МУЛ ІЗ ПРОТОКИ ЛЕМАЙЄР - Наука - dt.ua

МУЛ ІЗ ПРОТОКИ ЛЕМАЙЄР

26 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 26 вересня-3 жовтня

Учасники VII української антарктичної експедиції, серед яких були двоє одеситів — начальник станц...

Учасники VII української антарктичної експедиції, серед яких були двоє одеситів — начальник станції «Академік Вернадський» Віктор Ситов і гідрометеоролог УкрНЦЕМу (Українського центру екології морів) Ігор Нєвєровський — повернулися на Велику землю ще наприкінці лютого. Однак зустріч-семінар відбулася лише наприкінці березня, коли зимівники вийшли на роботу після обов’язкової реабілітаційної відпустки. Результати досліджень, можливо, стануть відомі ще пізніше, якщо УкрНЦЕМ, ледь животіючи на гранти, знайде гроші для дорогих лабораторних препаратів...

Новозеландський круїзний лайнер-рисачок Brave huarte прибув до мису Марина-пойнт полярної ночі, коли білясте сонце опустилося години на три за острів Петермана. Дріботіння канонади падаючого з клюза ланцюга відлунювало в гуркоті язиків підталих льодовиків, що скидаються в протоку Лемайєр. Якір-ланцюг ліг на два смички, і стало тихо. До дзенькоту у вухах. Брижі на воді вгамувалися, гладь протоки Пенола розкреслила реї барка Еurope, що маячив привидом за кабельтов на якірній стоянці.

У протоці Френч фиркнув кит, далекобійні камери пасажирів націлилися на водяні брижі, де кит показав видовжений, характерний для горбачів хвіст. Після сніданку надувна шлюпка повезла пасажирів до острова Галіндез, який вабить будівлями станції «Академік Вернадський». Неподалік перекинувся айсберг, його хвиля відкинула шлюпку до сліпу, зимівник в оранжевому костюмі прийняв кінець і подав руку літній леді. Пан із туристського десанту, людина вільного часу (так на Заході називають пенсіонерів) витріщився на драбину біля житлового модуля, козли, банки з фарбою.

Відставний дог-драйвер британської станції «Фарадей», із зміною прапора перейменованої в «Академік Вернадський», у 60-ті зимував у модулі і, напевно, теж його колись підновляв. Їздових собак породи хаскі, котрі нічим не різнилися від наших лайок, 1971-го репатріювали разом із погоничем відповідно до меморандуму про заборону перебування домашніх тварин у стерильно чистій Антарктиці. Щоправда, одна нелегальна собачка мешкала на «Фарадеї» до 1976 року, у коридорах також нявкали два коти: Тотус і Сотіс.

Українська експедиція не пішла хитким шляхом меморандних порушень, хвостатих дог-драйвер не виявив.

На доріжці, прокладеній у снігу, виникла пробка — фотографували зоологічний сюрприз — пінгвінятко Джинті, котре безцеремонно вилупилося прямо на стежині, що петляє до водомірного поста. Полізли через кучугури обходити місце гніздування.

Гостей запросили до бару, де зимівники вже цілували ручку старпому «Європи» Єві, частому гостю станції.

Останнє полярне літо порадувало скупим теплом, температура повітря піднімалася до чотирьох градусів, біля острова Галіндез кидали якір добрі знайомі — російські НДС (науково-дослідні судна), котрі не від хорошого життя у короткий сезон перебиваються полярними перевезеннями: «Професор Молчанов», «Полярний піонер» («Професор Шулейкін»), а також штатний лайнер «Марко Поло» («Олександр Пушкін»). Знову відвідали Галіндез довгожитель «Остершельда», збудований 1916 року, вітрильник вільного часу, якщо застосовувати до плаводиниць людську вікову градацію, криголам «Лоуренс Голд», названий на честь піонера Антарктики, сподвижника адмірала Берда, котрий 1929-го посадив літак на Південний полюс.

У лютому завітав онук легендарного шерпа Тенцінга, який разом із Гілларі підкорив Еверест. Онука цікавили тритисячники і перспектива організації сходжень для заможних аматорів даблекстріму — це вигідний бізнес.

У лютому знову кинув якір криголам «Капітан Драгініцин», владивостокський блукач, що осів в Ушуайї на Вогняній Землі. Керманичі «Драгініцина» згадали, як рік тому, не маючи пристойного льодового класу, севастопольський «Горизонт» напоровся на траверзі станції на риф. Тоді науковий працівник української експедиції Юрій Андрейчук і лікар, доктор медичних наук професор Володимир Ільїн стрибали з аквалангами і не гірше від штатних палубників надійно завели на пробоїну м’який пластир.

Якщо «Драгініцин» минулого негожого літа з труднощами пробився з океану через кригу протоки Лемайєр і став єдиним круїзним судном, що відвідало Галіндез, то нинішнього сезону «Вернадський» відвідали 1800 непосид.

Наукові зимівлі на маківці Землі разюче несхожі, як і айсберги, що маячать неподалік мису Марина-пойнт. Від експедиції до експедиції змінюється склад учасників і навіть їхня стать. Наприклад, у другій експедиції зимували відразу чотири дами. Кажуть, не змогли знайти показово здорових чоловіків, про що потім шкодували, обстановка на станції, за словами учасників, була нервозною, якщо не вибуховою, відтоді прекрасну стать високими широтами не випробовували. П’яту експедицію ощасливили відвіданням депутати Верховної Ради Писаренко і Кравченко.

Що ж стосується айсбергів, то сьома антарктична весна вразила небувалою товкотнечею кочових крижаних колосів — нарахували до 260 одиниць найвигадливіших форм, фантастичних відтінків і світінь — бірюзових, смарагдових, навіть рожевих. Порадувало око розмаїття міражів. Засмутили пропажі спорядження, таке, виявляється, в богом забутому Заполяр’ї теж можливе.

Наукові програми завзято тривають. Обнадіює помічене зимівниками звуження озонових дір. Якщо в минулих експедиціях зафіксований вміст озону падав до 100 одиниць Добсона, то зараз він піднявся до 150—200 одиниць за благополучної норми в 300.

У лютому чилійський теплохід «Ушуайя» доставив на Галіндез магнітометри, розширилася геофізична програма, збільшилася і полярна команда. Якщо в сьомій експедиції брали участь 14 чоловік, то у восьмій — уже 15, причому ненормальна перевага на користь технічного персоналу ліквідована, зараз вчені логічно переважають.

Яка «географія» зимівників, звідки їхні корені? Прописані вони стійко у великих містах, де традиційно розташовувалися імениті наукові інститути і центри: в Харкові, Севастополі, на станції ударно зимував посланець із Севастопольського інституту біології південних морів, в Одесі лише його філія, зрозуміло, широко представлені кияни і, з образливими паузами, одесити. У передостанній, сьомій експедиції пощастило перезимувати метеорологу УкрНЦЕМ Ігорю Нєвєровському і декану гідрометеорологічного університету Віктору Ситову. На нинішній, восьмій, зимівлі обійшлися без допомоги одеситів, як, утім, і на другій та шостій. Для одеських учених зі ступенями, експедиційним досвідом, роками виснажливого чекання, вистражданим бажанням продовжити розпочату в Антарктиці роботу (остання обставина — безсумнівно, їхній не взятий до уваги козир) вакансій чомусь не знайшлося.

Якщо без емоцій, то одеську присутність, зміну вахт, безперервність і не обіцяли. Кількість бажаючих, які мотивовано рвуться на Галіндез, і просто в зв’язку з депресивними обставинами, випереджає здоровий глузд, кажуть, надходить до100 заявок на місце. Жорсткий добір романтиків і авантюристів спостерігається ще з тріумфального папанінського дрейфу, щоправда, тоді учасникам особливо не рекомендувалося ремствувати на те, що недостатньо уваги приділяється науковим дослідженням. По-перше, графік спостережень затято ламала крижина, котра регулярно тріскалася, четвірка відважних знесилено передислоковувалася. По-друге, частина дорогоцінного часу витрачалася на партзбори, ведення протоколів і передачу по радіо Ернстом Кренкелем змісту цих протоколів, у яких четвірка палко схвалювала гучні процеси Військової колегії. На одних із зборів льодового осередку навіть рекомендували Федорова кандидатом у партію. Крім того, у Папаніна був револьвер системи «наган».

Плакати тут ніколи. Відповідно до міжнародних програм, в обов’язки чергового метеоролога входить передача даних спостережень щотри години на британську станцію Розера, а відомості з усіх станцій стікаються в Кембридж — ні багато ні мало.

В особистий час рекомендовано відсипатися або, якщо дозволяє погода, грати в міні-футбол 4х4 на кризі промерзлого до дна озерця, а по середах — розмовляти 5 хвилин через супутник із домашніми. У лютому 2002-го грати у футбол не довелося, минуле літо засмутило раннім похолоданням і штормами, чому тоді і пробився до Галіндеза лише океанський криголам «Капітан Драгініцин». Місяців сім акваторію перед островом щільно захаращував битий лід, льодоставу взагалі не було, дається взнаки глобальне потепління. А ще ж років двадцять тому зимівники-британці ходили через протоку до островів Петерману, Скуа, Вінтеру й інших на лижах, щоправда, ризикуючи провалитися в несподівану тріщину.

Така нескінченна круговерть для вченого виснажлива. Тому, коли акваторія частково звільнилася від криги, знудьгувавшись за живою роботою, Ігор Нєвєровський в особистий час із запалом узявся за весла. Дорожив кожною погожою дниною. З вечора, ще перебуваючи на чергуванні, споряджав вутлий фібергласий човник, британський Scudy, перейменований у «Софію-1», і вранці, здавши зміну, по хвилі знімався. Нетерпляче об’їжджаючи рапаки чи відштовхуючи крижини веслами, він плив повз хрести загиблим, яких у цих суворих місцях не бракує, косився на великий хрест, встановлений на скелі Петермана в пам’ять про загиблих 1983-го трьох британців (пішли хлопці на лижах по кризі, але зіпсувалася погода, і льодове поле віднесло їх назавжди в океан). Далі за курсом бачив добротний замовлений хрест. Зачарована тутешніми пейзажами людина побажала після смерті бути відданою водам Лемайєра, що й було охоче виконано родичами. Вільного часу у Нєвєровського було в обріз. Він квапився, прямуючи в точки, які відомі йому чи привернули його увагу, або просто в тимчасово вільні від криги незвідані плеса на Веддінгтон-Беї або Пенола-Стрейті, жадібно «ставив станції» (так це називається на науковому сленгу). Спочатку за допомогою лебідки опускав на сорокаметрову глибину батометр Нансена. (Окрім батометра відомі «сорочка Нансена», «нарти» й інші оригінальні пристосування.) Проби води на солоність і для хімічного аналізу брав, як годиться, із чотирьох горизонтів. Потім обережно майнав на дно черпалку для проб мулу. Мул в Антарктиці — великий дефіцит, траплялися і невдалі замети. Добуті дорогоцінні проби загорталися у фольгу і надійно ховалися в термос. Потім у воду опускався білий диск Секкі з прорізом, у міру зникнення його з поля зору визначалася прозорість води.

Для всіх цих точних маніпуляцій необхідні час і фіксована нерухомість плавзасобу. Остання досягається, як і скрізь, віддачею якорка-верпа. Якось човник понесло паковим льодом, Нєвєровський намагався витравити трос, але якір потрапив в розколину, і човник ледь не перекинуло. Відтоді Ігор Павлович відмовився від якоря, підгрібаючи час від часу веслами. Підгрібати заважала сітка для збору зразків крилю, вона гальмувала, як водяний якір. Для всіх маніпуляцій непогано було б мати принаймні дві пари рук. Помічники у Нєвєровського, на жаль, були не завжди. Чому? Найчастіше спеціалістів надсилають з обсерваторії Карадагу, загалом, непоганих хлопців, але сухопутних. Тому покладався більше на себе.

Прозорість антарктичного повітря скрадала відстань, час летів непомітно. Погода у високих широтах псується несподівано, важкий гуркіт накату на острові Форг, що в перекладі — ковадло, попереджав його, і Ігор Павлович смикав шнур моторчика. Встигав за денний вихід ставити коли чотири, коли вісім станцій, виявляв матроську вправність і незвичайну мужність. Останнє, він людина категоричної скромності, геть заперечує, щоб не перепало на горіхи від суворого антарктичного начальства.

Акваторія поступово очистилася, визивно зацвіла вода, прозорість упала з 24 метрів до п’яти, безрозмірно подовжився полярний день. Працювати б і працювати, але за Петерманом дала гудок «Ушуайя», і Нєвєровський разом з усіма без винятку пішов вивантажувати два дизель-генератори Volvo penta, придбані для енергетичного посилення станції. Частину благодатного польового часу забрали колективні клопоти.

За неповне полярне літо Нєвєровський «зробив п’ятдесят станцій», це його вагома лепта в скарбничку одеських учених. Ігор Нєвєровський продовжив морський екологічний моніторинг, наукову програму, ініційовану ще в рейсах «Е.Кренкеля» ведучими працівниками УкрНЦЕМу — океанологами Юрієм Поповим, Володимиром Українським і особливо директором Інституту геології при НАН України Петром Гожиком (у регіональному егоїзмі одеситам не дорікнеш). Матеріали про результати експедицій «Е.Кренкеля» були свого часу опубліковані й отримали високу оцінку за кордоном. Тривожною сенсацією пролунало повідомлення земляків, що в Антарктиці, де процеси біодеградації протікають у кілька разів повільніше, аніж у замкнутих системах, виявлено поліхлоровані біфініли.

Чутливий імпульс програмі дав на п’ятій зимівлі гідрометеоролог УкрНЦЕМ В’ячеслав Скрипник.

Добуті зразки мулу Нєвєровський старанно упакував, надійно заморозив, а потім помістив у саморобний термос, який був закамуфльований під звичайну коробку для тоніку, щоб пустили в літак — мул повинен був подолати три пункти контролю: в Ушуайї, Буенос-Айресі й Парижі.

Можна торочити про горезвісний обов’язок, беззавітну відданість науковій ідеї, спекулювати на ура-патріотизмі, така тріскотня завжди шкодила серйозній науці, під цю тріскотню наука благополучно душилася, якщо звернутися до історії. Коли ж безоглядно зануритися в нашу судомну дійсність, то Нєвєровський забезпечив своїх одеських колег бажаною науковою працею, за якою вони знудьгувалися. Дорогоцінна коробка доїхала без ускладнень до Французького бульвару, де досі розташований інститут, на існування якого нещодавно зазіхали, і сам Нєвєровський, не використавши призначену для реабілітації відпустку, вийшов на роботу.

Колеги Нєвєровського, яким із різних причин (здоров’я, вік, сімейні обставини) високі широти протипоказані, із нетерпінням чекають, коли в інституті заведуться гроші, скажімо, з допомогою чергового гранта. Валюта необхідна для придбання дорогих реактивів, щоб витягти добутий із такими труднощами мул з холодильника і зайнятися ним упритул.

А як же продовження програми нинішньою експедицією, де немає представників УкрНЦЕМ, узагалі немає одеситів? Що ж — усе даремно?

Робоча програма екологічних і океанографічних спостережень на українській антарктичній станції «Академік Вернадський» на зимівлю 2003—2004 рр. узгоджена й затверджена, тобто вона — узаконена частина державної антарктичної програми. Щоправда, виконувати її доручено киянам, які перебувають зараз на станції, а в них, напевно, є і доручення від своїх земляків, теж знуджених за живою науковою роботою.

— Я геть не впевнена в успіху, — зізнається І.Орлова, завідувачка науково-виробничим відділом морського екологічного моніторингу.

А якщо й у наступну експедицію не включать одеситів, а знову імпульсивно пошлють берегових із Карадагу чи ще когось нежданого?

Гарантій участі ніхто не дає. Зрозуміло, колегам із Києва до антарктичного комітету на 600 верст ближче, і вони на очах, шансів у сухопутних метеорологів із запасом, чого гріха таїти.

Який же вихід? У першій експедиції зимував виживач, людина екстремального призначення, схильний до романтики відставний чи, може, відряджений міліціонер Сергій Григоренко. Екстремального міліціонера фінансувала компанія «Едвенчер», яка шила полярні костюми. Він мусив вивчити можливості комбінезонів і навчити діям у складних ситуаціях. На другій зимівлі посаду виживача скоротили. Можна було б звернутися до спонсорів, як це зробив виживач-міліціонер, але товстосуми охочіше подадуть на якусь потіху чи взагалі накуксяться, адже не спонсорували ж нинішнього року «Гуморину». На подачках агонізують мистецтво, культура, література. Що ж тепер, ще й серйозну науку пустити із шапкою по колу?

Потрібна переоцінка нематеріальних цінностей, час зрозуміти, що самовіддана наукова робота — наше з вами надбання. Надбання, вміщене в рамки тривалої програми, узаконене державою, що 2001 року долучилася до Мадридського протоколу, заслуговує послідовної підтримки. Або не треба підписувати протоколи.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво