Кримський концерт інноваційної самодіяльності - Наука - dt.ua

Кримський концерт інноваційної самодіяльності

22 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 22 вересня-29 вересня

Якби наша статистика реєструвала частоту вживання слова «інновація» за останні роки, вона зазначила б неухильне зростання цього показника...

 

Якби наша статистика реєструвала частоту вживання слова «інновація» за останні роки, вона зазначила б неухильне зростання цього показника. Здавалося б, за таких темпів корисних нововведень наша країна вже мала б наступати на п’яти передовим країнам у розвитку хай-тека і всіх інших фішок сучасного етапу цивілізації. А щорічні вересневі конференції українських інноваторів в Алушті мали б стати буквально з’їздами переможців.

Утім, ось коротке інтерв’ю незмінного учасника цих зборів доктора економічних наук В.Соловйова.

— В’ячеславе Павловичу, як в українському експорті зростає відсоток інноваційної продукції за останні десять років?

— Він не зростає...

— Тобто ви хочете сказати, що він падає?

— Так, і дуже істотно.

— Чому?

— У нас, на жаль, поки немає стимулів для інновацій...

Про що ж у такому разі свідчить вражаюче збільшення розмов про інновації? Чи, можливо, в українському істеблішменті ця тема стала чимось на кшталт англійської світської розмови про погоду?..

Пошуки відповідей на ці запитання і розпочав оглядач «ДТ», який побував на алуштинському форумі. Усі десять попередніх зустрічей інноваторів в Алушті були простими конференціями, проте одинадцяту нарекли форумом — цим підкреслили ту обставину, що зустріч стала міжнародною — до Криму запросили не лише українських, але й інноваторів відповідного рівня з різних країн — членів СНД. А саму зустріч назвали Першим інноваційним форумом Співдружності Незалежних Держав.

Люди, здатні іронічно дивитися на навколишній світ, зазначають, що ще не всі керівники інноваційних відомств, які завзято розмножуються, можуть відрізнити інновації від інвестицій і що, мовляв, ця плутанина навіть знайшла відображення в українських законах. Проте розмови про «необхідність подальшого зростання інноваційного процесу в нашій країні» тривають. Особливо красиво вони звучали в хорі начальницьких товаришів із СНД.

Так, пан В.Івченко, заслужений економіст, він також голова Держагентства України з інвестицій і інновацій, розповів присутнім фахівцям про ази інноваційної справи. Було важко зрозуміти, чи це напутнє слово гуру, чи ранкова молитва. Від спроб журналістів з’ясувати, що ж конкретно збирається робити на цьому шляху ввірене йому агентство, Віктор Анатолійович наполегливо відбивався і так і залишив усіх у цілковитому невіданні.

Його колега з Азербайджану А.Садихов, начальник науково-організаційного відділу президії національної академії наук цієї країни, був конкретнішим. З властивою Сходу мудрістю він посилався на висловлювання пророка Мохаммеда про те, що існують різні шляхи в рай, але найкоротший — через науку й освіту. Після цього навіть люди, які мали сумніви в доцільності наукового прогресу, зрозуміли, що в них не залишається вибору: хочеш потрапити в рай, шлях тільки один — через науку і інновації.

Представник Росії пан Олександр Бойко не залучав Бога на допомогу, а відразу взяв бика за роги. Рай для співдружності учених він побачив в обміні інноваційними ідеями. Тільки спільні інноваційні проекти дозволять нам разом швидше рухатися вперед.

У залі почали шептатися: «Він хоче накрити українську науку російським рядном! Так просто не здамося».

«Як це можна віддавати найдорожче, що є у наших країн? Ну хто це віддасть свої інновації?» — здивувалася щира і темпераментна Насіма Нурмадієва, котра представляла міністерство індустрії і торгівлі Казахстану.

Директор Центру досліджень науково-технічного потенціалу й історії науки ім. Г.Доброва НАН України Борис Малицький спробував опустити на землю колег, які витають у хмарах, і заговорив про проблеми підвищення інноваційного потенціалу науки...

У нелегкий час розпочався форум у Криму. Інноваціям і раніше у нас не щастило — справа ця крихка за самою своєю природою, а під час політичних пертурбацій їм особливо важко. Нині ж, коли тектонічні поштовхи, які розходяться із політичних кіл, зруйнували неміцну кірочку, на якій будувався інноваційний процес, стало зовсім погано. Невпевненість і відчай охопили, мабуть, найбільш передовий загін людей нашої економіки, науки і промисловості. У якому напрямі йти? Що робити? На кого обпертися?

На жаль, немає на ці запитання однозначної відповіді, і тому форум справив дивне враження. Якщо подивитися на нього очима шоу-бізнесу, окремі сольні виступи вчених справді брали за душу. Так, представники одного з київських інститутів розповіли про свою методику, яка дозволяє за допомогою статистичних комп’ютерних методів виявити підвищений рівень корумпованості в окремому регіоні. Вони навіть поділилися з присутніми конкретними результатами — їхні комп’ютери показали, що рівень корумпованості підвищений у Луганській і Донецькій областях... Цікавою справою, звичайно, займаються вчені. Однак хіба не про це сурмлять уже стільки років журналісти?..

Інший дослідник виявив, що один і той самий держпроект реалізовувався в кількох міністерствах і мав окреме фінансування. «От дають чиновники! — відмивають бабки, навіть полінившись написати папери, які хоч чимось між собою відрізнялися б. Ну, от тепер наука виведе їх на чисту воду!» — заговорили в кулуарах романтично налаштовані вчені. Проте сам дослідник відразу остудив їхній запал: «Ні, це дослідження не призведе до судового переслідування, — підкреслив доповідач, — воно дозволить поліпшити роботу наших державних органів»... «Ой, не смішіть мене!» — кажуть у таких випадках в Одесі.

Інна Гагауз із центру «Харківські технології» спробувала переконати присутніх у тому, що академічні бізнес-інкубатори — найбільш надійний засіб поєднати науково-технологічну творчість і підприємництво. Сумно було слухати такі промови — відділ науки «ДТ» майже десять років тому саме в цьому намагався переконати наукову громадськість України. Однак з легкої руки В.Семиноженка відмахнулись від таких «дрібниць», і розвиток пішов шляхом створення потужних технопарків. Навряд чи академік передбачав, які вибоїни чекають його на цьому шляху.

На форумі перепало й українським технопаркам. Учасники форуму наводили як приклад подібні установи, які чудово працюють в усьому світі — від США до Китаю. Нарікали на те, що у нас якась зачарована територія «вічно зелених помідорів», де «крокодил не ловиться, не росте кокос» і повсюдно щедрі технопарки не несуть золотих яєць.

Олександр Мазур, виконавчий директор технопарку Інституту електрозварювання ім. Є.Патона, спробував укотре переконати присутніх в ефективності своєї концепції «технопарків без стін». Наводив, як завжди, багато цифр і викладок, які мали довести, що коли подивитися неупереджено, то українські технопарки мають багато досягнень при мінімальних витратах. Зважаючи на реакцію присутніх, йому цього не вдалося. Не переконав навіть приклад, що в Білорусі уважно проаналізували досвід наших «технопарків без стін» і використовуватимуть його при розвитку аналогічних структур у своїй країні. На жаль, немає пророка у своїй батьківщині. Крім того, заздрість — захоплююче почуття. Воно, напевно, гризе менш щасливих колег, і вони готові впритул не бачити очевидних досягнень...

Паралельно з інноваційним форумом у тих самих стінах Будинку культури санаторію «Алуштинський» відбулися ще одні збори фахівців, названі скромніше — конференція з інтелектуальної власності. І тут доповідачі намагалися уникнути наших похмурих реалій і швидше перескочити на міжнародну тему — проаналізувати, приміром, як добре поставлена справа з інтелектуальною власністю у Франції, який звід законів охороняє її в цій країні.

«Офіційні конференції, що їх проводять державні органи, — вважає учасник таких зборів зі стажем, головний редактор журналу «Інтелектуальна власність» Ірина Абдулова, — мало підходять для демократичного обговорення проблем, які реально хвилюють спеціалістів. До речі, і та обставина, що закони в нас часто нікуди не годяться і не живуть довго, зумовлена тим, що вони пишуться кулуарно. За останні роки нечасто вдавалося їх витягти на громадське обговорення». Аби якось виправити становище, Ірина Абдулова спробувала сама провести конференцію з інтелектуальної власності. Мало того, що захід обійшовся вдвічі дешевше, його було побудовано не за принципом докладу-шоу — у ньому працював весь зал. І виявилося, у нас самих накопичилося достатньо проблем, щоб їх обговорити і спробувати знайти рішення...

В обстановці невизначеності, яка от уже стільки років супроводжує інноваційний процес у нашій країні, лише В’ячеслав Соловйов постійно світиться незмінним оптимізмом і вірою. Тому саме в нього я і спробував насамперед з’ясувати:

— Куди рухається український корабель з інноваторами? І що змінилося за час (понад десять років), протягом якого це слово буквально затерлося до дірок нашими науковими і звичайними бюрократами?

— Не згодний із вами, що нічого не відбулося! За цей час змінилося багато чого. Насамперед, люди краще почали розбиратися в проблемі. Крім того, багато хто відчув на власній шкурі негаразди з нашим законодавством. Особливо воно неприхильне до малих підприємств. Адже саме через них інновації найчастіше йдуть на великі підприємства. До того ж малі підприємства інноваційної спрямованості створюють хороші можливості для збільшення кількості робочих місць.

— В’ячеславе Павловичу, конкретний приклад можете навести?

— Будь ласка — у Дніпропетровську працює фірма «Плазмофор», якій належить створення екологічно чистих свічок для автомобілів. За екологічністю ці свічки — серед лідерів у світі. У фірмі працює всього кілька чоловік, а розповсюдженням свічок лише в Україні займається десь сто людей. От як інноваційне мале підприємство створює нові робочі місця.

Але переважно Україна експортує метал — продукцію з малим переділом. І поки основний капітал тут, він не хоче поступатися позиціями...

— Нещодавно в Дніпропетровську познайомився з прикладами, які свідчать про інше: бізнес сам починає шукати інновації, підбирає кваліфікованих інженерів, виділяє спеціальні стипендії. Про це мені розповіли в Національному гірничому університеті...

— Згодний, є окремі дуже показові зрушення. Для маркетингу в металургії активно застосовують нові інформаційні технології. За впровадженням Інтернету і комп’ютерів вони — лідери серед інших галузей промисловості.

— Як же так виходить — найбільш відстала й архаїчна галузь промисловості стає лідером у використанні Інтернету? Чи не є це свідченням якогось серйозного перекосу в державі?

— Справді, дивно. Тому сьогодні головне для України — мати нормальний закон про інноваційну діяльність, а не перекручений нинішній. Потребує суттєвого доопрацювання і закон про технопарки, створений під Інститут електрозварювання імені Є.Патона й Інститут монокристалів. Так, вони нормально працюють під цим законом, проте решта...

— Як це нормально? Коли раніше так звані пільги дозволяли полегшити економічне становище технопарків усього відсотків на десять, то після зрізання закону «пільга» давала б лише три відсотки. Але, до того ж, закон ще й... не працює!

— Я хочу підкреслити інше — ніхто не може змагатися з цими двома технопарками в міцності і можливості використовувати навіть ті малі переваги, які їм надавалися. А держава має підтримати інноваційний порив кожного підприємства. Так, якщо підприємство, приміром, випускає 10 відсотків інноваційної продукції, то правильна інноваційна політика полягає в тому, щоб держава на ці 10 відсотків його і підтримувала. Якщо ж підприємство випускає 90 відсотків такої передової продукції, то держава повинна його підтримувати на всі 90 відсотків. Лише за такої політики у нас усе зрушить з місця і почне інтенсивно розвиватися.

— Для початку хоча б реанімувати закон про технопарки.

— Якщо його реанімують, то почнуть працювати тільки технопарки Інституту електрозварювання й Інституту монокристалів.

— Важливий хоча б перший крок! Тим більше, що інноватори і в цих технопарках ледь дихають і бояться: якщо нині почнуть робити великий закон, то вони не доживуть до того моменту, коли він діятиме. Тому вони чекають, аби хоча б почав працювати закон про технопарки, який уже прийнято (після триразового голосування) і схвалено президентом.

— Треба змінювати закон про інноваційну діяльність і переходити від закону про технопарки до нормального закону про інноваційну діяльність, де кожному буде визначене своє місце: і розробнику, і інвестору, і замовнику, і навіть споживачу, оскільки якщо він може першим використовувати інноваційну продукцію, він заслуговує на отримання заохочення від держави.

P. S. Помпезний і досить пустопорожній форум лише зміцнив похмуре враження від цілковитого спаду інноваційної діяльності в Україні. Враження взагалі було б безрадісним, якби під час цього відрядження не вдалося відвідати заводи і НДІ, де в затерте слово «інновація» люди вдихнули реальне життя. Насамперед це Сімферопольський завод електрозварювального обладнання, де розгорнули виробництво, яке інтенсивно зростає, і вже наступають на п’яти передовим іноземним фірмам; Дніпропетровський гірничий університет, де розробили і впроваджують цікаву схему інноваційного розвитку разом з українським бізнесом, і ще низка підприємств і НДІ, на яких упроваджують нове не завдяки, а всупереч нинішній обстановці. Але про все це — окрема розмова.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво