НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ: СПРОБА ПЕРЕВОРОТУ? - Наука - dt.ua

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ: СПРОБА ПЕРЕВОРОТУ?

5 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №47, 5 грудня-12 грудня

Словосполучення «здоровий консерватизм» постійно трапляється в навколонауковому вжитку. Особливо його люблять члени президії НАНУ...

Словосполучення «здоровий консерватизм» постійно трапляється в навколонауковому вжитку. Особливо його люблять члени президії НАНУ. Цікаво, хтось із тих, хто так часто вживає цей загадковий евфемізм, подумав про закладений у ньому зміст? Адже змістовності в ньому приблизно стільки ж, скільки в назві «морська свинка», в якої нічого немає ні від свині, ні, тим паче, від моря.

Однак дедалі частіше на пострадянському просторі вдаються до таких волапюків, аби сховати за мудрованим словосполученням відсутність хоч якогось значеннєвого наповнення. Колекціонерам абсурду пропоную ще одну головоломку — спробуйте розшифрувати новомодне словосполучення наших сусідів — «ліберальна імперія»…

Повне торжество «здорового консерватизму»

На останніх виборах президента Національної академії наук багато що нагадувало театр абсурду. І насамперед обстановка нервозної таємності, якою все це дійство було огорнуте. До звичайної практики прес-служби НАНУ обмежувати доступ журналістів до інформації або спрямовувати їхні пошуки в русло, старанно прокладене оргвідділом, додалося те, що цього разу ЗМІ не лише не були оповіщені про назріваючі події, а й, більше того, — працівники оргвідділу стіною стали на вході, щоб не впустити навіть тих журналістів, котрі дізналися про запланований захід. Дивна ситуація в країні, яка претендує на свободу слова і де навіть спроби написання адміністрацією Президента «темників» наштовхуються на рішучий опір ЗМІ. А тут, у самому серці Києва, поруч із пам’ятником першому президентові України Михайлу Грушевському, процвітає безпрецедентне нехтування елементарними правилами взаємодії прес-служби з пресою!..

Однак редакції «ДТ» стало відомо, що, за заздалегідь розробленим в оргвідділі НАНУ сценарієм, Борису Патону призначалася роль довічного почесного президента НАНУ, тоді як реальна влада передавалася академіку Анатолію Шпаку, вирощеному в надрах академічного апарату. Вибудуваний у такий спосіб сюжет на загальних зборах озвучив академік Костянтин Ситник.

Передбачалося, що такий розклад буде тимчасовим — доти, доки з’явиться гідний кандидат на президентське крісло. Реально це означало, що до влади прийде оргвідділ і тимчасовий президент може стати — ой яким! — постійним. Старше покоління академіків, яке ще чудово пам’ятає уроки «Короткого курсу ВКП(б)», усвідомлювало, як важко забрати владу в людини, котра пройшла школу в оргапараті і сіла в перше крісло…

Ось ці побоювання все й вирішили. За день до урочистих загальних зборів НАНУ, призначених на 15-ту годину 28 листопада, як це випливало з розісланого всім запрошення з нагоди 85-річчя Академії наук, зібралася президія, на якій було розповсюджено звернення групи вчених до загальних зборів НАНУ. Серед іншого там ішлося: «Вважаємо, що академік Б.Є.Патон належить до тих знакових постатей нашої країни, які є її національним надбанням.

Ми звертаємося до Бориса Євгеновича Патона з проханням дати згоду на участь у виборах, упевнені в тому, що нашій академії непотрібен формальний лідер, і очолити її має вчений, котрий за своїми масштабами відповідає високому авторитетові української науки». Звернення підписали відомі українські вчені. Зокрема й Платон Костюк та Дмитро Мельничук. Аналогічні пропозиції надійшли і від деяких інших членів академії.

Розвиток інтриги прискорило повідомлення про всеукраїнський форум із невідомою метою, що його того ж самого дня скликав В.Семиноженко. Відтак на ранкових зборах академіків обговорення варіантів не забрало багато часу. Виступили Борис Олійник, Станіслав Конюхов, Костянтин Ситник, Ігор Юхновський, Василь Тацій, Сергій Комісаренко. За відсутності чіткого пояснення альтернативних варіантів мотиви, з яких слід обрати саме Бориса Євгеновича, пролунали дуже переконливо. Результат голосування не залишив жодних сумнівів у тому, чого хоче академія.

Отже: за Б.Патона було подано 347 голосів, проти — 13, недійсними визнано чотири бюлетені, й один бюлетень був загублений. Результат промовисто свідчить, що цього разу НАНУ виявила рідкісну згуртованість. От уже справді — ніщо так не об’єднує людей, як спільний страх.

Є підстави припускати: на цьому тривожні дні в академії не закінчилися. Її головна хвороба (на що звернув увагу зібрання Ігор Юхновський) — відсутність молодого, яскравого і визнаного всіма лідера — лише відстрочена. Без особливого ризику помилитися можна стверджувати, що невдовзі проблема лише загостриться. Тому є сенс спробувати хоча б у загальних рисах окреслити перспективи подальшого розвитку ситуації.

Батьки і діти в нашій науці

Керівництво українською наукою неодноразово висловлювало своє незадоволення тим, що «ДТ» надає свої шпальти людям, гостро критично налаштованим щодо порядків, які встановилися в апараті НАНУ.

Однак ще настирливіші закиди на адресу тижневика з боку молодих учених, які вимагають жорсткішого розбору результатів «управління академією геронтократами». Вони надсилають до редакції критичні матеріали, щоб «вивести на чисту воду» тих, хто безальтернативно перерозподіляє кошти на науку у своїх інтересах і на користь напрямів, які цікавлять їх самих. Докори найчастіше перепадають академіку А.Шпаку.

Загалом, не вдаючись у деталі, можна констатувати наявність серйозного конфлікту між штабом академічної науки і тими, хто сьогодні безпосередньо її робить. Вчені, котрі активно працюють у науці, чудово знають, як треба організувати науку і як треба розподіляти кошти на наукові дослідження — навіть в умовах їх дефіциту. Вони вимагають реальних змін, ліберальнішої і, головне, незрівнянно прозорішої системи розподілу коштів на основі здорової змагальності.

Промовиста й сама манера оприлюднення претензій через пресу (автори пропозицій стосовно трансформації академії просять друкувати їхні статті під псевдонімом). Це побічно свідчить про те, що в цій організації, вочевидь, існує колись добре відпрацьована і чудово законсервована система тихої розправи з інакодумцями. На прохання оглядача «ДТ» пояснити, чому критики президії та МОНу так одностайно наполягають на анонімності, наші кореспонденти зазвичай відповідають одне й те ж саме: хочемо ще попрацювати в науці…

І це тоді, коли всі директори академічних інститутів, із якими оглядачу «ДТ» доводилося розмовляти, підкреслюють демократичність, що панує в їхніх інститутах. Про це з властивими йому образністю та гумором повідав академік Микола Новиков: «Давайте звернемося до історії й поглянемо, в яких умовах працювали вчені раніше. Згадайте, що робили з Миколою Коперником, Галілео Галілеєм, не кажу вже про Джордано Бруно! Так, зараз грошей ученим не платять, але тортур же немає — отож наукою займатися можна. Ми колись зібралися на кафедрі в КПІ, і старий механік, який працював ще з самим Степаном Тимошенком, розповів дуже показову історію про академіка Костянтина Симінського. Під час революції на кафедрі не платили грошей. Дійшло до того, що йому було ні на що купити попоїсти. Тоді він сідав на велосипед і їхав у село, де вимінював якісь пожитки на сало та хліб. А потім повертався й писав чи не найкращі свої праці з механіки. Таким чином, я вважаю, що світло в кінці тунелю є — треба сідати й робити науку»…

Гуманітарії і «технарі»

НАНУ розколюється відцентровими силами по кількох осях. Є в неї ряд слабких місць, які виникли через те, що академія створювалася й удосконалювалася в зовсім інших умовах і для іншого типу суспільства. Зараз її керівництво завбачливо намагається не робити різких рухів, щоб усе враз не обвалилося.

Слід згадати, що бомбу уповільненої дії в структуру Академії наук України було закладено чи не з першого дня її організації 1918 року. Ось як пояснює ситуацію відомий український філософ Мирослав Попович: «Михайло Грушевський хотів, аби Академією наук України стало наукове товариство ім. Шевченка. Зрозуміло, годі було й сподіватися, що це дозволить зробити австрійська, а тим паче російська влада.

Коли ж за гетьмана Павла Скоропадського з’явилася можливість створити академію, було запропоновано відразу два проекти: М.Грушевського і В.Вернадського. Переміг проект Вернадського. Можна сказати, якби переміг проект Грушевського, вся академія давно була б у могилі, оскільки він орієнтувався на гуманітарну ідею. Грушевський не хотів, щоб у складі академії були технічні, фізико-математичні, взагалі природничі секції, оскільки при цьому академія втратила б характер національної організації. А кадет Вернадський зробив ставку на науково-технічне ядро і тим самим визначив характер та виживаність цієї організації — у сталінську епоху інша академія просто не вижила б».

Отже, Академія наук України збереглася лише тому, що зусиллями її членів було розроблено унікальні технології для створення озброєння. І водночас її внесок у розбудову державності України виявився дуже малим. Тому в роки здобуття Україною незалежності почали лунати голоси на користь повернення до академії, яку задумував М.Грушевський. Мовляв, саме така організація вчених вирішить головне завдання нинішнього суспільства — визначити, що ж ми хочемо побудувати в нашій державі. Така академія, на думку прибічників відновлення початкового задуму, могла б пропонувати шляхи виходу зі складних ситуацій, у які нерідко потрапляє молода країна. На їхній погляд, вирішення цих ключових завдань допоможе країні значно більше, ніж відновлення технологій, на яких набила руку НАНУ.

Такі претензії більшості нинішньої наукової еліти здаватимуться сміховинними, а можливість обрання наступного президента із середовища гуманітаріїв, на їхній погляд, і геть неймовірна. Як аргумент відразу ж пошлються на авторитет у світі українських матеріалознавців, фізіологів, математиків. Досить самого прізвища Б.Патона, що є безумовним брендом на всьому пострадянському просторі, оскільки «за розкрученістю» (хай дарують мені ревнителі словесності, але без цих неологізмів не пояснити того, що відбувається в нинішньому суспільстві) сьогодні до нього навіть не наближається жоден з українських учених. Цього, мовляв, досить, щоб зрозуміти: вага таких академічних важкоатлетів не порівнянна з вагою в суспільстві гуманітаріїв. Та все ж…

Грушевського багато в чому обвинувачують — зокрема він був серед тих, хто розпустив армію, і в результаті країна виявилася беззахисною перед загонами Муравйова, що увійшли в Київ. Нереальною, як бачимо, була й інша ідея Грушевського — організація академії на засадах, які в неї заклав Михайло Сергійович. Але згадайте, де стоїть у Києві пам’ятник першому президентові академії — великому натуралісту, справді вченому зі світовим ім’ям В.Вернадському — десь на висілках. І порівняйте з тим, який і де пам’ятник спорудили Михайлові Грушевському. У цій, здавалося б, незначній і начебто випадковій деталі значно більше символічного змісту, ніж може видатися на перший погляд.

Тож навряд чи можна цілком безапеляційно, як це роблять сьогодні деякі академіки, стверджувати, що й через п’ять років на чолі академії знову стоятиме хтось із металофізиків. Скажемо з цього приводу м’якше — можливі варіанти.

Початкова гуманізація і поступовий перехід до більш наближеного до сучасного суспільства типу академії можливі в тому разі, коли б президентом обрали когось із блискучої плеяди біологів, яка є в Національній академії. Досить назвати такі прізвища, як Юрій Глєба, Олег Кришталь, Дмитро Мельничук. Адже ці дослідники поєднують у собі риси добрих організаторів і всесвітньо відомих учених, які створили чудові наукові школи. Чому вони поза полем зору, коли йдеться про обрання президента академії?

На жаль, серед молодої частини академії дедалі більшого поширення набуває точка зору фаталістів, упевнених, що нинішню академію трансформувати в принципі неможливо, і тому чим гірше, чим абсурдніше те, що відбувається в цій організації, тим краще. На їхній погляд, ці вибори — ще один крок до повної руйнації «до основанья». А потім...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво