Наука має бути головою, а не хвостом у реформуванні охорони здоров’я

Реформа охорони здоров’я, про яку точилося так багато дискусій і суперечок упродовж понад півтора десятка років, схоже, стає реальністю. Нас чекають серйозні зміни у зв’язку з прийняттям найближчим часом законів «Про основи законодавства в охороні здоров’я» та «Про лікувально-профілактичні заклади і медичне обслуговування населення». В основі реформи - значне підвищення якості медичного обслуговування на всіх етапах - від надання первинної медико-санітарної допомоги до надання високоспеціалізованої. Належить реформувати як організаційну структуру галузі, так і соціальну сферу та питання фінансування.

Незаперечний той факт, що фундаментом реформи має стати медична наука. Саме вчені повинні розробити стратегію реформування галузі, спираючись на новітні наукові досягнення у сфері медицини та біології, запропонувати практичній охороні здоров’я науково обгрунтовані методи боротьби з найпоширенішими захворюваннями, з урахуванням, у тому числі, й міжнародного досвіду.

У зв’язку з цим доречно згадати спільну заяву академій наук держав «великої вісімки» та країн, економіки яких швидко розвиваються (БРІК), де визначено глобальну стратегію розвитку медичної науки та охорони здоров’я. У ній висловлено спільну позицію щодо ролі фундаментальних і прикладних наукових досліджень у подоланні викликів охорони здоров’я ХХІ століття.

Найважливішими цілями століття визнано зниження рівня дитячої смертності, поліпшення репродуктивного здоров’я, протидію поширенню ВІЛ та інших інфекцій, а також об’єднання зусиль у профілактиці та лікуванні захворювань серця, онкології, цукрового діабету, неврологічних і психіатричних захворювань. Підкреслюється необхідність відповідності фундаментальних та прикладних досліджень принципам доказової і профілактичної медицини.

Перелічені цілі, безумовно, актуальні для нашої країни і враховуються в роботі як науково-дослідних інститутів, так і університетських науковців, проте потребують певного уточнення і деталізації з огляду на особливості взаємодії фундаментальної науки та охорони здоров’я в сучасній Україні. І тут лідером має стати Національна академія медичних наук України.

Сила і призначення академії в тому й полягає, щоб визначити пріоритети в наукових дослідженнях і очолити їх практичну реалізацію. До таких пріоритетів сьогодні належить розвиток високотехнологічних медико-біологічних досліджень, насамперед у сфері біотехнологій, нанотехнологій, молекулярної медицини, на основі досягнень геноміки, протеоміки, стовбурових клітин, що відкривають необмежені можливості для розуміння причин виникнення та розвитку хвороб і для розробки найефективніших способів їх лікування.

Будь-яка наука має спиратися на фундаментальні гуманітарні знання. Успіх у вище перелічених сферах неможливий без подальшого розвитку біоетики, нооетики як основи гуманітарного контролю та плацдарму для вироблення необхідних юридичних регламентацій для роботи у сфері високотехнологічних дисциплін і впровадження отриманих результатів.

Очевидно, що перелічені напрями потребують більшої координації діяльності науково-дослідних інститутів Академії меднаук із Національною академією наук України, Міністерством охорони здоров’я, іншими галузями з метою об’єднання зусиль у вирішенні актуальних наукових медичних проблем. Не можна сказати, що в країні не проводяться комплексні наукові дослідження. Є чудові приклади, які тільки підтверджують справедливість вищесказаного. Ось один із них.

Інститут електрозварювання ім. Б.Патона НАН України разом із Київським аграрним університетом, клінікою СБУ і Київською міською лікарнею №1 розробив методику зварювання живих тканин людини. Проведено успішні наукові дослідження, розроблений і серійно випускається унікальний електрокоагулятор, що дозволяє оптимізувати оперативні втручання у сфері клінічної онкології: зменшити крововтрату хворого, забезпечити більш сприятливий перебіг післяопераційного періоду, подальший позитивний прогноз перебігу хвороби, не кажучи вже про значний економічний ефект цього методу.

В Одеській області, наприклад, впродовж останніх трьох років проведено понад 6,5 тис. таких операцій у галузі мамології, гінекології, урології, шлунково-кишкового тракту, що дали позитивні результати. Така творча співпраця вчених різних галузей науки має існувати в рамках спільних довгострокових програм з виходом на конкретний результат із впровадженням у практичну охорону здоров’я.

В останні десятиліття всі серйозні наукові відкриття і практичні розробки здійснюються на стику наук, а ми все ще плануємо і фінансуємо окремі напрями медичної науки. Значно доцільніше й ефективніше зосереджуватися на проблемі. Наприклад, якщо йдеться про боротьбу з онкологічними захворюваннями, треба об’єднати зусилля генетиків, хірургів, фізиків, хіміків, біологів, інших фахівців у пошуку оптимального комплексного вирішення поставленого завдання.

На мій погляд, Національна академія медичних наук могла б стати ініціатором міжвідомчого програмно-цільового планування та реалізації наукових досліджень, замовником яких має бути Міністерство охорони здоров’я України.

Хочу особливо підкреслити необхідність оцінки ефективності їх впровадження у практичну діяльність, що стане одним зі шляхів подолання помітної інертності лікувальних установ у питаннях імплементації наукових досягнень. Може йтися про спільну комплексну експертизу державних та інших наукових програм, яку б здійснювали Академія медичних наук і Міністерство охорони здоров’я. Необхідно, щоб планування і фінансування таких програм було орієнтоване на кінцевий результат - поліпшення показника здоров’я людей. Тому недалеко той час, коли бюджетне фінансування фундаментальних і прикладних досліджень у нашій країні здійснюватиметься на конкурсній основі.

Очевидність такого підходу стає зрозумілою, якщо розглянути результативність цільових державних програм з охорони здоров’я. За попереднє десятиліття їх прийнято чимало. Особливу соціальну значущість серед них мають державні програми боротьби із серцево-судинними захворюваннями, онкологією, СНІДом та туберкульозом. Безумовно, зроблено впродовж останніх років багато і профільними науково-дослідними інститутами, і суміжними, і університетською наукою. Але питання, знову ж таки, в ефективності. Гадаю, немає потреби аналізувати кількість патентів, захищених дисертацій, написаних статей і монографій на вищезазначену тематику. Повірте, цифри тут цілком благополучні. Але проаналізуймо статистику останнього десятиліття. У 2009 році передчасна смертність українців від серцево-судинних захворювань не набагато нижча від рівня 1995 року, найгіршого за медико-демографічними показниками року останніх десятиліть. Друге місце в цьому ряду все ще посідають новоутворення.

У 1995 році в Україні офіційно оголошено про епідемію ВІЛ-інфекції і туберкульозу. На сьогодні кількість ВІЛ-інфікованих зросла у 2,5 разу, порівняно з 1995 роком, а кількість тубінфікованих сягнула 500 тис., із котрих тільки половина виліковується.

Я далекий від думки висувати якісь обвинувачення ученим, тому що всі ми розуміємо: причини цих захворювань залежать не тільки і не стільки від рівня наукових досліджень. І перед державою, і перед ученими, як і раніше, стоїть завдання, котре полягає в тому, щоб сконцентрувати науково-технічний потенціал і ресурси на пріоритетних напрямах медичної науки. Я переконаний, що наука повинна бути головою, а не хвостом у реформуванні охорони здоров’я.

Найважливішою умовою підвищення ефективності фундаментальної і прикладної науки є інтеграція в міжнародний розподіл науково-дослідної праці. Міжнародній роботі приділяється значна увага і в структурних підрозділах НАМН України, і в медичних вузах країни. Проте, зважаючи на сьогоднішній стан медичної науки, слід більше уваги приділяти залученню коштів міжнародних грантів, програм і проектів урядових та неурядових організацій, фірм, компаній і підприємств.

Наведу приклад ефективності такої співпраці. Одеський національний медичний університет для розробки системи профілактики передачі ВІЛ-інфекції від матері до плоду отримав гранти від ЮНІСЕФ, Євросоюзу, Американського агентства міжнародного розвитку, організації «Лікарі без кордонів» і МОЗ України на загальну суму 3,5 млн. євро. У результаті розробки і впровадження цієї програми інфікування ВІЛ в Одеському регіоні знизилося вчетверо.

Як пріоритетне можна розглядати і завдання встановлення прямих зв’язків Національної академії медичних наук із закордонними академіями наук, і насамперед із академіями наук держав «великої вісімки» та країн з економіками, які швидко розвиваються, а також входження в інші авторитетні наукові організації, об’єднання й асоціації. Зміцнення цих зв’язків сприятиме підвищенню ефективності фундаментальної і прикладної науки, а інтегративним індикатором досягнутого результату стане індекс міжнародного цитування вчених нашої країни.

Розмірковуючи про перспективи розвитку фундаментальних і прикладних досліджень у медицині, не можна не зупинитися на проблемах університетської науки. Сьогодні в медичних вузах країни сконцентровано потужний науковий потенціал. Багато наукових шкіл мають широке міжнародне визнання. Вчені університетів роблять вагомий внесок у розвиток і академічної, і галузевої наук. Саме в університетах відбирається і виховується талановита молодь, здатна поповнити ряди наукової еліти країни.

Проте практично нульове фінансування поставило університетську науку на межу виживання. Якби не міжнародні гранти, отримати які щороку стає дедалі складніше, та не ентузіазм наших учених університетська наука давно перестала б існувати.

На мій погляд, настав час подумати про об’єднання зусиль академічної і вузівської науки. Могло б ітися про інтеграцію науково-дослідних інститутів та медичних вузів, що дозволило б залучити наукові школи університетів до фундаментальних досліджень, а вчених НДІ - до навчального процесу. Спільне використання матеріально-технічної бази, у тому числі університетських клінік, фінансів та кадрового потенціалу, могло б підвищити ефективність як наукових досліджень, так і підготовки лікаря.

Такі об’єднання на рівні регіонів можуть стати чудовою базою для створення навчальних центрів перепідготовки практичних лікарів, навчання їх нових методик діагностики і лікування. Адже, ніде правди діти, найчастіше саме відставання спеціалістів лікувальних установ від досягнень сучасної науки гальмують впровадження у практику нових наукових розробок і технологій.

Питання фінансування наукових досліджень уже багато років є одним з найскладніших у нашій країні. Обсяг бюджетних асигнувань на науку протягом останнього десятиліття в Україні становив лише 0,4-0,5% ВВП, тоді як у Європейському Союзі на ці потреби виділяється 3% ВВП.

Зрозуміло, що стан економіки країни не дозволяє вирішувати всі наболілі питання одночасно. Тому керівництво держави і визначило коло першочергових реформ, до яких належить реформування системи охорони здоров’я, а отже, і медичної науки як її базису.

Сучасні досягнення світової медичної науки, сучасні виклики практичної охорони здоров’я вимагають використання у фундаментальних дослідженнях новітніх наукових технологій, обладнання та інструментарію значно вищого порядку. Їх відсутність стримує розвиток науки, не дозволяє проводити дослідження на сучасному рівні.

Але з піднесенням економіки та збільшенням доходів у бюджет посилюватиметься державна підтримка наукових досліджень, а отже, практична охорона здоров’я буде озброєна новими методами лікування і лікарськими препаратами, що дозволить поліпшити здоров’я і підвищити якість життя громадян нашої країни.