НАНУ: «СПІВАКИ» ПРОТИ «ГЛОБАЛІСТІВ» - Наука - dt.ua

НАНУ: «СПІВАКИ» ПРОТИ «ГЛОБАЛІСТІВ»

22 березня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 22 березня-29 березня

Зазначу відразу — це мій псевдонім. Чому не підписуюся власним ім’ям і не рвуся в бій із відкритим забралом за реформування НАНУ?..

Зазначу відразу — це мій псевдонім. Чому не підписуюся власним ім’ям і не рвуся в бій із відкритим забралом за реформування НАНУ? Через відповідальність перед своїм колективом. Приємно здивований статтею Романа Черніги («ДТ», №8 (383) 2002 р.). У НАНУ, виявляється, більше людей, які розуміють реальну ситуацію, ніж я гадав. Тож для взаємної моральної підтримки й узявся за перо.

Про себе — керівник невеличкого (за українськими мірками) наукового колективу НАН, який бере активну участь у міжнародних проектах (проекти ІНТАС, двосторонні проекти з різними країнами тощо). Регулярно виїжджаємо для спільних робіт у наукові центри європейських країн та США.

Аналіз Романа Черніги підтверджую — результативність наукової діяльності у світовій науці визначається за публікаціями в журналах із високим IMPACT-чинником — інтегральним індексом цитування статей журналу, який обчислюється за багаторічний період, а для європейців ще за участю в проектах структурних (рамкових) програм науково-дослідних робіт Європейської комісії (зараз триває п’ята рамкова, на підході шоста).

Український принцип формування наукових «авторитетів» усім відомий — монографії в місцевих видавництвах, публікації в рекомендованих ВАКом журналах. Те, що рівень багатьох із них, за міжнародними науковими стандартами, «нижчий за плінтус», не має значення. Для наукової кар’єри в НАНУ має значення інше — стосунки з академіками-секретарями відділень академії. Якщо «свій» (як доводиться відданість — окрема історія) — проходь в членкори, але пам’ятай, кому зобов’язаний, і правильно голосуй. Далі веселіше — тепер ти членкор, академік, можеш ввійти до рад, які ділять фінансування в департаменті науки, Фонді фундаментальних досліджень.

Останніми роками на проекти Фонду фундаментальних досліджень і програми прикладних досліджень ресурсів обмаль. Та хоч їх можна поділити за неписаним правилом — експертна рада з розподілу фінансування ділить його між членами ради. Та й Кабмін відгукнувся на прохання НАН і 2002 року додав бюджетних грошей. Надійшла вказівка з президії: нові теми, пов’язані з цим фінансуванням, очолюють лише членкори та академіки, бо гроші цільові — для підтримки кращих українських учених. Як система працює, те, відповідно, вона й виробляє. Нещодавно гортав журнал із ВАКівським списком фізико-математичних публікацій, який видається одним з інститутів НАНУ. В усіх статтях номера немає жодного посилання на зарубіжні публікації.

Нещодавно змусила замислитися така аналогія. Є ректор Національного університету культури Михайло Поплавський. Мабуть, непоганий менеджер. Розкрутив свій комерційний проект досить успішно (злегка обурює, правда, що цьому дано назву «Національна культура», — хочеться вірити, що країна на таке не заслуговує). Він співає зі сцени у великих залах. На ТБ його кліпи. Тепер спробуйте уявити собі, як М.Поплавський співає на сцені Ла-Скала. Ну, гаразд, він не оперний співак. Тоді його гастролі по концертних залах шоу-бізнесу в Європі та США. Уявили?.. Співак М.Поплавський — тільки для нашого внутрішнього вживання. Він співак лише в нашій системі відліку.

Тепер спроба класифікації наукового складу нашої академії.

«Реліктові корифеї» — літні кваліфіковані доктори та кандидати, які зробили ім’я і отримали свої ступені за умов жорсткого радянського наукового добору. Не хочу сказати, що радянський докторський диплом — гарантія від профанацій, та все-таки конкуренція різних наукових груп і шкіл не дозволяла провести через радянський ВАК явну дурницю.

Частину з когорти «корифеїв» віднесло «за бугор» усілякими хвилями еміграції. Ті, що залишилися, мають незаперечну наукову значущість, проте в глобальну систему наукової діяльності вже не вписуються. Дається взнаки як відсутність необхідних знань англійської, так і неминучий у віці після 60-ти консерватизм — «ми в цій системі жили, тож вона й повинна працювати». Хоча окремі з них здатні тверезо міркувати про необхідність змін. Їм співчуваєш — багато хто не вписується в нову систему, а навіть на 540 грн. зав. відділом академічного інституту чи головного наукового співробітника цивілізовано не проживеш.

«Співаки» — послідовники М.Поплавського (це не камінь у бік самого В.Семиноженка, який теж любить поспівати зі сцени). «Співаки» — це «вчені» лише за місцевими мірками. Для світової науки вони не існують. Становлять більшість наукових співробітників НАН і, на жаль, більшість тих, кого обирали протягом останніх десяти років у члени-кореспонденти та академіки. Основне їхнє гасло — побільше грошей із бюджету на розвиток української науки.

«Глобалісти» — учені, різною мірою інтегровані у світовий науковий процес, які мають спільні проекти, постійні контакти з зарубіжними колегами, помітні «з інших берегів» своїми публікаціями в IMPACT-журналах, участю в міжнародних конференціях із рецензованими доповідями. Є яскраві помітні постаті — академіки Ю.Глєба, П.Костюк, О.Кришталь, є доктори і кандидати, мало відомі непрофесіоналам (приміром, Роман Черніга, про якого я довідався лише зі статті в «ДТ»), але на всю НАНУ їх набереться не більше 5—10% із загальної кількості наукових співробітників. «Глобалісти» становлять образ НАНУ у світовому науковому процесі. З їхніх колективів і йде основний відплив учених України за кордон, отже природного зростання частки «глобалістів» у НАНУ очікувати не доводиться.

«Глобалісти» — головні вороги «співаків» — це ті, хто своїм існуванням вказують на необхідність реформування системи управління українською наукою за загальносвітовими стандартами і тим самим загрожує відірвати «співаків» від «їжі». Засоби самозахисту «співаків» — виставляння блоків нечисельним «глобалістам» на всіх можливих рівнях. Приміром, недавнє нацьковування КРУ на інститут академіка Глєби; фільтри на виборах у НАНУ; цілеспрямовані дії контрольованого «співаками» ВАКу — проблеми з визнанням зарубіжних публікацій, дедалі більша формалізація захисту докторської, що робить практично неможливою цю процедуру для українських кандидатів (PhD), які тривалий час працюють за кордоном.

Важко уявити собі українського PhD, який довго й успішно працює в закордонних наукових центрах і активно публікується в журналах верхньої частини списку ранжування за IMPACT-чинником, який погодився б, повернувшись сюди, пробиватися в контрольовані «співаками» журнали і ради із захисту. А якщо докторську тут не захистиш, у цій науковій системі ти — ніхто. Тому «співаки» можуть бути спокійні: небезпечні конкуренти не повернуться.

«Юніори» — талановиті випускники нашої вищої школи. Ті, хто відразу потрапив в аспірантуру за кордон (вони заслуговують окремої розмови). Можливості наукової кар’єри «юніорів» у Національній академії наук невеликі. Варіант: в аспірантуру до «співаків» — там можна отримати ступінь, вчасно захиститися. Та в «співочих» колективах академії аспірантам платять мало, якщо порівнювати з ровесниками-випускниками, які працюють у комп’ютерних і різних приватних фірмах. Не надто зрозумілі й моральні стимули вірного служіння «співочій» справі, молодим вони здаються слабкими, тому й активних «юніорів» зараз у «співочих» колективах НАН дуже мало.

У «глобалістів» «юніорам» іде додаткова оплата з різноманітних міжнародних грантів. Великий стимул для «юніорів» — робота/стажування за кордоном, що природно для «глобалістського» колективу. Важливий моральний стимул для «юніорів» тут — розуміння, що вони, працюючи в Україні, при цьому ще й учасники світового наукового процесу. Та забезпечити «юніорам» регулярно 200—300 доларів на місяць, які вони можуть отримати в програмістських, телекомунікаційних фірмах, для «глобалістів» теж велика проблема за відсутності бюджетної підтримки. Після захисту кандидатської, попри рівень виконаних ними досліджень, шансів на пристойну зарплату в «юніорів» небагато. Вони розуміють, що відносний добробут окремої глобалістської групи може триматися на постійних зусиллях одного-двох керівників групи, і неминуче навідується думка — що може статися з групою, яка існує не в руслі «співочої» політики НАН. Тому природно, що після захисту дисертації «юніори» йдуть у закордонні наукові центри. Для цього в них є вже хороший послужний список у міжнародних проектах, публікації в престижних журналах.

Чи можна вилікувати НАНУ?
А навіщо лікувати? Хворий вважає себе здоровим. «Співаки» із керівництва НАНУ пояснюють, що єдине, чого їм бракує, це бюджетні гроші. А так усе чудово. Наукові школи збережені. Монографій дедалі більше, отож фундаментальна наука активно розвивається. Те, що академія старіє, не має сучасного устаткування, доступу в Інтернет, — це природний результат економічної кризи в країні. У цілому ми сильні як ніколи. І головні зарубіжні фірми прагнуть працювати з нами в галузі високих технологій (останнє — пряма цитата з виступу одного з академіків-секретарів у президії НАНУ)...

Академія сама себе не реформує. Для реформ потрібен зовнішній вплив. Якщо усе ж таки хтось вирішить, що в національних інтересах України, аби вчені академії були повноправними за рівнем досліджень членами світового наукового процесу... Якщо цей хтось спробує оцінити готовність України до інтеграції в європейську науку і зрозуміє, що «співаки» можуть тільки імітувати наукову діяльність... Якщо буде поставлена мета — формування в академії повнокровних наукових колективів («повнокровних» — це не чисельних, а таких, у яких працює більше «юніорів», ніж кандидатів і докторів, разом узятих) світового рівня, то рецепт простий і очевидний.

1. Винести оцінку результативності та рівня досліджень українських учених за межі України. Так зробила більшість європейських країн. Приміром, у Швеції не можна захистити PhD, не маючи кількох публікацій у міжнародних журналах (природно, котрі мають IMPACT-рейтинг). В Австрії не можна отримати місце доцента й на ньому перебувати, не маючи кількох ЩОРІЧНИХ публікацій у IMPACT-журналах. Причому австрійці вимагають обов’язкову публікацію хоча б однієї статті на рік у журналах із верхньої третини рейтингу за своєю спеціальністю. Кожна стаття в таких журналах рецензується двома-чотирма рецензентами, і сам факт публікації — результат міжнародної експертизи рівня досліджень.

Це певною мірою стосується і російських журналів загальнофедерального рівня. Вони, як правило, мають IMPACT-рейтинг і «тримають планку». Наявність різних активних наукових центрів з будь-якої спеціальності в цій великій країні унеможливила монополізацію напрямів і пов’язане з цим неминуче падіння рівня досліджень, що сталося в Україні після 1991 року. У світі сьогодні лише дві великі наукові держави — США і Росія — завдяки наявності критичної маси учених, які активно працюють, самодостатні й можуть самостійно, без постійної взаємодії з іншими країнами підтримувати високий рівень наукових досліджень.

Публікації результатів досліджень у журналах із IMPACT-рейтингом практично еквівалентні міжнародній експертизі НДР НАНУ, яка ще й робить їх частиною світового наукового процесу. Причому зазначимо, що Україні ця постійно діюча міжнародна наукова експертиза нічого не коштуватиме.

Другий чинник міжнародної оцінки — участь у міжнародних наукових проектах. Такі гранти розігруються в умовах щонайжорсткішої наукової конкуренції, і українська участь у них — свідчення міжнародної репутації колективів, які ведуть такі проекти.

2. Розподіляти значну частину бюджетного фінансування на конкурсній основі. При цьому основною умовою допуску до бюджетного фінансування має бути наявність публікацій на заявлену тему НДР у журналах із IMPACT-рейтингом і наявність міжнародних наукових проектів.

3. Запровадити європейсько-американську систему атестації наукових кадрів MSc-PhD.

Якби ці три принципи були впроваджені в НАНУ, то «глобалісти» отримали б фінансування, яке дозволило б їм активніше залучати «юніорів» і утримувати бодай частину їх в Україні. Неминуче почала б зростати частка «глобалістів» у НАН, із відповідним збільшенням українських результатів світового рівня. Пішов би процес повернення в Україну частини вчених, які довгі роки пропрацювали за кордоном. Почався б процес підготовки до реальної інтеграції української науки в європейську.

А тепер прогноз, підготовлений
на основі використання основного джерела інформації — «Національна академія наук України». Довідник, 2000 р. 436 с.

НАНУ на порозі історичної події: академік Б.Патон усе-таки піде найближчими роками на пенсію, звільнивши посаду президента НАНУ. Хто стане наступним, передбачити складно. Легше спрогнозувати список можливих кандидатів. Припустимо, що цей кандидат може бути обраний із нинішніх членів президії НАН України. В основі такого прогнозу усім нам добре відомий принцип — новий генсек обирається з членів політбюро. Було б природно припустити, що новий президент НАН України буде молодший 55 років. При такому припущенні президент НАН буде обраний із наступного списку кандидатів:

Академік А.Шпак (р.н. 1949), спеціальність — матеріалознавство, перший віце-президент — головний учений секретар НАНУ.

Академік М.Згуровський (р.н. 1950), спеціальність — інформатика та обчислювальні системи, ректор НТУ КПІ, колишній міністр освіти.

Чл.-кор. НАНУ С.Довгий (р.н. 1954), спеціальність — геодинаміка навколишнього середовища, голова Держкомзв’язку України, колишній директор «Укртелекому», колишній міністр науки.

Академік В.Семиноженко (р.н. 1950), фах — матеріалознавство, напівпровідникові матеріали, віце-прем’єр-міністр України, колишній міністр науки.

До цього списку необхідно додати не члена президії, але дуже впливового члена академії — члена-кореспондента НАНУ В.Литвина (р.н. 1956), спеціальність — новітня історія України, голова адміністрації Президента України.

У трьох із цієї п’ятірки — В.Литвина, В.Семиноженка, С.Довгого — амбіції вищі, ніж на посаду президента НАНУ (усі в списку «За єдУ» на прохідних позиціях), та вони явно вважають цю посаду непоганим запасним аеродромом. Не хочу вдаватися в суб’єктивні власні оцінки кожного з цих учених, які становлять, судячи з їхніх позицій у президії НАНУ, цвіт української науки. Формально для класифікації потрібен аналіз недоступних мені списків наукових публікацій кожного, але гадаю, не дуже помилюся, сказавши, що до «глобалістів» ніхто з них не належить. Правда, в них усе гаразд із монографіями в різних українських видавництвах. Скандал із плагіатом В.Литвина, який йому самому здався не скандалом, а непорозумінням, свідчить, який моральний стандарт одержить НАНУ при його призначенні (обранні).

Зараз не зрозуміло, кого з цих п’яти оберуть. Якщо навіть не з них, то ця п’ятірка та їхні старші колеги, які обрали їх у президію НАНУ, зроблять усе можливе, щоб новим президентом академії була людина, близька до них поглядами, стилем роботи, моральними рисами.

Звідси й прогноз: протягом найближчих 15 років жодних реформаторських змін у НАНУ очікувати не доводиться. Обраний найближчими роками новий президент спиратиметься на «співаків», тож і далі множитиме їх в академії. До 2017 року, коли настане час міняти цього президента на наступного, НАН України все ще буде клубом «співаків», який споживає бюджетні гроші. Паралельно триватиме робота в групах «глобалістів» — не завдяки, а всупереч президії НАНУ. Процеси просування України в ЄС потребуватимуть зміни такої ситуації. Реформи проводитимуться з 2017-го новим президентом НАН України — неминуче «глобалістом». Почекаємо...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво