все це переплутало карти в небесній канцелярії. Якщо досі було прийнято таку послідовність: Сонце, Меркурій, Венера, Земля, Марс, пояс астероїдів, Юпітер, Уран, Нептун, Плутон, а далі — поза межами Сонячної системи — гуляв так званий пояс Койпера, тобто матеріал, з якого будувалася Сонячна система, то тепер з цього освяченого традицією ланцюжка Плутон випав. Таким чином перед астрономією постала досить складна задача — що робити з підручниками, атласами, в яких стверджується, що існує саме дев’ять планет?

До того ж дехто з учених пропонував піти ще далі й оголосити, що відкрито десяту планету. Цю думку підхопили ЗМІ. Були ще радикальніші пропозиції, і спеціально створений комітет з номенклатури (до якого входили тільки астрономи-планетники) попередньо навіть підготував резолюцію Міжнародного астрономічного союзу, яка включала… 12 планет. Це обурило, так би мовити, широкі демократичні кола астрономів. Вони розширили комітет, залучивши до нього навіть істориків науки.

Отака катавасія закрутилася навколо бідолашного Плутона. Після жвавого обговорення було визначено, що таке планета. Колись це слово означало великі тіла, які рухаються на небі. Тепер, згідно з резолюцією Міжнародного астрономічного союзу, планетою називається небесне тіло, яке обертається навколо Сонця і має достатню масу, яка забезпечує йому округлу форму. Наприклад, астероїд матиме зовсім іншу форму, можливо, картоплини чи камінця. І ще одна вимога до планети — нею можна назвати тільки таке тіло, яке здатне очистити простір навколо себе від інших небесних тіл, або зробити їх супутниками...

Тепер введено ще й нову категорію космічних об’єктів — планет-карликів, які обертаються навколо Сонця. У них достатня маса, щоб мати округлу форму, але планети-карлики не очищують навколишнього простору. Такі небесні створіння можуть бути знайдені в поясі Койпера.

Всі інші об’єкти, які обертаються навколо Сонця, тепер називатимуться малими тілами Сонячної системи. Наприклад, пояс астероїдів налічує саме такі тіла. Орбіти деяких із них пересікають земну. Такі небесні тіла є небезпечними для нашої планети. Ця проблема і небезпека від неї сьогодні широко обговорюються і вивчаються.

Отже, після суперечок і голосування поважна асамблея ухвалила резолюцію, яка стверджує, що тільки вісім планет обертається навколо Сонця. Ця генеральна асамблея дозволила собі зробити непопулярний крок, ліквідувавши одну планету…

— Пане Ярославе, це, мабуть, уперше в фізиці голосуванням ухвалювали рішення стосовно наукової істини.

— Ні, це питання не стосується наукової істини, бо воно суто термінологічне. А резолюції в Міжнародному астрономічному союзі завжди ухвалюються голосуванням.

Серед інших резолюцій звертає на себе увагу і та, де говориться про комунікації науки з суспільством. Приємно, що сьогодні вчені світу серйозно схвильовані тим, щоб суспільство було поінформоване про їхню діяльність. Мабуть, розплата за байдужість фізиків до цієї проблеми вже навчила вчених, що цим питанням нехтувати не слід. Як відомо, протести громадян проти ядерної фізики в США років з двадцять тому набули таких масштабів, що урядові довелося закривати майже збудований прискорювач у Батаві. Анекдотичність ситуації в тому, що грошей на його консервування витрачено більше, ніж було потрібно для того, щоб його добудувати. Але було виконано наказ суспільства, з яким у демократичних країнах не сперечаються. Відомі не менш потужні протести проти ядерної енергетики в Європі. Вони не так давно призвели навіть до того, що фізики вимушені були виправдовуватися перед європейською спільнотою в тому сенсі, що від їхніх дослідів у ЦЕРНі Земля не здетонує …

Отже, конфронтація з суспільством нікому з науковців не потрібна. І сьогодні вони майже на всіх серйозних конференціях ухвалюють спеціальні резолюції, в яких радять своїм колегам інформувати громадськість своїх країн про наміри, тобто займатися науковою популяризацією. Така резолюція була ухвалена й у Празі. Її висновок — астрономи повинні спілкуватися з суспільством. Потрібно зазначити, що академік Я.Яцків виявився законослухняною людиною — щойно прилетів до Києва, одразу ж телефонував до редакції «ДТ». Як результат маємо цю статтю. Браво, пане Ярославе!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво