Кому потрібен «СвітОгляд»?.. - Наука - dt.ua

Кому потрібен «СвітОгляд»?..

15 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №35, 15 вересня-22 вересня

Першим найважливішим завданням усіх наук є інтенсифікація науково-технічного й духовного прогресу людства...

Першим найважливішим завданням усіх наук є інтенсифікація науково-технічного й духовного прогресу людства.

Другим найважливішим завданням є пропаганда своїх досягнень у масовій свідомості — популяризація наукових знань.

Яків ПЕРЕЛЬМАН

Байдужість нашої влади до видавничої діяльності призвела до того, що в незахищених українських видавців сусіди забрали найбільш комерційно привабливий ринок літератури ширвжитку, на якому, мов на фундаменті, будується цей вид бізнесу. Детективи, дамська, пригодницька література з немислимими накладами й мільйонними прибутками — усе разом з українськими авторами нині потужно працює на російський ринок. Нам, як цинічно висловився один з українських видавців, залишилися самі «ринкові покидьки» — філософська, наукова, спеціальна література з крихітними накладами, яка вимагає колосальних інтелектуальних і матеріальних витрат...

Утім, усе має зворотний бік — у виданні такої складної та маловигідної літератури наші видавці досягли чималих успіхів. Здавалося б, Україна має стати центром високоякісної науково-популярної літератури, а це, своєю чергою, мало б у перспективі послужити трампліном для успіхів нашої освіти і науки. Так, недавно відбулася презентація чудових посібників з історії та географії. Можна лише порадіти за школярів, які користуватимуться ними. А що ще зроблено на такому самому рівні, який визнає навіть розпещена Європа?..

У цьому ряду не можна не відзначити й іншої події — до початку навчального року вийшов перший номер науково-популярного журналу «СвітОгляд». Відповідно до традиції, що склалася у відділі науки тижневика, появу нового часопису ми завжди зустрічаємо з надією: урешті-решт підростаюче покоління українців отримає гідну літературу про науку — розумну, талановито написану, спроможну дати відповіді на запитання молодих. Необхідність таких видань засвідчує і той факт, що спроби створити український науково-популярний журнал мали місце в різноманітних містах нашої країни. Рецензуючи такі видання, ми свідомо намагалися не наголошувати на огріхах, навіть коли їх було помітно неозброєним оком. Сподівалися, це — огріхи перших кроків. На жаль, минало кілька місяців і всім ставало зрозуміло, що черговий млинець вийшов грудкою, а в новачків забракло енергії, фантазії, професіоналізму зрозуміти свої помилки, продовжити та розвинути дуже потрібну справу.

Цього разу за видання взялася компанія солідних і досвідчених людей — відомих в Україні вчених, котрі брали участь у багатьох академічних виданнях: редактор — академік Ярослав Яцків, автор редакційної статті — академік Вадим Локтєв... Майже всі автори «СвітОгляду» неодноразово друкувалися в «ДТ». Ясна річ, члени експертної ради відділу науки з нетерпінням очікували своєї черги почитати єдиний примірник журналу, який виявився в редакції.

Увага відділу науки нашого тижневика до створення справді масового науково-популярного часопису така велика, що оглядач «ДТ» неодноразово їздив до Москви, аби з’ясувати, як тамтешні колеги реанімують науково-популярну періодику, зруйновану після входження наших країн у ринок. Нас особливо цікавила відповідь на запитання: що робиться для того, аби новому виданню швидше вийти на такі тиражі, які дали б змогу не залежати від примх спонсорів, міністерства освіти й академій наук. Встановлений факт: будь-яка залежність редакторського колективу — неминуче шлях у нікуди. Результати цих пошуків публікувалися на сторінках тижневика.

Тоді ми з’ясували й розповіли читачам, чому в такому катастрофічному становищі опинилися журнали «Знание — сила», «Наука и жизнь» та інші фаворити читачів радянських часів... Ми досить докладно писали й про те, як вдалося редакції московської газети «Поиск» (вона є своєрідним клоном «Комсомольской правды») налагодити дуже потрібний ученим і водночас комерційно прибутковий проект. Ми сподівалися, публікації допоможуть усім, хто береться випускати нову науково-популярну газету або журнал, уникнути бодай елементарних помилок.

На жаль! Кожен, хто вирішує в нашій країні випускати нове видання, починає танцювати від тієї самої пічки, що й попередній невдаха, чомусь вважаючи, нібито йому пощастить більше.

Власне, ці думки обсідали мене і колег по редакції, коли ми гортали перший номер журналу «СвітОгляд». Якщо не зосереджувати уваги на безбарвній, ніби вицвілій на сонці обкладинці (хоча це серйозний прокол!), то в оформленні часопису багато вдалого та евристичного. Воно сучасне, хоча подекуди еклектичне й надмірне. І все-таки основне візуальне враження — позитивне, знайдено багато такого, що надалі дасть змогу зробити обличчя журналу дуже привабливим. Тут явно працювали профі з хорошим смаком і креативністю.

Із текстів, безперечно, привертає увагу стаття професора Юрія Степановського про Айнштайна (так, трохи несподівано для нас у виданні пишеться прізвище великого творця теорії відносності). Стиль, почуття гумору, інтерес автора до психологічних нюансів приносять щиру насолоду. І навіть те, що для багатьох читачів формули в тексті можуть стати серйозним бар’єром, не є недоліком. Саме такі статті можуть захопити наукою людину, котра знайде в собі сили вчитатися у складні абзаци.

За глибиною та масштабним підходом до теми дуже вдалі фрагменти з книжки Мічіо Кайку «Гіперпростір. Наукова Одіссея крізь паралельні світи, викривлений простір-час і десятий вимір». Читач, схильний до серйозного аналітики, отримає велике задоволення від витонченого порівняння одного Бога, який творить дива, з іншим, який забезпечує порядок у світі. Автор розділяє ці дві іпостасі божества: так, із Богом, котрий творить дива, шукають контакту під час молитви в церкві прості християни, а до божественної всюдисущої гармонії та сили звертається, приміром, Айнштайн під час своїх розмислів про будову світу...

Відчувається широта погляду творців журналу на світ і в тому, що на його сторінках уміщено промову Папи Іоанна Павла II на зустрічі з учасниками Міжнародної програми дослідження комети Галлея. Усе це чудовий інтелектуальний каркас, на який цілком можна було б нанизати інше — той подієвий вінегрет сучасної науки, що навернув би до часопису масового читача.

Проте поряд із такими зразками інтелекту та стилю раз у раз наражаєшся на дуже нудні, написані казенною мовою, явно сирі матеріали. На кого, приміром, розрахована передова «Міжнародний рік фізики»? Усі члени експертної ради зійшлися на думці, що навряд чи хтось здолає бодай один абзац такого похмурого, офіціозного тексту.

Здавалося б, хороший за задумом матеріал «Світові лінії простору-часу України». Але який сенс в епоху Інтернету друкувати у виданні сухий, суто довідковий матеріал?.. Можливо, його краще було б розбити на окремі статті, у яких розповісти про невідомі факти з життя перелічених чудових людей, долі котрих перетнулися з долею України, і вести тему під окремою рубрикою в багатьох номерах?

До речі, наведений список чомусь обмежується вченими лише з кількох найближчих країн, але в Києві бували та працювали видатні дослідники з Англії, Франції, Німеччини. Приміром, сюди неодноразово приїжджав чудовий німецький фізик Віктор Вайскопф. До війни він навіть намагався з Німеччини переїхати працювати до Харкова. Але Сталін до цього поставився з підозрою, і учений утік від фашистів до США, де працював над проектом атомної бомби. 1970 року він брав участь у Рочестерській конференції, і мені навіть вдалося показати йому Київ, запросити на кіностудію «Київнаукфільм», де він подивився українські науково-популярні фільми. Знаменитий фізик захоплювався нашою столицею і переконував: жити на планеті Земля можна лише в двох містах — у Сан-Франциско і Києві. Пізніше професор Геннадій Зинов’єв розповідав, що Віктор Вайскопф при зустрічах із ним завжди з теплотою згадує Київ, а коли котрийсь із юних аспірантів повідомляє йому, що він, приміром, із Копенгагена чи зі Стокгольма, корифей фізики не без іскорки в очах запитує: «Стокгольм, Стокгольм... А це далеко від Києва?..».

Нерідко можна почути нарікання на те, що науково-популярна періодика нібито не має сьогодні особливого попиту й неможливо видавати таку літературу масовими накладами. На жаль, учені рідко враховують те, що в математиці називається мудрованим поняттям конформні відображення. Якщо простіше, то це — здатність побачити, як, приміром, певна фігура відобразиться в іншому просторі. Не виключено, що коло там матиме вигляд еліпса зі зламами або ще більш чудернацький. Це до того, що наукові істини можуть абсолютно загадковим чином відбиватися в умах непідготовлених людей. Приміром, чому новітні досягнення науки, описані точною науковою мовою, перетворюються в декотрих головах на парапсихологічні чи метафізичні конструкції...

Учені, буває, зарозуміло ставляться до спроб журналістів перевести наукові поняття в площину розуміння простої людини. Але коли самі намагаються щось написати, дуже часто з-під їхнього пера (або комп’ютера) виходить те, що виявляється цілковито нестравним продуктом. Усі успішні науково-популярні російські (як і американські, французькі, німецькі та інші) видання мають одну спільну рису — їх видають професійні журналісти, а не професійні вчені. Проводити тонкі досліди в лабораторіях і яскраво писати про науку — це, як правило, справа людей з абсолютно різним складом розуму й геть несхожими професійними навичками. Досить навести такий приклад: Конрад Лоренц, який отримав Нобелівську премію за дослідження в зоопсихології, писав дуже хороші книжки про тварин. Вони здобули широку популярність серед читачів. Їхній загальний тираж перевищив один мільйон примірників. Але якось на ту саму тему вирішив написати книжку художник, що багато років оформляв праці Лоренца. Його книжка розійшлася накладом... понад 30 мільйонів примірників! Як кажуть, коментарі тут зайві.

Цей приклад не заперечує тієї обставини, що середовище вчених (особливо медиків і біологів) час од часу народжує надзвичайно талановитих літераторів. До речі, Україна в цьому відношенні може похвалитися блискучими прикладами: Чехов, Булгаков, Амосов, Кришталь...

Здається, масовим журнал «СвітОгляд» за такої концепції не стане ніколи, як ніколи не завоює й сердець молодого читача. Швидше за все (дай Боже помилитися), він продовжить долю інших експериментів учених на цій ниві.

Утім, учені люблять повторювати: невдалий експеримент також корисний, бо він закриває напрям, яким не слід рухатися. Вважатимемо великою удачею цього досвіду, якщо він переконає вчених не доводити постійно світові, що вони, всупереч усьому, можуть зробити масовий журнал. Розумніше вчинити простіше — запросити до редакції молодих журналістів, котрим небайдужі успіхи науки й техніки, і повністю віддати долю видання в їхні руки, виділивши на найближчі два-три роки кошти й надавши їм цілковиту свободу. При цьому — жодних головних редакторів із числа славетних учених, жодних весільних генералів у редакційних колегіях – нехай навіть із шановних і заслужених громадян...

А в напутньому слові хотілося б обмежитися лише побажанням: «Уперед, хлопці! Розкажіть про науку, про яку мріє молоде покоління, і покажіть усім, у якому напрямі, на вашу думку, слід іти»...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво