Нанотехнології генерал-полковника Володимира Пікалова

Вибір цієї дати невипадковий, - він пов'язаний із завершенням будівництва наприкінці 1986 р. саркофагу над зруйнованим 4-м енергоблоком.

У 2019 р. увага світової телевізійної аудиторії, зокрема української, знову була прикута до подій 33-річної давності. Цікавість викликав показаний на телевізійних екранах у травні 2019 р. новий міні-серіал "Чорнобиль" спільного виробництва американського телеканалу HBO і британської телемережі Sky, що став цього року численним номінантом і лавреатом американської телевізійної премії "Еммі" та міжнародного фестивалю телевізійної продукції "Золота троянда".

Про оцінку, з історичного й художнього поглядів, задуму творців міні-серіалу загалом та його реалізації написано і сказано вже чимало. Сам міні-серіал "Чорнобиль" - це переважно погляд авторів на Чорнобильську катастрофу і ліквідацію її наслідків, часто - досить далекий від реальних подій, особливо в деталях. Слід мати на увазі, що жанр історичної драми, орієнтований на залучення широкої глядацької аудиторії, це не тільки припускає, а й передбачає.

Лише в кількох епізодах показано начальника хімічних військ Міністерства оборони СРСР генерал-полковника Володимира Пікалова, в образі якого виступив британський актор Марк Льюїс Джонс. На жаль, за кадром залишилася участь українських учених і вітчизняної науки, зокрема хімічної. Великою мірою це стосується й хімічних військ, якими керував Володимир Карпович Пікалов.

Наприкінці 1986 р. генерал-полковникові В.Пікалову за великий особистий внесок в успішне проведення робіт з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, усунення її наслідків присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Це слід розглядати як високу оцінку всіх військовослужбовців хімічних військ, виявлених ними мужності та героїзму. На особовий склад підрозділів хімічних військ було покладено завдання з розвідки, оцінки та моніторингу радіаційної обстановки й, передусім, з проведення широкомасштабних дезактиваційних заходів як на проммайданчику станції, так і в 30-кілометровій зоні.

Мабуть, саме тому ім'я генерал-полковника В.Пікалова найчастіше пов'язують з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, хоча діяльність Володимира Карповича, мало відома широкій публіці через специфіку військової професії, завжди була пов'язана з наукою. Зокрема, до сфери його інтересів входили проблеми маскування озброєння та військової техніки, які традиційно вирішували хімічні війська застосуванням аерозольних засобів, а простіше кажучи - димів. Згодом проблема перемістилася від видимого маскування наземної техніки до зниження радарної видимості літальних апаратів, тобто літаків і ракет, траєкторію польоту й координати яких могли легко відстежувати радіолокаційні станції.

Особливо гостро ця проблема в CРCР постала наприкінці 1970-х років, коли в американські газети й журнали просочилися дані про успішне випробування у США перших зразків літаків-невидимок, створених з використанням стелс-технологій.

Начальник хімічних військ Міністерства оборони СРСР генерал-полковник В.Пікалов став науковим координатором робіт цього напряму, в яких брав участь і колектив учених під керівництвом доктора хімічних наук О.Чуйка, що працював в Інституті фізичної хімії ім.Л.Писаржевського Академії наук України. Це й недивно, оскільки створення радіопоглинаючих фарб та покриттів, які знижують помітність у радіолокаційному діапазоні, потребувало фундаментальних знань і багатолітнього досвіду роботи з ультрадисперсними матеріалами з хімічно модифікованою поверхнею, нині широко відомих як наноматеріали. Так почалася плідна наукова й організаційна співпраця двох ентузіастів своєї справи та очолюваних ними колективів, результатом якої стало створення 1986 р. Інституту хімії поверхні та подальший розвиток перспективного наукового напряму.

Ця подія збіглася в часі з початком дезактиваційних робіт на Чорнобильській АЕС, які координував В.Пікалов. Існувала проблема забруднення будинків і споруд радіоактивними аерозольними "гарячими частинками", що складалися з суміші ядерного палива, високоактивних продуктів поділу й реакторного графіту.

Влітку 1986 р. вчені Інституту хімії поверхні випробували на проммайданчику Чорнобильської АЕС захисні нанопокриття, які використали хімічні війська під час дезактиваційних робіт як у приміщеннях станції, так і на відкритих бетонованих ділянках поблизу зруйнованого 4-го енергоблоку. Успішному вирішенню поточних проблем сприяла підтримка Володимиром Карповичем нових ідей, будь-яких ініціатив, а тісна співпраця з підрозділами хімічних військ - швидкому проведенню натурних випробувань, забезпеченню транспортом і матеріалами.

Неодноразово доводилося не тільки переконатися особисто, а й чути від колег про його наукову інтуїцію, вміння на льоту вловити суть ідеї й можливість її застосування для вирішення конкретного практичного завдання. Завжди вражала високоінтелігентна манера спілкування Володимира Карповича, вміння уважно слухати співрозмовника, налаштовуючи на дискусію, дуже спокійно, небагатослівно й, головне, переконливо говорити. Незалежно від того, де це відбувалося - в кабінеті начальника хімічних військ Міністерства оборони СРСР чи інститутській лабораторії.

Примітна подія в житті Володимира Пікалова - захист в Інституті хімії поверхні кандидатської дисертації у формі доповіді за спеціальністю "Хімія, фізика і технологія поверхні" та "Озброєння і військова техніка" в галузі технічних наук. Це відбулося 1989 р., вже після завершення військової служби на посаді начальника хімічних військ. Згодом, зважаючи на рівень запропонованих технологічних рішень та їх практичної реалізації, кандидатську дисертацію було визнано такою, що відповідає докторському ступеню.

У 1990 р., з ініціативи В.Пікалова, Інститут хімії поверхні почав координувати фундаментальні й прикладні дослідження в галузі хімії та технології поверхні високодисперсних і радіопоглинаючих матеріалів, їх широкомасштабне практичне використання, які проводилися у країні.

Відтак, життя Володимира Карповича Пікалова виявилося тісно пов'язаним з Україною не тільки участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а й багатолітньою співпрацею, а потім - і роботою у створеному за його підтримки Інституті хімії поверхні ім. О.Чуйка Національної академії наук України. Нині напрями діяльності інституту, що відповідають поточним пріоритетам дослідницької й інноваційної політики Європейського Союзу, охоплюють питання хімії, фізики та технології поверхні ультрадисперсних матеріалів, нанотехнологій і наномедицини.

На жаль, про наукові інтереси генерал-полковника В.Пікалова не знали й не могли знати творці міні-серіалу "Чорнобиль", тому й не розповіли в останній серії про те, як надалі склалася його доля.