НАШУ ІННОВАЦІЙНУ ПОЛІТИКУ КРАЩЕ НАЗВАТИ ДЕНОВАЦІЙНОЮ - Наука - dt.ua

НАШУ ІННОВАЦІЙНУ ПОЛІТИКУ КРАЩЕ НАЗВАТИ ДЕНОВАЦІЙНОЮ

11 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №39, 11 жовтня-18 жовтня

Дискусія про інновації на сторінках «ДТ» зайвий раз підтверджує, що в Україні не лише відсутня інноваційна модель розвитку, а навіть немає чіткого розуміння, що ж воно таке — інноваційна політика...

Дискусія про інновації на сторінках «ДТ» зайвий раз підтверджує, що в Україні не лише відсутня інноваційна модель розвитку, а навіть немає чіткого розуміння, що ж воно таке — інноваційна політика. Те, що пропонують і віце-прем’єр Володимир Семиноженко і голова ДІКу Володимир Рижов, — це окремі моменти, а не системний підхід. Останній в Україні традиційно не застосовується, немає навіть формальних і неформальних структур, спроможних такі підходи розробляти.

Інноваційна модель розвитку дозволяє країні стало саморозвиватися, тобто перейти від витратної екстенсивної економіки до інтенсивної, яка сама забезпечує свій розвиток. Тож можна погодитися з В.Рижовим, що не мають значення джерела інновацій — зарубіжні вони чи вітчизняні, головне — їхня якість. Якщо інноваціями називають будівництво чергової тютюнової фабрики, нехай навіть сучасної — це одне. І цілком інше — інновація в космічну біологію або, приміром, у генну інженерію. Ще важливішим критерієм є ефективність інновацій. Адже під виглядом інновацій у «модний» напрям можна «закопати» або «освоїти» сотні мільйонів доларів, випустити зо два десятки звітів, захистити з півсотні дисертацій і одержати кілька державних премій України навіть без найменшої можливості подальшого практичного застосування. У цьому плані наша країна й чиновники від науки домоглися феноменальних успіхів, і такі інновації точніше було б назвати деноваціями.

Цілком правильно відзначає В.Рижов, що ринок повинен диктувати умови, саме він визначає ефективність розробок. Загальне фінансування наукових інститутів украй рідко дає позитивний ефект, навпаки, більшою мірою сприяє втраті можливості конкурувати з західними країнами.

Тож найоптимальнішим у світі визнано фінансування з боку держави конкретних перспективних масштабних проектів, які охоплюють суміжні напрями і викликали практичний інтерес у технологічно розвинених країнах. У такий спосіб відбувається прискорення процесу розробки, тобто скорочення часу від ідеї до кінцевого споживача. Країни, де цей інтервал мінімальний, і є науково-технічними лідерами. Зайве нагадувати про важливість зарубіжної участі, особливо в умовах глобалізації. Також розширюється ринок і залучаються нові технології або нові моделі організації праці. Інакше проекти можуть виявитися мертвонародженими. Яскравий приклад того — порожня труба Одеса—Броди. Теж либонь інновації, але закопані в землю.

Ще за радянських часів автор зіштовхнувся з таким прикладом — професор Массачусету відвідав постійно діючу виставку Інституту надтвердих матеріалів, де було представлено близько 300 розробок, більшість із яких так і залишалася на рівні виставкових зразків. Він був вражений — ця кількість перевищувала кількість розробок знаменитої фірми «Макдоннел-Дуглас». «Навіщо стільки й навіщо так розпорошувати ресурси? Зробіть 10, але доведіть їх до кінцевого споживача», — сказав він.

Нині становище стало ще гіршим. На Заході просуванням розробок займаються спеціально підготовлені менеджери. Це справжнє мистецтво й окрема наука, не менш складна, ніж наукові розробки.

Основний клопіт держави — не створювати вибраним тепличні умови, як це сталося з технопарками. Адже тут ми зіштовхуємося з ексклюзивними законами для вузького кола осіб. Щоб зареєструвати технопарк, потрібно стати принаймні міністром — адже затверджує їх Кабмін. Тож й ефективність їхня сумнівна, а кількість — аж три! — це радше красива вітрина для країни з 50 млн. населення. Західні країни йдуть іншим шляхом — створюють пільгові умови для всіх, хто займається інноваційною діяльністю.

Можна багато говорити про те, як створюється інноваційне середовище, але необхідно вказати на найважливіший елемент цього середовища — венчурні фонди й венчурні фірми — становий хребет американської інноваційної моделі, що саморозвивається. У нас у цьому питанні — цілина. Немає ні законодавства, ні напрацювань. Автор не здивується, якщо виявиться, що багато чиновників навіть слова такого не чули.

Про це говорить і проект «інноваційного» бюджету на наступний рік — фінансування науки скорочується, а система розподілу фінансових потоків не змінюється... Більше того, нині Кабмін розглядає секвестр фінансування науки до 40%, хоча це намагаються не афішувати — адже в чиновників з’явилося нове модне слово — інноваційна політика.

В інноваційних моделях розвитку — у Китаї, Японії, Сінгапурі й інших країнах на інвестицію пускали 30—40% ВВП. А як можна назвати політику, коли на інвестиції передбачено 13—14 % ВВП, причому не найефективнішим чином. Коли частка інноваційно активних підприємств упала з 60% до 14—15%, а частку наукомісткої продукції в експорті важко розгледіти?

Коли наука фінансується в межах 0,3 % ВВП, тоді як Президент і Закон України наполягають на 1,7%? Таку політику правильно назвати деноваційною або саморуйнівною. Саме з цього і треба починати дискусію.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво