Колонізація Місяця: китайський синдром?

Тим часом як більшість ЗМІ, хай і з запізненням, все ж відреагували на інспіровану Росією гонку за колонізацію Арктики, початок нової фази гонки за колонізацію Місяця залишився практично непоміченим. Як зазначає коментатор журналу Forbes Пол Медмент, китайське керівництво послідовно й методично, без зайвої помпезності та непотрібних фанфар, рухається від гучних заяв двадцятирічної давності до революційного прориву хвилююче близького майбутнього. На цей час «космічний» слід Китаю ні рівний, ні гладкий. Що, втім, не може слугувати підставою для недооцінки його величезного потенціалу на цьому напрямі.

З одного боку, термін, який китайське керівництво називало раніше, — 2006 рік — сплив, а китайської орбітальної станції навколо Місяця все ще немає. Проте є всі підстави припускати, що вона може з’явитися там уже в найближчому майбутньому. Питання тільки в тому, хто буде першим, адже про свої наміри розжитися таким «господарством» у найближчі 12—18 місяців заявляли США, Японія та Індія. Знову прозвучали аналогічні заяви і в Росії. І, нарешті, існує ще й міжнародний консорціум (членом якого Китай не є), що планує запустити міжнародну станцію до 2010 року.

У 2012 році, як прогнозують спеціалісти, настане час масового запуску автоматизованих місяцеходів, які зберуть достатньо інформації для того, щоб до 2015 року скласти докладну карту залягання корисних копалин на Місяці. Пілотовану місію туди планується послати 2020 року, і тоді ж розпочати будівництво постійно населеної місячної бази. І не просто задля романтики, а з метою полегшення освоєння Марса та інших космічних об’єктів.

Прогнозувати, наскільки здійсненні такі плани китайського керівництва, західним аналітикам складно. Відкритої інформації про досягнення і проблеми китайської космонавтики мізерно мало. Відомо, що розвивати космічні програми Китай почав ще у 1950-х роках, за активної участі Радянського Союзу. Однак епохальних досягнень — запуску автоматичного супутника і польоту свого космонавта — Пекін добився уже переважно власними силами. Що, зокрема, дозволило істотно зменшити інформаційну відкритість проектів. Так, наприклад, лише недавно стало відомо, що зв’язок із першим китайським космонавтом (ще у 2003 році) тимчасово втрачався, і лише дивом йому вдалося благополучно приземлитися.

Немає достовірної інформації і про обсяги фінансування китайських космічних програм. Американські експерти припускають, що може йтися про 1,4—2,2 млрд. дол. на рік. Незаперечним залишається лише той факт, що Китай не тільки сам вкрай активно рветься в космос, а й підстьобує при цьому своїх основних конкурентів.