Ментальний хрест — зловмисник мимоволі

В Інституті міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка нещодавно відбувся круглий стіл, який своєю назвою міг спантеличити будького — «Цивілізаційні флуктуації сучасності». Вчені обговорювали цивілізаційні процеси на планеті. Проте їхні думки раз у раз поверталися до України. Усіх не влаштовував нинішній стан нашої країни, але тількино вчені занурювалися в минуле, тут вони знаходили привід для оптимізму — і під час козацької доби, і в часи Київської Русі, на їхній погляд, були приклади для натхнення. Дехто з промовців звертався до глибших історичних пластів — до язичників, вважаючи, що там — джерело нашого відновлення, джерело духовних фонтанів, якими ми зробимо ласку світу і покажемо, на що спроможні українці в найближчому майбутньому.

Звичайно, правильно оцінити свої сильні сторони — велика удача, але не менш важливо зрозуміти і власні недоліки. Особливо коли очевидно, що попередні спроби нації довго не приводили до успіху.

За останні десятиліття інтелектуали в усьому світі добряче постаралися, аби розтоптати і дезавуювати всі символи добропорядності, на яких тисячоліттями трималося суспільство. Дісталося сім’ї, вірі, любові між чоловіком і жінкою. Стерлися до дірок поняття патріотизму, вірності обов’язку, мужності, жіночності. Чим замінити усе те, що було бездумно зруйноване?..

Можуть заперечити: натомість люди (принаймні «золотий мільярд») дістали сучасне суспільство матеріального добробуту з ліберальними цінностями. Проте, як виявилося, більшість, навіть із щасливців — громадян цих країн, просто не знає, що робити зі своїм ситим добробутом. Вони хіба що стрімко набирають вагу і почуваються в ліні вкрай незатишно. Тому багато хто починає глушити себе алкоголем, труїти тютюном, знищувати наркотиками.

Перемога всіх цивілізацій під час свого розвитку будувалася на більш ефективній праці, яка чудово відточувала уміння людей працювати. Але жодна з цих цивілізацій не готувала людей до того, щоб просто відпочивати. На щастя, комуністична мрія більшовиків виявилася цілком нереальною утопією, бо коли б їй, не дай Боже, вдалося здійснитися, тоді настав би кінець усьому!

Народи, які досягли процвітання, і без облудних ідей фізично тихо деградують. Приміром, швидкість вимирання білої раси просто катастрофічна. Дивно, що народи-аутсайдери з білої цивілізації (українці, росіяни, білоруси), які примудрилися при допотопному виробництві запозичити снобістські звички лідерів, йдуть до загибелі ще швидше.

Так, професор медицини Геннадій Апанасенко стверджує, що «у нас смертність чоловіків у найбільш продуктивному віці (20—60 років) у 3—5 разів перевищує середньоєвропейські показники. Упроваджено в ужиток термін «надсмертність» слов’янських чоловіків. Дослідження також показують, що у наших студентів 20—24 років «біологічний» вік перевищує паспортний на 10—15 років».

Саме час запитати: чим не догодили слов’янські чоловіки еволюції?

Г.Апанасенко вважає, що «слов’янська популяція приречена (якщо умови не зміняться) на вимирання через зниження її популяційного енергетичного потенціалу... І ніякі удосконалення лікувально-діагностичних заходів не можуть змінити цю ситуацію... Необхідна зміна психології, формування нових цінностей і установок суспільства».

На небезпеку, яка чатує на східних слов’ян, вказували й інші дані вже тоді, коли про вимирання ще не йшлося. Давно відомо: середній ВВП на душу населення в християнських країнах, які сповідують протестантство, становить десь 25 тисяч доларів, на кілька тисяч доларів він менший у католиків, а в православних він майже на порядок менший. Цей факт був установлений не сьогодні, але чомусь не змусив задуматися ні політиків, ні діячів культури, ні служителів церкви.

Вже те, що ареал найшвидшого вимирання дивним чином пов’язаний із теренами Східної Європи, змушує поставити ще одне запитання: чи не зіштовхнулися наші глибинні світоглядні уявлення з якимись важливими сучасними реаліями?

У пресі не раз друкувалися дані з посиланням на МНС, НАНУ й інші авторитетні організації, що українська промисловість, точніше техносфера, після 2005 року вступає в зону підвищених ризиків, оскільки знос основних фондів у базових галузях промисловості перевищив 75 відсотків. Власне, чекали нових чорнобилів, аварій лайнерів типу «Некрасов», обвалів на шахтах і домнах.

Проте технологічного кінця світу відразу, на щастя, не сталося, але одержали збитий цивільний літак, влучання ракетою в будинок, аварії на військових складах. Пояснювали все це тим, що у ракет закінчився термін гарантії. Але навіть поверхневий аналіз у всіх випадках указує на визначальну роль людського чинника — того самого, у який ми ніяк не хочемо повірити у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС.

А її найкраще пояснив... А.Чехов задовго до Чорнобиля. В оповіданні «Зловмисник» Антон Павлович описує простодушну людину, котра скоїла злочин через критичний рівень невідповідності світу традиційного селянства світові індустріальної цивілізації. Цей загадковий світ являється селянам у вигляді «чавунки» і нестримно вторгається у їхній простір...

Через століття люди, здавалося б, іншої, радянської інженерної культури, — двоє молодих інженерів — вирішили заощадити на гальмуванні ротора турбіни одного з блоків Чорнобильської АЕС. Вони, на жаль, були поганими інженерами, адже якби правильно розрахували, то зрозуміли б, що шкурка не варта вичинки. До того ж їм ментально була властива нашенська неповага до дотримання інструкцій. Ці хлопці, виявивши неабияку енергію, щоб змусити усіх не втручатися в їхній епохальний експеримент, відключили все, що було категорично заборонено відключати, і за лічені хвилини поставили пла­нету на межу світової катастрофи, надовго підірвали віру в ядерну енергетику, прискорили на десятиліття розпад комуністичної системи. Цей випадок став, мабуть, найвідомішим у світі прикладом слов’янського ставлення до правила, закону, інструкції. Важливо, що висновків із цього ми як цивілізація не зробили досі...

Культура кожного суспільства неоднорідна. Як пише відомий російський культуролог професор Ігор Яковенко, «поряд із більш-менш адекватними сучасній технології верствами суспільства тут завжди присутній світ маргіналів і дезадекватів». Тож «чавунка», яка вторгається у наш світ, за будь-яких обставин зіштовхується із зоною розселення «зловмисників».

У результаті сучасна цивілізація ставить перед вагомою частиною східних слов’ян дилему: ми не можемо ані зупинити розвиток «чавунки», ані знищити відразу «зловмисника», котрий сидить у кожному з нас. Тут міститься проблема, яка потребує усвідомлення.

Люди, які належать до різних культур-цивілізацій, вирішують одні й ті самі завдання по-різному. З поля можливих рішень вони вибирають різні стилі роботи, їм властива різна культура виробництва тощо. На поверхні — дві крайності. З одного боку — наша знаменита штурмівщина і «якось воно буде», а з другого боку — європейськість, точність. Знаковий образ розміреного німецького стилю роботи ілюструє ці полюси вибору.

Чергування пластів модернізованої і архаїчної свідомості професор І.Яковенко виявляє й аналізує усередині єдиного культурного слов’янського комплексу. На його погляд, вони живуть у кожному з нас. Тому ми буваємо непередбачуваними у своїх вчинках навіть для себе самих. Часом ми не можемо пояснити ні собі, ні іншим, чому без крайньої потреби перебігаємо дорогу перед автомобілем, що летить, чому мимохідь порушуємо правила техніки безпеки, чому, якщо нам потрапить до рук зброя, починаємо безсистемно стріляти в усі боки... Як зазначив нещодавно міністр вугільної промисловості України, хіба можна ефективно боротися з вибухами метану на шахтах, коли після аварії виявляється, що всі датчики метану були відключені або на них були одягнуті целофанові кульки...

Усе це підкреслює своєрідність вікна в Європу, яке прорубав для східних слов’ян колись Петро I. Щоб змусити полки на прусський манер марширувати строєм, його послідовникам довелося впровадити шпіцрутени, плюс 25 років служіння в армії, аби привчити селян-рекрутів до дисципліни. Вона була воістину кийовою не тому, що царату іманентно була властива жорстокість — просто не було іншого виходу, щоб змусити учорашнього селянина, котрий не звик до муштри і порядку, ходити строєм і стріляти по команді. А без цього було неможливо створити сучасну на той час армію. Знаючи це, якось по-іншому сприймаєш слова Тараса Шевченка: «кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями»... Тарас Григорович зовсім не агітував проти кохання з росіянами — поет, котрий мав тонке чуття, він просто хотів попередити: людина, перетворена на машину, небезпечна сама по собі, вона не може дати природній людині щастя. А чи може такій людині забезпечити щастя держава, заснована на подібних принципах?..

Пізніше іншому ідеологу «доганяння» Заходу Й.Сталіну довелося змушувати недав­ніх селян займатися індустріалізацією країни. І тут знову з’явилися нелюдські закони: в’язниця за п’ять колосків, за п’ять хвилин запізнення на роботу...

Невтямки було генералісимусу, що він виточував із радянської людини «гвинтик», котрий на місці в конвеєрному виробництві, але зовсім не годиться для майбутнього постіндустріального суспільства, для індивідуалізованого суспільства інформатики і біотехнологій. Дивно, але для нього краще підготовлені... селянин і дрібний крамар, котрі звикли вирішувати щодня різні завдання, що й забезпечує їм більш гнучку психіку. Можливості таких людей у нас на очах продемонстрували Китай, Малайзія, Південна Корея, народи яких прямо з феодалізму (а що написали б про це адепти ленінізму!) зробили крок у постіндустріальне виробництво.

Водночас до життя в суспільстві XXI століття не можуть пристосуватися люди конвеєра, шахтарі. З цим зіштовхнулася не лише Україна — із ще більшою гостротою подібні процеси переживали свого часу Франція та інші європейські країни, де шахти існують багато сотень років і виховали покоління людей, які звикли виконувати однакову монотонну роботу. Певною мірою подібними соціальними пороками наділені і радянські інтелігенти масового випуску.

Вимирання східних слов’ян неможливо пояснити, якщо не зважити і на те, що східнослов’янському сприйняттю світу властива магічна домінанта. Цікаві висновки стосовно офіційної медицини, до яких приходить І.Яковенко: «Людина, яка перебуває на амбулаторному лікуванні, раз у раз не дотримується рекомендацій режиму. У ситуаціях, коли суб’єктивний стан людини, котра потрапила на обстеження або звернулося до фахівця, задовільний або хоча б терпимий, але діагностується початкова фаза серйозного захворювання і лікарі радять робити операцію саме зараз, «наші» люди відмовляються і тягнуть до останнього. При цьому звучать слова: «справи», «робота», «не до того», «навіщо, адже я добре почуваюся». У чому ж річ? Дитячий страх перед лікарями — так. Пережитковий, ірраціональний страх учорашнього селянина перед європейською медициною (знахаря і народного цілителя він не боїться) — і це теж. Світовідчужена інтенція — безумовно. Вкрай низький статус окремої особистості, профанація тілесного, низький культурний статус здоров’я — так. Колективні цінності, втілені в образах роботи, сім’ї, трактуються як такі, що стоять вище від особистого...»

На жаль, усе це суперечить зрілій культурі, і особливо сучасній цивілізації. Культура, що включає в себе магічне, характерна для ранніх етапів розвитку суспільства. В міру історичного розвитку магічне переживання світу і магічна практика мінімізуються і маргіналізуються.

Щоб позбавити радянське суспільство від явної магічної домінанти, у Союзі докладалися гігантські зусилля. Провідні вчені-медики намагалися підтягти середню радянську людину до свого рівня сприйняття світу. Часом це нагадувало анекдот — у той час як академік Петровський у пресі активно боровся з парапсихологією, генсек Брежнєв на заздрість багатьом лікувався у Джуни, підриваючи і так слабку віру населення в правильність основ радянської (тобто європейської) медицини.

Чи ж дивно, що після розпаду Союзу відразу провалилася крізь землю не лише передова промисловість, яка не сприймалася маргіналізованою публікою, але дуже швидко почала гинути школа, яка мала високі досягнення, і, нарешті, зруйнувалася система охорони здоров’я. Їй на зміну прийшла дика маргінальна суміш середньовічних вірувань, шаманства, так званої архаїчної народної медицини. Залишається тільки з іронією дивитися на гримаси офіційної медицини, яка сертифікує парапсихологів і сучасних шаманів, багато хто з яких уже обзавелися професорськими званнями, паразитуючи на сумнівних досягненнях...

Отже, чому з особливою швидкістю вимирають східні слов’яни? Та тому що людині зі свідомістю XV—XVI століття (дані культуролога професора І.Яковенка), яка сьогодні прорвалася до управління державою, важко впоратися з реаліями постіндустріального суспільства. Вимирання українців триватиме доти, доки в нашому суспільстві середньовічна містика, яка піднялася з глибин суспільної свідомості, не займе призначеного їй, як і всьому маргінальному, становища, а нинішня архаїчно орієнтована еліта не звільнить управлінські місця для освіченої частини суспільства, яка мислить реалістично.

P. S. Ця стаття написана за матеріалами доповіді, прочитаної автором на круглому столі в Інституті міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка.