Крадені мізки - Наука - dt.ua

Крадені мізки

23 жовтня, 2014, 21:45 Роздрукувати Випуск №39, 23 жовтня-31 жовтня

Інтелектуальна власність має бути захищена і давати прибуток. В українських реаліях — поки що не виходить.

Наша країна ніколи не стане успішною, якщо не буде створено комфортних умов для використання і захисту інтелектуальної власності. Або можна сказати так: якщо у вітчизняній економіці основний обсяг доданої вартості не вироблятиметься з допомогою інтелектуальної складової, ініційована президентом "Стратегія реформ-2020" із її амбіційними індикаторами так і залишиться лише гарною презентацією... 

Випадок із реальної судової практики 2014 р. Громадянин Куч-ко (до речі, заслужений винахідник СРСР і володар Золотої медалі ВДНГ) придумав принципово новий агрегат для обробітку ґрунту. Зробив розрахунки, намалював креслення і без проблем отримав патент. Потім із підприємством-виробником сільськогосподарської техніки було укладено договір: підприємство виробляє і продає агрегат, а винахідник отримує частину прибутку. Три роки гроші платили, а коли замовників стало більше (і суми прибутку зросли в кілька разів) — платити перестали. Винахідник написав претензію, а у відповідь надійшла відписка: мовляв, які гроші, в країні криза, а інформація про результати виробництва — комерційна таємниця. Винахідник подав скарги в податкову, прокуратуру, міліцію, Держслужбу інтелектуальної власності — ефект нульовий. Тоді він звернувся в Білоцерківський міський суд, надавши на підтвердження своїх доказів понад десяток документів, зокрема договір, патент, прайси, роздруківку сайту з зображенням агрегату, листування. Процес пройшов надзвичайно швидко: всього два засідання. Суддя запитав: а де документи, які підтверджують сам факт одержання підприємством прибутку саме від продажів агрегату? Винахідник відповів, що в нього таких документів немає, адже підприємство жодних паперів не дає, посилаючись на комерційну таємницю. Для призначення судової експертизи суддя підстав не виявив. Витребувати в підприємства бухгалтерські документи суддя також не зважився — адже таємниця... Вердикт: у позові відмовити, оскільки винахідник не надав доказів на підтвердження своєї позиції. Апеляційний суд залишив цей вердикт без змін, майже дослівно переписавши рішення суду першої інстанції.

Винахідник звернувся в суд касаційної інстанції, однак на успіх не сподівається. По-перше, касаційні скарги розглядаються по 3–4 роки (в нашій країні такий стан речей чомусь вважається нормою), а по-друге, скасовується не більше 5% судових рішень, і це в основному рішення у "важливих" справах для "важливих" людей. Втім, винахідник продовжує працювати й продає патенти... великому іноземному концерну.

Отже, що маємо в сухому залишку? Власник українського підприємства, незаконно використовуючи чужий патент, попросту краде чужі гроші. Судова система підозріло лаконічно відписалася від позову й на цьому заспокоїлася. Прокурорські та фіскальні чиновники звично порушень не помічають. Винахідник продовжує працювати на радість своїй сім'ї та іноземному капіталу. Ось тільки чи вигідне таке становище українській економіці — питання вже навіть не риторичне, а гірко іронічне. 

Цей та сотні аналогічних прикладів — яскраве свідчення відсутності у країні дійових механізмів захисту інтелектуальної власності. Тобто власності, створеної в результаті розумової або творчої діяльності людей. 

Інтелектуальною власністю є не тільки нові агрегати чи машини. Це може бути що завгодно, у що вкладено розум і креатив: комп'ютерна програма, літературний текст, пісня, фонограма, формула, унікальний фармацевтичний засіб, новий сорт рослин, нова порода тварин тощо. Важлива деталь — винахідник хоче захистити цю власність, щоб її не вкрали й не використали без дозволу. Якщо не захистити, не буде жодного стимулу щось придумувати й пропонувати ринку. Так само й у фермера не буде жодного стимулу поліпшувати ґрунт, якщо земельний наділ (земельна власність) належить не йому. 

Якщо не створити ефективну систему накопичення інтелектуальної власності (через впровадження, винаходи, раціоналізаторські пропозиції), нація незмінно стане на шлях деградації, а креативні люди виїжджатимуть за кордон. У радянські роки Україна (точніше — УРСР) славилася високою раціоналізаторською активністю громадян: на кожному підприємстві трудилися раціоналізатори, дехто з них мав сотні свідоцтв. Тепер цього руху фактично немає, а винахідники, що вижили, як той-таки Куч-ко, не можуть знайти в держави підтримки і адекватного захисту своїх інтересів. 

А ось у розвинених країнах напрацьовано потужні механізми, що дозволяють накопичувати й ефективно використовувати інтелектуальну власність. Адже завдяки інтелектуальній складовій створюється безліч благ, які конвертуються у
відчутний реальний прибуток. Матеріали для виробництва лікарського препарату можуть коштувати 10 центів, однак сам препарат продається за 10 доларів. Різниця — це так звана інтелектуальна рента: виробник отримує прибуток за те, що має можливість використовувати такий собі розумний секрет, а власник патенту отримує частину від прибутку. 

У нашій країні механізми захисту інтелектуальної власності розвинені дуже слабко. Більшість порушників просто-на-просто уникають покарання, а окремі відбуваються банальним штрафом. Уявіть: злодій украв 100 тис., а коли його впіймали — покартали і стягнули 1 тис. штрафу. Абсурд? Але у сфері захисту інтелектуальної власності покарання працюють саме за такою схемою. За весь 2013 р. в усій Україні за статтею 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення "Порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності" було оформлено всього 478 штрафів, за якими стягнуто 121,7 тис. грн. Це, звісно, мізер. Для порівняння: за даними експертів, в Україні вартість встановленого на персональних комп'ютерах піратського програмного забезпечення перевищує 647 млн дол.!

До речі, про програмне забезпечення. 85% програм, встановлених на наших компах і ноутах, — піратські. Чесні розробники не отримують прибутків, не платять податків, не мають стимулів для придумування нового.

Судова система націлена швидше розглянути справу (оформити папери), а не відновити справедливість. Зокрема, у 2013 р. в господарські суди за цією категорією спорів надійшло 352 позови, ухвалено
240 рішень, причому всього 138 — із задоволенням вимог позивачів (повним або частковим). Отже, з допомогою Феміди домогтися хоч якихось результатів може лише третина власників прав на інтелектуальну власність. Утім, позитивний судовий вердикт — це ще далеко не фінал. Треба чекати рішення вищих судів (на це йде, нагадаємо, кілька років), потім домогтися виконання рішення, а у справах про інтелектуальну власність це зробити непросто (приміром, неможливо вилучити з обороту абсолютно всі піратські диски або незаконно надруковані книжки). 

При цьому на функціонування системи правового захисту інтелектуальної власності у 2013 р. держава витратила майже 134 млн грн. Колосальна сума! Чи ефективно витрачаються ці гроші? Мабуть, не дуже, коли врахувати, що в Україні досі немає Національної стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності, а на розроблений українськими чиновниками проект надійшла невтішна рецензія Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Зате гроші бюджету використовуються на проведення всіляких конференцій, семінарів і тренінгів — тобто на заходи, де ефективність витрат відстежити дуже складно. 

Раціональне використання інтелектуальної власності має не тільки економічний вимір. Радник президента України академік Володимир Горбулін у своїй книжці "Без права на покаяние" назвав незахищеність інтелектуальної власності однією з основних причин недостатньої номенклатури сучасних зразків озброєння. Який сенс придумувати сучасну технологію, зокрема у сфері безпеки та оборони, якщо цю технологію хочуть украсти (і напевно вкрадуть) інші? У цій специфічній сфері на нові технології полюють не просто "пірати", а професійні розвідники. І для "викрадення" високих технологій можуть використовуватися цілком легальні схеми "в рамках чинного законодавства". Отже, наша країна ніколи не зможе відстояти свої інтереси і суверенітет, якщо захист інтелектуальної власності залишиться на нинішньому рівні. 

За кілька днів до парламентських виборів у Комітеті з питань науки та освіти Верховної Ради відбулися слухання "Інтелектуальна власність в Україні. Стан та концептуальні засади розвитку". Проведення таких слухань можна тільки вітати — суспільство й держава ще глибше "переймаються" проблемою, а сама проблема досліджується всебічно, з урахуванням позицій різних відомств, що дозволяє запропонувати зважені управлінські рішення. 

Голова комітету Лілія Гриневич відзначила цікаву тенденцію: за останні роки сума виплат за патентами зменшилася на 30%, а ось видатки на сплату всіляких зборів (поборів?) збільшилися на 24%. Ставки окремих зборів зросли… у 35 разів. Виходить, "винахідницьку активність" душать не тільки "пірати" і злодійкуваті бізнесмени, а насамперед чиновництво та фіскальні органи. Незважаючи на це, у проекті Рекомендацій за підсумками слухань гірко відзначається, що "за всі роки незалежності в Україні так і не був визначений центральний орган виконавчої влади, який би послідовно займався розробкою національної політики в сфері інтелектуальної власності, а не тільки її впровадженням". Невже йдеться про необхідність створення ще однієї бюрократичної структури?

На думку автора цих рядків, у нашій країні всіляких "регуляторів" створено вже предосить. У Верховній Раді функціонує підкомітет з питань вищої освіти та інтелектуальної власності — його члени, за ідеєю, саме й повинні брати дуже активну участь у розробці державної політики в галузі інтелектуальної власності, "видаючи" якісні законопроекти. Уряд наділений повноваженнями проводити державну політику в галузі науки й освіти, підтримувати науково-технічний та інноваційний потенціал (стаття 2 Закону "Про Кабінет Міністрів України"). У системі виконавчої влади головним органом, який забезпечує формування та реалізацію державної політики в галузі інтелектуальної власності, є Міністерство економічного розвитку і торгівлі (п.1 Положення про Мінекономіки, затвердженого постановою Кабміну від 20 серпня 2014 р. №459). Ще одним "головним органом" є Міністерство освіти і науки, яке забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах науки, освіти й інтелектуальної власності (п. 1 Положення про МОН, затвердженого Указом президента від 25 квітня 2013 р. №240/2013). Крім того, функціонує окремий орган — Державна служба інтелектуальної власності України (створена 2011 р.). Ми навели список тільки "головних регуляторів", а ще є Антимонопольний комітет, МВС, Мін'юст, прокуратура — кожне з цих відомств має чимало повноважень… І в результаті — потрібен ще один орган?

У проекті Рекомендацій за підсумками слухань також відзначається, що "на сьогодні так і залишається нерозробленою система економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) зі створення та комерціалізації об'єктів прав" інтелектуальної власності. Посилання правильне, проте на слуханнях, на жаль, ці питання залишилися без належної уваги. Принаймні жодних радикальних змін запропоновано не було. А дарма: адже винахідники (автори) повинні володіти конкретними економічними інструментами для комерціалізації результатів своєї творчості. Якщо не буде економічної мотивації — не буде й інноваційного розвитку країни (творчість залишиться, але її результати продаватимуться за кордон). 

У проекті Рекомендацій містилися кілька цікавих, проте дискусійних пропозицій. Зокрема, запровадити в середніх школах вивчення обов'язкового курсу "Основи інтелектуальної власності". З одного боку — ідея здорова (з урахуванням зростання інтелектуалізації економіки), а з іншого — навчальні плани й програми "перевантажені", і ще одну обов'язкову дисципліну не схвалять багато педагогів та батьків.

Ще одна пропозиція — "зобов'язати всіх суб'єктів освітніх послуг (в особі бібліотек і фондів) зупинити тривалі порушення авторських прав і тиражування навчально-методичної літератури без згоди власників майнових прав". Уявляю ситуацію: приходить студент у бібліотеку і просить відксерити з підручника сторінку з якоюсь схемою. А бібліотекар відповідає: принесіть, добродію, лист від видавництва, ще краще — нотаріально оформлений дозвіл від автора підручника, якщо автора немає серед живих — тоді принесіть дозвіл від його нащадків. Дивно також, що вимога "зупинити тривалі порушення" адресована лише "суб'єктам освітніх послуг". Може скластися враження, що головні порушники в нашій країні — школи й виші. 

Ще один пасаж: "Доручити Міністерству освіти і науки збільшити тривалість магістерської програми "Інтелектуальна власність" (напрям підготовки "Специфічні категорії") до двох років…" У нашій країні деякі магістерські програми розраховані на рік, деякі — на півтора. От цікаво: чи багато знайдеться охочих учитися на магістра (і оплачувати навчання) два роки? А де знайти гроші для збільшення видатків на фінансування держзамовлення для підготовки таких фахівців? І потім: терміни підготовки мають подовжуватися не у зв'язку з катастрофічною ситуацією в тій чи іншій сфері, а внаслідок підвищення вимог до рівня компетентності випускника. Не може бути так, щоб через лихоманку Ебола в медичних вузах термін підготовки подовжили на півроку. 

Голова парламентського Комітету з питань науки та освіти Лілія Гриневич самокритично заявила, що "законодавство у сфері інтелектуальної власності застаріло". І це правда: багато законів про інтелектуальну власність не відповідають не тільки європейським нормам, а й вітчизняному Цивільному кодексу. Цей висновок зроблений учасниками слухань і відображений у проекті Рекомендацій. 

Здавалося б, просте рішення — парламентський комітет якраз і повинен узятися за розробку пакету необхідних країні законопроектів. Однак у проекті Рекомендацій усі завдання з підготовки "інтелектуальних законопроектів" чомусь адресовані лише Кабінетові міністрів та іншим органам виконавчої влади. "Нині на розгляді у Верховній Раді України немає жодного урядового проекту закону з питань інтелектуальної власності… Така ситуація склалася, в тому числі, через відсутність контролю з боку секретаріату Кабінету міністрів України і відповідального за реалізацію правової політики Міністерства юстиції України за своєчасною й належною підготовкою міністерствами проектів законодавчих актів…", — відзначається в документі. Кабінет міністрів — орган виконавчий і всього лише один із багатьох суб'єктів законодавчої ініціативи. Чому б весь запал праведного гніву не звернути на 450 інших суб'єктів, які регулярно отримують депутатську зарплату? 

Якщо платники податків оплачують роботу 450 суб'єктів законодавчої ініціативи — вони, ці суб'єкти, саме й повинні бодай інколи проявляти здорову і корисну ініціативу (зокрема, писати потрібні країні законопроекти), а не просто у прямому телеефірі щось вимагати від виконавчих органів. 

Учасники слухань розглянули запропонований бюрократами проект підсумкового рішення, в якому Верховній Раді адресувалися 2 завдання, парламентському Комітету з питань науки та освіти — 2 завдання, Кабінетові міністрів — 47 завдань.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво